Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Января 2014 в 23:40, автореферат
Главою Великого князівства Литовського був Великий князь – господар. У період ранньофеодальної монарії 13–14 ст. до складу Литовської держави входили литовські, білоруські і українські князівства; взаємини між Великим князем і місцевими князями мали васальний характер – місцеві князі на вимогу Великого князя повинні були брати зі своїм військом участь у воєнних походах та великокнязівській раді, платити данину (підданщину). До початку 14 ст.
Практикувалось і попереднє слідство, здійснюване державними посадовими особами – старостами, їх намісниками, замковими суддями, які виїздили на місце злочину, допитували свідків і підозрюваних, записували їхні покази і передавали до суду. На попередньому слідстві були присутні поняті – 2 варті довіри шляхтича.
Після виявлення злочину у копних округах мешканці найближчих поселень – “гаряча копа” - повинні були вжити заходів для віднайдення злочинця, здійснювати обшуки, опитувати потерпілих і очевидців. Для розгляду справи збиралась “велика копа” – усі “мужі” з представників сіл копного округу, а для виконання вироку збиралась 3-я – “завита копа” (“завити” означало “закінчити”).