Формування основ ринкового господарства в Україні (90-ті роки ХХ cт.)

Тема 13. Формування основ ринкового господарства в Україні

(90-ті  роки ХХ cт.)

 

 

13.1. Проблеми реструктуризації господарського комплексу в Україні в 90-х р. ХХ ст.

 

До рубежу 80-90-х років ХХ ст. Україна підійшла із сформованим індустріальним багатогалузевим господарським комплексом, який був частиною єдиного господарського комплексу СРСР. В структурі господарства домінували промислові галузі, що виробляли в основному (80%) напівфабрикати.

В той же час, перед господарським комплексом України, як і Радянського Союзу в цілому, накопичилась низка системних проблем:

- висока енерго- і матеріалоємність виробництва;

- низький рівень автоматизації та інформатизації;

- низька продуктивність праці через недостатні темпи впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво;

- відносно низька питома вага продукції, орієнтованої на кінцевого споживача, її низька якість та вузький асортимент;

- нерозвиненість участі в міжнародному поділі праці, особливо у високотехнологічних галузях;

- недостатні темпи розбудови постіндустріальної інфраструктури.

Таким чином, стратегічним завданням на 1990-ті роки мало б бути радикальне збільшення в структурі господарства питомої ваги галузей п’ятого та шостого технологічних укладів: розробка програмного забезпечення, випуск обчислювальної техніки, телекомунікаційного та радіоелектронного обладнання, оптоволоконної та складної побутової техніки, роботобудування, розробка та впровадження біо- та нанотехнологій тощо. При цьому вказані галузі мали б не замінювати, а доповнювати галузі, що належали до третього і четвертого технологічних укладів (гірничо-металургійний комплекс, хімічна та легка промисловості, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування), підвищуючи їхню ефективність.

Проте внаслідок геополітичних, економічних та соціальних трансформацій господарський комплекс України не лише не став на шлях вирішення стратегічних завдань, але й в ньому розгорнулися процеси економічної деградації. Реальний обсяг виробництва почав зменшуватися ще з середини 80-х років, але в 90-х роках його падіння різко прискорилося.

Головними чинниками економічного спаду протягом 90-х рр. ХХ ст. стали:

- загальноекономічна та політична криза в країні;

- помилки в стратегії впровадження елементів ринкових відносин в економіку;

- неефективні процеси роздержавлення промислових підприємств, які призвели до дезорганізації економічних відносин;

- свідоме  та різке дистанціювання держави від активної участі в розвитку економіки;

- непослідовна та не адекватна новим умовам господарювання податкова, митна, фінансово-кредитна політика;

- руйнування сталої системи коопераційних і торгівельних зв’язків внаслідок розпаду СРСР;

- різке підвищення цін на енергоносії;

- висока залежність від імпортних поставок вузлів, комплектуючих та сировини.

Висновки: перебудувати господарський комплекс України у 90-х роках ХХ ст. на нових, ринкових засадах господарювання видалося непосильним завданням. Адже, по-перше, економіка перейшла у затяжну смугу економічного спаду, викликаного, передусім, застарінням техніко-технологічної бази, по-друге, різкий та фактично матеріально непідготовлений системний перехід поглибив існуючі економічні проблеми.

 

13.2. Формування  основ національної системи господарства в Україні на початку 90-х років ХХ ст.

Новий етап формування української політичної нації почався на рубежі 90-х рр. XX ст. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт про державний суверенітет, а 24 серпня 1991 р. - Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, на якому народ підтвердив цей історичний вибір (за схвалення Акта проголошення незалежності висловилися 92 % учасників голосування). Того ж дня було обрано й першого Президента держави Л.М. Кравчука.

За короткий термін Україна створила нову систему державного управління, власні Збройні Сили, органи безпеки і правопорядку. Україна встановила дипломатичні відносини з десятками держав світу, уклала з багатьма з них двосторонні договори.

90-ті  роки ХХст. в Україні запроваджується еклектична економічна політика: від «рейганоміки» до американського варіанту змішаної економіки (з обмеженим впливом держави) з використанням методів монетаризму та «економіки пропозиції».

Економічна політика І Президента України Леоніда Макаровича Кравчука, так звана «шокова терапія», мала забезпечити швидкий перехід від соціалістичної до ринкової економіки. Така політика формувалась з врахуванням пропозицій МВФ і СБ («Вашингтонський консенсус»), які зобов’язались надавати фінансову допомогу. Так, вже з 1992 року в Україні з’явився зовнішній борг.

Основні реформи:

1. Дотримання монетариської концепції: фритредерство, вільні ціни, обмеження соціальних трансфертів та скорочення державних інвестицій в економіку з переміщенням цієї функції на приватний сектор.

2. Фінансова стабілізація, а саме зниження темпів інфляції монетарними методами (кредитно-грошовим та фіскальним регулюванням), вилучення з обігу “зайвої” грошової маси та вихід з рубльової зони – введення карбованця (1992 р.).

3. Приватизація державного майна – розподіл участі кожного українця в державній власності (ваучеризація) з метою формування ринкових відносин.

4. Конверсія оборонної промисловості та пріоритетне фінансування галузей, що виробляють товари масового споживання.

5. Реформування системи розподілу доходів населення (вдосконалення системи соціального захисту наймеш захищених громадян). З 1991 р. із запровадженням закону «Про мінімальний споживчий бюджет» критерієм добробуту став саме цей соціальний норматив.

За період цих реформ (1991-1994 рр.) відбулася трансформаційна криза чи криза перехідного періоду: падіння виробництва, гіперінфляція, бюджетний дефіцит, падіння реальних доходів населення, безробіття, банкрутство, зниження інвестиційної активності, розмноження економічної злочинності (інститут «рекету»).

Причинами такої кризи передусім було:

1. Енергетична залежність української економіки від російської нафти та газу, ціни на які в 1992 р. зросли відповідно в 100 і 300 разів.

2. Неефективність сертифікатної приватизації, яка не принесла державним підприємствам коштів і нових технологій

3. Падіння довіри до української валюти та інфляція. На зростання цін почали значно впливати інфляційні очікування – населення, сподіваючись на швидке знецінення грошей, намагалося швидше їх позбутися, чим підвищувало сукупний попит і, відповідно, рівень цін. Інфляційні очікування були також і в підприємств.

4. Розрив економічних зв’язків з колишніми республіками, адже промисловість України виробляла не більше 20 % готової продукції.

5. Жорстка монетаристська політика, внаслідок якої розпочалась криза збуту, поширились бартерні розрахунки, «тінізація» економіки. Внаслідок відсутності протекціоністських заходів відбувалось витіснення вітчизняного виробника іноземними.

6. Нарощування дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів, результатом чого стала безперервна пряма емісія НБУ.

7. Стагфляція та збідніння переважної частини населення (інфляція “з’їдала” всі доходи). Єдиний порятунок від інфляції уряд бачив в індексації грошових доходів громадян.

Висновки: намагання здійснити у рекордно стислі строки радикальні реформи руками „старої” прорадянської номенклатури були приречені на невдачу, що проявилося у розповсюдженні квазіринкових інститутів (корупція, «прихована» зайнятість та «тіньові» прибутки, бартерні розрахунки, «зарплатня у конвертах», кланово-олігархічна власність тощо).

 

13.3. Економічні  перетворення в Україні другої  половини 90-х ХХ ст. та їхні наслідки

У 1994 р. другим Президентом України Леонідом Давидовичем Кучмою оголошується курс на прискорення економічних реформ у напрямках приватизації, лібералізації і децентралізації ціноутворення, валютного та інвестиційного ринків, подальшого розвитку фінансового ринку, підвищення рівня реальності державного бюджету та урізноманітнення джерел покриття його дефіциту тощо.

Основні реформи:

1. Відновлення зв’язків з Росією та іншими країнами СНД.

2. Боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

3. Проведення аграрної реформи та прискореної масової приватизації державних підприємств.

4. Зміна фіскальної політики; вона стає стримувальною і спрямованою на стабілізацію цін.

5. Початок земельної реформи (1994 р.): мала приватизація та паювання земель.

6. Додержання жорсткої монетаристської концепції: у 1994 р. грошово-кредитна політика НБУ була остаточно переорієнтована на гальмування інфляції та запровадження монетарних інструментів регулювання грошового обігу (суттєве збільшення норми резервування з 15 до 25%).

7. Збільшення державних інвестицій в економіку: з 1998 року починається пожвавлення інвестиційної активності, зумовлене, в першу чергу державним субсидуванням.

8. Прийнято  ряд соціальних законів: “Про межу малозабезпеченості” (1994 р.); “Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям» (1999 р.); “Про прожитковий мінімум” (1999 р.); “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (1999 р.); “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (2000 р.); “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” (2000 р.); “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (2001 р.).

9. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України.

10. У вересні 1996 р. було здійснено неконфіскаційну грошову реформу і введено повноцінну українську валюту: деномінація в 100 тис. разів карбованця та заміна його гривнею – наслідком цього національна валюта стала “твердою”.

Соціально-економічні наслідки реформ:

1. Розпочалась реальна приватизація підприємств та роздержавлення земель, що започаткувало економічний підйом; проте, наслідком непідготовленості населення до приватизації (відсутність приватного капіталу) стало „кланове” захоплення найприбутковіших підприємств, поступове злиття влади, бізнесу та злочинних угрупувань, швидке розшарування суспільства на бідних і багатих. В 1999 р. відбувся перехід до грошового етапу приватизації, як важливого джерела поповнення державного бюджету; відтепер лише власник, який у змозі оплатити вартість об’єкта приватизації, спробний успішно його розвивати.

2. Наприкінці 1996-на початку 1997 почався бурливий розвиток фондового ринку.

3. В 1997 розпочалось розгортання платіжної кризи та тінізації, вперше було здійснено емісію єврооблігацій.

4. Внаслідок жорсткої монетарної та фіскальної політики (високі кредитні ставки та ставки оподаткування) – виникли дефіцит обігових коштів (фінансова криза), масові бартерні операції та „тінізація” економіки (60 % - в 1999 р.), несприятливий інвестиційний клімат через часту зміну і заплутаність податкового законодавства, корумпованість чиновництва та хабарництво, зростання зовнішнього боргу (в 1999 р. борг складав 12,5 млрд. $ США), феномен “заморожування зарплат” (відстрочка виплат пенсій і зарплат), високий рівень безробіття та девальвація гривні.

5. Прийняття  мораторію на купівлю-продаж земельних  паїв (18.01.2001 року).

Успішним виявилось впровадження Програми тодішнього прем’єр-міністра В. Ющенка „Реформи заради добробуту” (1999-2001 рр.).

Основний зміст реформ:

- боротьба проти корупції і „тіньової” економіки;

- погашення заборгованості по виплатам пенсій і зарплат, а також підвищення їх рівня, збільшення державних соціальних трансфертів;

- аграрна реформа – масштабне паювання землі та закріплення права приватної власності на землю;

- значне зменшення податків та кредитних ставок, що призвело до істотного надходження податків до бюджету (2000 р. – профіцит бюджету), активізації капіталовкладень та розвитку промисловості і міжнародної торгівлі (2000 р. – додатній торгівельний баланс), вихід з “тіні”;

- стабілізація гривні за рахунок введення режиму „плаваючих валютних курсів”, що сприяло поліпшенню інвестиційного клімату.

Проте реформи йшли в розріз з інтересами олігархічних кланів, які займались лобіюванням не суспільно-корисних законів і програм, а особистих, що ставали додатковим тягарем для всього населення (низькі зарплати, тіньова економіка, безробіття, скорочення виробництва, наростання бюджетного боргу тощо), а тому економічні темпи уповільнились, з’явились симптоми стагнуючої економіки, результатом чого стала масова трудова міграція населення України (у 2002 р. приблизно 7 млн. українців перебувало за кордоном), яка трохи поліпшила економічний стан за рахунок закордонних переказів, що активізували внутрішній споживчий попит.

Висновки: Проблеми ринкової трансформації економіки України впродовж 90-х років були зумовлені непрозорим розподілом власності, масштабним «шматуванням» гігантського промислового комплексу України між привілейованими групами населення (партійно-владною елітою), відсутністю державної підтримки приватно-власницької ініціативи громадян, «ухиляння» держави від захисту прав та свобод громадян. Відповідно, 90-ті роки ідентифікуються із феноменами первісного накопичення капіталу, позаекономічних(домінування кримінальних та інших силових структур в економіці) та квазіринкових відносин.

 

13.4. Економіка України на початку ХХІ ст.

Розвиток економіки періоду правління третього Президента України Віктора Андрійовича Ющенка:

- Євроатлантична інтеграція (підготовчий процес щодо вступу в ЄС, СОТ, НАТО).

- Спрощення митного оформлення документів і запровадження принципу „єдиного вікна”.

- Ревальвація національної валюти (квітень 2005 р.).

- Підвищення рівня пенсій, мінімальної зарплати та збільшення соціальних трансфертів (виплати на дитину, ветеранам війни, інвалідам тощо).