Тарас Шевченко (1814—1861)

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окреденую, збудять…

У цих рядках звучить і засудження «злих», «лукавих» експлуататорів, і щира любов, біль душі, викликаний співчуттям до «окраденої» батьківщини, тривога за її майбутнє. «Мені однаково…» — один з кращих зразків світової поезії громадянського звучання.

Спогади про Україну лягли в основу вірша «Садок вишневий коло хати», що справедливо вважається шедевром світової пейзажної лірики. Перед духовними очима поета постає спомин весняного надвечір’я його рідної землі. Через казематні мури ніби пробивається аромат вишневого цвіту, гудіння хрущів, душа ліричного героя повниться піснями солов’я та тужливим співом дівчат. Краса природи рідного краю перебуває в повній гармонії з духовною красою трударів-плугатарів, усіх людей праці, яких опоетизував Шевченко у своїх творах. Адже саме любов поета до України та її народу зміцнювала дух Кобзаря, надавала сил жити й творити навіть тоді, коли саме існування здавалось нестерпним від щоденної муштри, знущань, яких зазнав Шевченко на засланні. Тема України, почуття любові до неї, невимовна туга за нею, тривога за її долю домінують у поезії митця періоду заслання.

До найвидатніших творів, написаних Шевченком на засланні, належить автобіографічний вірш «Якби ви знали, паничі». Як і в інших автобіографічних творах цього періоду, поет згадує своє дитинство, батьків, сестер та братів. Та він не обмежується ліричними спогадами. Шевченко продовжує розвивати тему викриття фальшивого «раю» українського життя. Дворянські літератори, названі в поезії «паничами», описували «райське» життя кріпаків на Україні. Шевченко переконливо доводить, що в дійсності в тому «раї пекло розвели»: «нужда та праця» звела в могилу матір Тараса, а згодом і батька; «брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили», сестри приречені все життя змарнувати у виснажливій праці на панщині. Страждання та поневіряння Тарасової родини — це типове явище кріпосницького лихоліття. Змальовуючи картини «пекла», «неволі», «роботи тяжкої», «лютого зла» в убогій кріпацькій хатині, поет вдається до широкого соціального узагальнення. Головна думка поезії — обурення гнобительським ладом, «паничами», які лицемірно називають кріпаків «братами». Шевченко вдається до їдкої іронії, викриваючи лицемірство таких народолюбців:

Лани братами оремо

І їх сльозами поливаєм.

Уперше цей вірш було надруковано в безцензурному виданні — празькому «Кобзарі» 1876 року.

Особливою соціальною гостротою вирізняється лірика Шевченка останніх років життя. У той час, коли Росія й Україна жили очікуванням скасування кріпацтва, Кобзар пише поезію «Я не нездужаю, нівроку…». Ідейно-тематичний зміст цього твору — викриття реформи, палкий заклик до селянської революції. Символом селянської революції виступає образ сокири.

Серце ліричного героя «болить, і плаче, і не спить». Воно увібрало в себе біль мільйонів закріпачених селян, що мають надію одержати від царя та поміщиків «сподівану волю». Та поет називає волю «сплячою», «приспаною» царем. Єдиний спосіб «збудить хиренну волю» — це «громадою обух сталить та добре вигострить сокиру». Якщо ж не боротися за своє визволення, то можна дочекатися «лихої, тяжкої години». Ці епітети якнайточніше передають облудність царської реформи. Треба було мати величезну громадянську мужність, щоб так відверто виступити проти існуючого ладу, щоб закликати народ до боротьби за своє визволення.

Як справжній патріот, Шевченко мріяв про кращу долю покріпаченого народу. У поезії «Ісаія. Глава 35. Подражаніє» поет змальовує картини щасливого прийдешнього. Ісаія — це ім’я стародавнього пророка, що жив у VIII ст. до н. е. Його ім’ям названо одну з книг Біблії, в 35-му розділі якої розповідається про майбутнє щасливе життя. Шевченко у формі біблійного пророцтва висловлює сподівання на загибель соціально несправедливого ладу й свої мрії про щасливе життя народу. Використовуючи такі архаїзми, як крин, вбогодухі, отверзуться, дебрь, поет у жанрі біблійного пророцтва возвеличує творчу працю людей, що звільняться від пут рабства, мріє про той час, коли буде встановлено соціальну справедливість, коли «на землю правда прилетить». Адже тоді відбудеться оновлення і людей, і природи: «незрячі прозрять», «німим отверзуться уста, прорветься слово, як вода». Отже, прийде час, коли звільнений народ буде мати право на власну думку. Коли настане нове життя, то «оживуть степи, озера», «вольнії, широкії скрізь шляхи святії простеляться». Але тих шляхів, що ведуть до справжньої волі і справедливості, не зможуть знайти владики, адже експлуататорам не буде місця в новому суспільстві.

Радість оновлення талановито передав М. Лисенко в кантаті «Радуйся, ниво неполитая».

Сподівання на оновлену рідну землю висловлює поет і у вірші «І Архімед, і Галілей», що має антисамодержавне спрямування. Шевченко впевнений у тому, що «люде виростуть», і тоді «буде бите царями сіянеє жито». Митець мріє про «оновлену землю», на якій пануватиме мир і братерство між людьми:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Кобзар не лише мріяв про майбутнє щасливе життя українського народу, а всією своєю невтомною творчою діяльністю боровся за таке майбутнє.

Шевченко заклав міцний фундамент дальшого розвитку української літератури, що стала однією з найбагатших літератур світу, став основоположником української літературної мови. Творчість видатного митця була епохою в становленні й розвитку українського народу. Видатний польський літературознавець М. Якубець зазначав: «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу… Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника у світовій літературі»8.

 

Список рекомендованої літератури

1. Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. 2-ге вид. — К., 1976.
2. Анісов В., Середа Є. Від підмайстра до академіка. — К., 1968.
3. Білецький О., Дейч О. Тарас Григорович Шевченко. Літературний портрет. — К., 1964.
4. Білецький П. О. Апостол України. Життя і творчість Шевченка. — К., 1998.
5. Жур П. Літо перше. З хроніки життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1979.
6. Жур П. Третя зустріч. Хроніка останньої мандрівки 
   Т. Г. Шевченка на Україну. — К., 1970.
7. Зайцев П. І. Життя Т. Шевченка. — К., 1994.
8. Івакін Ю. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до за- 
   слання. — К., 1964.
9. Івакін Ю. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847—1861 рр. — К., 1968.
10. Кирилюк Є. Т. Г. Шевченко. Життя і творчість. — К., 1979.
11. Пахаренко В. Незбагнений апостол. Нарис світобачення Шевченка. — Черкаси, 1994.
12. Пільгук І. І. Традиції Шевченка в українській літературі. — К., 1965.
13. Рильський М., Дейч О. Тарас Шевченко. Біографічний нарис. — К., 1964.
14. Руденко О. І., Петренко Н. П. Вічний як народ. Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка. — К., 1998.
15. Тарахан-Береза З. П. Святиня. — К., 1999.
16. Шагінян М. С. Т. Шевченко. — К., 1963.
17. Шевченківський словник: У 2-х т. — Т. 1. — К.: Головна редакція УРЕ, 1976.
18. Шевченківський словник. У 2-х. — Т. 2. — К.: Головна редакція УРЕ, 1977.

 

 

1 Северная пчела.. — 1860. — 26 января; Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — Вид. 2-ге, доп. — К.: Дніпро, 1976. — С. 298.

2 Іван Франко. Нарис історії української літератури до 1890 р. — Львів, 1910. — С. 107.

3 Рильський  М. Дружба народів. — К., 1951. — С. 44.

4 Іван Франко. Твори: У 20-ти т. — Т. 16. — К., 1955. — С. 269.

5 Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. — К.: Наук. думка, 1964. — С. 138.

6 Франко І. Твори: У 20-ти т. — Т. 17. — С. 120.

7 Франко І. Із секретів поетичної творчості. — Львів, 1961. — С. 63.

8 Світова велич Шевченка. — К., 1964. — Т. 3. — С. 246—247.