Християнізація Київської Русі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Християнізація Київської Русі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Втуп………………………………………………………………………….3

Розділ І Перші спроби християнізації Русі………………………………5

1. Традиційний і нетрадиційний погляд на хрещення Русі-України..5
2. Аскольдове хрещення……………………………………………….5
3. Хрещення княгині Ольги……………………………………………7

Розділ ІІ Хрещення Русі Володимиром Святославичем ………………..10

Висновки…………………………………………………………………….14

Список використаних джерел……………………………………………..16

Додатки………………………………………………………………………17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Величезна подія в житті українського народу - його хрещення за часів князя Володимира Великого в кінці X віку - лишається ще й тепер не з'ясованою в своїх подробицях. Багато написано про цю велику подію, але в більшості вчені-дослідники рідко коли погоджувалися в своїх висновках. А все тому, що про цю найбільшу подію нашої історії, подію, що виразно визначила дальший напрям української культури, ми маємо дуже мало певних джерел. Сучасники цієї великої події ще не розуміли всієї ваги її і тому не лишили нам про неї докладних відомостей; а може, й лишили, та вони не дійшли до нас: їх понищив час та вогонь. Сучасники-сусіди так само не записали нам усіх подробиць нашого хрещення, бо це для них, уже давніше охрещених, не було занадто великою подією - для них це був нормальний процес християнізації всього тодішнього світу.

Аналіз джерел переконує, що введення християнства за офіційною датою 988р. на Русі не варто розглядати як одноразове діяння, пов’язане з прозрінням Володимира Святославича. То був довгий та тернистий шлях, що бере свої корені задовго до його княжіння та продовжує розвиватися після нього.

Актуальність реферату полягає у тому, що навіть на сучасному етапі розвитку історичної думки питання хрещення Русі викликає численні протиріччя та дискусії. Саме тому важливо розглядати це питання під різними кутами зору та з різних позицій.

Хронологічні межі становлять ІХ-Х століття.

Це питання неодноразово ставало предметом розгляду провідних істориків та релігієзнавців. Зокрема, Колодний Анатолій Миколайович присвятив свою працю «Релігія в духовному житті українського народу» розвитку релігійних уявлень народів, що проживали на території України, в якій значну увагу приділяє саме зародженню та запровадженню християнства на Русі.

Метою реферату є дослідження хрещення Русі як довготривалого, поступового процесу.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

• представити різні погляди на проблему хрещення Русі;
• дослідити місце християнства в зовнішній та внутрішній політиці Аскольда і Діра;
• з’ясувати значення хрещення Ольги;
• розглянути хрещення Володимира як завершальний етап становлення єдиної віри на Русі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І

Перші спроби християнізації Русі

 

1. Традиційний і нетрадиційний погляд на хрещення Русі-України

 

Ні одна розповідь про охрещення Русі не обходиться без того, щоб мова в ній не йшла про те, як захопив Володимир грецьке місто Корсунь-Херсонес і змусив гордих візантійців хрестити й просвітити язичницьку Русь, як стояло візантійське духовенство на чолі з митрополитом на березі Дніпра й хрестило натовп киян. І ця картина є настільки близькою для нашого серця, що, можливо, навіть і гріх руйнувати цю ілюзію. Але наука — це не просто віра в красиві казки. Описуючи цю давно улюблену картину, навіть священнослужителі не хочуть помічати її абсурдності, хоча це саме так. Подібного не могло бути, оскільки жоден візантійський священик не міг здійснити такого порушення канонів, не накликавши цим гніву Константинопольської патріархії. Русь хрестилася не в І, а в X ст., коли всі деталі християнського обряду було вже ретельно унормовано, в багатовікових суперечках обговорено й остаточно прийнято. Обряд хрещення вже тоді був добре розробленим, він здійснювався індивідуально і тільки в храмі. І лише далеч віків не дає змогу побачити гнів християнських ієрархів усіх церков, якби вони почули про подібне охрещення цілої країни.

Невипадково візантійські джерела мовчать про таку важливу подію, як хрещення народу, з котрим у Візантії були давні й тісні контакти. Жоден візантійський історик не відзначив такої важливої перемоги: залучення до своєї віри давнього й неспокійного сусіда. Чи випадково це?

 

1.2.  Аскольдове  хрещення 

Перші згадки (як письмові так і археологічні) що знайомлять слов’ян з християнською релігією мають витоки ще в антську епоху, де під впливом постійних економічних та політичних відносин з римськім світом (а пізніше і Візантією) мають своє логічне обґрунтування.

Розвиток Русі до середини ІХ ст. майже зовсім не висвітлений у наявних писемних джерелах. Перекази про Кия – напівлегендарного засновника давньоруської столиці і родоначальника першої київської династії; згадки про аварське іго; непевні відомості про боротьбу між полянами та іншими племенами; фольклорні спогади про хозарську данину - цим, власне, й вичерпується все, що нам відомо про витоки Київської держави. Більш-менш достовірна писемна історія її починається від Аскольда - останнього представника дому Києвичів.

Врядування Аскольда становить яскраву сторінку в історії ранньої Русі. За всіма ознаками то був переломний момент у розвитку східного слов’янства, коли кількість перейшла у нову якість. Саме на середину ІХ ст. завершується складний і тривалий процес формування класових відносин і безпосередньо пов’язаний із ним процес утворення Київської держави як політичної надбудови над феодальним базисом. Русь досягає неабиякої могутності і упевненими кроками виходить на світову арену.

До часів Аскольда належать повідомлення арабських письменників про три центри Русі (або, як їх пропонує називати А. Новосельцев, три групи русів). Це - автори так званої групи ал-Балхі (ал-Істахрі, Ібн-Хаукаль, анонімна книга "Худуд ал-Алам", а також значно пізніший твір Ідрісі). За свідченням цих джерел, в середині або на початку другої половини ІХ ст. у Східній Європі існували три об’єднання східнослов’янських племен, що в нашій транскрипції іменуються Куявією, Славією та Арсанією (чи Артанією). Локалізація цих об’єднань не викликає сумнівів і може вважатися загальновизнаною - попри численні гіпотези (часом досить фантастичні) висловлені в літературі.

За візантійськими джерелами у 860 році, під час правління Михайла ІІІ П’яниці русичі здійснили вдалий похід на Константинополь, чим ствердили свою міжнародну позицію як суверенний політичний організм. Саме в цей час за свідченнями патріарха Фотія та Порфирогенета, русичі відправили посольство, яке просило зробити їх речниками божественного хрещення, що й було зроблено…

Отже, запровадження християнства на Русі в середині ІХ ст. було складовою закономірного процесу, що охопив майже всю південну частину Східної Європи і становив собою логічне історичне явище. Джерела свідчать, що Аскольдове хрещення мало загальнодержавний характер і аж ніяк не було приватною справою конкретної особи. Навіть Густинський літопис та Церковний статут Володимира Великого наголошували, що Русь хрестилася за часів патріарха Фотія в ІХ ст., та про офіційний акт запровадження християнства як державної, загальнонаціональної релігії.

У Києві створено залежну від Константинополя православну єпархію та прийнято візантійського архієпископа. Хоча нова віра і торкнулася усіх боків суспільного життя, та панівною ідеологією не стала, бо хрестилася лише певна частина суспільної верхівки на чолі з князем. Заміна багатобожжя монотеїзмом становила принципово новий крок у розвитку суспільної думки світу, позитивно вплинуло в області культурного розвитку, ціла злива ідей наринула на Русь.

Монастирі, що виникають невдовзі, тривалий час будуть своєрідними академіями, головними вогниками творчого життя, розпочинається поширення писемності та грамотності. І на останок хочеться процитувати Брайчевського М. Ю.: " поза сумнівом, Аскольдове хрещення – це ніщо інше, як переворот…висуваючи духовне життя людини на перший план, у порівнянні з фізичною силою поганства, переворот має дуже велике значення для інтелектуального прогресу давньоруського суспільства…".

 

1.3.  Хрещення  княгині Ольги

 

«Початком віри» і «коренем Православ'я» в Руській землі спрадавна називали святу рівноапостольну Ольгу люди. Хрещення Ольги було ознаменоване пророчими словами патріарха, що хрестив її: «Благословенна ти в жонах руських, бо залишила тьму і полюбила Світло. Прославляти тебе будуть сини руські до останнього роду!» При хрещенні руська княгиня удостоїлася імені святої рівноапостольної Олени, що багато попрацювала в поширенні християнства у величезній Римській імперії і що знайшла Животворящий Хрест, на якому був розіпнутий Господь. Подібно до своєї небесної покровительки, Ольга стала рівноапостольним проповідником християнства на неосяжних просторах землі Русі. У літописних свідоцтвах про неї немало хронологічних неточностей і загадок, але навряд чи можуть виникнути сумніву в достовірності більшості фактів її життя, що донесли до нашого часу вдячними нащадками святої княгині, — упорядниці Руської землі. 

Згідно найранішого староруського літопису, «Повісті минулих літ», Ольга була родом з Пскова. Життя святої великої княгині Ольги уточнює, що народилася вона в селі Вибути Псковської землі, в 12 км від Пскова вище по річці Великій. Імена батьків Ольги не збереглися,  вони були не знатного роду, «від мови варяжської». Варяжське походження підтверджується її ім'ям, що має відповідність в древньоськандинавському як Helga. Присутність скандинавів в тих місцях відмічена рядом археологічних знахідок, що датуються першою  половиною X століття.

У 957 році Ольга з великим посольством зробила офіційний візит до Константинополя, відомого по опису придворних церемоній імператором Костянтином Багрянородним у творі «Церемонії». Княгиня Ольга стала першим правителем Київської Русі, що прийняв хрещення, і, таким чином, зумовила прийняття православ'я всім староруським народом.

Згідно з більшістю джерел княгиня Ольга прийняла хрещення в Константинополі восени 957 років, і хрестили її, ймовірно, Роман II (син і співправитель імператора Костянтина), і патріарх Полієвкт. Рішення про прийняття віри Ольга прийняла заздалегідь, хоча літописна легенда представляє це як спонтанне рішення. Нічого не відомо про тих людей, хто поширював християнство на Русі. Швидше за все, це були болгарські слов'яни (Болгарія прийняла хрещення в 865 році), оскільки в ранніх староруських літописних текстах прослідковується вплив болгарської лексики. Про проникнення християнства в Київську Русь свідчить згадка соборної церкви Св. Іллі в Києві в русько-візантійському договорі 944 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ

Хрещення Русі Володимиром Святославичем

 

Початковий період князювання Володимира Святославовича  додав мало нового до державної практики. Святкуючи перемогу над Ярополком, князь облаштував перший на Русі пантеон язичницьких богів: "поставив ідолів на горбі над двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус золотий, і Хорса, Дажьбога, і Стрибога, і Сімаргла, й Мокоша".

До пантеону було включено як слов'янські, так і неслов'янські божества, але ті, котрим поклонялися племена, включені до складу Давньоруської держави. Зіткнувшись зі спротивом своїй владі з боку в'ятичів і радимичів, Володимир впродовж трьох літ посилав на них свою дружину, повторно підкорюючи під владу Києва. Під 984 р. давньоруський літописець описує похід князя второваними батьком шляхами на Волзьку Булгарію.

Наступала найвеличніша пора української давньої історії - охрещення вже самого українського народу; наступав момент здійснення мрій останніх років князя Володимира. Володимир уже відкрито, по християнському звичаю, обвінчався з грецькою царівною, відкрито став християнином. Цим кінчалася певна доба в житті князя, що довго надумувався охрестити свій народ і що довго не наважувався відкрито змінити віру свого народу. Але вінчання з Анною надало йому відваги, і Володимир почав поспішати з охрещенням своєї держави.

Про охрещення українського народу наш літопис розповідає так: повінчавшися в Корсуні з Анною, "Володимир узяв царицю, Настаса та корсунських священиків з мощами св. Климента та його учня Фіва, взяв образи та книги собі на благословення. Поставив церкву в Корсуні на горі, де серед міста зсипали землю, яку крали з валів; церква ця стоїть і донині. Йдучи, взяв два ідоли мідяні і 4 мідяні коні, що й тепер стоять за св. Богородицею, про яких несвідомі люди кажуть, ніби вони мармуряні.

На віно цариці Володимир віддав грекам Корсунь, а сам вернувся до Києва.

Як тільки вернувся, наказав поскидати ідолів - одних посікти, а других попалити; а Перуна наказав прив'язати коневі до хвоста й тягти його з гори через Боричів до річки, а 12 мужа приставив підпихати його киями. Це робив він не як живому дереву, але на наругу бісові, що таким чином обманював людей, щоб цим прийняв тепер заплату від них. Великий ти, Господи, і дивні діла твої! Вчора люди шанували його, а сьогодні насміхаються. Коли тягли Перуна річкою до Дніпра, невірні люди плакали за ним, бо ще не охрестилися. Дотягнувши, вкинули Перуна в Дніпро. А Володимир наказав: "Коли Перун пристане де до берега, відганяйте його, аж поки не мине порогів; тоді лишіть його". Мужі робили, що їм наказано. Коли його пустили й перейшов він пороги, вітер викинув його на рінь 1, і з того часу названо ту місцевість "Перунова рінь", як зветься вона й донині.