Культура та мистецтво стародавнього Єгипту та Межиріччя

 Від шумерської писемності  походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти розшифрували асірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам'ятники значно пізніше.

 Зараз уже прочитано тисячі  табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори.  В Ніневії була зроблена виключна  знахідка – перша в історії  людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички – повна назва книги і номер “сторінки”, ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці – номер.

 У бібліотеці Ашшурбаніпала  збереглася перша з відомих  у світовій літературі епічна  поема. Вона була створена ще  шумерами і розповідає про  царя міста Урук, героя Гільгамеша. Гільгамеш і його друг Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може примиритися з тим, що, на відміну від богів, люди не живуть вічно. Він вирушає шукати таємницю безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини – Ут–напішті. Ут–напішті переказує Гільгамешу історію свого життя. Переклад цієї розповіді на європейські мови викликав справжню сенсацію, оскільки вона практично повністю співпадала з розповіддю про “великий потоп” у Біблії: гнів богів, споруда великого корабля, земля, покрита водою; навіть зупинка на вершині великої гори! Наприкінці своєї подорожі Гільгамеш, загубивши чарівну квітку безсмертя, розуміє: вічно живе в пам'яті нащадків той, хто здійснює добрі справи.

 Образи і сюжети шумерської, вавілонської, асірійської міфології збереглися після загибелі цієї цивілізації. Наприклад, міфи про створення світу і людей з глини, про вмираючого і воскресаючого бога Тамуза. Семиденний тиждень склався в асірійців і вавілонян, які поклонялися семи головним богам. Такі приклади можна продовжувати.

 Найпершим показником духовної  зрілості народу вважають рівень  розвитку його літератури, адже, як зазначив французький поет, історик і політичний діяч  Альфонс де Ламартін, «поезія  — це найвеличніша форма, в  яку може втілитися людська думка». Якщо підходити з цим еталоном до духовної культури населення Месопотамії, то з приємністю доведеться констатувати її справді високий рівень, адже кращим літературним творам шумерів, вавилонців та ассирійців судилося безсмертя.

 Література Месопотамії виникла  ще в шумерську добу, на світанку  месопотамської цивілізації. Нині  відомо близько півтори сотні  пам'яток художньої словесності  шумерів, що їх відносять (звичайно, досить умовно) до таких жанрів: міфи, епічні твори, молитви, псалми, гімни богам і обожненим царям, весільні пісні та пісні про кохання, поховальні плачі, плачі з приводу народних бідувань, дидактичні твори, байки, прислів'я та приказки, казки, анекдоти (здебільшого про свекрух, про тещ, як це не дивно,— жодного). Сюжети шумерських літературних творів завжди конкретні й мають більше пізнавальну, аніж художню вартісність. Проте й художність у пам'ятках шумерської словесності також присутня, передовсім у ліричній поезії, яка зворушливо передає переживання людини. Примітно, що вже шумерська елегія пройнята тугою й безнадією — настроєм, властивим для всієї життєвої філософії населення Месопотамії, яке знемагало в борні з грізною природою.

 Свого розквіту література  Месопотамії досягла вже у  вавилонську добу. Вавилонці багато запозичили з літературних надбань шумерів, на їхньому підгрунті виростили власну літературу, яка вражає своєю художньою довершеністю. Вавилонська література, як і шумерська, пройнята релігійним звучанням, хоча не позбавлена й світських, ба навіть вільнодумних, мотивів. їй притаманна особлива філософська глибина.

 До кращих творів вавилонської  літератури належить епос про  Гільгамеша, окремі сюжети якого  мають шумерське походження. Він  зберігся аккадською мовою у  трьох версіях, що їх умовно  назвали старовавилонською (склалася на початку II тис. до н. є., а можливо, ще в середині III тис. до н. є.), периферійною (фрагменти її виявлено в Малій Азії та Палестині) та ніневійською (найпізніша, склалася близько IX ст. до н. є.). Епос присвячений подвигам Гільгамеша, ім'я якого є в царських списках І династії Урука, та його побратима Енкіду.

 Впадає у вічі, що образ  Гільгамеша впродовж багатьох  століть розвитку месопотамської  літератури змінювався. Якщо шумерський  Гільгамеш більш схожий на  казковий персонаж (він виділяється з-поміж простих смертних завдяки своєму походженню, а не своїми заслугами), то пізніший, вавилонський,— це вже справжній епічний герой, який вражає не стільки богатирською силою, скільки своїм намаганням осягнути смисл життя, залишити в людей добру пам'ять про себе.

 

2.3. Правові кодекси і наукові  знання

 

 Господарське життя в Месопотамії,  як і в Єгипті, потребувало  певного рівня науково-практичних  знань.

 Вже шумери досягай разючих  успіхів у математиці, заклавши  тим самим фундамент для розвитку  вавилонської математики. Вони, зокрема, знали чотири арифметичні дії, вміли підносити до степеня, добувати квадратний і кубічний корені, обчислювати площу ряду геометричних фігур, винайшли примітивну систему дробів, знали арифметичну прогресію тощо, навіть склали спеціальні таблиці для швидкого множення та ділення *. Вавилонці, спираючися на математичні надбання шумерів, за тисячоліття до Піфагора відкрили його теорему, навчилися обчислювати об'єм окремих просторових фігур і площу земельної ділянки неправильної форми (вони розбивали її на ряд правильних фігур, визначали їхню площу, а потім результати додавали), знали число п. На думку сучасних математиків, порівняно з іншими передньоазіатськими народами давнини вавилонці досягай в галузі математичних знань найбільших успіхів.

 Певним підсумком розвитку  політичної думки давніх стало  оформлення письмових законів  у Шумері, Аккаді, інших державах  Месопотамії. Як цар–законодавець  увійшов у світову історію  Хаммурапі, який підпорядкував  владі Вавілону все Дворіччя (XVIII ст. до н.е.). У Парижі, в Луврі зберігається “Стела Хаммурапі”. У її верхній частині – зображення самого царя, який одержує від Бога символи влади, а в нижній – вибиті клинописом закони. Велике місце серед них займає боргове право – позики, відсотки на борги, застава. Грошовою одиницею тоді був талант (слово, яке, змінивши значення, увійшло до сучасних мов). Регулюються сімейні стосунки: взяття шлюбу, покарання за невірність, майнові права чоловіків, успадкування, розлучення. Обумовлено, що раб – повна власність хазяїна. Судили жерці, вони могли викликати свідків, які приносили клятву. Покарання передбачалися суворі, існував смертний вирок (відсікання голови, закопування живцем у землю, саджання на кіл). Лікар за невдале лікування карався таким чином: “Якщо лікар, роблячи кому-небудь надріз бронзовим ножем, заподіє смерть цій людині або, знімаючи катаракту бронзовим ножем, пошкодить око цієї людини, то йому повинні відсікти руку”. Військо було регулярним, за службу отримували гроші і наділ землі. Вищу владу за всіма законами втілював цар.  про що свідчить «Кодекс законів Хаммурапі». Історичні знання ще перебували на початковому етапі свого роз-витку, зводилися до простого переліку найважливіших міжнародних подій і договорів та складання царських списків. Лише в III ст. до н. є., тобто вже в Елліністичну добу, вавилонський жрець бога Мардука Берос написав грецькою мовою «Вавилонську та Халдейську історію» — перший системний виклад історії Вавилонії від «допотопної» доби до епохи Александра Македонського.

 Більших успіхів досягло населення Вавилонії в галузі лінгвістики, чому посприяло існування в країні кількох мов: шумерської, аккадської (вавилонської), арамейської. Тамтешні філологи працювали над збагаченням лексичного фонду, вдосконалювали систему письма та граматичні форми. Вони залишили нам у спадок цілий ряд слів: книга, драгоман, гіпс, ладан, мірра, нафта тощо.

 Ассирійська культура значною  мірою була синкретичною. Ассирійці  користувалися вавилонською метричною  системою, елементами вавилонського  права, багатьма іншими науковими досягненнями вавилонців, окремими єгипетськими та хетто-хурритськими художніми традиціями тощо. Проте внесли і свій вклад у спільну скарбницю передньоазіатської культури. Зокрема, вони мали неабиякі здобутки в інженерії, які особливо широко застосовувалися у військовій справі, розробили систему водопостачання міст (побудований Сінаххерібом канал, яким надходила річкова вода в Ніневію, перетинав за допомогою арочних акведуків кілька ущелин і долин).

 Збільшення території держави  призводило до ускладнення структури управління. В Асірії, знову ж уперше, виник чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Потім його запозичила Персія.

 Наведена характеристика не  вичерпує перелік досягнень у  галузі науки і мистецтва, які вперше з'явилися у народів Межиріччя, але вона дає уявлення про той високий рівень, якого досягла тут культура.

 Завдяки розшифруванню “глиняних  книг” отримано досить точні  уявлення про рівень наукових  знань у Межиріччі. Охоронцями  вищої мудрості були жерці. Особливого значення набуло спостереження за зірками. Зіркам приписувалася магічна сила. Храми на вершинах зікуратів служили своєрідними обсерваторіями. У Вавілонії була відома вся зоряна карта, яка може бути створена без телескопа. Жерці встановили зв'язок Сонця зі знаками зодіаку. На основі астрономічних спостережень було розроблено дуже точний місячний календар. Вавілонці користувалися сонячними і водяними годинниками. Вірили у вплив зірок на долю людини, великою повагою користувалася астрологія.

 Астрономічні знання в Месопотамії перебували в симбіозі з астрологією. Шумеро-вавилонці вірили в магію небесних світил, вважали появу комети чи падіння метеорита за боже знамення, ворожили по зорях, складали гороскопи. Вони, наприклад, вірили, що той чолрвік, у день народження якого зійшла Венера й зайшов Юпітер, неодмінно буде під каблуком своєї жінки. В Нововавилонському царстві ворожіння по зорях стало справжньою наукою. Своїми астрологічними прогнозами вавилонські жерці виливали на політику, підводили релігійну базу під двірцеві перевороти. Все ж цілковитого зрощення астрономії з астрологією в Месопотамії не відбулося. Навіть більше, як гадають дослідники, вавилонська астрономія стала для потреб місячного календаря та узгодження його з календарем сонячним справжньою теоретичною наукою.

 Завдяки регулярним астрономічним  спостереженням у Месопотамії  ще в сиву давнину виник  украй необхідний для іригаційного  землеробства місячний календар (ним досі користуються мусульмани  та населення Ізраїлю).

 Розвиненими для свого часу були і математичні знання: чотири арифметичних дії, зведення в квадрат і знаходження квадратного кореня, обчислення площі геометричних фігур. Сучасний розподіл кола на 3600 і години на 60 хвилин сходить до шістичної асіро–вавілонської системи рахунку.

 Медицина в Месопотамії ще  не стала наукою. Було зроблено  лише перші кроки щодо запровадження  в медичну практику окремих  раціональних методів лікування,  які до того ж поєднувалися  з цілим арсеналом магічних  дій і заклинань, у цілющі  можливості яких населення вірило не менше, ніжу мазі, компреси, мікстури, хірургічне втручання. Причиною недуг уважали вселення в тіло «злих демонів», тому намагалися прогнати їх за допомогою всіляких сумнівних ліків.

 Важливим досягненням вавилонців  у галузі природничо-наукових знань було створення єдиної системи мір і ваги, яку в них потім запозичили інші стародавні народи Близького Сходу й окремими елементами якої ряд азіатських і європейських народів користувався аж до XVIII ст.

 В цілому можна сказати,  що розумова праця вже відокремилася від фізичної, але наука носила характер таємного знання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ВИСНОВОК

В кінці IV – III тисячолітті  до н.е. творцями перших цивілізацій  на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Гангу, Янцзи і Хуанхе. Вирішальну роль у цьому відіграла наявність наносних родючих земель, які утворювалися завдяки періодичним розливам рік. В такій місцевості індивідуальна обробка землі неможлива. Разом з тим об'єднання зусиль селянських общин, накопичення спостережень за часом розливу рік, іригаційні роботи забезпечували дуже багаті врожаї. Навіть кам'яні, дерев'яні або мідні знаряддя дозволяли вести тут великообсягові земляні роботи і одержувати значний додатковий продукт. Отже, створювалися умови для майнового розшарування і виникнення держави. Склався особливий тип держави – східна деспотія. Її особливості зумовлені саме необхідністю створювати і підтримувати іригаційну систему: жорстка централізація влади, повне всевладдя і навіть обожнювання правителя, існування бюрократичного апарату, застосування рабської праці, але при цьому – збереження сільської общини.

 Ці загальні риси мали конкретні своєрідні прояви в різних країнах Стародавнього Сходу.

Найдавніша цивілізація  Сходу була єгипетська - на Нилі. Тут уперше з'явилися різні науки, література, філософська думка, образотворче мистецтво, і, нарешті, писемність.

 Культура Древнього Єгипту пройшла ряд послідовних стадій розвитку. Особливого розквіту вона досягла в епохи Древнього, Середнього й Нового царства. Ці три періоди визначають своєрідність і особливості давньоєгипетської культури.

 Самобутня культура Древнього Єгипту з незапам'ятних часів залучала до себе увага всього людства. Вона викликала подив у гордого своєю цивілізацією вавилонського народу. У єгиптян училися мудрості філософи й учені Древньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід.  У Єгипті всі види образотворчого мистецтва можна назвати породженими від архітектури. Зодчество Єгипту - провідний вид мистецтва, багато в чому визначальний характер пластики й живопису. Скульптура й настінний живопис, підкоряючись архітектурі, становлять із нею єдине й органічне ціле.