Економічне вчення Д.Рікардо

 

 

 

 

План:

 

Вступ  2

1.Економічні погляди  Д. Рікардо 3

1.1.Теорія вартості 3

1.2.Теорія ренти 4

1.3.Теорія заробітної плати і прибутку 6

1.4.Теорія грошей 7

2.Погляди Д. Рікардо  на джерела зростання багатства 7

Висновок 8

Список використаної літератури 9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Давид Рікардо (1772 - 1823) був не тільки видатним теоретиком, але і прекрасним практиком капіталістичного бізнесу, розвиваючи економічні відносини нової  моделі. Сучасники називали його генієм Сіті. Не маючи спеціальної освіти, він зміг створити працю, яка назавжди увійшла в історію економічної думки. У 1817 році вийшла його книга "Початки політичної економії та оподаткування". У ній він продовжив справу Адама Сміта, відразу ж виправивши його помилку. Необхідність врахування у вартості товару, а тим більше у витратах виробництва витрат засобів виробництва була їм показана без особливих теоретичних труднощів. Він навіть третій розділ книги назвав так: "На вартість товарів впливає не лише праця, витрачена на знаряддя, але і праця, що сприяє цій праці". І в цей же час на відміну від Сміта Рікардо висловлювався за безумовне визнання витрат праці єдиним джерелом вартості товару: "Вартість товару, або кількість якого - або іншого товару, на яке він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, яка необхідна для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка сплачується за цю працю ". В результаті вартість має виключне трудове походження.

Предметом свого дослідження він  назвав закони розподілу доходів  у суспільстві. Його цікавив не тільки спосіб виробництва вартості та її складових частин, скільки спосіб розподілу між різними класами прибутку, ренти, відсотка і заробітної плати. Досліджуючи процес розподілу між різними класами, він досить сміливо увійшов у анатомію і фізіологію капіталістичного суспільства і виявив в ньому нерозв'язні антагоністичні протиріччя, що дали підстави його послідовникам зробити з вчення Рікардо соціалістичні висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Економічні  погляди Д. Рікардо

 

1.1. Теорія вартості

Значну увагу в своїх "Засадах" Д. Рікардо приділив        теоретичному усвідомленню таких категорій, як "вартість", "рента", "заробітна плата", "прибуток" та інші, а також особливостям формування їх кількісних характеристик в умовах машинної індустрії, різної родючості землі, росту чисельності населення та інших обставин.

Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування.

Рікардо писав: "Вартість товару або кількості якогось іншого товару, на який він обмінюється, залежить від власної кількості праці, яка необхідна для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка сплачується за цю працю".

Таким чином, Д. Рікардо  вперше продемонстрував свою прихильність до трудової теорії вартості, оскільки у "Досвіді", виданому за два роки до цього, дану проблему він не зачіпав.

Про суперечливість і витратний  принцип подібного трактування  вартості товарів уже згадувалось  вище в загальній характеристиці класичної політичної економії. Але  Д. Рікардо зробив при цьому дуже суттєві і принципові застереження і коментарі. Наприклад про те, що "мінову вартість" зумовлює, поряд із кількістю і якістю праці, рідкісність товару і що про відносні ціни на товари варто говорити лише тоді, коли їх кількість може бути збільшена працею людини і при виробництві яких конкуренція не зазнає ніяких обмежень.

Або інший приклад: "Але  якщо я говорю, що праця є основою  будь-якої вартості, і що відносна кількість  її визначає (майже цілком) відносну вартість товарів, то це ще не означає, що я не беру до уваги різницю  в якості праці і складність порівняння години чи дня праці в одній галузі промисловості з працею тієї ж тривалості в іншій.

Оцінка праці різної якості швидко встановлюється на ринку  з достатньою точністю і значною  мірою залежить від зрівнювального мистецтва робітника і напруги  виконуваної ним праці".

Водночас у книзі Д. Рікардо, як і в "Багатстві народів" А. Сміта, на відміну від праць  К. Маркса, категорії "вартість" і "ціна" використовуються фактично як синоніми. Так, говорячи про "природні" і "ринкові ціни", Д. Рікардо  пише: "Якщо ми беремо працю за основу вартості товарів, то із цього ще не значить, що ми заперечуємо випадкові і тимчасові відхилення дійсної чи ринкової ціни товарів від їх початкової і природної ціни".

Щодо твердження Д. Рікардо  про те, що на рівень цін товарів, поряд із затраченою живою працею, впливає й уречевлена праця, тобто "праця, затрачена на знаряддя праці, інструменти і будівлі, які сприяють цій праці", то з ним, звичайно, не можна не погодитись.

Але викликає незгоду його теза про те, що "відносна вартість товарів" не залежить від зміни рівня заробітної плати робітників. Навряд чи можна назвати обґрунтованим положення про те, що "підвищення вартості праці (заробітної плати) неможливе без відповідного падіння прибутку".

Д. Рікардо, а також інші відомі представники класичної школи вважали, що нібито всі товари вироблялися з постійними витратами при фіксованих технологічних коефіцієнтах. Рікардо допускав мінливість факторних пропорцій у розділі про "машини", але при цьому поступка ніколи не виливалася в русло основної течії класичної теорії. Більше того, пожертвували заради окремого випадку сільськогосподарської продукції, де граничні витрати виробництва відхилялись від середніх. Класична економічна наука була змушена оперувати двома теоріями цінностей: ціна промислової продукції залежить виключно від умов пропозиції,тоді як ціна сільськогосподарської продукції змінюється з масштабом виробництва і тому залежить від характеру попиту.

З положень, висловлених  Д. Рікардо щодо категорії "вартості", виділимо ще два, які по праву належать до "золотого фонду" класичної політичної економії. Суть їх полягає в наступному.

По-перше, гроші як товар  при зниженні своєї вартості зумовлюють необхідність росту заробітної плати, що у свою чергу "незмінно супроводжується  підвищенням ціни товарів".

По-друге, гроші як загальний  засіб обміну між усіма цивілізованими країнами "розподіляються між ними в пропорціях, які змінюються з  кожним удосконаленням торгівлі і машин, із зростанням труднощів при добуванні  їжі та інших предметів життєвої необхідності для зростаючої кількості населення". Ці цілком логічні судження і привели Д. Рікардо до висновку про зміну вартості грошей як товару, залежно від їх кількості в обігу, про що мова піде нижче.

Нарешті, автор "Засад" був абсолютно правий у своєму переконанні про пряму залежність зниження рівня мінової вартості товарів від збільшення використання на їх виробництво основного капіталу, вказуючи на те, що "чим більшу частку становить основний капітал, тим більшим буде це падіння".

Категорію "капітал" Д. Рікардо охарактеризував як "частину багатства країни, котра використовується у виробництві і складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин та іншого, що необхідне, щоб привести в рух працю". Ця теза відрізняється від думки А. Сміта, який відносив до капіталу нагромаджену працю, втілену у знаряддях виробництва. Тут позиція Рікардо збігається з поглядами інших представників класичної політичної економії, які зверталися до теорії капіталу, але, на відміну від них, він зумів показати, що через нерівність прибутку на вкладений капітал останній "переміщується із однієї діяльності в іншу".

 

1.2.Теорія ренти

 

Теорія доходів Д. Рікардо  значно збагатила класичну політичну  економію аналізом суті ренти, прибутку і заробітної плати.

Ним розроблені цікаві концепції щодо цих категорій, які отримали неоднозначну оцінку як його прибічників, так і опонентів.

Рікардо, на відміну від  фізіократів, які вважали, що рента (чистий продукт) є даром природи, доводить, що природа у створенні  ренти не бере участі і не визначає рівень цін. Джерелом ренти є не родючість землі, а праця робітників, зайнятих у сільському господарстві.

Вартість хліба та іншої  сільськогосподарської продукції  визначається затратами праці на відносно гірших ділянках землі. Це регулююча  ціна. За нею продається продукція (однакової якості), яка отримується і на гірших, і на середніх, і на кращих землях. На землях більш родючих утворюється надлишок продукції, який і становить джерело рентного доходу власника землі (рис.1).

Рис. 1. Утворення ренти за теорією Рікардо

Так, концепція ренти  Д. Рікардо зберігає свою актуальність і в наш час. Основні її положення  полягають у тому, що рента завжди платиться за користування землею, оскільки її кількість небезмежна, якість неоднакова, а із зростанням населення починають оброблятися нові ділянки землі, гірші за своєю якістю і розміщенням, що потребують більших витрат праці, за якими визначається вартість сільськогосподарських продуктів.

Як пояснював Д. Рікардо,"не тому хліб дорогий, що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий", і сама "рента не є  складовою частиною ціни товару".

Переконливими є названі  ним рентоутворювальні фактори: неоднаковий природний потенціал  ділянок (родючість) і різна віддаленість їх від ринків, де може бути реалізована отримана з них товарна продукція.

Очевидно, що для Д. Рікардо, як і  для інших класиків, земля є  невідтворюваною і розглядається  як фізичний ресурс, а не економічний. Тому в нього не тільки земля, але  й рента виступають як "вільний  дар землі".

Але оскільки обмежений фонд землі  використовується тільки одним способом (наприклад, як рілля або як пасовище) та із закономірним зменшенням віддачі, Д. Рікардо висловлює застереження: "Праця природи оплачується не тому, що вона робить багато, а тому, що вона робить мало. Чим скупіше стає вона на свої дари, тим більшої ціни вона потребує за свою роботу".

Тут цікаво відзначити, що в часи Д. Рікардо побутувала думка (її вперше висловив Джеймс Мілль) про те, що ренту, як дохід, потрібно було б вилучати у вигляді податку на користь  держави.

Але якби рентні суми перейшли від землевласників до орендарів, ціни на сільськогосподарську продукцію і середня норма прибутку в сільському господарстві залишились би такими самими, оскільки перехід доходу не позначиться на граничних витратах виробництва зерна.

Тому для Д. Рікардо положення про ренту не виходило за рамки суто наукових проблем, а його теорія диференціальної ренти знаменує зародок маржиналістського підходу в економічній теорії.

 

1.3. Теорія заробітної  плати і прибутку

 

Погляди Д. Рікардо на заробітну плату, або, як він писав, "природну" і "ринкову ціну  праці", напевно, склалися під впливом теоретичних поглядів Т. Мальтуса, який "застерігав" людство про катастрофічні наслідки, якщо темпи росту населення будуть випереджати приріст необхідних засобів для існування людей.

У будь-якому випадку, характеризуючи "природну ціну праці" як можливість робітника утримувати своєю працею себе і сім´ю, сплачуючи витрати  на їжу, предмети першої необхідності і зручності, а "ринкову ціну праці" як плату, що складається під впливом реального співвідношення попиту і пропозиції на працю, Д. Рікардо зробив надто сумнівний прогноз з приводу перспективного рівня заробітної плати у суспільстві у зв´язку з темпами народонаселення. Він писав: "При істинному русі суспільства заробітна плата має тенденцію до падіння, оскільки регулюється попитом і пропозицією, тому що приплив робітників буде постійно зростати в одному і тому ж ступені, тоді як попит на них буде повільнішим".

На підтвердження свого песимістичного прогнозу Д. Рікардо зазначав також, що заробітна плата буде підвищуватися завжди не такою мірою, "щоб робітник мав можливість купувати так багато предметів комфорту і необхідності, скільки він купував до підвищення ціни на ці товари". Щоправда, досліджуючи "закони", які регулюють заробітну плату, він зробив принципове застереження, що обґрунтована ним тенденція заробітної плати до падіння може мати місце тільки в умовах "особистої і вільної ринкової конкуренції", і тоді заробітна плата не буде "контролюватися втручанням законодавства".

Неоднозначні судження висловив Д. Рікардо щодо формування, динаміки і перспектив росту прибутку підприємця.

При цьому він так само виходив  із сумнівного положення про те, що "прибуток залежить від високої чи низької заробітної плати, а заробітна плата — від ціни предметів життєвої необхідності... тому, що кількість усіх інших потрібних предметів може бути збільшена майже безмежно".

Як і у випадку із заробітною платою, в умовах вільної конкуренції, на думку Д. Рікардо, "прибуток має  природну тенденцію падати, тому що з прогресом суспільства і зростанням населення, яке потребує додаткової кількості їжі, члени суспільства отримують заробітну плату при затратах більшої і більшої праці".