Конституція 1867 року і створення Австро- Угорщини

Варто звернути увагу також на економічні питання австро-угорського компромісу: митний союз, торгові угоди, спільна грошова одиниця, єдина поштова служба і транспортна система, а також доля (квота) обох частин імперії у спільних витратах (квота Угорщини становила 30 % у 1867 р. і зросла до 36,4 % у 1907 р.). Весь блок економічних відносин повинен був обговорюватися і переглядатися через кожні десять років, що дозволяло обом партнерам плекати надії на його удосконалення⁸. Угорщина з населенням, котрестановило дві п’ятих від кількості населення імперії, сплачувало спочатку лише 30 % спільних видатків. І хоча пізніше ця частка зросла до 36,4 %, тарифна політика була для неї надзвичайно вигідною. У 1878 р. було створено імперський Національний банк. Необхідність оновлення економічної угоди між Австрією і Угорщиною через кожні десять років призводило до справжньої політичної кризи австро-угорської державностіє.⁹

 

Соціально – громадянські аспекти конституції

Основний закон держави  від 21 грудня 1867 р. про загальні права  громадян королівств і земель, які  представлені в імперській раді для  всіх осіб, які належали до королівств і земель, встановлювалось загальне австрійське громадянство.

  Таким чином, всі громадяни рівні перед законом.

 Також у законах  визначалось, що служба в публічних  закладах однаково доступна для  всіх громадян. Для іноземців  вступ на службу в ці установи  залежав від набуття австрійського  громадянства.

 Свобода  пересування особистості і майна  в межах державної території,  зазначалось в ст.4 Основного закону  держави, що не підлягало ніякому обмеженню.

  Всім громадянам, які проживають в общині і сплачують податки зі свого майна, з підприємницької діяльності або доходів, належить активне і пасивне виборче право в общинне представництво на тих самих умовах, як і громадянам, які належали до даної общини. Свобода виїзду з країни обмежувалась державою лише у зв’язку з військовою повинністю. Мита на вивізне майно можуть стягатись, лише на основі взаємності.

  В законі зазначалось, що власність недоторканна. Відчуження проти волі власника може проводитись лише в випадках і в порядку, визначеному законом.

  До того ж, кожний громадянин може в будь-якій частині державної території вибирати місце перебування і місце проживання, придбавати нерухомість будь-якого виду і вільно нею розпоряджатись, а також про дотриманні встановлених законом умов займатись підприємництвом в будь-якій області діяльності.

 Для церковних общин припустимі за міркуваннями суспільного блага законодавчі обмеження права придбання нерухомості і розпорядження нею. Також кожна визнана законом церква або релігійне товариство має право на сумісні публічні релігійні дії, самостійно визначає порядок і здійснює управління у відношенні своїх внутрішніх справ, має у власності споруди і фонди і користується ними в цілях своєї культової, виховної і благодійної діяльності, але, як і будь-яке об’єднання, підкорено загальним законам держави.

  Всі об’єднання, спрямовані на підкорення особистості і закріплення її залежності, ліквідуються назавжди. Будь-яке зобов’язання або повинність у відношенні власності на нерухомість, може бути погашено, непогашена повинність у відношенні нерухомості не може встановлюватись і в майбутньому .

  Наступним пунктом Основного закону гарантувалась свобода особистості. Так кожний арешт, який незаконно проведений або продовжений, тягне за собою зобов’язання держави відшкодування ущербу потерпілому.

 До того ж таємниця  переписки не може бути порушена, і вилучення кореспонденції , за  випадком передбачених законом  випадків арешту і обшуку, може  проводитись лише в умовах  війни або на основі судового  наказу у відповідності з діючими  законами. Також таємниця телефонних  переговорів і телеграфних повідомлень  не може порушуватись. Винятки  допустимі лише на основі судового  наказу у відповідності з діючими  законами.

 Право подачі петицій  належить кожному. Колективні  петиції можуть виходити лише  від визнаних законом корпорацій  і об’єднань. Австрійські громадяни  мають право зібрань і створення  об’єднань. Здійснення цих прав  регулюється спеціальними законами.

 Кожен маю право  в межах закону виражати свою  думку усно, письмово, безпосередньо  за допомогою друку і художніх  зображень

 Друк не може піддаватись  ні цензурі, ні обмеженням за  допомогою друкованих творів, виданих  всередині країни, не застосовуються  адміністративні поштові заборони.

  Що стосується релігії, то тут також було досить демократично передбачено, що кожному гарантується повна свобода совісті і віросповідання. Користування громадянськими і політичними правами не залежить від релігійних переконань; проте громадянські обов’язки не можуть порушуватись через релігійні переконання. Ніхто не може бути примушений до здійснення релігійних дій або до участі в релігійному обряді, якщо тільки він не знаходиться під піклуванням іншої особи, яка уповноважена законом на це.

  Прихильникам не визнаного законом релігійного вчення дозволялось відправлення домашні релігійних обрядів, оскільки останні не суперечать закону і моральності.

  В галузі науки також були демократичні перетворення, а саме наука і розвиток її теорії вільні. Кожен громадянин в праві засновувати учбові і виховні заклади і вести в них навчання, якщо його здатність до цього підтверджена в передбаченому законом порядку.

  Домашнє викладання не підлягає вказаному обмеженню. Про навчання релігії в школах повинні турбуватися відповідні церкви і релігійні товариства. Державі належить право вищого керівництва і надзору у відношенні всієї справи викладання і виховання.

  Кожен вільний у праві вибору професії і навчатись їй як і де він забажає.

 Всі національні меншини  рівноправні, і кожна з них  має гарантованим правом на  збереження і підтримку своїх  національних особливостей і  мови. Державою визнається рівність існуючих в країні мов при використанні їх в школах, публічних установах і в суспільному житті.

  В землях, в яких проживає декілька національних меншин, публічні установи в області освіти повинні бути організовані таким чином, щоб ніякі з цих національних меншин не були змушені до вивчення другої мови, яка вживалась в якійсь землі, і мало необхідні кошти для навчання на своїй мові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, з 1868 р. нова держава стала називатися неофіційно «Австро-Угорська дуалістична монархія». Офіційна і повна назва нової держави була сформульована так – «Королівства і землі, представлені в Рейхсраті, і землі угорської корони Святого Стефана». Кордон між двома частинами імперії встановлювався по річці Лейте (звідси назва Австрії - Цислейтанія, а Угорщині - Транслейтанія). До складу Цислейтанії, крім власне австрійських земель, входили Чехія (Богемія), Моравія, Сілезія, Герц (Гориця), Далмація, Галичина, Буковина, Крайна, Істрія і Трієст. До складу Транслейтанії, крім Угорщини, входили Трансільванія, Хорватія, Славонія, Воєводіна, Банат, Словаччина, Закарпатська Україна і порт Фіуме (Рієка). З самого початку в обох частинах держави стали вважати, що від даної угоди вони більше втратили, ніж здобули. Австрія вважала, що вона втратила ідею централізованої імперії, а Угорщина – що від неї частково вилучили можливість самовизначення. Угорську сторону «особливо обурювало існування об’єднаної армії імперії з прапорами царюючого дому і з усіма командами і наказами на німецькій мові», при цьому вони мирилися з цим лише «завдяки існуванню власних військових формувань – гонведів (створених одночасно з австрійським ландвером)».¹⁰

Конституція 1867 р. створила базу, яка дозволила  потім  досягти розширення меж  конституційності, перш за все в  плані вдосконалення  виборчої системи.

 

Список використаних джерел та літератури

 

1. Австро-венгерское соглашение  1867 г. Основной государственный закон о делах общих и о способах их трактования (21 декабря 1867 г.) //  Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки./ книга 1: Внутриполитическое развитие. Часть 2: XIX ст. /под. ред. Д. В. Кузнецов., Благовещенск, 2010г. - ст. 271 – 276
2. История Европи - Т.5.- М.: Наука, 2000.- 667 с.
3. Папенко Н.С. До питання про розвиток Австрійської монархії та створення Австро-Угорщини  (40-60-і рр. ХІХ ст.) // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. Історія. – 2005. - № 80-81. – с. 41 – 47
4. Пристер Е. Краткая история Австрии – М., 1952
5. Роман Н. М. Конституювання Австро-Угорщини 1867 р.: історико-правові     аспекти /    Н. М. Роман // Форум права. – 2010. – № 3. – С. 380–383 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2010-3/10rnmipa.pdf
6. Тейлор Дж. А. «Габсбурзькая монархия 1809 – 1918 : Історія Австрійської імперії та Австро – Угорщини», Львів, 2002 . - с. 268
7. Цьольнер Е. «Історія Австії», Львів, 2001. - с. 388 – 408

¹ История Европи Т. 5. – М.: Наука. – 2000. - с. 312

² Цьольнер Е. «Історія Австії». - Львів, 2001. - с. 388 – 408

³ История Европи  Т. 5. – М.: Наука,  2000. – с.313

⁴ Цьольнер Е. «Історія Австії»,  Львів, 2001, ст. 388 – 408

⁵ Австро-венгерское соглашение  1867 г. Основной государственный закон о делах общих и о способах их трактования (21 декабря 1867 г.) //  Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки./ книга 1: Внутриполитическое развитие. Часть 2: XIX ст. /под. ред. Д. В. Кузнецов., Благовещенск, 2010г. - с. 271 - 276

⁶ там же.

⁷ Австро-венгерское соглашение  1867 г. Основной государственный закон о делах общих и о способах их трактования (21 декабря 1867 г.) //  Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки./ книга 1: Внутриполитическое развитие. Часть 2: XIX ст. /под. ред. Д. В. Кузнецов., Благовещенск, 2010г.- с. 271 - 276

⁸ там же

⁹ Роман Н. М. Конституювання Австро-Угорщини 1867 р.: історико-правові     аспекти /    Н. М. Роман // Форум права. – 2010. – № 3. – С. 380–383

¹⁰ Тейлор Дж. А. «Габсбурзькая монархия 1809 – 1918 : Історія Австрійської імперії та Австро – Угорщини». - Львів, 2002. -  с. 268