Чехия и Словакия ХХст. – поч. ХХІ ст

 

ЧЕХІЯ У 90-Х РР. ХХст. – поч. ХХІ ст.

На шляху зміцнення  парламентської демократії

31 січня 1993 p., після затвердження Національною Радою конституції Чеської Республіки, на політичній карті Європи з'явилась нова держава. Населення республіки становило 10,3 млн. чоловік, 80 % із

них — чехи. Нова держава стала парламентською республікою. Законодавча влада у країні належить двопалатному парламентові: верхня — Сенат (81 член) обирається строком на шість років, причому

кожні два роки одна третина сенаторів  переобирається, нижня —Палата представників (200 членів) — обирається строком на чотири роки на основі пропорційного представництва. Виконавча влада

зосереджена в руках президента, який обирається на спільному засіданні палат і уряду. У січні 1993 р. першим президентом ЧР став В.

Гавел, а коаліційний правоцентристський уряд очолив В. Клаус —лідер Громадянської демократичної партії (ГДП), один із основних авторів економічних реформ початку 90-х років. Визначилися й пріоритети поступального розвитку нової держави: перехід до ринкової економіки й підвищення її ефективності, забезпечення високого життєвого рівня й соціальної стабільності, зміцнення парламентської демократії, інтеграція до Євросоюзу Й НАТО.Становлення Чеської Республіки супроводжувалося зміцненням парламентської демократії. Парламентськийплюралізм, ефективна виборча система давали можливість демократичним шляхом формувати законодавчі й виконавчі органи влади всіх рівнів. У травні — червні 1996 р. у країні відбулися парламентські вибори, в ході яких 5-процентний бар'єрздолали ГДП, Чеська соціал-демократична партія (ЧСДП), Громадянський демократичний альянс (ГДА), Християнський демократичний союз — Чеська народна партія (ХДС — ЧНП), Комуністична партія Чехії і Моравії (КПЧМ), Республіканська партія (РП). Партії правлячої коаліції (ГДП, ГДА, ХДС — ЧНП) отримали 99 місць із 200 і сформували уряд парламентської меншості, який знову очолив В. Клаус. Посаду спікера парламенту обійняв лідер соціал-демократів М. Земан. У листопаді 1997 р. після викриття махінацій з відрахуванням коштів до виборчого фонду ГДП виникла урядова криза, наслідком якої була відставка кабінету В. Клауса. Новий уряд парламентської меншості очолив колишній директор Національного банку Й. Тосовський.У січні 1998 р. В.Гавела вдруге обрано президентом Чеської Республіки, а на дострокових парламентських виборах того ж року перемогу виборола ЧСДП (32,3 % голосів). Після тривалих марних пошуків коаліційних союзників лідер соціал-демократів М. Земан і

голова ГДП В.Клаус уклали безпрецедентну в історії чеського і 

європейського парламентаризму Стабілізаційну угоду. Партії розподілили посади. Крісло спікера парламенту обійняв В. Клаус, а прем'єр-міністром уряду, який самостійно сформувала ЧСДП, став ЇЇ лідер М. Земан. Новий уряд продовжив зусилля своїх попередників, спрямовані на економічне зростання і якнайшвидше "повернення до Європи", задля чого розпочато гармонізацію чеського законодавства, відповідно до норм і правил ЄС.

У червні 2002 р. в Чехії відбулися загальні вибори, перемогу на яких

здобули соціал-демократи, які разом з християнськими демократами й

партією "Союз Свободи — Демократичний  Союз" (ССДС) сформували

уряд. Його очолив В. Шпідл. Зусилля  урядової коаліції були спрямовані

на завершення процесу вступу Чехії  до Євросоюзу, подолання проявів

негативних тенденцій в економіці  й соціальній сфері (безробіття у 2002

р. становило 8,5%), а також ліквідацію наслідків повені.

Наприкінці 2002 р. шість головних політичних партій розпочали 

підготовку до президентських виборів, що мали відбутися у січні 2003

р. Основними кандидатами на крісло глави Чеської Республіки

вважалися колишні прем'єри В. Клаус і М. Земан. Утім, ніхто з них, згідно з соціологічними опитуваннями, не був однозначним фаворитом. Новий спадкоємець В. Гавела мав завершувати інтеграційну ходу Чехії до Євросоюзу.

Реформування соціально-економічної сфери

У Чеській Республіці тривав процес купонної приватизації національної

економіки: у 1994 р. 80 % населення стали  власниками акцій різноманітних підприємств, а 60 % ВВП вироблялось у недержавному секторі, де зайнято лише 40 % працездатного населення. На той час було прийнято закони про вільне підприємництво, здійснено лібералізацію цін, чеська крона стала стабільною і внутрішньо конвертованою валютою, збільшилися валютні резерви Національного банку. Держава надавала всебічну підтримку малому Й середньому бізнесові. З 1994 р. здійснювалось десять спеціальних державних

програм, що мали сприяти розвиткові цієї сфери. Розвивалися фермерські господарства, хоча більшу частину  сільськогосподарського виробництва  здійснюють кооперативи власників. Нині вони трансформуються в акціонерні товариства. Інфляція поступово знижувалася  й досягла у 1996 р. рівня 8,8 %. Це один із найкращих показників у країнах ЦПСЄ.

Однак на середину 90-х років у чеській економіці залишалося ще

чимало невирішених проблем, зокрема  взаємні заборгованості підприємств, необхідність нових капіталовкладень тощо. Промислова сфера потребувала значної модернізації та перебудови, при здійсненні яких широко використовувалися іноземні інвестиції, що спрямовувалися в такі галузі економіки, як транспорт і зв'язок, транспортне обладнання й автомобільна промисловість. їх обсяг на кінець 1997 р. становив 6,7 млрд. доларів. Найбільшими інвесторами були ФРН, Нідерланди, США, Швейцарія, Франція та Австрія.Здійснюючи реформи, чеський уряд значну увагу приділяв соціальній

сфері. Держава зберегла централізоване регулювання цін на комунальні послуги, транспорт, зв'язок, охорону здоров'я. Зберігалися регулювання зарплати через запровадження страхових  тарифів, норми відрахування на соціальне забезпечення і до фонду зайнятості. Попри низь* кий рівень безробіття (близько 3 %) забезпечувався досить високий середньомісячний дохід на душу населення (370 доларів у 1996 р.). У 1995 р. уряд провів реформу державної системи медичного та пенсійного забезпечення, спрямовану на економію державних коштів. Підвищено вік виходу на пенсію, що погіршило становище широких верств населення й викликало конфлікт між

урядом і профспілками. У листопаді 1997 р. у Празі відбулася 120-тисячна  демонстрація, учасники якої протестували проти соціальноїполітики уряду.На тлі економічної стабілізації попередніх років у 1997 р. стався збій в економічному розвитку Чехії, викликаний серйозною валютно-фінансовою кризою. Причиною фінансових потрясінь був дефіцит торговельного балансу, викликаний падінням конкурентоспроможності чеських виробів, а також прорахунки уряду в інвестиційній політиці, унаслідок яких структурна перебудова промисловості й виробничих підприємств здійснювалася вкрай повільно. Не була проведена реформа банківського сектора, слабким залишався фондовий ринок, а приватизація у 1995 р., по суті, була зупинена. Побоюючись

збільшення безробіття, уряд В. Клауса стримував процес ліквідації збиткових  підприємств, чисельність яких у 1996 р. досягла третини всієї промисловості. Негативним чинником економічного розвитку стали літні повені 1997 р. у Моравії та Східній Чехії, що завдали величезних збитків господарству країни.

Економічна ситуація в Чехії  в цілому була стабілізована у 1998 р. Цьому значною мірою сприяла  діяльність лівого уряду М. Земана, основу програми якого становили  довготермінові концепції розвитку економіки та соціальної сфери, в тому числі й житлового будівництва. Започатковано акцію "Чисті руки", що передбачала розслідування всіх сумнівних випадків приватизації, нечесно набутих капіталів, фактів корупції та інших економічних злочинів. Важким випробуванням для Чехії стали повені влітку 2002 p., під час яких було евакуйовано близько 215 тис. осіб. Збитки, завдані країні, становили 2,5 млрд.

доларів, зокрема, для відновлення  роботи празького метрополітену  урядові довелося виділити 65 млн. євро.

Зовнішня політика

Пріоритетними напрямами зовнішньої політики Чеської Республіки

були розвиток двосторонніх відносин із сусідніми країнами, державами

"великої сімки", а також  якнайшвидше "повернення до  Європи". Чеська 

Республіка стала членом ООН і Ради Європи, асоційованим членом

ЄС, а з 1 січня 1996 p., першою із посткомуністичних  країн, — членом Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Важливу

роль в інтеграції країни до європейських структур відіграло поліпшення

стосунків з ФРН (ЗО січня 1997 р. підписано чесько-німецьку

декларацію про примирення). З 1 березня 1999 р. Чеська Республіка

— повноправний член НАТО. Визнанням  геополітичного лідерства 

країни в регіоні стало проведення у листопаді 2002 р. в столиці Чеської

Республіки чергового саміту НАТО, під час якого до

Північноатлантичного альянсу запрошено найбільшу за весь період

його існування групу держав. На копенгагенському саміті ЄС (грудень

2002 р.) остаточно вирішено питання  про вступ Чехії до цієї організації

у травні 2004 р.

Стабільно розвивалися стосунки між Чехією і Україною, їх основою

став міждержавний Договір про дружні відносини і співробітництво,

підписаний у квітні 1995 р. Геополітичне положення обох країн

зумовило наявність у них  спільних європейських інтересів. Між 

Чеською Республікою і Україною укладено близько 60 двосторонніх

угод. Україна заінтересована в  підтримці Чехією своїх зусиль,

спрямованих на інтеграцію до Євросоюзу, в підвищенні ефективності

торговельно-економічних зв'язків  між нашими країнами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЛОВАЧЧИНА У 90-Х РР. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.

Суспільно-політичні процеси

Словацька Республіка з'явилася на карті Європи 1 січня 1993 р. й невдовзі була визнана більшістю країн  світу. її населення становило 5,4 млн. чоловік. Окрім словаків, у країні мешкає близько 600 тис. угорців, 200 тис. чехів, 15 тис. українців та ін. Згідно з конституцією Словаччина — парламентська республіка. Законодавча влада належить Національній Раді (150 членів), а виконавча — президентові й уряду, відповідальними перед парламентом. Відповідно до

Основного закону республіки політичні  партії, як і церква, відділені від  держави. Державну атрибутику Словаччини завершило обрання в лютому 1993 р. першого президента країни, яким став колишній голова Федеральних зборів ЧСФР М. Ковач. Уряд очолював лідер Руху за демократичну Словаччину (РЗДС) В. Меч'яр, призначений на цю посаду у 1992 р. Утім, між президентом і главою уряду виникли гострі суперечності щодо шляхів реалізації і темпів економічних реформ, методів приватизації та ін.На початку 1994 р. об'єднана опозиція за підтримки президента висловила недовіру урядові В. Меч'яра. Проте й новий кабінет Й. Моравчика проіснував близько 10 місяців і пішов у відставку після перемоги на парламентських виборах РЗДС (35 % голосів). У січні

1995 р. новосформований уряд знову  очолив В. Меч'яр, який підпорядкував собі силові структури, запровадив контроль над державними засобами масової інформації й продовжив конфронтацію з президентом В. Ковачем. Зрештою, правлячий РЗДС продемонстрував очевидне небажання, як і невміння співпрацювати зісвоїми партнерами по коаліції — Словацькою національною партією (СНП) та Об'єднанням робітників Словаччини (ОРС). Партнери не

отримували важливих посад в  уряді, їх думка часто взагалі  не бралася до уваги. Не кращим чином  поводився уряд, коли йшлося про  дотримання конституційних прав громадян, свободу інформації, боротьбу з корупцією  й організованою злочинністю. Рік за роком виборці поступово розчаровувались у здатності РЗДС і його лідера

реалізувати свої обіцянки не тільки забезпечити національну незалежність Словаччини (що, зрештою, вдалося), а  й інкорпорувати свій народ у європейську спільноту, гарантувати йому демократичні свободи й процвітання (що так і залишилося обіцянкою).Досить гострою у Словаччині залишалась проблема угорської меншини, що мешкає у південних районах країни. Угорці мали

матеріальну й політичну підтримку Будапешта й домагалися культурно-мовної автономії та місцевого самоврядування. Офіційна Своєрідним політичним підсумком перших десяти років незалежного розвитку стали парламентські вибори у вересні 2002 р. Багато хто у Словаччині називав їх історичними, адже в разі повернення до влади екс-прем'єра В. Меч'яра шанси Братислави на вступ до Євросоюзу й НАТО ставали примарними. Відносну більшість голосів (20 %) здобув РЗДС В. Меч'яра, на другому місці (15 %) опинилася Словацька

християнсько-демократична унія прем'єра М. Дзуринди. Уперше в новітній словацькій історії до парламенту пройшла компартія (6 %). На третьому місці у списку переможців — партійне об'єднання "Напрямок", що критикувало уряд і піддавало сумніву доцільність вступу країни до ЄС. Парламентське представництво здобула також Угорська коаліція, яка репрезентує інтереси угорського народу Словаччини. При такому розкладі політичних сил єдиним легальним гарантом внутрішньої стабільності та найпалкішим прихильником

Євросоюзу й НАТО залишався президент  Словаччини Р. Шустер.

Соціально-економічний розвиток

Становлення Словаччини як суверенної країни відбувалося за умов економічних перетворень, розпочатих ще в ЧСР. Крім загальних труднощів, характерних для країн ЦПСЄ, особливо болючими виявились однобічна спеціалізація словацької промисловості на первинну переробку сировини й надмірна концентрація підприємств військової галузі, що після різкого обмеження виробництва без