Династичні звязки киівських князів

До скандинавів, скажімо, київські князі ставилися з особливим  «родинним» трепетом: як відомо, дружина  самого Ярослава — Інгігерда —  була дочкою шведського короля. Середня  дочка князя Єлизавета одружилася з норвезьким королем Гаральдом III Сігурдссоном, а після його смерті — зі шведським королем Свеном II Естрідсеном. Дружиною сина і наступника Володимира Мономаха — князя Мстислава Мономаховича — стала дочка шведського короля. «Скандинавську» лінію «сімейної дипломатії» продовжував Мстислав і щодо своїх дітей: так, його дочка Інгеборга стала дружиною данського принца, інша дочка Малфрідь — дружиною норвезького короля, а після його смерті — данського.

Є «кварта» руської крові й у  династіях монархів Франції та Англії. Перший із фактів «шлюбної дипломатії»  з французами — це, звичайно ж, одруження  дочки Анни з французьким королем  Генріхом I Капетом. Володимир Мономах, наприклад, був одружений із дочкою англосаксонського короля Гарольда II Годвінсона — Гідою.

Набагато ширшими були династичні зв’язки Рюриковичів із феодальними  державами Німеччини. Так, син Ярослава Мудрого Святослав був одружений  із дочкою нижньосаксонського графа Ліппольда Штаденського — Одою; онука Ярослава — Євпраксія Всеволодівна (сестра Володимира Мономаха) мала в першому шлюбі за чоловіка північносаксонського маркграфа, у другому — імператора Священної Римської імперії Генріха IV. Її двоюрідний брат Ярополк Ізяславич (волинський князь) був одружений із дочкою мейсенського маркграфа, а їхня дочка Мехтільда — зі шварцбурзьким графом Гюнтером I.

«Проте чільне місце в картині  «сімейної дипломатії» Рюриковичів X—XIII ст. посідали, звичайно ж, відносини  зі східноєвропейськими сусідами, —  зазначає пані Олена. — Як видно  з літописних джерел, першою між  цими сусідами була Польща. Так, одна з  дочок Володимира Великого — Доброніга–Марія — одружилася з сином польського князя Казимира I Відновиника, Володимирів племінник і наступник — Святополк Ярополкович — із дочкою короля Болеслава Хороброго. Дружиною одного з синів Ярослава Мудрого — його спадкоємця на київському престолі Ізяслава Ярославича — стала дочка польського короля Мешка II Ламберта Гертруда–Олісава; чоловіком Ізяславової дочки Євдоксії згодом став син короля Болеслава Щедрого Мешко. Усього в літописі зафіксовано понад 30 випадків міждинастичних зв’язків Рюриковичів із польськими володарними родами».

Досить активними у XI—XIII ст. були й династичні зв’язки Рюриковичів  з іншим західним сусідом —  Угорщиною. Уже діти Володимира Великого були одружені з нащадками угорської  володарної династії Арпадів. Продовжив цю лінію стосунків і їхній брат Ярослав Мудрий: його донька Анастасія–Агмунда була угорською королевою. Засновник першої галицької династії Ростислав Володимирович одружився з дочкою короля Бели I Ланкою (Оленою); його двоюрідна сестра Предслава Святославівна мала за чоловіка короля Ласло I Святого. З угорською династією Арпадів були поріднені й діти Мономахового сина — великого князя київського Мстислава: дочка Єфросинія, була одружена з королем Гейзою II, син Володимир (Володимир Мачушич), — із дочкою хорватського бана.

Висновок

Після хрещення міжнародні зв'язки Київської  Русі значно розширилися і зміцніли. Київ встановив відносини з багатьма країнами Середньої Європи як рівний і повноправний член християнського товариства. Русь наприкінці ХІІ ст. не мала жодного грізного ворога, який становив би для неї серйозну воєнно-політичну  загрозу чи небезпеку. Як зазначається в одному з літописів Володимир  Святославович «жив з князями  окольними в мирі - з Болеславом польським і з Стефаном Угорським, і з Андріхом (Ідальріхом) чеським, і були між ними мир та любов».

Міжнародні відносини Київської  держави знаходили своє відображення в договорах, що укладались київськими князями з сусідніми державами. Зберіглось три договори з греками князів Олега (911 р.), Ігоря (945 р.), та Святослава (971 р.), але в джерелах згадується і про інші договори з Візантією та волзькими болгарами

Окремо слід зазначити про такий  компонент тогочасної дипломатії як міждинастичні шлюби. Так, хоча наші предки знали політику сили, політику меча, вони намагалися досягати миру, укладати угоди, домагатися порозуміння з іншими народами, - зокрема будувати свою «міжнародну політику» і на таких засадах як шлюбна.

Політичні відносини скріплювались  шлюбними союзами. Вважається, що першим руським князем, який поріднився з  правителями інших держав, був  великий київський князь Володимир  Святославович. Однак, за твердженням  деяких дослідників, дружина київського князя Ігоря, княгиня Ольга, була болгарською царівною на ім'я Єлена. Якщо це так, то першим був Володимирів дід - князь Ігор. Болеслав Хоробрий, князь польський сватався до дочки Володимира Передслави; його наступник Казимір був одружений з другою дочкою Володимира Марією. Але найбільших успіхів на цьому терені досягнув Ярослав Мудрий, якого називали «тестем Європи». Так, його молодша дочка Анастасія була дружиною угорського короля Андрія, старша, Єлизавета, - відомого норвезького короля Геральда Гардрада, ще одна дочка Ярослава, Ганна, стала королевою Франції. Сам Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Олафа - Інгігердою.

Загальна ж кількість міждинастичних шлюбів руських князів та князівен з кінця Х до кінця ХІІІ століть, як зазначають дослідники, перевищувала сотню. З них понад 30 складали русько-польські шлюби, на другому місці за кількістю (більше 15) - русько-половецькі шлюби, далі йдуть русько-угорські, русько-візантійські та русько-німецькі - більше 10, було також укладено по кілька русько-грузинських, русько-шведських, русько-осетинських, русько-болгарських, русько-данських, русько-литовських, русько-норвезьких шлюбів та по одному русько-англійському, русько-французькому, русько-австрійському та русько-хорватському.

Наведені дані свідчать про те, що Русь у своєму політичному житті  значною мірою була пов'язана  із Західною Європою. В усякому разі ці династичні зв'язки, разом з участю Київської Русі в європейських дипломатичних  комбінаціях, коаліціях і війнах свідчать, що на той період вона входила  в європейську державно-політичну  систему і усвідомлювала себе частиною цієї системи. Київська Русь жила напруженим міжнародним життям, а її зовнішня політика ХІ-ХІІ ст. - це передусім, «рух великої європейської держави на Захід».

Занепад Київської Русі протягом наступного періоду (ХІІІ - перша половина ХVІІ ст.), спричинений князівським розбратом, татаро-монгольським нашестям, відчуженням значних територій Литвою та Польщею не зважаючи на окремі намагання утримати колишню велич (Галицько-Волинське князівство), не залишили можливості для утвердження самостійної української держави і, відповідно, проведення власної зовнішньої політики.

Список літератури:

1. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. К.: Либідь. 1998.- 616с.
2. Кучерук О. Князі і князівни, королі і королівни (династичні зв'язки Київської Русі.-Хроніка 2000, Київ, 1999, с.43-67.
3. Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - М.,Наука, 1968., с.8.