Династичні звязки киівських князів

№52 656

Династичні зв’язки київських князів 
Зміст

 

Вступ 3

1.Зовнішньополітичні пріоритети Київської держави. Київські князі в європейській політиці 4

2.Французька королева Анна Ярославна 7

3.Київські князі – «тесті Європи» 11

Висновок 14

Список літератури 16

 

 

 

Вступ

Ми, українці, занадто мало знаємо про історію своєї Батьківщини та роль нашої нації у світі. І часто–густо згадуємо про українських героїв, лише коли про них заговорив увесь світ. Українці ж керували арміями та чужоземними державами, створювали мистецькі шедеври світового рівня, робили сенсаційні відкриття у різні віки. Канцлери, флотоводці, патріархи, міністри, кардинали, царі, звитяжці духу — їх тисячі. І вони заслуговують на те, щоб ми про них знали.

«Україна молода» за підтримки проекту «Українці у світі» розпочинає серію публікацій про внесок і роль наших земляків у загальносвітову історію, маловідомі факти про українців та вражаючі відкриття, зроблені нашими дослідниками. Перша публікація — про київських княжних, які стали європейськими монархинями і від яких беруть «відлік» найвідоміші королівські династії світу. «У багатьох із них, незважаючи на те, що вони були королевами, життя склалося драматично, — каже Олена Ясинецька, керівник проекту «Українці у світі» з питань духовно–просвітницької роботи, — князівни були виховані в християнському дусі, і більшість монархинь українського походження закінчили своє життя в монастирях. Однак їхній внесок у становлення європейських королівських династій важко недооцінити».

Отже, хто вони були, «наші» королеви…та яке значення для світу мали між династичні шлюби.

 

1.Зовнішньополітичні пріоритети Київської держави. Київські князі в європейській політиці

Як  засвідчують історичні джерела, значення Київської держави у  світовій історії було великим. Вона відігравала значну роль у формуванні політичної мапи середньовічної Європи. Міжнародні відносини Русі зокрема  відобразилися в договорах, які  укладали київські князі із сусідніми  державами. Щоправда, збереглося лише три договори з греками князів Олега (911 p.), Ігоря (945 р.) та Святослава (971 p.), хоча в джерелах згадується і  про інші договори з Візантією та волзькими болгарами.

Усталення стосунків з Візантією тривало  і за княгині Ольги. Вона здійснила  два візити до Константинополя —  в 946 і 957 pp., під час яких були укладені союзницькі угоди. Відтоді руські загони збройно служили імператорові, а Візантія платила за це Русі данину.

Після хрещення міжнародні зв'язки Київської  Русі значно розширилися і зміцніли. Київ установив відносини з багатьма країнами Середньої Європи, особливо із Скандинавією, як рівний і повноправний член християнської спільноти. Русь наприкінці XII ст. не мала жодного грізного ворога, котрий становив би для неї  значну воєнно-політичну загрозу чи небезпеку.

Окремо  слід зупинитися на дипломатичній діяльності Ярослава Мудрого, який проводив гідну  великої держави зовнішню політику, вступаючи в повноправні стосунки з головними імперіями середньовіччя. Протягом майже всього його князювання в Києві русько-візантійські відносини  були дружніми. Тоді ж пожвавилися  дипломатичні взаємини між Київською  Руссю та Германською імперією. У 1030—1031 і 1040—1043 pp. країни обмінювалися посольствами.

Хоча  наші предки й знали політику сили, політику меча, проте вони намагалися досягати миру, укладати угоди, прагнули до порозуміння з іншими країнами, підкріплюючи їх династичними шлюбами. На підставі літописних та інших джерел науковці засвідчують 200 шлюбів Рюриковичів, що укладалися впродовж X—XIII ст. З них 83 було укладено з представниками західноєвропейських родин, зокрема, 78 — із членами королівських князівських та інших династій. З Польщею, Мазурщиною та Куявами династія Рюриковичів була пов'язана 27 шлюбами, з Угорщиною та Хорватією — 15, з Німеччиною — 13, з Англією і Скандинавією теж 13, з Чехією та Моравією — 6, з Францією — 2 шлюбами. Із східноєвропейськими та кавказькими династіями Рюриковичів ріднили 39 шлюбів, з них 13 — з Половеччиною, 12 — 3 Візантією, 7 — 3 Грузією та Осетією, 4 — з Литвою, 3 — з Дунайською Болгарією. Найбільших успіхів на цьому терені досягнув Ярослав Мудрий, котрого називали "тестем Європи". Його дружиною була шведська принцеса, польський король тримав його сестру, іншу сестру — візантійський імператор. Троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а його доньки були угорською, норвезькою та французькою королевами. Династичні зв'язки, а також участь Русі в європейських комбінаціях, коаліціях і війнах підтверджують, що на той час вона входила в європейську державно-політичну систему й усвідомлювала себе частиною цієї системи. За цими шлюбними зв'язками стояли постійні глибокі політичні, економічні та духовно-культурні зв'язки між середньовічною Україною і європейським світом.

Дипломатичні  й торговельні зв'язки Русі з Візантією  та іншими країнами потребували і  високої освіти русичів з обов'язковим  знанням грецької та латинської мов. І з цією метою в Софії Київській  Ярослав Мудрий 1037 р. відкрив школу  вищого типу. Навчалися в ній діти найвищої знаті: майбутній митрополит Іларіон, діти самого Ярослава, а також  знатних іноземців — претендентів на корони королів. Серед них у  різні часи навчалися діти англійського короля Едмунда, угорський королевич  Андрій, наступник датського престолу Герман, син норвезького короля Олаф та інші. Тут, поряд з богослов'ям, вивчали філософію, риторику, історію, грецьку мову, географію та природничі науки. Випускники школи володіли іноземними мовами, були ознайомлені з античними, візантійськими, західноєвропейськими авторами. За свідченням митрополита  Климентія, у середині XIII ст. в Київській Русі налічувалося близько 400 осіб, котрі знали грецьку мову. Вінцем освіти вважалось опанування ораторського мистецтва. Це був перший вітчизняний вищий навчальний заклад, що появився раніше, ніж перші такі заклади в Західній Європі.

Помер Ярослав у зеніті своєї могутності та слави й величезного міжнародного авторитету у віці 76 років 20 лютого 1054 р. За його князювання площа стольного  граду Русі зросла в сім разів, а землі його володіння сягали від Балтійського моря до Чорного  і до Кавказу, від Дону до Карпатських  гір. Здавалося, що ніщо не віщувало розпаду  цієї країни, однієї з найбагатших  і наймогутніших у тогочасному  світі. Та його сини і внуки не змогли підтримувати державу на цьому рівні. Кожен з них хотів урвати в  України щось собі. Брат пішов на брата, батько — на сина, а син  — на батька. Заздрощам і чварам, люті й ненависті не було меж. Єдиним винятком у тому кривавому князівському шабаші був Ярославів онук Володимир  Мономах.

 

 

2.Французька королева Анна Ярославна

Напевно, важко знайти українця, який не чув про відому королеву Франції  Анну, дочку великого князя київського Ярослава Мудрого. Вона стала дружиною французького короля Генріха І Канета, привезла до Франції не тільки коштовний посаг, а й високу культуру, за що її тут шанували. Оповіді свідчать, що Анна була дуже освіченою — володіла багатьма мовами, переписувалася латиницею з Папою Римським. На багатьох державних документах Франції збереглися її підписи слов’янською мовою — найдавніші зразки українського письма, в оточенні підписів–«хрестиків» неписьменної французької знаті. Загальновідомі факти: Анна привезла з Києва у Францію Євангеліє, що пізніше стало відомим як «Реймське», на якому присягали під час коронації усі наступні французькі королі. Цікаво, що один із нащадків Анни Ярославни (син її онука, короля Франції Людовіка VI) — Генріх (1121—1175) був архієпископом Реймса.

Відомо, що один із синів Анни —  Філіпп І — був наступним королем Франції. А інший — Гуго Великий — став французьким героєм — керівником першого та кількох наступних хрестових походів у Палестину. Від його нащадків (правнучки Ади де Варен) ведуть родовід шотландські та англійські королі.

Онука князя Ярослава Едігна — німецька свята

Про дочку Анни Ярославни та Генріха  І, онуку київського князя Ярослава Мудрого — Едігну (Емму) в Україні відомо надзвичайно мало, натомість у Німеччині про неї дуже добре знають — там вона відома свята католицької церкви. «Едігну, як свідчать перекази, хотіли у Франції видати силоміць за нелюба, вона вирішила уникнути цього і піти, за однією версією, до Єрусалима, поклонитися святим місцям, за другою — збиралася вирушити на Русь, на Батьківщину своєї матері, — розповідає Олена Ясинецька. — Але уві сні їй було сказано: потрібно зупинитися там, де проспіває півень і одночасно задзвонить дзвін. У баварському містечку Пух, коли вона проїжджала повз церкву, Едігна почула і півня, і дзвін. Так вона зрозуміла, що це і є те місце, де має лишитися». За легендою, Едігна оселилася у величезному дуплі липи і провела там понад 30 років, вела дуже побожне життя. «Вона стала прозорливою, лікувала людей і худобу, вчила дітей. Допомагала знайти вкрадене чи загублене», — каже пані Олена. «Я був на службі у соборі міста Пух, коли святкували 900–ту річницю з дня смерті Едігни, — розповідає Петро Ющенко, народний депутат України, голова ВО «За Помісну Україну!». — Увесь баварський край живе її іменем, там створено велике товариство. На святкування до Пуху приїжджав віце–президент Бундестагу, міністри, єпископ Мюнхенський вів службу». Едігна канонізована католицькою церквою, її вшановують як святу і досі просять про допомогу при втраті речей або їх крадіжці.

Рятівниця Польщі

Доброніга–Марія, донька київського князя Володимира Великого, стала дружиною польського князя Казимира I Відновника, чим, як кажуть історики, врятувала Польщу від розвалу і підпорядкування Римській імперії. Від неї бере початок ціла «плеяда» польських королів.

Візантійська наречена

Донька Володара–Івана Ростиславича, князя звенигородського, Ірина була видана заміж за Ісаака Комнена, сина візантійського імператора. Це був перший випадок прямих контактів Візантії з окремим князівством, що можна розцінювати як великий успіх зовнішньої політики перемишльських князів. Цей шлюб закріпив позиції Володара в його протистоянні з Угорщиною.

Перша шотландська свята

Батьки Маргарити Шотландської — передостанній представник  стародавньої Уессекської династії англійських королів Едуард та його дружина Агата, дочка (за іншою версією — сестра) Ярослава Мудрого, про яку в Україні майже немає згадок. Маргарита одружилася з шотландським королем і відіграла чималу роль в історії Шотландії. Вона відома своїми релігійними реформами, а також впливом, який мала на культурну трансформацію шотландського королівства. Маргарита — мати чотирьох шотландських королів і однієї королеви Англії. І якщо прослідкувати цю династію далі, то можна, переконують дослідники, побачити зв’язок аж до сучасних англійських королів.

До заміжжя з шотландським королем  Маргарита готувалася стати черницею. Але зв’язок із церквою зберегла і після коронації. Маргарита  опікувалася ченцями, засновувала  монастирі. Саме вона запросила до Шотландії  бенедиктинців. З її діяльністю пов’язано  проникнення на північну окраїну  Європи лицарської англо–французької  культури. У 1250 році Папа Інокентій IV зарахував  її до лику святих — так Маргарита  стала першою шотландською святою.

Королева для Норвегії й Данії

Єлизаветі Ярославні, старшій дочці  князя Ярослава Мудрого, за життя  вдалося «приміряти» корони одразу двох країн. Спершу вона стала дружиною норвезького принца Гаральда Суворого — той довго добивався руки Єлизавети. Він, хоч і нащадок  норвезького престолу, але жив  вигнанцем при дворі Ярослава. Оскільки ж він не мав багатства  й трону, київський князь відмовив йому у сватанні. «Однак Гаральд  серйозно закохався і за будь–яку ціну вирішив завоювати Єлизавету, — каже Олена Ясинецька. — Він пішов на службу до візантійського імператора, там став героєм, здобув багатство і звитягу. І таки одружився з Єлизаветою». Гаральд, до того ж, був ще й поетом, присвячував майбутній дружині поеми, пізніше вписані у норвезькі саги, що досі зберігаються у музеях Норвегії та є досить відомими.

Після загибелі ж Гаральда Єлизавета  вийшла заміж за данського короля Свена ІІ Естрідсена.

Царівна–цілителька

Євпраксії Мстиславівні, онуці Володимира Мономаха, дочці великого київського князя Мстислава Володимировича, судилося стати першою жінкою–лікарем в історії України–Русі. Вона з  молодих років вивчала народну  медицину, лікувала хворих (її ще через  це називали Добродія, грецькою — Євпраксія). Вона стала автором наукового трактату «Мазі» (Алімма) — першої відомої в Європі медичної праці руського авторства (тепер вона зберігається у флорентійській бібліотеці Лоренцо Медічі) про здоровий спосіб життя. В основу трактату покладено дані тогочасних наукових рукописів і власних спостережень. Прикметно, що в цім трактаті немає рекомендацій, пов’язаних із поширеними в медичній практиці ХІІ ст. марновірствами і забобонами. За однією з версій, Євпраксія вийшла заміж за візантійського царевича Олексія Комнена, сина імператора Іоанна II Комнена і дістала нове ім’я Зоя.

Імператриця Римської імперії та бунтарка

Ця жінка свого часу була однією з найбагатших осіб Європи, а знатне руське походження забезпечило їй сильні політичні позиції. Євпраксія–Адельгейда Всеволодівна, дочка великого князя київського Всеволода Ярославича, стала дружиною імператора Священної Римської імперії Генріха ІV. Однак життя її склалося нещасливо: Генріх IV виявився лютим чоловіком — знущався над дружиною, ув’язнив її у Вероні. Крім того, імператор належав до секти сатанистів, а вихована у побожній родині Євпраксія цього стерпіти не могла. «Євпраксія звернулася зі скаргою до Папи Римського, — розповідає пані Олена, — що було справжнім прецедентом: слабка жінка у ті часи виступила проти свого чоловіка–імператора! Її розлучили з Генріхом ІV, і Євпраксія повернулася на Русь, де в одному з монастирів закінчила свій земний шлях».

 

3.Київські князі – «тесті Європи»

NOTA BENE

Нашого королівського цвіту…

Київські князі мали більше сотні  міждинастичних зв’язків

із європейськими монархами

Київських князів X—XIII століття (а  особливо — Ярослава Мудрого) можна  вважати справжніми «тестями Європи»  — такою кількістю шлюбів із королівськими  династіями не могла похвалитися  жодна інша держава, крім Київської  Русі. Це була така собі дієва «шлюбна  дипломатія». «За родоводами руських  князів можна чітко простежити, які  з європейських країн були пріоритетними  партнерами Київської держави в  її «сімейній дипломатії», — каже Олена Ясинецька. — Усі ці країни можна умовно поділити на три групи — скандинавські держави Півночі (Норвегія, Швеція, Данія); романо–германські держави Заходу (Франція, Англія, німецькі феодальні держави), слов’янські країни Сходу (Чехія, Польща тощо); до останньої групи можна зарахувати також середньоєвропейську Угорщину. Загалом же нараховується більше сотні випадків міждинастичних зв’язків київських князів із європейськими монархами».