Чехия и Словакия ХХст. – поч. ХХІ ст

відповідної підготовки конверсійних технологій призвело до втрати країною багатьох ринків збуту й важких наслідків у сфері зайнятості населення. Уже в 1993 р. рівень безробіття у країні становив 11 %, а в наступному році — 18 %. Виробництво продукції сільського господарства також знизилося на 7 %. Доходи половини населення країни на середину 90-х років не перевищували прожиткового мінімуму. У 1992—1993 pp. інфляція зросла майже втроє.

Як і в сусідній Чехії, мала приватизація у Словаччині проводилася прискореними темпами. При цьому підприємства іноді спеціально доводилисядо банкрутства, з тим, щоб придбати їх за безцінь. У 1994 р. в роздрібній торгівлі приватний сектор становив уже 86 %. Велика приватизація здійснювалася на другому етапі, проте, на відміну від чеської, переважно через аукціони і конкурси для управлінського апарату та працівників підприємств, що приватизувалися. Купонна приватизація слугувала лише додатковим засобом і невдовзі була припинена, оскільки влада побоювалася, що купони можуть бути

скуплені іноземцями. Утім, у 1997 р. 65 % ВВП було створено недержавними підприємствами.1994 р. став переломним у розвитку економіки: почалося зростання

ВВП (в середньому на 5—6 % у рік), знизилася інфляція (6 % у 1997 p.), покращився інвестиційний клімат, середньомісячна заробітна плата в 1996 р. становила 280 доларів. Поступово стабілізувалося становище у сільськогосподарському виробництві. На зміну сільськогосподарським кооперативам соціалістичної доби прийшли кооперативи власників, які на середину 90-х років виробляли більшу частину сільськогосподарської товарної продукції. На підтримку аграрного сектора держава виділяла значні бюджетні кошти. Структурна перебудова промисловості відбувалася переважно за

рахунок внутрішніх резервів, обсяг  іноземних інвестицій в національну  економіку залишався незначним.У 2002 р. економічна ситуація у Словаччині остаточно стабілізувалася. Обсяг ВВП становив 60 млрд. дол., тобто в середньому 11 тис. дол. на одну людину. Це більше, аніж у Польщі, хоча й дещо менше, ніж у Чехії. Утім, чимало гострих соціально-економічних проблем все ще чекали свого вирішення. Необхідно, зокрема, завершити економічну

трансформацію й адміністративну  реформу, поліпшити ситуацію у сфері  освіти й охорони здоров'я. Значним  залишався рівень безробіття — 17,2 % працездатного населення. Вирішення цих проблем наблизить Словаччину до членства у Євросоюзі й НАТО.

Зовнішня політика

Новостворена Словацька Республіка відразу ж стала членом ООН, Ради Європи, Више-градської четвірки, здобула  статус асоційованого члена ЄС. Утім, зовнішня політика країни до 1998 р. значною  мірою була зорієнтована на Росію. Обидві країни підписали низку міждержавних угод, у тому числі й у військовій галузі та сфері безпеки. Словацький прем'єр В. Меч'яр не мав підтримки ані в європейських країнах, ані за океаном (держсекретар США М. Олбрайт назвала

Словаччину "чорною діркою в Європі"). Хоча керівництво республіки офіційно підтримувало рішення щодо розширення НАТО і Словаччина навіть брала участь у програмі НАТО "Партнерство заради миру", вона не стала членом альянсу в 1999 p., як деякі її сусіди. Лише наприкінці 1998 р. відбулася корекція зовнішньополітичного курсу. На саміті НАТО у Празі (листопад 2002 р.) Словаччина дістала офіційне запрошення на вступ до альянсу у 2004 р. Тоді ж країна мала стати членом Євросоюзу. Головні торговельні партнери республіки —Німеччина, Росія, Чехія.Наявність спільних кордонів (майже 100 км), історичні та культурні зв'язки між словацьким і українським народами, відсутність будь-яких взаємних територіальних претензій, а також існування української меншини у Словаччині (близько 15 тис. чоловік) та словацької в

Україні — все це відкривало широкі можливості для всебічної взаємовигідної співпраці між Україною і Словаччиною. У червні 1993 р. підписано Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво між обома країнами. Новий етап у двосторонніх відносинах розпочався після обрання президентом

Словаччини Р. Шустера. Навесні 2002 p. створено систему українсько-словацьких двосторонніх військово-політичних консультацій. На

порядку денному активізація співробітництва  у гуманітарній галузі, про

що домовилися Л. Кучма і Р. Шустер під час офіційного візиту президента Словаччини до України у грудні 2002 р.Поступально розвивалися торговельно економічні зв'язки між нашими країнами. Словаччина брала участь у реалізації проекту добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, тривала співпраця у сфері транспортування російської нафти та газу в Європу. Особлива

увага у двосторонніх словацько-українських  стосунках приділяється питанням співробітництва  двох країн у євроінтеграційній, військовій та правоохоронній сферах, а також визначення режиму спільного кордону, який у 2004 р. стане шенгенським

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОЛЬЩА

На шляху до Європейського  Союзу

Поступальні економічні перетворення другої половини 90-х років, політична  стабільність і зміцнення міжнародних  позицій країни стали основними  передумовами нової перемоги О. Квасьневського на президентських виборах у жовтні 2000 р. Уже в першому турі він  здобув переконливу перевагу, діставши 56 % голосів виборців. Зовсім по-іншому розвивалися події напередодні й під час чергових парламентських виборів. У середині 2001 р. Польща переживала

найважчий період системно-економічної  трансформації з часу повалення  комуністичної системи в 1989 р. Безробіття в країні сягнуло 18 % (в деяких найбідніших  регіонах — 40 %), а темпи економічного розвитку не перевищували 1 %. Низькі ціни на світових ринках призвели до радикального зменшення зайнятості у вугільній галузі та чорній металургії. Під ще більшим тиском опинилося сільське господарство країни, де прогнозувалося зменшення зайнятості майже наполовину.На загальних виборах, що відбулися 23 вересня 2001 p., перемогу здобули польські соціал-демократи, об'єднані в Союз лівої демократії (СЛД) під керівництвом Л. Міллера (46 %). Решту голосів поділили міжсобою "Громадянська платформа", "Унія праці", Польська селянська

партія, а також "Права та солідарність" і популістська "Самооборона", які вперше домоглися успіху на парламентських виборах. Праві партії — "Солідарність" і Союз свободи — зазнали нищівної поразки й вибули з парламентського  блоку. Новий польський уряд очолив Л. Міллер, підтриманий лівоцентристською коаліцією. Таким чином, у Польщі склалася унікальна політична ситуація, коли в руках одного політичного напряму вперше з 1989 р. зосередились усі гілки влади: президентська, законодавча й виконавча.Уряд Л. Міллера, портфелі в якому отримали переважно професіонали, насамперед відмовився від політики штучного збільшення грошової маси заради передвиборних обіцянок. 1 хоча йому не вдалося повною мірою подолати наслідки економічної кризи (у 2002 р. ВВП країни зріс лише на 1 %), політика цього кабінету полягала в тому, щоб протриматися до моменту інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Вступ країни до ЄС має стати не лише однією із найважливіших подій у більш як тисячолітній історії держави, а й відкриє нові можливості для відчутного прискорення економічного розвитку. Співпраця з фондами, що сприятимуть структурним

реформам і самому входженню  країни до Євросоюзу, дасть можливість Польщі досягти протягом життя одного покоління середнього європейського  рівня. Виходячи з цього, завершення переговорів про вступ до ЄС було одним із основних завдань уряду. З огляду на графік, що передбачав черговий тур розширення Євросоюзу на 2004 p., переговори відбувалися у прискореному темпі. Необхідно також прийняти низку законів, які б "підтягли'' польське законодавство до норм ЄС, а згодом запровадити нові законодавчі норми. Численні нові правила, зокрема, стосовно важливої для здоров'я людини охорони довкілля, пов'язані зі значними витратами. А тому в польському суспільстві точилися стихійні дискусії щодо можливих плюсів і мінусів від входження до ЄС. Загалом уряд Л. Міллера представляв однозначно проінтеграційну позицію.

Нова зовнішня політика

Посткомуністична Польща радикально трансформувала свою зовнішню політику, спрямувавши її головний вектор на Захід, що пояснювалося як політичними, так і економічними мотивами. Важливу роль в успішному здійсненні економічних реформ відіграв стабілізаційний фонд у розмірі 1 млрд доларів, наданий Польщі Міжнародним валютним фондом у 1990 р. Принципово важливе значення для безпеки країни мав договір з ФРН, укладений в листопаді 1990 p., який підтвердив непорушність існуючих між двома країнами кордонів. У вересні 1993 р. з території Польщі були виведені російські війська. Наприкінці 1991 р. Польща увійшла до Ради Європи і Ради

північноатлантичного співробітництва. У 1992 р. країна стала асоційованим членом ЄС, у 1994 р. приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру". З березня 1999 р. Польська Республіка —повноправний член НАТО. Польща — активний прихильник нового регіоналізму. Вона активно співпрацює з країнами — учасницями "Вишеградсь-кої четвірки", Центральноєвропейської ініціативи, у рамках міжнародної асоціації "Карпатський Єврорегіон" та ін.По висхідній лінії розвиваються українсько-польські стосунки. Польша була першою країною світу, яка 2 грудня 1991 р. визнала незалежність України. У травні 1992 р. обидві країни уклали широкомасштабний міждержавний Договір про добросусідство, дружні відносини й співробітництво. Географічна, культурна й історична близькість двох народів надають відносинам між Україною і Польщею характеру стратегічного партнерства. Міцну базу для розвитку стабільних взаємовідносин між нашими державами заклав постійний політичний діалог на вищому рівні. Активно розвивалася економічна співпраця: у 2001 р. товарообмін між Україною і Польщею становив понад 1 млрд. 200 млн. доларів. Польща заінтересована у добудові та експлуатації нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ, завдяки якому каспійську нафту можна буде доставляти на нафтопереробні заводи Центральної та Західної Європи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мирне "розлучення" чехів і словаків

Федеральні збори ЧСФР ухвалили цілий пакет законів, що відкривали дорогу до ринкової економіки. Розпочато  поетапну приватизацію, запроваджено конвертованість крони, а головне, — без застосування

методів "шокової терапії" проведено  лібералізацію цін. Після роздержавлення підприємств сфери торгівлі й послуг у квітні 1991 р. дано старт процесові приватизації всієї індустрії за допомогою спеціальних купонів. У практиці економічної реформи це нововведення виявилося економічно ефективним, і до кінця року на аукціонах було приватизовано близько 20 тис. об'єктів. На підставі закону про реституції громадянам поверталось майно, відібране чи конфісковане за комуністичного режиму. Реформування економіки відбувалося за умов збереження надійних соціальних гарантій. Завдяки рішучим діям уряду вдалося зупинити інфляцію, стабілізувати крону. 1992 р. позначився пожвавленням промислового виробництва, збільшенням товарообміну та експорту до розвинутих країн. Рівень безробіття у

цьому році не перевищував 3,5 %, а реальна  заробітна плата збільшилася  на 8,6 %. У 1991 р. республіка стала асоційованим членом ЄС. Того ж року в Чехословаччині було прийнято закон про протизаконність  комуністичного режиму й люстрації (від лат. lust rat і о — очищення через жертвоприношення). Закон вимагав очищення державних органів, армії, поліцейського корпусу не тільки від колишніх співробітників держбезпеки, їх інформаторів, а й від партійних функціонерів, починаючи від секретаря райкому й вище.Перехідний період виявив і поглибив суперечності між словаками і

чехами, які мали різні стартові можливості для запровадження ринкових відносин, чим скористалися лідери обох республік. Після багатомісячних безрезультатних спроб домовитися щодо загальноприйнятої моделі федерації — об'єднання двох повноцінних і рівноправних державних суб'єктів — керівництво Чеської і Словацької республік і федеральна влада, створена внаслідок вільних демократичних виборів у червні 1992 p., прийняли узгоджене рішення

про поділ ЧСФР на дві суверенні держави.

Восени 1992 p. Федеральні збори розробили  закон про засади поділу

країни. Все федеральне майно ділилося у пропорції два до одного. Дві 

частини відходили Чехії, а одна — Словаччині відповідно до

чисельності населення. Нерухомість  ділилася за територіальною

ознакою. Під час перехідного періоду діяли тимчасові фінансова та

митна унії. Відтак у ході цивілізованого, безболісного процесу, що

гарантував сприятливий розвиток у майбутньому, 1 січня 1993 р. на

карті Європи з'явилися дві нові самостійні суверенні держави —

Чеська і Словацька республіки.