Жизнь и деятельность Э.Рузвельт

Вступ

Елеанора Рузвельт (11.10.1884 - 7.11.1962), дипломат, дружина президента Франкліна Делано Рузвельта.   Елеонора Рузвельт, єдина серед дружин американських президентів виконувала функції Першої леді більше чотирьох термінів, з березня 1933 по 12 квітня 1945 року. Так само, як і її чоловік, Франклін Делано Рузвельт, не був звичайним президентом, вона не була звичайною Першої леді. Вона увійшла в історію Америки як громадський і політичний діяч, автор книг, публіцист і дипломат.

Метою даної роботи є поглиблення вже відомих знань про напрямки діяльності Елеонори Рузвельт в соціальній та політичній сферах та за допомогою методу структурно-системного аналізу оцінити її внесок в історію Сполучених Штатів Америки.

Актуальність. Обриси історії Елеонори Рузвельт знайомі: її народження в одній з найвідоміших сімей у країні, її шлюб з її далеким родичем Франкліном, зростання Франкліна і Елеонори як сильних політичних партнерів. Але тема життя цієї відомої особистості є мало досліджуваною нашими вітчмзняними істориками. В сучасному світі , ми починаємо забувати тих діячів, які не лише теоретично боролися за права всіх людей бути рівними. Це ми бачимо на прикладі розробки і боротьби за існування «Декларації з прав людини». Відданість Елеонори Рузвельт соціальній справедливості і рівності є сучасним прикладом. Її діяльність - не лише вагомий історичний внесок, але й виключне виховне значення. Протягом більше 30 років, вона була найвпливовішою жінкою в Америці. Племінниця одного президента і дружина іншого, Елеонора Рузвельт була в центрі уваги більшої частини ХХ століття.

Об'єктом  дослідження є життя та діяльність Елеонори Рузвельт, а предметом – саме її суспільна та політична діяльність.

Новизною  роботи є те, що вона робить значний внесок в дослідження цієї особистості, бо її життя в недостатній мірі висвітлено в вітчизняних джерелах та літературі.

Для цього необхідно (завдання):

• уважно дослідити біографію даного діяча;
• проаналізувати основні напрямки роботи Елеонори Рузвельт;
• приділити особливу увагу її внеску у розробку Загальної Декларації з прав людини.

Виходячи з проведеного  нами аналізу джерел, ми можемо зробити  висновок, що необхідні нам питання  в недостатній мірі відображені  в вітчизняних джерелах та літературі. Тема життя і діяльності Елеонори Рузвельт детально відображена в роботах англійських та американських вчених.

Цю тему глобально вивчають такі вчені як, Blanche Wiesen Cook, Joseph P. Lash , Russell Freedman, Allida Black.

Blanche Wiesen Cook born April 20, 1941 in New York City) Distinguished Professor of history at John Jay College in the City University of New York, is the author of Eleanor Roosevelt: Volume One 1884-1933, a Los Angeles Times Book Prize winning biography of Eleanor Roosevelt.

Joseph P. Lash (December 2, 1909 - August 22, 1987) was an American radical political activist, journalist, and author. A close friend of Eleanor Roosevelt, Lash won both the Pulitzer Prize for Biography^[1] and the National Book Award in Biography^[2] for Eleanor and Franklin (1971), the first of two volumes he wrote about the former First Lady.

Allida Black, Ph.D., founded the Eleanor Roosevelt Project and chairs its advisory board. She is a director of the Roosevelt Instititue, human rights chair of the No Limits Foundation, Research Professor of History and International Affairs at George Washington University, and program manager of the Women's Political Participation Program of the National Democratic Institute for International Affairs.

Дана робота написана на ряді джерел та літератури. Умовно їх можна розділити на книги, присвячені життю та діяльності Елеонори Рузвельт, документи та матеріали, статті з журналів, автобіографії, спогади, публікації Елеонори Рузвельт, інтерв’ю та інтернет -ресурси.

До першої групи – праці, присвячені життю та діяльності Елеонори Рузвельт можна віднести праці таких зарубіжних вчених як, Blanche Wiesen Cook «Eleanor Roosevelt: Volume I, 1884-1933» [13], Candace Fleming «Our Eleanor: A Scrapbook Look at Eleanor Roosevelt's Remarkable Life» [14], Joseph P. Lash «Eleanor and Franklin» [18], «Love, Eleanor: Eleanor Roosevelt and Her Friends» [19],  Mary Winget «Eleanor Roosevelt» [20], Russell Freedman «Eleanor Roosevelt: a life of discovery» [24] та інші.

Друга група – документи та матеріали – Международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы [3], Universal Declaration of Human Rights [25].

Третя група джерел представлена статтями. До них можна віднести: Терновая Э. Элеонора Рузвельт: непростая судьба "первой леди" США [9], Уолц С. Кто написал Всеобщую декларацию прав человека? [10].

Четверта група – автобіографії – представлена автобіографією Елеонори Рузвельт [16], Eleanor Roosevelt. This Is My Story [17], Eleanor Roosevelt .On My Own [15].

П’ята група – спогади  – представлена роботою Франкліна Делано Рузвельта «Беседы у камина» [27].

Шоста група - публікації Елеонори Рузвельт, представлені у курсовій роботі статтями з журналу «My day» [22].

Також було використано інтерв’ю онуки Елеонори Рузвельт – Ніни Рузвельт Гібсон [29].

І група інтернет – ресурсів - Элеонора Рузвельт и сыновья [26],  Franklin D. Roosevelt Presidental Library and Museum [30], National Library First Ladie`s.  First Lady Biography: Eleanor Roosevelt [31].

Результати роботи роблять  свій вклад в розвиток історичної науки. На основі джерел та робіт, які стосуються даного питання, ця робота проводить узагальнення та структурно-системне дослідження матеріалу, що дає змогу дослідити питання з погляду пріоритетних досягнень Елеонори Рузвельт на досліджуваному етапі розвитку США.

Крім того, результати роботи можуть бути використані:

• для подальших досліджень в цій сфері;
• для більш детального вивчення питань, що стосуються діяльності Елеонори Рузвельт;
• при підготовці занять, лекцій, круглих столів з всесвітньої історії.

Робота містить в собі вступ, основну частину, висновки, список використаної літератури та один додаток. Вступ розглядає актуальність теми, мету та завдання роботи. Основна частина поділяється на три пункти. Перший докладно розповідає нам про біографію Елеонори Рузвельт. Другий розкриває зміст її основних напрямків діяльності. Третій пункт – описує один з найважливіших її внесків в історію всесвіту.

1. Біографія Елеонори  Рузвельт

Енн Елеонора Рузвельт народилася 11 листопада 1884 року в Нью-Йорку і  була першою дитиною Еліота і Енні Лівінгстон Холл Рузвельт. Шлюб батьків розпався через пристрасть батька до алкоголю. У ранньому дитинстві Елеонора не відрізнялася особливою красою. Вона називала себе "гидким каченям" [7, c. 19]. Її мати, навпаки, вважалася красунею. Автобіографія починається словами: "Моя мама була однією з найкрасивіших жінок, яких я коли-небудь бачила" [16, 5 c.]. Елеонора була боязкою, замкнутою дівчинкою з багатьма комплексами, тому мати часто підсміювалася над нею в присутності інших. Батько, на відміну від матері, виявляв до дочки непомірну любов. У грудні 1892 року, коли Елеонорі було вісім років, від дифтерії померла мати, а через два роки вона втратила і улюбленого батька [7, c. 20 ].  

Після смерті матері Елеонора з двома братами переїхали  до Нью-Йорка до бабусі. Валентин Холл була багатою вдовою і вирішила дати осиротілим онукам гарне виховання. Елеонора брала уроки верхової їзди, танців, співу та музики, а потім  стала вивчати літературу. У 1899 році бабуся Валентин відправила п'ятнадцятирічну онучку в Лондон, у вищу жіночу школу "Елленсвуд". Тут проявилася її любов до науки, вона навчилася політичної та релігійної терпимості. Неймовірно великий вплив на погляди учениці надала директор школи Марія Саувестре. У ці роки Елеонора об'їздила багато європейських країн. Самостійно їздила до Парижа, що в той час було не зовсім звично. Коли їй виповнилося 18 років, бабуся вирішила, що прийшов час онучці закінчити освіту в Англії і повернутися додому, щоб обрати гідного чоловіка [7, c. 24]. Іноді на сімейних вечорах вона зустрічала далекого родича, Франкліна. Цей високий, стрункий, товариський молодий чоловік приємної зовнішності зацікавився Елеонорою. У обох були серйозні наміри на життя, обидва жваво цікавилися громадськими та політичними проблемами. І в листопаді 1903 року Франклін зробив їй пропозицію [18, c. 39.].

У Елеонори і Франкліна  було шестеро дітей, п'ять синів  і одна дочка. Енн була першою дитиною (народилася в 1906 році). Після неї  з'явилися на світ: Джеймс (1907), Франклін (1909, померлий у віці восьми місяців), Елліот (1910), Франклін Делано (1914) і Джон Аспінуол (1916) [26]. У той час як Франклін Делано Рузвельт поступово піднімався по службовій драбині, Елеонора захопилася політикою. "Борг кожної жінки жити інтересами чоловіка" [17, c. 38], - говорила вона. У 1910 році, коли Франклін Рузвельт домагався в Нью-Йорку посади сенатора, Елеонора вважала політику заняттям для чоловіків, дивуючись з того, що її чоловік виступав за надання жінкам виборчих прав. Франклін переконав її в тому, що жінка повинна мати рівні права з чоловіком. Коли його обрали сенатором, вони переїхали в Олбані, столицю штату Нью-Йорк.

В Олбані вона була присутня на засіданнях Нью-Йоркського парламенту і цікавилася діяльністю місцевих політичних органів. Зустрічалася з багатьма політиками і публіцистами, розмовляла з ними. У 1912 році вона супроводжувала чоловіка на з'їзд демократичної партії, де кандидатом на пост президента вибирали Вудро Вільсона. Таким чином, Елеонора Рузвельт була не в захваті від перспективи перебування в Олбані, тут всі її рухи, як би були обмеженими і інтерпретувалися через політичний авторитет свого чоловіка. Вона сказала синові Джеймсу, що "вона знала, що Франклін хотів, щоб вона стала активною в політиці, в першу чергу, щоб зберегти його справу в очах громадськості" і що він "очікував, щоб вона зайшла в тінь, якщо він з’явився у центрі уваги" [15, c. 44]. Як пізніше сказав біограф Франкліна Делано Рузвельта, Кеннет С. Девіс, "страх Елеонори Рузвельт був настільки сильним, що це сприяло напруженню її поведінки, її самовладання."

У 1913 році президент призначив  Франкліна Рузвельта помічником морського міністра, і вони переїхали  до Вашингтона. З цього часу Елеонора брала участь у багатьох прийомах, сама приймала політиків в будинку  і вела політичні дискусії. У 1918 році з подорожі по Європі Франклін повернувся із запаленням легенів. Елеонора піклувалася про хворого чоловіка і переглядала його кореспонденцію [11, c. 54]. 

У 1920 році Рузвельт був висунутий  на пост віце-президента від демократичної  партії. Демократи програли на виборах 1920 року, Елеонора повернулася з чоловіком до Нью-Йорка. У серпні 1921 року 39-річний Франклін Рузвельт захворів поліомієлітом. Його мати наполягала на тому, щоб він відійшов від суспільного життя, але Елеонора енергійно заперечувала. Підбадьорюваний дружиною, він почав боротися з хворобою. Будь-яке досягнення сприймав як важливу перемогу, хоча до кінця життя міг пересуватися тільки в колясці [1, c. 206]. Багато років по тому Елеонора згадувала, що "хвороба чоловіка остаточно змусила мене стати на власні ноги. Його хвороба залишила відбиток на моєму ставленні до його, мого життя і життя наших дітей" [13, c. 314]. Спочатку вона запевняла чоловіка, що буде активно працювати, поки він не відновить сили, але незабаром заявила, що політична діяльність приносить їй моральне задоволення. Елеонора вважала себе поганим оратором. Мистецтву публічних виступів її навчив друг будинку, Луїс Мак-Генрі Гау, редактор "Нью-Йорк Геральд" [20, c.38].  

У 1928 році Франклін Делано Рузвельт став губернатором штату Нью-Йорк [5, c. 31]. Для Елеонори це означало додаткові обов'язки. Коли в 1932 році демократична партія виставила кандидатуру Франкліна Рузвельта на посаду президента, Елеонора спочатку стримувала емоції, але під час передвиборної боротьби допомагала чоловікові, збираючи необхідні матеріали для його промов. Коли Франклін Рузвельт став президентом США, Елеонора добре зрозуміла, що її чоловік посів цю посаду у надзвичайно важкий час: Сполучені Штати переживали глибоку кризу, багато людей позбулися роботи, не мали самого необхідного для життя, масовим явищем став крах банків і підприємств. Перспектива жити в Білому домі лякала Елеонору. Вона боялася стати полонянкою протокольних заходів і втратити свою особистість, але всі ці страхи виявилися марними. Франклін вважав, що дружина занадто нетерпляча, тому не зможе бути хорошим політиком. Але так як її чоловік став президентом, вона зробила все, щоб допомогти йому виконувати свої обов'язки [14, c. 47].

1933-1939: Елеонора  Рузвельт і Новий курс. Американська преса та американська громадськість мали різні точки зору стосовно того, якою повинна бути Перша леді. Хоча зобов'язання Елеонори Рузвельт були в тих самих галузях, як положення яке вона займала у той час як була Першою леді Нью-Йорка, її критикувало комерційне радіо та багато інших. Раптом, Елеонору Рузвельт почали висміювали в таких різноманітних виданнях, як The Harvard Lampoon, Хартфорд Курант і Baltimore Sun. Професіоналізм Елеонори інтерпретували як меркантильність. На наступний день вони виїхали до Вашингтона, Елеонора Рузвельт продовжувала робити те, що вона робила завжди. [28]

Елеонора постійно роз'їжджала. Деякі вважали, що вона повинна більше уваги приділяти сім'ї або стежити за порядком в Білому домі. Але це було несправедливо. Вона завжди була зі своїми дітьми, якщо у них виникали якісь проблеми, перебувала поруч із сином Джеймсом, коли в Міннеаполісі йому треба важка операція; була у Франкліна, коли він потрапив в автокатастрофу в Віргінії; приїхала в Сіетл до дочки Енн, коли народилася її перша дитина, а в Каліфорнії вона була у Еліота, коли він збирався розійтися з дружиною. [26]

Елеонора дотримувалася  думки, що, пробувши два терміни на посаді президента, чоловік більше не повинен виставляти свою кандидатуру, але початок другої світової війни  призвело до того, що в 1940 році Рузвельт знову боровся за президентство [27]. Це був безприкладний випадок в історії Сполучених Штатів. На партійному з'їзді в Чикаго Елеонора виставила кандидатуру Рузвельта. Незважаючи на деякий опір, його втретє внесли в списки кандидатів. [31]

Деякі дотримувалися думки, що Елеонора надає дуже великий вплив  на президента, і критикували її за це, тому вона прагнула в публічних  виступах кілька принизити свою роль. "Я ніколи не змушувала його зробити  щось певне, незалежно від того, наскільки  твердими були мої переконання в  тій чи іншій справі". І одного разу додала: "Не пам'ятаю випадку, щоб  він спробував коли-небудь вплинути на мене"[16, c. 204]. Американський публіцист Артур Крок писав, що в 1940 році Елеонора сама могла б боротися за президентство. Інший публіцист, Раймонд Клаппер, в 1941 році зарахував Елеонору до десяти найвпливовіших особистостей у Вашингтоні і стверджував, що вона фактично є міністром без портфеля в кабінеті Рузвельта.