Форми боротьби українського народу проти німецьких загарбників. Проблеми колабораціонізму

Франківською областей. Знищуючи транспортні  комунікації, ковпаковци зуміли на

тривалий час блокувати важливі  напрями підвезення гітлерівських  військ і бойової 

техніки до фронтів Курської дуги. Гітлерівці, що кинули на знищення з'єднання  Ковпака 

елітні есесовские частини і фронтову авіацію, так і не зуміли знищити партизанську

колону-опинившись в оточенні, Ковпак приймає несподіване для ворога рішення 

розділити з'єднання на цілий ряд  дрібних груп, і одночасним "віяловим" ударом в різних

напрямах прорватися назад до поліських  лісів. Цей тактичний хід блискуче виправдав 

себе-усі розрізнені групи уціліли, знову з'єднавшись в одну грізну силу-ковпаковское

з'єднання. У січні 1944 воно було перейменоване  в 1-у Українську партизанську дивізію,

що отримала ім'я свого командира-Сидора Ковпака.

 

Рейкова війна

 

Про розмах партизанського руху свідчить ряд великих операцій, здійснених спільно з 

військами Червоної Армії. Одна з них  дістала назву «Рейкова війна». Вона проводилася 

в серпні-вересні 1943 року на окупованій ворогом території РРФСР, Білоруській  і 

частини Української РСР з метою  виведення із ладу залізничних комунікацій  німецько-

фашистських військ.

Наказ про проведення операції «Рейкова війна» був відданий 14 червня 1943 року.

Місцеві партизанські штаби і їх представники на фронтах визначили  ділянки і об'єкти

дій кожному партизанському формуванню.

Потужний удар по залізницях на території, зайнятій супротивником, виявився для  нього 

повною несподіванкою. Довгий час гітлерівці не могли організовано протидіяти

партизанам. В ході операції «Рейкова війна» було підірвано понад 215 тисяч 

залізничних рейок, пущено під укіс багато ешелонів з особовим складом  і бойовою 

технікою гітлерівців, підірвані  залізничні мости і станційні  споруди. Пропускна 

спроможність залізниць знизилася  на 35-40%, що зірвало плани гітлерівців  по

накопиченню матеріальних засобів  і зосередженню військ, серйозно утруднило 

проведення перегрупування сил  супротивника.

«Рейкова війна», вона була тісно  пов'язана з майбутнім наступом радянських військ на

смоленському і гомельському напрямах і в ході битви за Дніпро. До участі в операції

притягувалися 193 партизанські загони.

Місцеві штаби партизанського руху і їх представництва на фронтах визначили  ділянки і 

об'єкти дій кожному партизанському формуванню. Партизани забезпечувалися 

вибуховими речовинами, детонаторами, на «лісових курсах» проводилися заняття у

міннопідривній справі, на місцевих «заводах» добувався тол з трофейних снарядів і

бомб, в майстернях і кузнях виготовлялися  кріплення толових шашок до рейок. Активно 

велася розвідка на залізницях. Операція почалася в ніч на 3 серпня і тривала  до

середини вересня. Дії розгорнулися на місцевості протяжністю близько 1000 км по

фронту і 750 км в глибину, в них  брало участь близько 100 тис. партизан, яким

допомагало місцеве населення. Потужний удар по ж.-д. лініям був несподіваним для 

ворога, який впродовж деякого часу не міг організовано протидіяти партизанам. В ході

операції було підірвано близько 215 тис. рейок, пущено під укіс багато ешелонів,

підірвані залізничні мости і станційні  споруди. Масове порушення ворожих  комунікацій 

значно утруднило перегрупування відступаючих військ супротивника, ускладнило їх

постачання і тим самим сприяло  успішному наступу Червоної Армії.

 

ОУН-УПА

 

Характерною особливістю другої світової війни для українського народу була боротьба

ОУН та УПА за відродження незалежної соборної української держави. Після 

проголошення 30 червня 1941 р. у Львові незалежної Української держави  німецьке

керівництво розпочало проти прихильників незалежності брутальні репресії, виказавши 

цим свої дійсні колонізаторські плани. З початку 1942 р. ОУН та створена нею  УПА 

перейшли до збройної боротьби проти  фашистських окупантів. Своїми діями  вони

завдали втрат ворогу у живій  силі і техніці.

Щодо чисельності збройних формувань  українського національно-визвольного  руху, то

досі історики не мають однозначної  оцінки. Суперечлива за змістом також  інформація

документів архівів УПА, німецького і радянського військового командування. У звіті 

відділу Абверу «Схід» — «Український національний рух Опору УПА» від 1 листопада 

1944 р. та «ОУН-УПА» від 3 листопада  1944 р. чисельність загонів УПА  оцінюється від 

80 до 100 тис. бійців, але при цьому  зазначається, що окремі українські  джерела 

називають цифру від 400 тис. до 2 млн. осіб.

Якою б не була чисельність загонів  ОУН-УПА, беззаперечним є історичне  явище у 

формі українського національно-визвольного  руху, який спирався на найширші верстви 

населення і був спрямований  проти радянського та німецького окупаційних режимів,

польських збройних формувань за відродження  соборної української держави.

Українці брали активну участь в лавах борців європейського  руху Опору. Протягом

війни гітлерівці вивезли на каторжну працю до Німеччини понад 2 млн. жителів  України.

Саме вони, а також військовополонені, за першої можливості втікали до партизанських 

загонів, йшли в підпільні організації  де спільно з місцевими патріотами боролися проти 

Німеччини.

Наявність чисельної діаспори в  зарубіжних країнах спричинила до того, що українці

складали певну частину збройних формувань держав, втягнутих у  другу світову війну.

Як свідчать різні джерела, протягом війни від 35 до 150 тис. українців служили  в армії 

Канади. На багатьох континентах тисячі етнічних українців зі зброю в  руках відстоювали 

національні інтереси США. П’ять тисяч  українців воювали на різних фронтах  Західної

Європи у складі французького «Іноземного  легіону». А у русі Опору в Франції  боротьбу

з німецькими окупантами вели українські курені ім. Т. Шевченка, І. Богуна, та підрозділ 

під командуванням поручика Круковського.

 

Проблеми колабораціонізму

 

Колабораціоні́зм (від фр. collaboration — «співробітництво») — термін сучасного

Політичного лексикону з такими значеннями:

у широкому сенсі — співпраця  населення або громадян держави  з ворогом в інтересах 

ворога-загарбника на шкоду самій  державі чи її союзників. У роки Другої світової війни 

колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично  в кожній

окупованій країні.

у вузькому змісті — співробітництво  французів із німецькою владою у  період окупації

Франції у ході Другої світової війни; проте загальновідома не лише добровільна 

співпраця французів, — але і  данців, норвежців, татар, білорусів, українців, росіян та

інших народів — із німцями за умов окупації останніми їхніх країн.

іноді розрізняють колабораціонізм  і кооперування (вимушений колабораціонізм).

 

Колабораціонізм в Україні в часи Другої світової війни.

Зіновій Партико, доктор філософських наук, професор, вважає, що як

колабораціоністів потрібно оцінювати всіх, хто не воював за незалежність України,

а воював в будь-яких інших арміях. Тому до колабораціоністів потрібно

зарахувати військовиків батальйонів «Нахтігаль», «Роланд», дивізії «Галичина»,

що орудували під керівництвом німецького Вермахту, а також, ветеранів 

Радянської армії, які  воювали за перемогу метрополії —  Росії, а не за здобуття

незалежності України. Таких людей були мільйони, причому часто це були ті,

кого сьогодні ми можемо впевнено назвати цвітом української нації (мабуть,

найяскравіший приклад — Олесь Гончар). Колабораціонізм таких людей у час

війни 1941—1945 рр. та обстоювання  ними незалежності української держави 

1991 р. — це результат  роздвоєної, скаліченої тоталітарною, більшовицькою 

пропагандою свідомості.

Проте потрібно чітко розуміти й інше: українські воїни Радянської армії не брали 

участі ні в боротьбі проти сталінізму, який Рада Європи нещодавно прирівняла до

нацизму, ні в боротьбі за незалежність України, хоча вибір такий вони, звісно,

мали. Для порівняння пригадаймо: частина росіян явно чинила опір більшовизму

в складі Російської визвольної армії, яка нараховувала до мільйона військовиків.

 

Висновок

 

Всі учасники боротьби з фашизмом ризикували своїм життям і заслуговують пам'яті 

нащадків. Проте сьогодні незаперечними  є факти неефективності і недоцільності  дій 

ряду радянських диверсійних і  партизанських груп, їх дії часто  приводили до великих 

втрат мирного населення, вони мали пропагандистський політичний характер, та й за

чисельністю не відповідали вигаданим  після війни цифрам, які декілька разів 

змінювались за вказівкою партійних  лідерів.

колабораціонізм українців — це ще одна наша трагедія в Другій світовій війні, яка 

привела до того, що ми воювали один проти одного, брат проти брата, замість  того,

щоб об’єднатися в боротьбі проти  всіх ворогів української незалежності й прогнати їх із

нашої території.

Отже, в роки фашистської окупації український народ не скорився жорстокому

ворогові, боротьба проти  нього продовжувалась всіма формами  і засобами, всіма 

силами, які захищали свою землю, хоча були між ними суперечності, проблеми,

помилки і непорозуміння, породжені тоталітарною системою.

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Історія Національної академії наук України. 1938-1941: Документи і матеріали/

Ред. О.С.Онищенко та ін.- К.: НАН України Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського,

2003.- 919с.- (Джерела з історії науки в Україні).- 38.35

2. Історія України.- Львів: Світ, 2003.- 520с.

3. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий

висновок робочої групи  істориків при Урядовій комісії  з вивчення діяльності ОУН і УПА/

НАН України. Інститут історії  України .- К.: Наукова думка, 2005 .- 52 с.

4. Киричук, Юрій. Проблема української колаборації в роки Другої світової війни,

05.05.2004

5. Головко М. .Л. Суспільно-політичні організації та рухи України в

період Другої Світової війни. 1939-1945 рр. – К.: Олан, 2004. – 704 с.

6. В. Косик Україна у Другій світовій війні у документах. –

Львів,1998. – Т.2. – 383 с.

7. М.В.Коваль. Друга Світова війна і Україна (1939-1945). – К., 1999.