Жизнь и деятельность Э.Рузвельт

У 1942 році вона була у американських  солдатів у Великобританії, в 1943 році аналогічну подорож зробила на південь  Тихого океану, включаючи Австралію і Нову Зеландію, в 1944 році відвідала американські військові бази в Карибському морі і в Центральній Америці. Під час поїздки по Тихому океану вона обов'язково хотіла побувати на острові Гуадалканал, який належав Японії, але з великими втратами був захоплений американською армією [24. c. 61].

Після смерті Рузвельта У Нью-Йорку, вона продовжила свою кар'єру в якості викладача, журналіста і політичного організатора без дисконтування своїх обов'язків в якості першої леді держави-імперії. У Білому домі, вона зробила революцію в ролі першої леді. Вона була першою (і єдиною) леді, яка проводила регулярні прес-конференції, писала щоденну колонку газети, публікувала книги і статті, подорожувати по країні, була головою національної конференції в Білому домі, вирішувала національні конвенції громадських організаційних реформ, давала виступи на президентських конвенціях її партії, представляла свою націю за кордоном, подорожувала на  поля битв. Очевидно, вона мала численні навички, які можуть бути застосовані в політиці у Білому домі [18, c. 720-721].

Протягом наступних сімнадцяти років свого життя, аж до її смерті 7 листопада 1962, Елеонора Рузвельт обережно ходила по цій лінії. Вона опублікувала свої спогади про роки в Білому домі. Вона з радістю позичила виступала за місцевих, регіональних та національних кандидатів, і провела заходи, присвячені основним досягненням. Її зусилля, як політика, роблять її діяльність у Білому Домі таким унікальним. У грудні 1945 року Гаррі Трумен призначив її делегатом Сполучених Штатів в ООН, де вона приголомшила делегатів своєю політичною витонченістю, вона брала участь в нагляді та розробці і одностайному ухваленні Загальної декларації прав людини.

Елеонора Рузвельт померла у 1962 році та була похована поряд з чоловіком. Її діти намагалися займатися політикою, але нікому з них не вдалося повторити шлях батьків [7, c. 92].

3. Участь у прийнятті «Загальної Декларації

з прав людини»

 

Елеонору Рузвельт називають  «найвеличнішою жінкою світу». Саме її заслугою вважають появу «Декларації прав людини» у 1948 році [9, c. 155].

У грудні 1945 року Трумен включив  її до складу делегації США при  ООН. Ставши головою комітету з прав людини, вона внесла великий внесок у розробку Декларації Об'єднаних  Націй про права людини.

Крім того, вона об'їздила багато країн, була в Індії, Японії, Китаї, Марокко та інших країнах. У 1953 році, коли президентом став Ейзенхауер, Елеонора Рузвельт припинила роботу в американській делегації при  ООН [2, c. 59].

Кілька років вона працювала  в Американському товаристві друзів при ООН, пропагуючи його ідеї в США  і в інших країнах. У 1961 році Джон Ф. Кеннеді знову включив її до складу делегації Сполучених Штатів при ООН. Її виступ на Генеральній Асамблеї ООН, де були присутні делегати з усього світу, було зустрінуте бурхливими оплесками. Кеннеді призначив її членом Корпусу миру і довірив їй посаду голови Комісії з прав жінок [24, c. 53].  

Для підготовки Декларації була створена тимчасова робоча група, до складу якої увійшли Елеонора Рузвельт, французький професор Рене Кассен, філософ за освітою Шарль Малік (Ліван), що одержав освіту у Гарварді і замінив згодом Елеонору Рузвельт на посаді голови Комісії з прав людини. Доповідачем, якому доручалося підготовка первинного тексту Декларації, був призначений Рене Кассен. Хоча були створені три робочі групи відповідно до напрямів, найбільш ретельна робота велася над Декларацією прав людини [8, c. 96].

Вже на 2-й сесії Комісії  з прав людини, що проходила в  грудні 1947 р., був поданий практично  закінчений проект Декларації, підготовлений  Кассеном, Департаменту по правам людини Секретаріату ООН. Після обговорення в Комісії він був відправлений на зауваження урядам.

 На 3-й сесії (червень  1948 р.) Комісія з прав людини, після  вивчення нечисленних зауважень  урядів, завершила роботу над  проектом Декларації й подала його в ЕКОСОР, що направив його для остаточної доробки і прийняття в III Комітет Генеральної Асамблеї ООН, що проходила в Парижі з вересня по грудень 1948 р 

Таким чином, робота над текстом  Декларації про права людини була завершена протягом 2 років, що свідчить про високий ступінь ефективності діяльності членів Комісії з прав людини, що готували даний документ в умовах постійної дипломатичної  боротьби.

Як вже вказувалося, об'єднання  в Комісії з прав людини і особливо в III Комітеті Генеральної Асамблеї ООН (куди входили 58 держав - членів ООН) представників різноманітних філософських, ідеологічних і релігійних поглядів щодо походження й змісту прав людини викликало гострі дискусії по кожній статті проекту Декларації, особливо в III Комітеті Генеральної Асамблеї.

 Про це красномовно  свідчать наступні факти. З  вересня по грудень III Комітет  ГА ООН провів 85 засідань по  проекту Декларації, а голосування  проходило 1400 разів, тобто фактично  по кожному слову і кожній  поправці [10, c. 6 - 8]..

У цілому підсумки голосування  показали, що розробникам Загальної  декларації, незважаючи на розмаїття  точок зору, різкі ідеологічні  протиріччя, специфіку культурних і  релігійних систем, вдалося сформулювати такий текст, що одержав схвалення  міжнародного співтовариства. Робота над Загальною декларацією була видатним зразком співробітництва й узгодження позицій по настільки складній проблемі, як права людини.

Елеонора Рузвельт виступала за права трудящих, за висвітлення цього права в Декларації і у середині ХХ століття активно виступала перед робітниками:

«I have always been interested in organizations for labor. I have always felt that it was important that everyone who was a worker join a labor organization, because the ideals of the organized labor movement are high ideals.

They mean that we are not selfish in our desires, that we stand for the good of the group as a whole, and that is something which we in the United States are learning every day must be the attitude of every citizen.

We must all of us come to look upon our citizenship as a trusteeship, something that we exercise in the interests of the whole people.

Only if we cooperate in the battle to make this country a real democracy where the interests of all people are considered, only when each one of us does this will genuine democracy be achieved.

We hope to make the great battle which is before us today a battle of democracy versus a dictatorship.

I could not help thinking as we sang “God Bless America” that you who have seen hardship for so many weeks in your fight to better conditions for everyone involved must sometimes think that things are not as they should be in this country. I am afraid that I agree with you.

I know many parts of the country and there are many that I would like to see changed, and I hope eventually they will be changed.

But in spite of that I hope that we all feel that the mere fact that we can meet together and talk about organization for the worker and democracy in this country is in itself something for which we ought to be extremely thankful.

There are many places where there can be no longer any participation or decision on the part of the people as to what they will or will not do. And so, in spite of everything, we can still sing “God Bless America” and really feel that we are moving forward slowly, sometimes haltingly, but always in the hope and in the interest of the people in the whole country.

I just want to say that my education in the labor movement has come largely through Rose Schneiderman. I happened to join the Women’s Trade Union League years ago and she has taught me many things I wouldn’t have known otherwise.

I worked with Hilda Smith on her programs of workers’  education throughout the country. I always ask everybody what they are doing in the work project. I get funny answers. They say that they thought it was a dangerous subject.

I said it doesn’t seem that way to me. We must have education and the ability of the people to understand the whole problem.

We should have projects to study the employees’  problems and I wish we had employers’ educational projects, too.

The important thing is to try to learn what conditions are throughout the country as a whole, and what the people are really thinking and what they are striving for.

As I look over the past few years, the thing that gives me the most hope for the future is the fact that, on the whole, people are standing together, people are working for the good of a group, not just for themselves. When we learn that I think we are going to find that we can move forward faster and faster.

I wish those of us who are employers would learn that it is through cooperation that we achieve more – that through stating our problems and asking people to work with us to solve them that we really get somewhere.

But that requires constant education for all of us, and I think we ought to bring all we can into really understanding the problems that are before the nation as a whole and as they affect our own particular situation.

We ought to try to solve the problems in our situation so that we can be more helpful in the solution of the problems that face the nation.

We find ourselves at a serious moment in the history of the world. We face problems not only as citizens of the United States; we face them as part of the entire world.

The greatest thing we can get out of the present crisis is to develop the habit of working together and realizing that whatever happens is going to affect us all.

I want to leave you this morning and express my gratitude to you for having stood together to gain those things, materially and spiritually, that will make life for your group richer and more productive.

I hope the day will come when all the people of this country will understand that cooperation will bring us greater happiness, and will bring us in the end a better life for the whole country and enable us to exert a greater influence on the world as a whole». [22, 16 March 1946].

Отже, найбільш помітні і тривалі роботи Елеонори Рузвельт були у рамках Організації Об'єднаних Націй. ООН була створена в 1945 році і Eлеонора Рузвельт була призначений одним з перших делегатів США президентом Труменом. Комісія з прав людини була створена в 1946 році, з турботи про жертв Другої світової війни. Через свою прихильність до проблем біженців, Eлеонора Рузвельт була обрана головою зусилля з розробки Декларації прав людини. Місія комісії полягала в тому, щоб створити документ, який може допомогти запобігти ще одну таку війну і служити прикладом того, як людські істоти і народи повинні ставитися один до одного.

Протягом більше п'ятдесяти років, декларація була моральним орієнтиром, в даний час загальновизнаною боротьбою за права людини і його принципи були включені в правові системи знову.

Елеонора Рузвельт мала хороші робочі відносини, а також тісні особисті зв'язки з профспілковими лідерами та членами. Перш, ніж вона була офіційно повідомлена про її членство в Комісії з прав людини, вона отримала листа від Матвія Уолла, другого віце-президента Американської федерації праці з проханням про зустріч, щоб обговорити Міжнародний білль про права, який вже було представлено в ООН Економічною і Соціальною Радою (27 листопада 1946) [4, c. 94]. Г-н Уолл - президент Міжнародного союзу «Жіночий одяг робітників», був консультантом в ООН. Пункт 2 цього документа заявив, що "Справжня свобода означає право на свободу асоціації та організації в різних освітніх, релігійних, економічних, політичних та профспілкових організаціях ..." [3, c. 102].

У січні 1947 року Eлеонора  Рузвельт зустрілася з Уоллом і обговорила законопроект з прав людини. [22, Friday, 24 January 1947]. Під час дебатів про те, що в кінцевому підсумку стала стаття 23, делегати поставили під сумнів необхідність виділити профспілкові об'єднання. Згідно з документами ООН, Елеонора Рузвельт пояснила, що: "Делегація Сполучених Штатів вважає, що право створювати і вступати до профспілок є важливим елементом свободи. У той час як інші об'єднання вже давно отримали визнання, профспілки зустрілися з сильною опозицією, і це було тільки нещодавно, вони стали загальноприйнятою формою асоціації. Боротьба була, по суті, триває й досі, і її делегація вважає, що конкретно слід згадати профспілки ". Хоча ці дебати йшли, Eлеонора Рузвельт використовувала свої "My Day" колонки для інформування громадськості при складному процесі розробки міжнародного документа, а також демонструє свою підтримку прав профспілок. Обговорення в ООН пішли на такі питання, як право на страйки. Зрештою, "кожна людина має право створювати і вступати в профспілки для захисту своїх інтересів", була прийнята одноголосно. [22, Sunday, 20 October 1947]

Критична до визначення права  трудящих, як права людини, є стаття 23: 1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови  праці та на захист від безробіття.

2. Кожна людина, без будь-якої  дискримінації, має право на  рівну оплату за рівну працю. 

3. Кожний працюючий має  право на справедливу і задовільну  винагороду, яка забезпечує його сім'ї гідне існування, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

4. Кожна людина має  право створювати і вступати  в професійні спілки для захисту  своїх інтересів. [25, c. 5]

Генеральна Асамблея прийняла Декларацію 10 грудня 1948 року. Після її прийняття Елеонора Рузвельт промовила: "We stand today at the threshold of a great event both in the life of the United Nations and in the life of mankind. This declaration may well become the international Magna Carta for all men everywhere. We hope its proclamation by the General Assembly will be an event comparable to the proclamation in 1789 [the French Declaration of the Rights of Citizens], the adoption of the Bill of Rights by the people of the US, and the adoption of comparable declarations at different times in other countries." [31].

Пізніше в якості голови комісії з прав людини, вона представила  документ Генеральної Асамблеї, який і відіграв важливу роль у його проходженні. Сьогодні, більш ніж через 50 років після прийняття Загальної декларації прав людини, вона залишається наріжним каменем глобального руху за прав людини і є ключовим компонентом міжнародної системи, що забезпечує міжнародну перевірку того, як народ ставиться до своїх громадян.

У той час як вона усвідомлювала свою роль і обов'язки в якості члена американської делегації, Eлеонора Рузвельт рідко погоджувалася з позицією уряду, особливо коли вона відчувала, що США не показує достатнього морального чи політичного керівництва з міжнародних питань.

Як переконаний прихильник єврейської держави в Палестині, вона відкрито критикує президента Трумена, коли він зняв свою підтримку ООН на користь Палестини [6, 87].

У 1968 році вона була посмертно  нагороджена Призом ООН за заслуги  в сфері Прав Людини [9, c. 159].

Елеонора Рузвельт не тільки вперше заговорила про права людини з високої громадської трибуни, вона змогла привернути увагу багатьох впливових людей та переконати високе зібрання у тому, що кожна людина повинна мати право на освіту, медичне  обслуговування, роботу, а також  на будь-яке віросповідання. При  цьому права не просто декларувалися, Елеонора стала однією з тих, хто  виступав за їх практичне здійснення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Елеонора Рузвельт - прототип сучасної Першої леді, яка бере участь у громадському житті, демонструючи самостійність і незалежність. Як ніхто з її попередниць у Білому домі, вона після смерті чоловіка власними досягненнями ще більше зміцнила свій престиж.