Етапи етнічної історії народів західної та центральної Європи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ  ТА СОЦІОЛОГІЇ

Кафедра всесвітньої історії та історіографії

 

 

 

 

 

 

«Етапи етнічної історії народів західної та центральної Європи»

 

                     

 

 

 

 

                                                                               

Виконала:

Пащенко Владислава Дмитрівна

 

 

 

Херсон - 2013

ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП

 

Науку, яка досліджує етнічні  утворення в їх часовому русі та розвитку, прийнято називати етнічною історією.

      Вона включає в  себе розгляд багатьох суспільно  важливих питань. Етнічна історія  виявляє й описує традиційні  культурно-побутові риси етносів,  розглядає їх трансформації у  часі (поселення, житла, одяг, їжу, традиційні заняття, звичаї і обряди тощо); передбачає вивчення території розселення етносів, руху етнічних кордонів у часі, зміни національного складу населення на етнічній території, формування національної діаспори та її особливостей у різних країнах; не залишаються осторонь цієї науки також і дослідження етносоціальної структури суспільства на різних етапах часового розвитку в межах етнічної території, зміни соціального складу окремих етносів і співвідношень між їх соціальними верствами; дослідження народної творчості у галузі матеріальної та духовної культури в її історичному розвитку  та дослідження долі етнокультур в умовах урбанізації суспільств.

Актуальність теми

В силу ряду історичних причин найбільші народи і держави Західної Європи протягом тривалих періодів займали провідну роль у світі. Їх досягнення в економіці і культурі, вплив на світову політику сприяли формуванню європейської регіональної цивілізації.  Але міграції народів цих країн були і є дуже потужними, тому вивчення їх етнічного складу є актуальною темою на сьогодні.

Мета і завдання дослідження

Розглянути етапи та зміни  етнічної історії народів західної та центральної  Європи.

 

 

Об’єкт дослідження  

Міграції, трансформації  та рух етнічних груп народів  західної та центральної Європи.

Предмет дослідження

Наукові знання про етногенетичні та етнокультурні процеси народів західної та центральної Європи.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Заселення Європи первісною людиною та поява первісної мови

 

Європа не належить до регіонів, на території яких відбувалося становлення людства. Однак люди з'явилися тут дуже давно. Судячи з археологічних даних, вони стали жити в цій частині світу в ранньому палеоліті - не пізніше 1 млн. років тому. Найдавніша палеоантропологічна знахідка на території Європи відноситься до часу, відсталою на 400-450 тис. років від наших днів. Ця щелепа гейдельберзького чоловіка, була знайдена в 1907р. в Німеччині (недалеко від м. Гейдельберга). Пізніше в Європі були виявлені інші фрагменти кісток, вік яких складає 300-400 тис. років. Тривалий час (200-250 тис. - 40 тис. років тому) в Європі мешкали неандертальці - інша з відомих форм древніх людей. До моменту їх зникнення (початок пізнього палеоліту) в Європі вже з’явилися і люди сучасного виду.

У пізньому палеоліті (40-13 тис. років  тому) люди заселили майже всю Європу, крім її самої північної частини. Їх головним заняттям служила полювання на великих тварин. Мовну приналежність жителів Європи того часу зараз встановити неможливо. У расовому ж відношенні населення було, як і тепер, по перевазі європеоїдну.

Протягом мезоліту (13 тис. - 5 тис. років  до н.е.) люди заселили і Північну Європу. Тоді ж виникли розбіжності в господарських заняттях населення різних районів Європи: племена, що жили на узбережжі Середземного і Балтійського морів, займалися рибальством, по берегах Північного моря - морським збиранням, у внутрішніх районах - полюванням і збиранням.

Дуже рано - ще в мезолітичних час - в окремих областях Європи почався  поступовий перехід до виробничого  господарства і деякі групи рибалок одомашнили собак і свиней. Про мови мезолітичного населення Європи можна тільки будувати більш-менш обґрунтовані здогади. 

На більшій частині  території Європи перехід до неоліту  стався в V тис. до н.е. (у Північній  Греції - до VII тис. до н.е.). Вже тоді тут з'явилися перші землеробсько-скотарські поселення. Металургія (використання бронзи) виникла в Європі в VI або V тис. до н.е., залізний вік почався в I тис. до н.е.

До III тис. до н.е. населення  цієї частини світу говорило на майже невідомих доїндоєвропейських мовах. Пізніше племена, які користувалися цими мовами, були асимільовані прийдешніми в Європу в III-II тис. до н.е. народами, що говорили на індоєвропейських мовах. Від древніх неіндоєвропейських мов у Західній Європі до нашого часу зберігся мова басків; його пов'язують з мовою давніх басків, що мешкали в Піренеях і згадуються в античних джерелах. З індоєвропейських племен в Європу раніше всього проникли пеласги, греки (елліни), а потім італійські і кельтські племена. У III-II тис. до н.е. під впливом давньосхідних культурних центрів на півдні Європи склалася видатна крито-мікенська цивілізація. Спадкоємицею її стала виникла в I тис. до н.е. еллінська (давньогрецька) цивілізація, а спадкоємицею останньої - римська.

У період існування Римської імперії (27 р. до н.е. - 476 р. н.е.) в її західній частині відбувалася масова романізація населення: завойовані римлянами народи поступово засвоювали латинську мову. Однак латину змішувалася у них з місцевими (рідними) мовами - іберійськими, німецькими, кельтськими та ін. і вони істотно змінювалася. Так виникла вульгарна (народна) латинь, яка дала початок сучасним романським мовам.

 

 

РОЗДІЛ 2. Міграції племен Європи, або Велике переселення народів

 

У III-VII ст. н.е. в Європі відбувалися  масові міграції німецьких, слов'янських, тюркських, іранських та ін. племен, які отримали пізніше назву Великого переселення народів. Потужний імпульс цим міграціям дали, зокрема, тюркомовні гуни. Вони прийшли в Європу в IV в. з далеких азійських степів. То була перша зустріч жителів Європи з монголоїдами, тому гуни лякали жителів Європи не тільки спустошливими набігами, але і самою своєю зовнішністю, незвичайної для європейців. Гуни розгромили германомовні племена остготів і стали тіснити споріднені їм вестготів, які жили на північ від нижньої течії Дунаю. Вестготи змушені були за згодою римського імператора переселитись на Балканський півострів, який входив тоді до складу Римської імперії. У 378 р. вони повстали і в союзі з гунами, а також прийшли зі сходу іраномовними аланами розгромили римські війська. У 410 р. вестготи захопили Рим. Після цієї поразки імператор Західної Римської імперії поступився вестготам Аквітанію (південно-західна частина сучасної території Франції), де в 419 р. склалося перше германська держава на території Західної Римської імперії - Тулузьке королівство. Пізніше до вестготам відійшов і північний схід Піренейського п-ова. У північно-західній його частині закріпилося германське плем'я свеви. Два інших германських племені - бургунди і франки - в середині V ст. створили свої королівства (Бургундське і Франкське) на території Галлії. Приблизно в цей же час германські племена англів, саксів і ютів приступили до завоювання покинутих римлянами ще на початку V ст. Британських о-вів, які були здавна заселені різними кельтськими племенами.

У середині V ст. гуни разом з остготами вторглися в Галію, але були розбиті об'єднаними силами римлян і влаштувалися там германців і пішли на Дунайську рівнину. З VI по VIII в. на цій рівнині панівні позиції зайняли авари. Згодом гуни і авари повністю розчинилися в місцевому населенні.

У 476 р. під ударами  германців пала Західна Римська  імперія, а в 493 р. взяли участь в  її розгромі остготи створили свою державу, охопивши ¬ шиї велику територію  від Центральної Італії до Дунаю. На півночі ж Італії в VI ст. влаштувалося германомовних плем'я лангобардів.

Таким чином, основним компонентом  Великого переселення народів у Західній Європі були німецькі племена (готів, вандалів, свеви, бургундів, лангобардів, англів, саксів, франків), що широко розселилися по цьому регіону і створили свої держави. На території Іспанії влаштувалися вестготи і свеви, на території Франції - вестготи і бургунди, а пізніше - франки, на території Італії - остготи, а потім лангобарди і франки, на території Англії - англи, сакси і юти. Частина жили на Британських о-вах кельтоязичних бриттів змушена була мігрувати на материк, на північний захід нинішньої Франції. Від них ведуть своє походження бретонці. Доля германців в різних частинах Європи складалася по-різному. У сильно романізованих областях (на території Галлії, Іберії, Італії) збереглися розрізняються діалекти вульгарній латині, а германці з часом були асимільовані місцевим населенням. У тих же районах, де романізація ока ¬ залась слабкою (наприклад, в Британії), взяли гору германські мови.

 

 

РОЗДІЛ 3. Вплив інших племен на етнічний склад Європи

 

На території Східної Римської імперії (Візантії) основний рушійною силою міграцій стали слов'яни. В  результаті переміщень протягом V-VII ст. численні групи слов'ян розселилися  на території від Чорного та Егейського морів до Адріатики.

У VIII в. в Європу вторглися араби. Вони завоювали майже весь Піренейський п-ів, а також деякі о-ви в Середземному морі і зробили певний культурний вплив на жили там народи. У IX ст. в Центральну Європу, в басейн Дунаю, проникли мадяри (інша назва - угорці). Хоча в антропологічному і культурному відношенні мадяри піддалися сильно мій дії з боку розселених там етнічних груп, їм вдалося зберегти і передати місцевому населенню свою угорську мову, на якому і зараз говорять угорці.

IX і X ст. відзначені переміщенням з півночі на південь норманів. Вони покорили одну з північних областей Франції (пізніше отримала назву Норманді), але поступово там романізованих, тобто перейшли на французьку мову (виник раніше на основі місцевого варіанту народної латини), а також випробували культурний вплив з боку французів. У XI в. вже романізовані нормани завоювали Англію. Через норманів Англія піддалася сильному французькому впливу, саме норманської завоювання призвело до того, що в англійській мові з'явився великий пласт романської лексики. Норманцям на деякий час вдалося, крім того, закріпитися на півдні Апеннінського п-ова і на   о. Сицилія. Вони освоїли також Ісландію. На всіх завойованих ними територіях (крім Ісландії) нормани перейняли мови і культуру місцевого населення.

У XIV-XV ст. в Європу проникали турки-османи. Їм вдалося в 1453 р. захопити Константинополь, розгромити Візантію і на кілька століть підпорядкували собі Балкани.

Протягом епохи феодалізму (VIII-XVI ст.) В різних містах Європи склалися невеликі громади євреїв. У XV-XVI ст. в Європі з'явилися циган (ромів), які поступово невеликими громадами розселилися в багатьох країнах.

Велике переселення народів, міграції та завоювання наступних століть  відіграли істотну роль у формуванні сучасного етнічного складу населення Європи. 
РОЗДІЛ 4. Сучасний етнічний і мовний склад населення Західної Європи

 

Мови переважної більшості народів  Європи відносяться до індоєвропейської мовної сім'ї. Дві найбільші групи  цій сім'ї у розглянутому регіоні: романська і германська.

Етноси романської групи живуть в основному на південному заході Європи і в басейні Нижнього Дунаю. Це такі численні народи, як італійці, французи , іспанці,  румуни,  португальці. Кожен з них має свою національну державу. До романської групи належать і живуть головним чином на північному сході Іспанії каталонці , один з двох основних народів Бельгії - валлони, розселені на північному заході Іспанії галісійці, що живуть на Сардинії сардинці, що населяють відповідно західну, південну і східну околиці Швейцарії франко-швейцарці, італо-швейцарці. Не всі ці народи говорять на особливих власних мовах. Валлони і франко-швейцарці розмовляють французькою мовою, корсиканці, італо-швейцарці і саммарінесі - італійською, андоррці - каталонською, гібралтарці - іспанською (поряд з англійською), монегаски - на суміші італійського та французького мов.

 

Народи германської групи живуть в основному на півночі, північному заході і в центрі Європи. До цієї групи принади ¬ лежать: німці, англійці, голландці, шведи, австрійці, фламандці, шотландці, норвежці, Майже всі ці народи мають свої держави (англійці - спільно з шотландцями, фламандці - з валлонами, та ін). Шведи крім Швеції здавна живуть і в Фінляндії. До германської групи відносяться також ельзасці і лотарингці, розселені на сході Франці..

Своєрідний етнічний мають статус шотландців, англійців та ірландців , які являються нащадками шотландських і англійських переселенців до Ірландії, де вони істотно відокремилися від  вихідних етносів.

До складу германської групи  умовно включають проживаючих у Франції, Англії та в інших країнах євреїв - на тій підставі, що в  протягом минулих століть побутовою мовою більшості європейських євреїв служив ідиш, близьке до середньовічного верхньонімецька мови (невелика частина європейських євреїв користувалася спорідненим іспанському мовою ладіно). Проте в даний час більшість європейських євреїв спілкується на мовах країн проживання - французькою, англійською та ін.