История розвитку української мови

Але вже в цей час  почалося перетворення української народності в націю. Московський друкар Іван Федоров 1574р. у Львові надрукував першу на Україні книгу. Робляться спроби ввести до літературного вжитку українську народну мову і перекладаються на розмовну мову церковні тексти. Посилюється боротьба проти польсько-католицького гніту, у зв'язку з цим підноситься роль літературної мови. З'являються полемічні твори, спрямовані проти польської шляхти і спольщених українських магнатів та єпіскопів-уніатів.Мова цих творів мала старослов'янську основу, але багато було в ній і елементів народної розмовної мови. 

Незважаючи на соціальний та націоналний гніт з боку Речі Посполитої, у  XVI-XVII ст. розвивається освіта, шириться наука, збагачується культура.    На Запорізькій Січі, яка була військовим центром України, всі документи, військові правила, команди, листування в ті часи велися українською мовою, і це підтримувало її громадянський статус.               Мандрівник та історик сирієць П.Аленпський, що зустрічався з Богданом Хмельницьким, стверджує: "Не лише козаки, але більшість їх дружин і дочок уміли читати". 

 

                                                              10   

Нормальному розвиткові української літературної мови довгий час перешкоджали утиски й заборони російського царизму. Централізовані утиски посилюються за Петра І, який жорстоко                                                 винищував козаків і селян, поглиблював духовний геноцид. В указі від 5 жовтня 1720 р. Петро І узаконив переслідування мовних відмінностей українських видань: "... вновьникакихкромецерковныхпрежнихизданий, не печатать …". З цього указу почалися законодавчі перепони вільному розвитку української писемності й освіти.Ось далеко не повний перелік царсько-імперських вироків української мові і культурі у XVIII столітті:

1721 рік. Указ про  заборону використати знаряддя  письма – чорнило і пера без дозволу начальства.

1766 рік. Указ Св. Синода  про заборону друкувати книги  в Києво-Печерській лаврі без  попередньої московської цензури.

1769 рік. Указ Синода  про вилучення в населення  українських букварів та старих  українських церковних книг і заміна їх московськими.

1775 рік. Закриття українських  шкіл при полкових козацьких  канцеляріях, зруйнування Запорізької  Січі.

1783 рік. Запровадження  загальноросійської системи управління.                 

Повна русифікація за допомогою репресивних заходів Києво-Могилянської академії. 

Український мовознавець  та історик М.Костомаров писав: "З  того часу Україна мовчала, її народність приречена була на забуття. Ім'я хохол, яке москалі давали козакам за оселедці, стало синонімом дурня. Поетична мова України стали предметом зневаги і глуму. Часто самі малоросіяни червоніли, коли їх вимова виявляла південне походження. Українська історія була або закинена, або представлена спотворено".  

Негативно позначилося  на розвиткові української мови також роз'єднання українських земель між різними державами. Аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції, наприклад, українська мова не мала навіть єдиного правопису. Між орфографією, вживаною в східній і західній частині України, існували значні розбіжності. Та, незважаючи на всі перешкоди, українська мова жила в устах народу, в піснях і думах, оповіданнях і казках,

                                                               11

передавалась від покоління  до покоління.Долаючи численні перешкоди, українці розвивали народну й літературну мови. Адже вільне, творче слово - це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Ось як про це свого часу сказала Ліна Костенко:

«Нації вмирають не від інфаркту,    

Спочатку їм відбирають мову.»   

Новий етап розвитку української  літературної мови починається з  часу виходу з друку «Енеїди» Котляревського (1798 р.). З кінця XVIII і першої половини XIX століття загальнонародні норми нової української літературної мови починають закріплятися в літературі, а саме: у творах І. П. Котляревського, Є. П. Гребінки, Л. І. Боровиков-ського та Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Створюються постійні українські театри: в 1805 г.  - у Києві; в 1804 г.  - в Одесі; в 1810 г.- у Полтаві; в 1812 г.  - у Харкові.Не мало з'являється в цей період (перша половина 19 століття), книг, присвячених українському фольклору. В 1819 г. Цертелев випускає " Опытсобираниястаринныхмалороссийскихпесен "; в 1836 р. виходять " Малороссийские и Червонорусскиедумы и песни ", зібрані Лукашевичем; відомий історик Костомаров друкує в 1827 г. “Малоросійські пісні”, в 1834 р. — “Українські  народні пісні ”, в 1849р. — “Збірник українських пісень”.На рівень найрозвиненіших мов світу підніс українську мову Т. Г. Шевченко.

Зв’язок української  та російської мови 
А сучасна російська літературна мова продовжує ніколи не переривану традицію літературної мови Київської, удільної і Московської Русі, тобто мови церковнослов’янської. 
Ось чому мова творів давньоруської писемності здається більше подібною до російської, ніж до української: їх зближують старослов’янські (давньоболгарські) елементи. Відчуття близькості посилюється й через те, що давньоруські тексти здебільшого читають, озвучуючи букви по-російському, тобто так, як у сучасній російській мові, хоча існує більше підстав озвучуючи їх по-українському. 
Дещо спрощуючи проблему, можна констатувати, що сучасна літературна мова українців генетично пов’язана з розмовною, живою, народною мовою київської Русі, а літературна мова росіян – з писемною мовою Київської Русі, тобто перенесеною з Болгарії і “давньорусифікованою” (українізованою) в

                                                                12

Києві церковнослов’янською мовою. 
За підрахунками академіків близько половини елементів сучасної російської літературної мови – за походженням книжнослов’янські, генетично пов’язані з південнослов’янською давньоболгарською мовою. Елементи східнослов’янські складають її другу половину. Важко сказати чого більше в цій східнослов’янській половині сучасної російської літературної мови – українсько-білоруського чи власне російського, в усякому випадку дуже багато спільного східнослов’янського. 
Як бачимо, російська літературна мова дає більше підстав вважати її за “гібридну”, “штучну”, однак такими епітетами чомусь (зрештою, відомо чому) наділяється українська мова. А взагалі, називати мови “гібридними”, “неприродними”, “головними”, “другосортними” і т. п. Можуть хіба що вчені, котрі примішують до науки політику і котрі в храмі науки є не жерцями, а торжниками, що продаж і купівлю творять. 
Розвиток сучасної української мови

А Вкраїни  ж мова –

Мов те сонце  дзвінкотюче,

Мов те золото котюче,

Вся давність і обнова - Українська мова.                             

П. Тичина  

Українська мова з  часiвреволюцiїй до сьогодення постала у кращих зразках творiв великих майстрiв слова, якi плекали мову, насичувалися нею i повертали народовiвитонченi в словесних гранях мовнi образи.   

У другій половині XIX і початку XX століття українська літературна мова збагачується й розвивається в творчості таких видатних прогресивних письменників, як Марко Вовчок, І. С. Нечуй-Левицький,  Панас Мирний,  І. К. Тобілевич,  М. П. Старицький, І.Я.Франко, П.А.Грабовський, Леся Українка, М. М. Коцюбинський, В. С.Сте-фаник та ін., друга половина ХХ ст. - О.Вишня, П.Тичина, М.Рильський, Д.Павличко, Р.Іваничук, В.Стус. Перед нами постає велика сила мовотворчостiписьменникiв, якi завжди наголошували на тому, що пiзнаннясвiту - це вивчення рiдної мови.

                                                                       13

Проте на теперішній час  наша культура перебуває в стані  кризи. За кордон на постійне проживання виїжджають тисячі кращих фахівців, відчутний  дефіцит нових підручників. Це не могло не відразитися на рівні  суспільної культури. Та попри все наша мова невпинно розвивається, збагачується новими перлинами, цвіте поміж інших мов, розвивається українська література, яка своїми здобутками збагатила скарбницю культури.Незважаючи на репресивний тиск останніх років щодо представників інтелігенції, наша мова і культура розвивалися.

Проголошення незалежності перетворила культурну політику на одну з важливих сфер діяльності держави. Культура і мова розглядались як один з головних чинників національного  відродження, збереження національної самобутності українців, представників національних меншин, що населяють нашу Україну. В умовах національного відродження розширюється тематичний діапазон літературно-мистецьких творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.

Сучасні гіпотези про  походження української мови 
Останніми роками в Україні з’являються публікації, автори яких коренів української мови дошукують в індоєвропейській прамові. Поновлюються в обігу дослідження учених минулого століття (Е.Классен, А.Чертков, М.Красуський та ін.), за якими українська – одна з найстаріших державних етносів.

Поглиблюється вивчення спорідненості української мови з санскритом – літературною мовою  індійських аріїв, котрі декілька тисяч  років проживали в північному Причорномор’ї. 
Дослідниками доведено, що найдавніший шар “Рігведи” (близько 4500-2500 р.р. до н. е.) –книги давньоіндійських священних гімнів, пов’язаний з територією на північ від Чорного моря. 
Висновки 
Гіпотези такого типу заохочують до пошуків історичних витоків народу, до відновлення історичної пам’яті, стимулюють наукові дослідження, не кажучи вже про поз бавлення народу від комплексу меншовартості і зміцнення національної гідності. Цілком природно, що вони викликають гнів і обурення тих, хто відмовляє українській мові та її носієві не лише в праві на власну історію, але й у праві на існування. 
                                                                  14

З огляду на це тут краще  перебільшення чи навіть помилка, ніж  українофобський штамп типу “не  було, нема і бути не може”. Тим більше, що, як казав один славний філософ, є речі в які неможливо повірити, яле нема речей, яких не могло б бути.

Не вмирає душа наша"

Ми з нею  відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є,

А хто свою мову забуде,

Той серце  забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з  небесних висот.

І там, де звучить  рідна 

Живе український  народ.                    

В. Сосюра.     

Рідна мова – незборна таїна, яка робить народ народом  і увічнює найтонші порухи його душі. Заглиблюючись у таїну мови, ми засвоюємо золоті скарби народного  досвіду і виховуємо у собі творчу особистість. Вона веде на вершини знань і відчиняє двері до духовної скарбниці людства. Мова – наш найкращий друг, наставник, постійний порадник і найдосконаліше знаряддя. 

Народ без мови не існує, отже, плекаючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу. Ось вже два століття ведеться свідома боротьба за мову в Україні .Чого тільки не застосували губителі нашої мови! І офіційно забороняли, і оголошували неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської чи польської мови, й оцінювали як "хлопську", "колхозну" чи навіть "курдупельну", і підлаштовували її під іншу мову з метою прискорення її злиття в і'мя світлого майбутнього всього людства, і прославляли її "небувалий розквіт" завдяки дружнім впливам, - а вона таки живе. І буде жити доки їснує наш український народ."Не вмирає душа наша!"

 

                                                                15

Список використаної літератури 
Василь Іванишин, Ярослав Радевич-Винницький. Мова і нація. – Дрогобич: Видавнича фірма “Відродження”, 1994. 
Енциклопедія українознавства. – Т.4. – К., 1994. 
Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова. Усний та письмовий екзамени: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1992. 
Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову/ Упоряд. В.І. Лучук. – К.: 1990. 
Субтельний О. Історія України. – Львів, 2001. 
Ткачук І.М. Історія нашої мови. – К., 2000. 
Ухтомський С.В. Мовні стежини. – Львів, 1999. 
Яцура А.Р. Мова і нація. – К., 1996.

Дикий А. «НеизвращеннаяисторияУкраины-Руси" том 1,Изд-во "Правда о России"Нью-Йорк,1960 
Житецький П. «Нарис літературної історії української мови в XVII ст.» Львів, 1941.

Плющ П. «Історія української  літературної мови.» К., 1971.

Шахматов О., Кримський  А. «Нариси з історії української  мови та хрестоматія з пам'ятників  письменськоїстаро-українщини XIП- XVIII вв.» К, 1924

Шевчук В. «Дорога в  тисячу років.»  К., 1990

Інтернет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                  16

Зміст:

1. Вступ (ст. 3)
2. Початок формування української мови (ст.4-6)
3. Давність мови (ст.6-9) 
4. Трагічна доля України IX-XVII ст. Становлення i розвиток української мови (ст.9-12)
5. Зв’язок української та російської мови(ст.12-13
6. Розвиток сучасної української мови(ст.13-14)
7. Сучасні гіпотези про походження української мови 
   (ст.14)
8. Висновки(ст.14-15)
9. Список використаної літератури(ст.16)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міністерство  освіти і науки України

Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна

 

Медичний факультет

 

 

 

 

 

                       Історія розвитку української мови

 

                                                                                                                            

 

 

                                                      Реферат студентки 1 курсу

                           групи ВІ-101

                                       Петрик Анни-Марії