Формування основ ринкового господарства в Україні (90-ті роки ХХ cт.)

- Реприватизація , яка здійснювалась більше декларативно ніж реально.

- Денаціоналізація  та розпродаж іноземним ТНК, ТНБ стратегічних об’єктів.

- Політика  «виховного протекціонізму».

- Відміна вільних економічних зон (2005 р.) із наступним поверненням режиму ВЕЗ (2006 р.).

- Введення з 1 січня 2006 року Конституційної реформи, яка засвідчила перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської моделі.

- Підписання угоди про вступ у СОТ (5.02.2008 р.)

Основні наслідки реформ:

1. Оголошення соціально-орієнтованого бюджету призвело до того, що кошти йшли не на розвиток виробництва, а на “проїдання” (підвищення пенсій, зарплат, трансфертів тощо).

2. Експерименти  з реприватизацією та ревальвацією, відміною та поверненням ВЕЗ  призвели до підвищення ризику  капіталовкладень, та як наслідок  припинилися потоки іноземних  прямих та портфельних інвестицій.

3. В зв’язку  із слабкістю наповнення державного  бюджету та неспроможності виконання  державних соціальних і інвестиційних  програм, уряд вимушений був поповнювати  бюджет за рахунок випуску  облігацій внутрішньої та зовнішньої  позики, що, починаючи з 2004 р., безпрецедентно  збільшило зовнішній державний  борг.

4. В суспільстві  не припинялись інфляційні очікування, породжені значними соціальними  трансфертами (постійним підвищенням  пенсій, зарплат, різного роду допомог, передвиборчими «подарунками»).

5. “Ручне” коригування цін на стратегічні товари (пальне, цукор, м’ясо) мали зворотній ефект, що вдарило по споживчому кошику населення та домогосподарств, а втім і всього народногосподарського комплексу в цілому, внаслідок чого економіка вступила в смугу кризи.

Соціально-економічну ситуацію у 2007-2008 роках загострили глобальні кризові явища.

5 лютого 2010 року четвертим Президентом України став Віктор Федорович Янукович. Першими реформами нового президента стали: запровадження змішаної системи голосування, перехід до президентсько-парламентської моделі державного управління (з 1 жовтня 2010 р.), скорочення кількості міністерств, чисельності (до 424 чол.) апарату адміністрації Президента та апарату центральних органів виконавчої влади, зниження зарплат держслужбовців; прийняття Указу Президента «Про бідність» та закону «Про дітей війни»; підвищення сукупного розміру єдиного податку; введення ПДВ- облігацій; законодавче упорядкування тендерної системи; прийняття Бюджетного (8.07.2010 р.) та Податкового (2.12.2010 р.) кодексів, антикорупційного закону («Про засади запобігання і протидії корупції» від 7.04.2011 р.), здійснення судової (7.07.2010 р.) та пенсійної (1.10.2011 р.) реформи.

Висновки: Невиконання контрактів, недотримання прав акціонерів і досягнутих домовленостей, наявність корупційних схем та криміналу (так зване рейдерство) залишаються серйозними проблемами, що зупиняють іноземних інвесторів вкладати кошти в українську економіку. Сьогодні головним завданням є подолання неофеодального зрощування влади і власності, що спостерігається в Україні. Нинішній феодально-корпоративний порядок став наслідком номенклатурної приватизації, у ході якої доступ до власності одержали насамперед ті, хто зумів скористатися підтримкою правлячої бюрократії. Відтак було створено тепличне середовище для державно-бюрократичного корпоративізму, що має кримінальний характер та уособлює корисливі устремління політичних кланів, «тіньовиків» і чиновників. Таким чином, історично необхідне подолання комуністичного тоталітаризму обернулося бюрократично організованим і багато в чому кримінально здійсненним захопленням найбільш «ласих» шматків колишньої держвласності.