Друкарня єпископа Лазаря Барановича: Новгород-Сіверський і Чернігів

Друкарня  єпископа Лазаря Барановича: Новгород-Сіверський і Чернігів

Заснування і розвиток постійного друкарства на Лівобережжі стали  безперечною заслугою визначного письменника  і впливового церковного ієрарха  Лазаря Барановича, який упродовж 37 років (з 1657 р. до своєї смерті 1693 р.) був  чернігівським владикою, спершу в  сані єпископа, а з 1667 р. — архиєпископа.

Попри свою активну участь у керівництві  церквою і в політичному житті, Баранович вважав себе також письменником. Він автор численних збірок проповідей, панегіричних передмов, українських  та польськомовних віршів. У проповідях, і особливо у віршах не обмежувався  релігійною тематикою, справи церковні тісно пов’язував зі світськими. Як вихованець Києво-Могилянської академії, а згодом її професор і ректор, Баранович  зберіг добрі зв’язки з київськими діячами культури. Першу свою велику працю, гарно ілюстровану збірку недільних казань "Меч духовний", він видав у друкарні Києво-Печерської лаври. Однак за друкування довелося заплатити чималі гроші, до того ж, живучи постійно в Чернігівській єпархії, автор не мав змоги перевіряти коректуру і контролювати якість друку так, як йому того хотілось би. Тим-то у Лазаря Барановича виникла  думка заснувати власну друкарню. Як слушно припускає І. Огієнко, до цього  міг заохочувати владику і  його добрий знайомий і близький співробітник Йоаникій Ґалятовський, теж зацікавлений у публікації своїх творів. На думку  створити власне видавниче підприємство мала вплив також невдача спроб  видати книжку "Труби словес проповідних": лаврська друкарня зажадала надто високої  оплати за друк, московська спершу погодилась видрукувати власним коштом, але  врешті повернула рукопис авторові. Ось тоді, 1671 року, Баранович визнав за необхідне заснувати друкарню і доручив своєму писареві  Семенові Ялинському зайнятися цією справою . На облаштування підприємства і видання великої за обсягом книги "Труби словес проповідних" архиєпископ асигнував Ялинському 4 тис. золотих, крім того, передав прибутки від млина.

Хоча з 1672 р. Баранович оселився в Чернігові, місцем для друкарні було обрано його попередню резиденцію — Спасо-Преображенський монастир в Новгородку (Новгороді-Сіверському). В самому Чернігові на той час  ще не знайшли відповідного приміщення для друкарні, крім того, в околицях Новгородка були маєтки архиєпископії, звідкіля друкарі забезпечувалися  харчами й дровами. Семен Ялинський  поїхав навчатися друкарського ремесла  до Вільнюса і хоч, врешті-решт, набув  необхідної кваліфікації, Баранович  вважав, що підготовка до відкриття  друкарні триває надто довго. Незадоволення  архиєпископа-письменника можна  зрозуміти: "Труби словес проповідних" йому довелося таки друкувати в Києво-Печерській друкарні, витративши на це ще чотири тисячі золотих.

У листі, датованому 1674 роком, Лазар  Баранович скаржився на невтішні обставини життя у Чернігові  й поганий настрій і додавав: "Думав був прогнати меланхолію заведенням друкарні, — але й  тут довга проволока завела мене тільки в розпуку" .

Все ж протягом 1674 р. комплектування друкарні в Новгороді-Сіверському  закінчилося і на початку наступного року вийшли з друку окремими брошурами  проповіді Лазаря Барановича "Слово  на Благовіщення", "Слово на св. Тройцю" і "Слово на Воскресіння". Того ж року опубліковані збірка віршів Барановича польською мовою "Filar wiary y grunt prawdy" (3.I., 526) і "Псалтир" (З.І., 535) . У післямові останнього зазначено, що книжку видрукувано друкарем Симеоном Ялинським заходами "архимандрита Новгородка Сіверського". Це, мабуть, не сподобалось архиєпископові Лазарю, тим більше, що, як він писав, друкар і архимандрит діяли на шкоду його, "власного тоєї друкарні господаря". На думку Барановича, Ялинський і архимандрит заробили понад півтори тисячі золотих, видрукувавши без відома власника друкарні "три тисячі книжечок, то єст Кграматички, Часловці, Елементарі". Йшлося про дуже популярні навчальні посібники, зокрема букварі кириличні ("граматики") і латинські ("Elementa puerilis institutionis"). B подальшому, мовляв, друкуючи книги тиражем, що доходив до 1500 примірників, архимандрит і друкарня віддавали господареві лише 500 з них, а дві третини ділили між собою.

Хоч взаємні претензії про поділ  прибутків у подібних випадках майже  неминучі, з наведених фактів можна  зробити висновок, що підприємство було прибутковим і для головного  власника — архиєпископа, і для  майстра-друкаря, і для майстрового  спільника — архимандрита. Проте, крім названих малоформатних Букварів та Часословців, прибуток давали головно  богослужбові книги. Такими були лише дві з 21 відомого нині новгород-сіверського  видання: згадуваний Псалтир 1675 p. (З.I., 525) і Анфологіон 1678 p. (З.I., 555). Оформлення їх типове для українських друкарень, головними його елементами були форти — оздобні титульні аркуші, орнаментальні й сюжетні гравюри (всього в розпорядженні друкарні було три форти, 21 кліше гравюр на дереві, одне на міді, 16 заставок і кінцівок).

Анфологіон — єдина книжка цієї друкарні, видана великим форматом (фоліо, тобто 2°). Його прикрашає форта, де поєднано зображення Христа й святих з малюнком архітектурного ансамбля — Спаський собор у Новгороді  і два будинки, очевидно бурса  та друкарня . Форту і заставки виконав гравер В.Л. Навчальні книжечки трьох найменувань були зовсім маленьких розмірів (в 12 частку аркуша), всі інші друкувалися "середнім" форматом — кварто, тобто в Чверть аркуша, і прикрашалися лінійним обрамленням сторінок. Цей формат і таке оформлення були найпоширенішими і в інших друкарнях при виданні псалтирів, авторських літературних творів. А останніх з 21 новгород-сіверськрго видання аж 14: сім творів самого Лазаря Барановича, п’ять його приятеля Йоаникія Ґалятовського, по одному Олександра Бучинського і Дмитра Туптала (Ростовського). Літургійно-навчальною була одна книжка (Псалтир), чисто літургійною теж одна -Анфологіон. Таким чином, у Новгород-Сіверській друкарні бачимо співвідношення тематики видань, якого не було в жодній православній друкарні другої половини XVII — першої половини XVIII ст.: не менше двох третин всієї продукції становили авторські літературні твори. При цьому значна частина останніх відома в одному примірнику, і це дозволяє припустити, що насправді таких друків було більше, але не всі збереглися. Репертуар видань підтверджує те, що випливає з листування Барановича: друкарню створено для оприлюднення творчості тогочасних авторів і насамперед його самого. При цьому власник дбав і про прибутки, але, в остаточному підсумку, їх не могло забезпечити друкування літературних творів великого обсягу: нагадаємо, що за "Труби словес проповідних" довелося заплатити києво-печерській друкарні чотири тисячі золотих.

Баранович нарікав на недостатню якість поліграфічного виконання новгород-сіверських друків Ялинського Очевидно, йому мріялись книги на рівні найкращих зразків  тодішньої поліграфії. Але, враховуючи умови, в яких діяла друкарня, і  необхідність підготовки на місці працівників, слід визнати безперечним досягненням  те, що новгород-сіверські друки  не відставали від аналогічних за жанром друків Польщі та інших сусідніх країн.

Відразу ж після початку діяльності Новгород-Сіверської друкарні Лазар  Баранович задумав перенести  її до Чернігова. В 1675 р. він писав: "Друкарня в Новгородку, і для перевезення  цієї черепахи потрібно добрих пегасів". Врешті, пожежа міста Новгорода- Сіверського  і Спасо-Преображенського монастиря, де була друкарня, яка сталася 7 липня 1679 р. (ця пожежа згадана у Літописі Самовидця), змусила негайно перевезти  до Чернігова друкарню і все її обладнання, в тому числі кліше: дереворитів  та одного мідериту. Жодних матеріалів друкарні Ставровецького в Чернігові  не залишилося.

Хоч Баранович і мав до друкаря  чимало претензій, іншого майстра знайти не зміг, тому був змушений укласти  писемну угоду з Ялинським. Цей  цікавий документ, підписаний архиєпископом 7 вересня 1679 р., має назву "Пункти на спорядження друкарні". У преамбулі  архиєпископ відзначив, що Ялинський  ще не повністю виконав зобов’язання "досконале нам друкарню виставити", але обіцяє і пильно над цим  працює. Тому Баранович і прийняв  всі умови, запропоновані друкарем. Йшлося про те, що з тиражу кожної друкованої книжки майстер отримуватиме для вільного збуту на свою користь  значну кількість примірників: видань формату фоліо — по 100, кварто — по 150, октаво — 150-200, залежно від  обсягу книжки. Архиєпископ зобов’язувався давати кошти друкареві на оплату найманих працівників, а також на виливання літер, постачати матеріали  для виготовлення шрифтів і друкарської  фарби, оплачувати ремонтні праці ремісникам (столяреві, слюсареві, золотареві). При  відсутності роботи архиєпископ  мав давати винагороду працівникам, щоб вони не відійшли, — якщо б  це сталося, залучення працівників  теж мав би оплатити власник друкарні. Він також обіцяв постачати "товариству куншту друкарського" питний мед  на початок роботи, а під час  праці — пиво й горілку, залежно  від того, "як велика робота". На місці мав залишатися і спадкоємець  Семена Ялинського, якщо б побажав  оволодіти друкарським ремеслом.

 ^* Варто звернути увагу, що в чернігівських виданнях аж до початку XVIII ст. послідовно вживається форма "Троє́цкий", що відповідала відомій з фольклорних записів "Тріє́цький" (від Трійця), а не прийнята пізніше з російського варіанта церковнослов’янської мови форма "Тро́їцький" (від "Тро́ица").

Того ж дня, що й "пункти", Лазар Баранович підписав Ялинському універсал, де обіцяв ці пункти виконувати, мати в протекції друкаря і його нащадків, крім того, на утримання майстрові надавався водяний млин. Отже, Баранович був змушений прийняти умови майстра, застерігши лише, що той втратить привілей і має повернути 4000 золотих, отриманих ще раніше, якщо своєчасно не впорається із зобов’язаннями.

Уже в 1680 р. у Чернігові в Троїце-Іллінському  монастирі* видрукувано Псалтир  і дві польськомовні книжки Лазаря Барановича ("Notiy pięć, ran Chrystusowych pięć" та "W Wieniec Bozey Matki ss. Oycow Kwiatki") . Псалтир наслідування новгород-сіверського видання 1675 p. з незначними відмінностями. Натомість обидва твори Барановича були написані прозою і віршами, з численними цитатами латинською і церковнослов’янською мовами. Отже, праця пішла вже второваним шляхом, однак Баранович і далі мав претензії до друкаря, зокрема, щодо якості шрифту та друкарської фарби. Цим, мовляв, майстер скомпрометував чернігівські видання: "ніхто не хотіл і глядіти на так темноє письмо". Звільнивши врешті Ялинського, Баранович прийняв на його місце майстра Лукаша з Вільнюса, який довів друкарню до ладу, але незабаром помер. Маючи документи із зобов’язаннями Барановича супроти нього, Семен Ялинський у 1689 р. подав гетьманові Іванові Мазепі скаргу на власника друкарні за звільнення його та інші кривди. Уникаючи тяганини, Баранович пішов на значні поступки: залишив за Ялинським і його нащадками млин, зобов’язався давати підданих для ремонту якихось дворів друкаря в Новгородку, врешті дозволив дітям майстра безоплатно "до двадцяти аркушов друковати". Навіть, якщо б не все це майстра задовільнило, то, незважаючи на обурення його поведінкою, Баранович погоджувався прийняти Ялинського на службу: "нехай знову до друкарні приступуєт". З цього видно, що принаймні частина претензій друкаря були слушними. Взаємини Барановича з Ялинським заслуговують на увагу, бо засвідчують і те, як дбав видавець про якість друку, і те, наскільки цінувалася друкарська праця.

Спершу Чернігівська друкарня була під наглядом київських митрополитів, коли ж Баранович домігся ставропігії  для своєї архиєпископії, він  сам став головним цензором видань власної друкарні .

Лазар Баранович помер 1693 р. За його життя у Чернігові надруковано  не менше, ніж 33 видання, з яких 19 —  твори тогочасних українських авторів: п’ять самого Барановича, вісім  — Йоаникія Ґалятовського (якого  Баранович призначив ігуменом Чернігівського Єлецького монастиря), три — Дмитра Туптала, по одному — Лаврентія Крщоновича, Стефана Яворського, Івана Величковського, І. Богдановського, Івана Орновського. Якщо п’ять останніх представлені лише як автори панегіриків, то Баранович  видавав свої панегірики, польські релігійно-моралізаторські вірші  і проповіді. Серед творів Ґалятовського  були також полемічні трактати, спрямовані і проти католиків, і проти  мусульман, і проти "різних єретиків". Ґалятовський писав українською  та польською мовами, Дмитро Туптало  — українською і церковнослов’янською. 1683 р. надруковано книжку Дмитра Туптала "Руно орошенноє", перше видання  якої вийшло 1677 року у Новгороді-Сіверському  під назвою "Чуда Пресвятої і  Преблагословенної Діви Марії, діючіїся от образа єї чудотворного в монастиру  св. славнаго Пророка Ілії Черніговском". Ця популярна книжечка передруковувалася  в Чернігові багато разів — 1689, 1691, 1696, 1697, 1702 рр. і пізніше.

Типовим зразком багатомовності Чернігівської друкарні та її власника є невелика книжечка Лазаря Барановича "Слово на Рождество Христово" 1682 р. Основний текст — вірш церковнослов’янською і почасти українською мовою, далі подано латинськомовний вірш "Prima trias virgo est...", його український переклад і польськомовний вірш з латинським заголовком "Aurora musis amica". B кінці книжки вказано: "Слово сіє от трудолюбія Лазара Барановича іздадеся в типографії монастира с[вя]тотроєцкого Іліїнского Черніговского року 1682" (З.І., 603). Цікавим виданням є вірш польською мовою з латинськими вставками (цитатами з творів Овідія та інших авторів), які Іван Величковський написав від імені працівників друкарні — "товариства куншту типографічного" (З.І., 622) . Польською мовою видано панегірик Орновського гетьманові Іванові Мазепі "Muza Roxolanska". Значно менше, ніж літературних творів, видано за життя Барановича богослужбових видань. Чисто літургійних дві книги — Охтоїх 1682 р. і Тріодь цвітна 1685. Псалтир міг використовуватися як на богослуженнях, так і для домашнього читання, ще вісім книжечок, судячи з їх малого формату, призначалися для читання вдома і навіть у подорожах (чотири видання Молитвослова, Часослов в 12 частку аркуша та ін.).

За життя Барановича друкарня вважалася  його власністю. Під час хвороби  архиєпископа київські друзі майже  вмовили його заповісти друкарню Лаврі, все ж цього не сталося. Після смерті власника друкарня перейшла у власність Чернігівського Іллінського  монастиря ^*, хоч найбільший вплив на її діяльність продовжували мати архиєпископи. Папірня в Білиці Ямпільської сотні Ніжинського полку (діяла в 1689-1781 рр.) випускала папір для потреб друкарні. Очевидно їй належить папір, філіграні якого зображають св. Бориса і Гліба, герб Івана Мазепи, емблему архиєпископа Івана Максимовича .

В останні роки XVII ст. і далі друкувалися панегірики різними мовами — того ж Орновського, Петра Терлецького, Петра Гармашенка (Армашенка) ^*. На початку XVIII ст. друкарня була завантажена релігійними віршами нового чернігівського архиєпископа Івана Максимовича ("Алфавіт рифмами зложений...", 1705; "Богородице діво...", 1707; "Осм блажеств євангельських", 1709), а також здійсненими ним перекладами творів західноєвропейських авторів Амброзія Мерліака ("Феатрон...", 1708), Бенедикта Гефтена ("Царскій путь Креста господня", 1709), Йогана Ґергарда ("Богомисліє", 1710 і 1711), Гієремії Дрекселя ("Іліотропіон", 1714).

Друкувалися також богословські твори  українських авторів — перевидання  Катехизиса Петра Могили, приписуваний Сильвестрові Косову трактат "О семи сакраментах". 1704 р. видано Служебник у незвичному для цієї книги форматі октаво, 1715 р. — Октоїх у форматі кварто, 1717 р. Євангеліє у тому ж форматі. Поза тим і далі видавалися малоформатні книги, зручні не лише вдома, але й в подорожі, зокрема у форматі 1/24 аркуша Псалтир 1712 і 1716 рр., Молитослов 1714 р.