Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Декабря 2013 в 10:15, лекция
Римське рабовласницьке суспільство у своєму розвиткові проходило в загальних рисах такі ж самі етапи (виникнення полісів, їх занепад, формування диктатури). Проте все це відбувалося пізніше, іншими темпами, в іншому історичному та географічному середовищі.
Повторюючи шлях Греції, Рим активно позичав у греків їх надбання, в тому числі літературні. Та, наслідуючи греків, римляни робили це у відповідності зі своїми ідеологічними запитами та культурними традиціями. Отже, римська література не була копією грецької літератури.
Спадковий характер давньоримської літератури. Своєрідність історичних умов розвитку римської літератури. Нові тенденції та досягнення.
Долітературний період розвитку словесної творчості. Римська міфологія як “арсенал і підгрунтя” римської літератури.
Література періоду республіки. Римська комедія. Плебейський характер драматургії Плавта. Образ дотепного раба в комедіях Плавта. Мова комедій Плавта. Гуманістична спрямованість комедій Теренція. Традиції Плавта та Теренція в европейській драматургії. Філософська поезія Лукреція. Любовна поезія Катулла. Вчення Ціцерона про ораторське мистецтво. Стиль промов Ціцерона.
В своїх любовних віршах Катулл оспівав жінку на ім’я Лесбія. Цим псевдонімом поет виразив свою прихильність до грецької поетеси Сапфо, яка жила на о.Лесбосі.
Поки стосунки поета з коханою Лесбією складалися щасливо, тон віршів був натхненно-життєрадісним, безтурботним. Після зради Лесбії тон віршів Катулла змінюється, він тяжко страждає:
І ненавиджу я, і люблю. Чому так зі мною? Не знаю.
Але так судилось мені. Мовчки ті муки терплю.
Катулл успадкував від Сапфо невеликий обсяг вірша, камерну, інтимно-психологічну тематику, щирість, емоційно-психологічну відкритість.
Особливе місце належить не зв'язаному з даною течією Лукрецієві, авторові геніального філософського епосу, найвищого досягнення дидактичної поезії в античних літературах, визначної пам'ятки в історії матеріалізму.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про природу речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних “начал”, тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний. Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності. Завершується поема жахливою картиною чуми в Афінах (описано Фукідідом).
Лукрецій прагнув поєднати поезію з філософією, демонструючи вміння говорити просто про складне. Він фактично розробив латинську філософську термінологію. Його поема має як наукову, так і художню цінність. Написана поема гекзаметром.