Боротьба селян і козаків Лівобережжя,Слобожанщини,Запоріжжя у 18 столітті

    Настав час розплати. На Правобережжі Річ Посполита і Росія запровадили режим розгнузданого терору. Полонених повстанців ділили на дві групи. I. Гонта й інші учасники руху - польські піддані - потрапили до рук кривавих польських катів. Особливою люттю відзначилася Коденська розправа. У с. Кодня (біля Житомира) одночасно скарали на смерть понад 3 тисячі повстанців: катували, четвертували, стинали голови, саджали на палю, піддавали іншим жорстоким покаранням. У с. Сербах (біля Могилева-Подільського) стратили понад тисячу учасників руху, і серед них - Івана Гонту. Його карали протягом кількох діб: здирали шкіру, відрубували руки, - ноги і, зрештою, зітнули голову і прибили її до брами Могилева.

    Правителі Росії піддали М. Залізняка і вождів повстання, які потрапили до царських катівень, жорстоким карам. Після нелюдських катувань їх затаврували розпеченим залізом і відправили до Сибіру на довічні каторжні роботи у Нерчинських рудниках. Залізняк зробив спробу втечі, але його схопили і знову запроторили до копалень.

    Коліївщина була останнім великим селянсько-козацьким повстанням на Україні.

                                                Висновок

    У 18 столітті панівний спосіб виробництва ще далеко не вичерпав до кінця своїх потенціальних можливостей. Тривала боротьба того, що уже відживало, і нового, яке розвивалося мляво та не досить динамічно. Потрібен був час, щоб елементи буржуазного способу виробництва визріли, зміцніли і нарешті утвердилися на величезному обширі українських земель. Український народ протягом багатьох сторіч свого І існування прагнув створити власну державу. І не вина, а трагедія українців як. окремого етносу була в тому, що історичні обставини склалися по-іншому - лише протягом кількох десятиліть на Україні (і то лише на Гетьманщині) існувало повноцінне державне об'єднання. Адже державотворчий процес українського народу було силоміць зупинено. Послідовно знищувалися політичні інститути Української держави на Лівобережжі та Слобожанщині. У середині 70-х рр. XVIII ст. була ліквідована Запорізька Січ. Самодержавні структури утвердились також на Правобережній Україні, яка наприкінці XVIII ст. увійшла до складу Росії. Відсутність єдиної держави певною мірою компенсував могутній визвольний рух, який не вщухав протягом багатьох століть. Він виконував об'єднавчу функцію і сприяв налагодженню міжетнічних контактів українських земель, розчленованих політичними кордонами.

    Формування української нації (як, до речі, і народності) - процес складний і довготривалий. Отож навряд чи доцільно (і можливо) визначати його часовий проміжок. З'ясовано, що він коливався у межах XVII-XIX ст. і пройшов ряд етапів. Серед них другій половині XVII-XVIII ст., безумовно, належить одне. з провідних місць.

                                          Список літератури

1. А.А. Зінченко, З істрії селянського руху в Україні 18ст.\\журн.1991.

2. В.А Смолія « Історія  України»  К:1997.

3. Л. Мельник /Коліївщина // Історія -1998.

4. Сарабей  В. Етапи формування української самосвідомості 18-19ст.(Історія Укр.) -1997.

5.Субтельний О. Історія України. К:-1994.

6. Інтернет-сайт  http://history.vn.ua/book