Християнізація Київської Русі

А по цьому Володимир послав посланців по всьому місту, наказуючи: "Хто не прийде взавтра ранком на річку - чи багатий він чи вбогий, старець (нищ) чи робітник, - той стане противний мені". Чуючи люди таке, весело сходилися, радіючи та кажучи: "Коли б це (охрещення) не було добрим, князь та бояри не прийняли б його". На ранок прибув Володимир з священиками царициними та корсунськими на Дніпро, а народу прибуло без числа; вони влізли в воду й стояли одні по шию, другі по груди, а молодь з берега, інші тримали дітей; охрещені (свершении) ходили по березі. А священики читали молитви. І була радість на небі та на землі через стільки душ спасенних. А диявол ойкав та бідкався: "Горе мені, бо ж звідси женуть мене! Тут я хотів осістися, бо ж на цій землі не було науки апостольської, не знали тут Бога; весело було мені з їхньої служби, бо вони служили мені; а тепер оце перемогли мене невігласи, а не апостоли чи мученики; не буду я вже панувати по цих землях!"...

Як люди охрестилися, то розійшлися по домах своїх. А Володимир радий був, що пізнав Бога і сам, і люди його; глянувши на небо, він прорік: "Боже, що створив небо та землю! Поглянь на нових людей своїх і сподоби їх пізнати тебе, Бога правдивого, як уже пізнали тебе землі християнські; зміцни віру в них, щоб була правдивою та непохитною; допоможи й мені, Господи, супроти ворогів моїх, щоб, надіючися на тебе та на твою силу, я переміг їхні каверзи". Промовивши це, Володимир наказав рубати та ставити по містах церкви, де стояли ідоли. І поставив він церкву святого Василя на горбку, де стояв був ідол Перуна, й інші, де відправляли ("творяху потребы") князь та люди". Так розповідає літопис.

Як бачимо, літопис занадто просто уявляє собі охрещення киян. Князь наказав - народ виконав. А насправді все це відбулося зовсім не так легко та скоро, як уявляє собі літописець. Треба думати, що в Корсуні, по вінчанні Володимира з Анною чи перед тим, охрестилася й частина бояр; частина їх могла охреститися ще й до того разом з Володимиром; про це каже й літопис, бо кияни говорили про охрещення: "Аще бы се не добро было, не бы сего князь и бояре приняли". Отже, бояри охрестилися раніше народу.

Повінчавшися, Володимир узяв потрібних йому священиків і прибув до Києва. Тут, звичайно, не відразу він почав хрестити свій народ - треба було перше добре його підготовити, а це була зовсім не легка справа: своїх священиків було небагато, а священики грецькі не розуміли нашої мови, а тому їхня поміч не могла бути скора. Треба думати, що підготовка народу тяглася досить довго - за діло стали, певне, не тільки свої священики, але й усі християни, що були тоді в Києві; священики-греки були, так би мовити, інструкторами охрещення.

Не треба думати, що народ легко покинув свою батьківську віру; і даремно силкується літописець переконати нас, що народ хрестився з радістю. Володимир вернувся з походу на Корсунь славним переможцем, на чолі вірної армії, вернувся з жінкою - грецькою царівною, став свояком наймогутнішого в світі грецького імператора. Авторитет князя Володимира піднявся до небувалої висоти, і тому князь і осмілився покласти свою важку руку на стару віру підвладного йому народу, осмілився порушити народну святиню. Частина народу, найменш стійка, послухалася князя й пішла хреститися, але немала частина таки наказу цього не послухала й охреститись не схотіла; навіть не схильний до української старої віри автор оповідання про охрещення не зміг сховати того, що коли тягнули Перуна, "плакахуся его невернии людье". Звичайно, у великім місті нелегко було сховатися від охрещення, а разом з тим і від кари могутнього князя, але хрещення киян не могло відбутися так спокійненько, як то уявляє собі літописець по ста-двісті роках по тому.

Літописець роком охрещення киян вважає 988, але цього року прийняти не можна. Володимир узяв Корсунь в 989 р. (так свідчать і грецькі джерела) і мав потому дуже багато різної роботи, так що охрещення киян могло відбутися десь уже року 990, влітку, бо народ стояв по шию у воді - в холодну воду по шию народ навряд чи поліз би навіть з наказу хоч би й князя.

Де саме хрестилися кияни, трудно сказати; літописець каже, ніби в Дніпрі, але інші джерела називають річку Почайну, а Синопсис XVII віку Інокентія Гізеля місцем охрещення зве Хрещатик. Охрещення зробили самі тільки священики, єпископів тоді ще не було - вони прибули через рік, 991 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, Володимиру Святославовичу належала вирішальна роль у справі запровадження християнського віровчення. Він розумів, що хритсянізіція підданих його країни відкриває до визнання за Київською державою самостійного місця в тогочасному християнському світі, уможливлює закріплення за її володарем нових знаків влади та титулатури. 
Запровадження християнства в Київській державі наприкінці Х ст. було визначальною віхою історії України-Русі, повторним пунктом усього її подальшого історичного розвитку.

 Ще за довго до  офіційного проголошення християнства  державною релігією Русі воно  знаходило своїх прихильників  серед окремих соціальних груп  населення давньоруського суспільства. Нові ідеологічні віяння, освячуючись традицією, поступово проникли в суспільну свідомість. Проте цей процес проходив повільно й хворобливо, спричиняючи неоднзначну реакцію різних соціальних груп, що не зрідка призводило до протистояння, сутичок і боротьби.

Залежно від розстановки цих сил хритсиянське віровчення переживало тут свої падіння і злети. Короткі періоди підйомів змінювалися смугою переслідувань, за якою в їх суспільстві знов утверджувалася певна терпимість до християнства.

Разом із тим слід зазначити, що і язичництво не залишалося чимось незмінним, зазнавало певної еволюції. Релігійна реформа 980 року була спробою створення монетеїзму на місцевому слов'янському грунті. Вона, як показав час, виявилася неспроможною задовольнити потреби ранньофеодального суспільства та його держави. Необхідно було знайти таку релігійну структуру, яка найбільш вдало відповідала б інтересам Київської держави. З огляду на це запровадження християнства на Русі наприкінці Х ст. було наслідком свідомого вибору князя Володимира, всієї верхівки Київської держави. Збереження язичництва перешкоджало рівноправним стосункам Київської Русі з християнськими державами середньовічного світу, унеможливлювало входження їх до світової християнської спілки. Запровадження за візантійським взірцем відповідало ситемі політичного устрою Київської Русі, що була тоді відносно єдиною ранньофеодальною монархією. Християнізація відкривала шлях до визнання за Київськоб державою самостійного місця в політичній структурі тогочасного світу й можливість закріплення за її володарем нових знаків влади та титулатури. 
У другій половині ХІІІ ст. має місце подальше проникнення християнського віровчення в усі сфери народного життя.

Матеріали археологічних досліджень засвідчують перевагу християнської поховальної обрядовості в тогочасному селі, яке з погляду духовного життя було значно концервативнішим, ніж місто. Отже, саме до цього часу (друга пол. ХІІІ -ХІV ст. ) слід віднести перемогу християнства над язичництвом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр «Академія», 2002. – 653 с.
2. Горський В.Л. Хрещення народу руського // Нариси з історії України. – 1999. - № 3. – С.18-19.
3. Іванченко Р.П. Історія без міфів: Навч. посіб. для студ. вищ. навч.закл. – К.: МАУП, 2006. – 624 с.
4. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. – К., 1998.
5. Колодний А.М. Історія релігії та церкви в Україні. – К., 1994.
6. Огієнко І.І. Українська релігія // Нариси з історії релігії та церкви в Україні. – Т.1. – К.: Україна, 1993.
7. Пасічник В.В. Перша християнка на Русі //Український історичний журнал. – 2006. - №7. – С. 5-6.
8. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь // Україна крізь віки. – К.: Альтернативи. – 1998. – Т.4. – 350 с.
9. Черкашина Н. К. Історія України: від найдавніших часів до сьогодення: Навч. посіб. – К.: Професіонал, 2005. – 384с.
10. Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. – Т.1. – 1965.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Аскольд і Дір

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Княгиня Ольга

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

«Хрещення Володимира» (фреска В.Васнецова)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

«Хрещення киян» (фреска В.Васнецова)