Античні міста-держави Північного Причорномор’я

      Отже, Греки – засновники північнопричорноморських міст були в основній своїй масі малозаможними землеробами, частково–торговцями, ремесниками. Грецька колонізація Північного Причорномор'я мала спочатку аграрний характер. Але колонізацію слід розуміти лише як господарське освоєння греками Пивнічного Причорномор'я, причому мирне. 
      Поняття «демократична рабовласницька республіка» було досить умовним, оскільки більшість населення фактично не користувалася громадянськими правами.

РОЗДІЛ 2

АНТИЧНІ МІСТА ТА ДЕРЖАВНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОРЯ

2.1 Античні держави  Північного Причорноморя

          Освоєння  грецькими переселенцями узбережжя  Північного Причорномор'я відбувалося  поступово, у цілому в напрямку із заходу на схід. VI ст. до н.е. взагалі було часом установи більшості північнопричорноморських держав. Кожна з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом, а також з варварським оточенням, у їхньому розвитку простежується багато загального. Майже тисячолітня історія цих держав ділиться на два більших періоди й кілька етапів. Перший період тривав від другої половини VII і приблизно до середини І ст. до н.е. Він характеризувався тісними культурними й економічними зв'язками як з материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, які визначалися відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. У матеріальному й духовному житті колоністів абсолютно домінували еллінські традиції, завдяки чому цей період можна умовно назвати грецьким, або еллінським [2. C. 7].

На архаїчному етапі першого періоду (друга половина VII - початок V ст. до н.е.) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, починаються їхні активні контакти із грецькими містами Східного Середземномор'я, зокрема Іонії. Типової є землянковая житлова забудова більшості північнопричорноморських полісів, хоча вже в VI ст. до н.е. у найбільші з них будуються храми (Ольвія, Пантікапей), Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа.

На другому - класичному - етапі  першого періоду (початок V - друга третина IV ст. до н.е.) починає поступовий розквіт держав; міста розростаються й здобувають вид, звичайного для античних полісів з розвинутою наземною, у тому числі жилою, забудовою. У них зводяться монументальні спорудження, оборонні зміцнення й вежі. Уводиться карбування власної монети. Підсилюються торговельі і культурні зв'язки з античним світом. Так, можливо, приблизно в середині V ст. до н.е. Ольвію відвідав "батько історії" - Геродот (підстави для такого припущення дає аналіз його розповіді про скіфського царя Скіле, що мав в Ольвії власний палац). Античні північнопричорноморські міста непогано відомі в метрополіях, вони згадуються в різних джерелах [2. C. 8].

Наприкінці другої третини  IV ст. у розвитку античних північнопричорноморських державах спостерігається недовговічна криза, викликана головним чином зовнішньополітичними факторами (зокрема, розпадом Великої Скифії й експансією військ Олександра Македонського: античні джерела згадують під 331 р. до н.е. облогу Ольвії військами полководця Олександра - Зопиріона). Відтоді починається останній етап еллінського періоду життя міст Північного Причорномор'я - елліністичний (остання третина IV - середина Й ст. до н.е.), що спочатку позначається максимальним економічним розвитком, підйомом сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому. Проте вже із другої половини III ст. до н.е. (на Боспорі - пізніше) поступово назріває криза. Агресія скіфів у Західному Кримі, пересування варварських племен у Нижнє Побужжя й Подніпров'я приводять до занепаду античних міст - їх основної економічної бази. Ольвія змушена була платити данину різним місцевим царям, зокрема Сайта-фарну, а в II ст. до н.е. навіть попадається в напівзалежність від кримської Малої Скифії.

Другий великий період історії  античних держав Північного Причорномор'я - так званий римський (середина Й  ст. до н.е. - 70-ті роки IV ст. н.е.) - характеризується насамперед входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса до складу римської провінції - Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністю військово-політичної ситуації, певної варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. Держави Північного Причорномор'я стали для Римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен на її східні границі, які проходили по Дунаю. У другому періоді існування античних північнопричорноморських міст і їхніх округ можна виділити три основні етапи. Перший починає в середині V ст. до н.е., коли політика цих міст поступово переорієнтується на Рим. Спочатку римські війська з'являються на північному узбережжі Понту, але при цьому їхнє втручання в місцеві справи, зокрема в Боспорі й Херсонесі, досить відчутне. Вони допомагають античному населенню в його боротьбі проти навколишніх племен. До цих часів належить і відомий похід, здійснений у його сутичках зі скіфами Плавтієм Сильваном (63 р. н.е.) - правителем Нижньої Мезії. Разом з тим північнопричерноморські держави в II ст. н.е. конфліктували не тільки з варварами, а й з римлянами й навіть між собою (Боспор і Херсонес). Відроджується сільська округа Ольвії, виникає значна кількість нових поселень на Боспорі [1. C. 20].

Третій - останній - етап починається  із другої половини III ст. н.е., коли з метою захисту границь Римської імперії від готів гарнізони римських військ були виведені з Північного Причорномор'я в Подунав'я. Навали кочівників, зокрема готовий, фактично знищили сільські округи. Майже всі античні держави остаточно припинили своє існування в 70-х роках IV ст. під ударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.

2.2 Державно-політичний устрій та право держав Північного Причорномор’я.

          Північнопричорноморські поліси були рабовласницькими демократичними або аристократичними республіками, де раби, жінки й іноземці не мали прав громадянства (правда, за більші заслуги перед полісом іноземцям могли надавати такі права). Найвищими органами законодавчої влади були народні збори ("народ") і рада. Народні збори, у якому брали участь всі повноправні громадяни, вирішували питання зовнішньої політики, оборони, грошового обігу, забезпечення населення продуктами харчування, надання привілеїв купцям, цивільних прав якимсь особам і т.п. Рада готовила ті або інші питання до розгляду на зборах, контролював дію виконавчої влади, перевіряв ділові якості кандидатів на державні посади. Виконавча влада складалася з різних колегій - магістратур або окремих службових осіб - магістратів. Звичайно найбільшими правами користувалися колегії архонтів, які скликало народні збори, керували іншими колегіями, стежили за станом фінансів Існували спеціальні колегії, які займалися винятково фінансовими або військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія агораномов), благоустроєм міста (колегія астиномів) і ін. Окремі магістрати керували конкретними міськими заставами (гимнасіархи, глашатаї, секретарі, жерці й т.п.). Діяли й судові установи, які складалися з декількох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідка, часом у державно-політичному житті відбувалися зміни [8. C. 15].

            Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще в VII ст. до н. е. на острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. В VI ст. до н. е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману Ольвію, в Криму — Феодосію, Пантікапей. У V ст. до н. е. виникають Херсонес, Тіра та ін. Свого розквіту ці міста досягають у V— IV століттях до н. е., після чого починається їх занепад. У III ст. н. е. міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального розкладу, що привів через сто з лишком років до їх остаточної загибелі. Грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я мало чим відрізнялися від метрополії. Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонеса та інших міст займали землеробство і скотарство. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Інтенсивно розвивалася заморська торгівля. Крім того, раби становили значну частину експорту. Державний лад грецьких міст Причорномор'я створювався на тих самих засадах, що й політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками, причому, якщо в V—ІІ століттях до н. е. тут переважав демократичний елемент, то починаючи з І ст. до н. е. основні посади опиняються в руках невеликої групи аристократичних сімей, демократична республіка замінюється аристократичною. Особлива увага приділялася фінансовим справам, якими займалися впливові посадові особи, і регулюванню грошового обігу. В античних містах-державах північного Причорномор'я функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з кількох відділів, кожен з яких займався своїми справами. В основу права грецьких міст північного Причорномор'я було покладено правову систему афінської демократії, разом з тим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен, які були включені у сферу впливу цих міст-держав або проживали по сусідству з ними.

2.3 Античні міста - держави Північного Причорноморя

Нашу увагу  привернули античні міста серед  яких:

          Ніконій. Назва міста походить, можливо, від імені ойкіста. Розташовувалося вонона лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани.Заснований переселенцями з Іонії в останній третині 6 ст. до н.е., Ніконій являв собою невеликий поліс що складався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Підтримував торгівельні звязки з містами Іонії, приверну Антіки, острівною Грецією. В 6 – першій половині 5 ст. до н.е. забудовувався землянковими житлами, які згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу. На другу половину 5 – 4 ст. до н.е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні коли, зокрема, зводяться оборонні споруди. Близько третьої чверті 4 ст. до н.е. Ніконій занепадає. В 3-2 ст. до н.е. занепад посилюється, а з нашестями голатів та інших племен місто остаточно гине. В 1-4 ст. н.е. життя в ньому відновлюється, але цей період майже не досліджений [2. C. 16].

  Тіра Назва міста походить від грецької назви Дністра –Тірас . Місце

розташування  залишків Тіри - околиця сучасного  Білгорода -Дністровського

лиману Одеської області. Колонія заснована вихідцями  з Мілета наприкінці

6-ст. - початок  5 ст.до н.е. В розвитку Тіри  виділяють два основні періоди:  еллінський (від заснування міста  до середини першого століття  до нашої ери ) і римський (середина 1 ст.до н.е. - 70-ті роки 4 ст.), які  розділяє гетська навала під  проводом Буребісти. Час першого розвитку починається з 5-го ст.до н.е. і триває до 3-го ст.до н.е. Тіра карбувала власну монету з кінця 2-го ст.до н.е. і до 70-х років 1 ст. до н.е. можливо входила до складу Понтійської держави Мітрідата Євпатора [10. С. 17].

         Борисфеніда ( від грецької назви Дніпра - Борисфен ) Грецьке поселення на півострові ( нині острів ) Березань, найраніша в Північному  Причорномор'ї айпокія, заснована грецькими переселенцями у другій половині 7-го ст. до н.е.. На певній стадії свого розвитку це поселення  було полісом, який  згодом  був перенесений до поселення, що одержало назву Ольвія. В 1 половині 6-го ст. до н.е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, котрі становили сільську округу Борисфеніди. Остання існує й у 5 ст. до н.е., а з кінця 4 ст. до н.е.  життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується  лише в 1 ст. н.е. Починаючи з останньої чверті  7 ст. до н.е. Борисфеніда входила до складу Ольвійської держави й загинула разом з Ольвією. Площа населення, що зберігалася, становить  близько 10 га. Місто в окремих своїх районах мало прямокутне планування. Розкопано залишки апсидального храму, некрополь 5 ст. до н.е. Ранні культурні шари Борисфеніди  багаті на знахідки грецького посуду .

Ольвія– давньогрецькою мовою означає -"щаслива". Розташована на правому березі  Південнобузького лиману. Рельєф місцевості зумовив форму міста у вигляді  неправильного трикутника. Єдиної точки зору на дату заснування Ольвії до цих пір нема. Більшість істориків схиляється до заснування Олвії на рубежі 7-6 ст.до н.е. чи в першій половині 6 ст. до н.е. вихідцями з району Мілета і проіснувала  до середини 3 ст. Топографічно Ольвія складалася з трьох частин - Верхньої , Терасної  та Нижньої. Остання вже після загибелі міста була зруйнована водами лиману. На етапі розквіту наприкінці 4-3 ст. до н.е. Ольвія займала територію площею близько 55 га, численність її мешканців становила близько 20 тисяч .В історії міста й держави простежуються два великі періоди. Перший охоплює час від заснування тут колонії до середини  1 ст. до н.е. Забудована в другій половині 4 ст. до н.е. однокамерними землянками та напівземлянками, в 5 ст. до н.е. Ольвія набуває звичайного для старогрецького міста  вигляду . В 5 ст. до н.е.  в ній, за  Геродотом, уже існували  укріплення та палац  Скіфського царя Скіла.

 Деякий час  Ольвія входила до фінського  морського союзу. Мала розвинуті  торгівельні та культурні зв'язки, мала свої гроші - спочатку  це булилиті "дельфінчики", трохи  пізніше аси, а з середини 5 ст. до н.е. карбує звичайні для античного світу монети. Економічну базу поліса становило сільське господарство, розвивалися ремесла й торгівля. В період з останньої третини 4 по середину 3 ст. до н.е. Ольвійська держава досягла найвищого економічного піднесення. У 2 ст. до н.е. Ольвія опиняється під протекторатом царя  Малої Скіфії Скілура. З кінця 2 ст. до н.е. по 70 роки 1ст. до н.е. перебувала під владою Мітрідата 6 Євпатора - царя Понтійської держави. Після цих подій місто остаточно занепало й було добите гето-дакійськими племенами. Наприкінці 1 ст. до н.е. починається поступове відродження Ольвії, що стає початком другого періоду,  що проходить під знаком римських впливів. У цей час територія городища скоротилася  майже втроє  його забудова була скупченою і бідною.

 Близько середини 1 ст. до н.е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських або сарматських царів, проте незабаром звільняється. В середині 2 ст. до н.е. місто увійшло до складу Нижньої Мезії. 2 ст. - перша половина 3 ст. н.е. стали періодом найвищого розвитку Ольвії римської доби. В 40-і  й потім 70-ті роки 3 ст. н.е. Ольвія зазнає навал готів. Життя в місті остаточно  завмирає не пізніше другої четверті 4 ст. н.е. Некрополь Ольвії займає територію загальною площею близько  500 га, проте його межі на різних етапах життя міста змінювалися, а в перші століття поховання почали розміщувати навіть на залишках самої Ольвії елліністичної доби у звичайних ґрунтових прямокутних у плані ямах – на дні або в підбоях вирізуваних у стінках цих ям. У другій - першій половині 3 ст. н. е., коли будувались монументальні кургани з кам'яними крепідами. Саме тут використовувались