Криза кріпосної системи господарства в Російській імперії та скасування кріпацтва. Особливості реформи 1861 р. в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 12 Декабря 2012 в 00:00, реферат

Краткое описание

У середині XIX ст. імперський устрій Росії, як і Австрії, зазнав дошкульного удару котрий породив сумніви в його ефективності та міці. Суворим випробуванням режиму, що його протягом свого 30-річного царювання так заповзято оберігав Микола І, стала Кримська війна 1854—1855 рр. Почалася вона як типовий конфлікт великих держав, у якому Росія виступила проти союзу Англії, Франції, Сардінії. Цей союз прагнув перешкодити давнім спробам Росії поширити свій вплив на Балкани й заволодіти Босфором та торговими шляхами в Середземному морі, що було особливо важливо з огляду на зростання в той час торгівлі збіжжям через причорноморські порти.

Содержание

•ВСТУП.
Розділ 1. Соціально-економічний розвиток України в першій половині XIX ст.
1. Сільське господарство як головна галузь економіки України.
2.Грошова рента.
3.Переважаюча форма експлуатації кріпосних селян.
Розділ 2. Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя (перша половина XIX ст.)
1.Процес розкладу феодально-кріпосницької системи.
2.Указ Фердинанда І.
3.Основний зміст соціально-економічного розвитку України.
Розділ 3. Господарство України другої половини XIX ст.
3.1 Необхідність проведення селянської реформи.
3.2 Причини реформ.
3.Процес звільнення селян.
4.Розвиток сільського господарства в пореформений період.
Розділ 4. Промисловий переворот і його вплив на національну структуру суспільства в Україні.
1.Сприяння селянської реформи.
2.Своєрідність економічного розвитку України.
3.Утворення двох нових суспільних класів.
4.Головне джерело утворення робітничих кадрів.
Розділ 5. Криза феодально-кріпосницької системи і особливості соціально-економічного процесу в Україні.
1.Період розладу і кризи феодально-кріпосницької системи.
2.Нові явища в промисловому розвитку України.
•ВИСНОВОК.
•СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Прикрепленные файлы: 1 файл

Прилуцька Анна Євгенівна, І-курс, І-група 2009 р..doc

— 171.50 Кб (Скачать документ)

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН


 

 

 


 

 

ТЕМА: Криза кріпосної системи господарства в Російській імперії та скасування кріпацтва.

 Особливості реформи  1861 р. в Україні.

 

 

З курсу: «Економічна історія»

 

Виконала:

студентка  І-курсу  І-групи

Прилуцька Анна Євгенівна

Київ 2009 р.

 

ПЛАН

  • ВСТУП.

Розділ 1.  Соціально-економічний розвиток України в першій половині XIX ст.

    1. Сільське господарство як головна галузь економіки України.
    2. Грошова рента.
    3. Переважаюча форма експлуатації кріпосних селян.

Розділ 2. Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя (перша половина XIX ст.)

    1. Процес розкладу феодально-кріпосницької системи.
    2. Указ Фердинанда І.
    3. Основний зміст соціально-економічного розвитку України.

Розділ 3.  Господарство України другої половини XIX ст.

3.1    Необхідність проведення селянської реформи.

3.2    Причини реформ.

    1. Процес звільнення селян.
    2. Розвиток сільського господарства в пореформений період.

Розділ 4. Промисловий переворот і його вплив на національну структуру суспільства в Україні.

    1. Сприяння селянської реформи.
    2. Своєрідність економічного розвитку України.
    3. Утворення двох нових суспільних класів.
    4. Головне джерело утворення робітничих кадрів.

Розділ 5.   Криза феодально-кріпосницької системи і особливості соціально-економічного  процесу в Україні.

    1. Період розладу і кризи феодально-кріпосницької системи.
    2. Нові явища в промисловому розвитку України.
  • ВИСНОВОК.
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

 

  •    Вступ   

У середині XIX ст. імперський устрій Росії, як і Австрії, зазнав дошкульного удару  котрий породив сумніви в його ефективності та міці. Суворим випробуванням режиму, що його протягом свого 30-річного царювання так заповзято оберігав Микола І, стала Кримська війна 1854—1855 рр. Почалася вона як типовий конфлікт великих держав, у якому Росія виступила проти союзу Англії, Франції, Сардінії. Цей союз прагнув перешкодити давнім спробам Росії поширити свій вплив на Балкани й заволодіти Босфором та торговими шляхами в Середземному морі, що було особливо важливо з огляду на зростання в той час торгівлі збіжжям через причорноморські порти.

Окупований  союзними державами Крим став головним театром воєнних дій, тому цей  конфлікт справляв на сусідню Україну  більший вплив, ніж на будь-яку  іншу частину імперії. Українські губернії були основним джерелом постачання царської армії, а з їхнього населення у великих кількостях набиралися солдати — або для служби на передовій, або для охорони кордонів, або для роботи візниками чи на будівництві фортифікацій. Про напруження, що починало відчуватися на Україні, свідчить так звана Київська козаччина 1855 р. Коли того року царський уряд оголосив про утворення ополчення з добровольців, українські селяни, сприйнявши це за відновлення козаччини, яка в їхній свідомості асоціювалася з свободою від кріпацьких повинностей, тисячами кинулися формувати «козацькі» загони, відмовляючись служити своїм панам. Становище стало критичним у Київській губернії, де понад 180 тис. селян 400 сіл оголосили себе козаками й почали вимагати скасування кріпацтва. Порядок відновили війська, але цей випадок виразно продемонстрував одну з внутрішніх хвороб, що підточували імперію.

Ще очевиднішими ці недуги були на фронті, де попри весь героїзм захисників Севастополя  російські війська врешті-решт зазнали  поразки. Крім того, що ця поразка значно підірвала престиж Росії, вона переконливо засвідчила, як далеко позаду модернізованих промислових країн Заходу лишилася Росія. Відсталість росіян виявлялася в усьому: їхні рушниці стріляли вдвічі ближче, ніж англійські та французькі; їхня система.постачання та комунікацій була менш ефективною, ніж у західно-європейців, незважаючи на те, що останні перебували за тисячі верст від своїх баз; за нечисленними видатними винятками командування росіян виявилося некомпетентним, а царським солдатам, хоч і досить хоробрим, бракувало як ініціативи, так і технічних умінь. Пригнічений цією поразкою, Микола І помер у 1855 р. Його син Олександр II зійшов на трон, цілком усвідомлюючи нагальну необхідність реформ.   Субтельний О.– «Україна. Кріпацтво»/ - К.: Академвидав, 2007. – с. 224-226 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


   Соціально-економічний розвиток України в першій половині XIX ст.  

У першій половині XIX ст. майже всі українські землі  увійшли до складу Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії. Україна в складі Росії офіційно називалася "Малоросія", окремі її частини мали свої назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна отримала назву "Новороссия".

Господарство України  в досліджуваний період стало  невід'ємною частиною економіки  Росії. Перша половина XIX ст. і для  Росії, і для України характеризується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичних  відносин. Ці процеси визначилися вже наприкінці XVIII ст., і у першій половині XIX ст. розвиваються більш інтенсивно. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.

В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру. На середину XIX ст. у поміщицьких володіннях вироблялося 90% товарного хліба. Поряд із виробництвом товарного хліба розширювались посівні площі під технічні культури, які користувались попитом з боку зростаючої промисловості. Найбільш характерним було вирощування конопель і тютюну в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону — в Катеринославській та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі. Отже, спостерігаємо певну спеціалізацію районів на виробництві тих чи інших культур. Вирощуванням їх займались у різному обсязі як поміщицькі маєтки, так і селянські господарства. Зрозуміло, що ступінь товаризації поміщицьких і селянських господарств був різним. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності. . Борисенко В. – «Нариси історії України»/ - К., 1996. – с. 199-200  

Грошова рента, яка змінює натуральну, вже є свідченням певного ступеня розвитку торгівлі, промисловості, грошового обігу  взагалі. Вона була важливим стимулятором товаризації господарства. Зростаюча  роль грошей в соціально-економічному житті змушувала виробників перетворювати частину продуктів у товар, розширювати своє підприємство, шукати нові форми діяльності для задоволення зростаючих потреб у коштах. Пристосовуючись до умов товарного господарства, поміщики прагнули збільшувати виробництво хліба на продаж. Це відбувалося за рахунок скорочення надільної землі.

Аналогічні  процеси товаризації сільськогосподарського виробництва спостерігалися у садівництві, городництві та тваринництві. Вони були яскравим проявом пристосування  виробників до нових потреб внутрішнього ринку країни.

Переважаючою  формою експлуатації кріпосних селян  була панщина. На Правобережжі, де одна шоста, а на Лівобережжі - третина  поміщицьких селян не мали надільних  земель, дуже поширеною стала піша панщина. Офіційно панщина обмежувалась трьома днями на тиждень. Проте поміщики вдавалися до урочної системи, тобто давали селянину такі завдання, які не під силу було виконати за три дні.

Щоб ширше  використати працю малоземельних  і безземельних селян, поміщики переводили їх до розряду дворових, на місячину. По суті, це була форма примусового найму селян.

Панщина доповнювалася  різноманітними натуральними і грошовими  поборами. Надзвичайно тяжким її видом  була праця на поміщицьких промислових  підприємствах. Експлуатація кріпаків супроводжувалася повним соціальним безправ'ям.

Свідченням  нездатності кріпосного господарства до дальшого саморозвитку була низька продуктивність праці. Задавлений малоземеллям, злиденністю існування, селянин  не мав стимулів для підвищення врожайності  землі. Весь прибуток, який вдавалося отримати від господарства, у переважної більшості селян йшов у казну або ж поміщикові.

Лише певній частині поміщицьких і селянських господарств, які тісніше були пов'язані  з ринком, вдавалося запроваджувати більш досконалі знаряддя праці, поширювати кращі сорти сільськогосподарських культур, передову технологію обробітку ґрунту. Капіталістична організація сільського господарства успішніше здійснювалась на Півдні України. Наявність великих земельних площ, сприятливих умов для збуту сільськогосподарських продуктів, незначне поширення кріпосницьких відносин, використання вільнонайманої праці створювали умови для поступової заміни примітивної техніки машинною. Проте це були лише поодинокі зрушення, дальший розвиток яких гальмувався феодальною системою господарювання. Недостатню продуктивність праці переважна більшість поміщиків надолужувала посиленням експлуатації селян, що вкрай підривало їх господарства, і з рештою, всю систему, засновану на примусовій праці.

В досліджуваний  період завершується юридичне закріпачення селян України (укази від 1800, 1804, 1808,1828 рр.). Кріпаки складали 3 млн. осіб - приблизно 50% усієї кількості селян (у 1857 р.). Основним обов'язком кріпаків було відбування панщини. У першій чверті XIX ст. на панщині знаходилося 99,3% кріпосних селян Лівобережжя і степової частини України та 97,4% селян Правобережжя. В різних місцевостях розміри панщини були неоднакові, але по всій Україні вони зростали і часто доходили до шести днів на тиждень. Інша особливість даного періоду в становищі кріпаків — переведення їх на місячину. Товаризуючи своє господарство, поміщики віднімали у селян землю і надавали їм місячне утримання. У 40-х роках XIX ст. загальна кількість місячників по Україні складала до 25% усіх кріпаків.

Слід враховувати, що хоча юридичний стан кріпаків був однаковий, але за майновим становищем вони відрізнялись. Розвиток товарно-грошових відносин поглиблював диференціацію поміж кріпаків. Сформувалася заможна верхівка, так звана сільська буржуазія. Відомі українські капіталісти Яхненко та Семирненки вийшли якраз із цієї групи.

Державні  селяни складали другу верству українського селянства. У 1857 р. їх налічувалося 5,2 млн. Найбільше державних селян проживало  на Лівобережжі — 50%, на Правобережжі — 13%, решта на півдні України - 37% . Основною формою їх залежності були грошова рента та податки державі, розмір яких постійно зростав.

Відчутного  впливу на становище селянства завдало  утворення військових поселень, які  мали за мету полегшити царському  уряду утримання армії. Військові поселення засновувалися здебільшого в Україні. У 1817-1895 рр. 16 кавалерійських і 3 піхотних полки у формі військових поселень було розміщено у Харківській, Катеринославській та Херсонській губерніях. У 1819 р. на півдні України у військові поселення було перетворено 250 сіл, де проживало приблизно 20000 селян.

Все життя  військових поселенців суворо регламентувалося. Вони поділялися на солдатів діючих частин та хазяїв. Основний обов'язок солдатів - військова служба. Хазяї забезпечували  військові поселення засобами існування, а також виконували обов'язки військовослужбовців.

Розвиток  капіталістичних відносин вплинув  і на становище державних селян. У 1837 -1841 рр. було проведено реформу  управління ними. Вона відома також  як реформа графа

Кисельова, міністра державних маєтностей. Реформа управління державними селянами дещо полегшила економічне становище селян: збільшилися їх земельні наділи, феодальні платежі - перш за все подушне обкладання — замінялися поземельним промисловим податком. Заборонялося в майбутньому віддавати державні землі в оренду.  Борисенко В. – «Курс української історії»/ - К., 1996. – с. 200-202  

 

 

   Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя (перша половина XIX ст.)    

Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини. На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова, лісова. Засновувалися нові папірні, гути, керамічні й залізоробні підприємства, ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі. У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.

Информация о работе Криза кріпосної системи господарства в Російській імперії та скасування кріпацтва. Особливості реформи 1861 р. в Україні