Ваза на долівку

 Побутові сюжети на  глиняних виробах відображали  різні сцени народного життя: стосунки між людьми, обрядові дії, відпочинок та працю. Вони відзначаються лаконізмом структури, виразністю зображень, індивідуальним підходом у трактуванні кожного мотиву чи його елементу, яскравими локальними особливостями. Керамічні твори українських майстрів із побутовою тематикою за варіативністю композицій та художньою характеристикою образів можна вважати унікальними серед європейських зразків того часу.

 Розділ ІІ Творчий  пошук композиції та обґрунтування  теми: «Ваза на доліівку»

2.1 Художні особливості  формотворення керамічної вази

 Кераміка є одним  з найдавніших виявів матеріальної  та духовної культури українців, упродовж століть гончарі різних поколінь створювали речі необхідні людям у побуті. Раніше мистецькі якості виробів сприймалися невіддільно від їхньої ужиткової функції. Речі цінували передусім саме з погляду користі, практичної придатності для господарства. У наш час твори народного мистецтва зі сфери матеріальної дедалі частіше переходять у світ духовних цінностей, які потребують уваги й охорони, а також всебічного вивчення. Будь-який інтер'єр має сумний вигляд, якщо в ньому знаходяться тільки необхідні меблі і немає ніяких прикрас, які б доповнювали обстановку, оживляли її. Керамічна ваза надає житлу особливого тепла та затишку.

 Гончарська праця завжди  була шанованою. А серед майстрів  панувало повір'я про "божественне" походження їхнього ремесла. Про "божественність" згадуєш, коли  з вологої глиняної маси натхненно  формується красивий керамічний  виріб, сповнений природної сили.

 З несформованого шматка глини ніби виростає глечик. У цей момент думається і віриться, що попадуть ці вироби у добрі, теплі руки і усміхнеться обличчя, і подобрішають серця хоч на мить біля тієї краси. Процес створення виробу то діалог з тим що цієї миті народжується в руках, радість чекання і нарешті - побачення зі своїм.

 Приступаючи до вибору  моєї кваліфікаційної роботи, я  думала над тим, яку роль буде  відігравати мій виріб в інтер’єрі, як він буде використовуватись. Багато різних виробів можна виконати в кераміці: глеки, дзбанки, тарілки. Та я вирішила обрати темою своєї кваліфікаційної роботи «Ваза на долівку». Мені захотілося, щоб цей керамічний твір мав як декоративне, так і утилітарне призначення. У своїй роботі я ставлю за мету поєднати в єдине ціле художні якості з практичною доцільністю. Створивши своєрідний синтез між орнаментом і сучасною формою я добилася бажаного поєднання двох різнобічних стилів. Таким чином моя ваза нагадуватиме цілком свідоме відображення минулого й сучасного покоління в цілому.

2.2 Художні особливості  декорування вази на долівку

 Сильним засобом в  народному образотворчому мистецтві  є орнамент, який посилює художню  виразність твору, підкреслює красу його окремих частин, облагороджує його матеріал. Орнамент тим краще поєднується з формою виробу, чим більше він її підкреслює. Необхідно також враховувати конфігурацію обрисів, в яких розміщується декор: вони нерідко вимушують видозмінювати мотив: він видовжується, звужується, згинається, до нього додаються елементи, що урівноважують масивні частини.

 У створенні композиції, я використовувала в основному  стилізовані рослинні мотиви, завитки, квіти. Переглянувши ілюстрації виробів майстрів з різних осередків, композиційні вирішення на тарілках, вазах, куманцях та інших виробах, я створила власну композицію, яка гармонійно та пластично підкреслила підкреслила форму вази. При виконанні рослинних мотивів я користувалася злагодженістю форми та кольору орнаменту для досягнення бажаних декоративних ефектів. Композиція створена на злагодженому співвідношенні великих і дрібних елементів. В оздобленні я використовувала пропорційні співвідношення в розміщенні основних мас у кожному фрагменті, зокрема, і в цілому виробі. Я намагалася створити насичений перехід форм, яким притаманна виразність, не обмежуватись певним обрамленням, так, ніби пластичні елементи в’ються і проростають з самої вази.

 Сучасна декоративна  кераміка володіє багатою палітрою  різноманітних барв. Пошук шляхів ефективного та оригінального застосування в оздобленні декоративно-живописних засобів я почала з поєднання кольористики з інтер’єром. Так, як в інтер’єрі притаманна градація кольорів від пастельного до синього, я, відповідно, використала саме таку палітру в декоруванні вази. За допомогою зіставлення різних відтінків синього кольору та жовтих плям, я намагалася відтворити все багатство та красу декору в кераміці.

 Розділ ІІІ Художньо-технологічні  особливості виготовлення виробу

3.1 Матеріали, інструменти та обладнання

 Для формування гончарних  виробів використовують гончарні  станки з електроприводом, або  станки з ножним приводом. Робочим  органом гончарного станка є  верхній горизонтальний круг  діаметром 250 мм з нанесеними концентричними  колами. Круг обертається проти  годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму пів-сфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми пів-сфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи є центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою з наружі формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

 Існує спосіб формовки  гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона. На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючи масу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.

 Компресор — пристрій  для стиснення і подачі повітря  під тиском у пульверизатор,який заряджають потрібною для даного випадку поливою. Підносять пульверизатор до предмета так, щоб трубка була направлена під гострим кутом до поверхні предмета, приводять його в дію і розпилюють поливу тонким шаром. Під час фарбування пульверизатор переміщують, направляючи струмінь на слід з різних боків. Після цього надлишок поливи вилучають з розпилювача струменем води.

 Для роботи з глиною  використовуюь різноманітні стеки (дерев’ні, пластикові) та шаблони для загладжування та проминання деталей. Петлі різної конфігурації, за допомогою яких опрацьовуюь декор на виробі та надають йому потрібної форми. Різець потрібен для вирізування деталей. Турнетку використовують як підставку для виробу та обертання його. Ангобові візерунки малюють медичною грушею.

3.2 Технологічні особливості  виготовлення та декорування  вази

 Глина – дуже поширений, легкодоступний природний матеріал. Видобуток її, приготування до роботи та й сама робота і з нею не потребують якихось складних або особливих інструментів чи навичок. У людських руках глина вельми «слухняна». Її можна переминати, давити, рвати, м'яти, бити, сплющувати, тягнути, розкачувати, загладжувати, витискати. Вона легко набирає будь-якої форми. Кожен, хто хоч щось пробував ліпити з неї, мав можливість пересвідчитися в цьому. А коли вийшов невдалий «твір», його неважко переробити – досить лише знов змочити глину водою, вимісити грудку й почати все спочатку.

 Свою вазу я ліплю методом формування в гіпсовій формі та ручним формуванням. Перед початком роботи глиняну породу необхідно перетворити на глиняну масу. Лише тоді вона буде придатна до роботи. Від добротності глини залежить якість майбутніх керамічних виробів. Навіть у найчистішій глині трапляються камінчики, гілочки інші домішки, які під час випалу можуть спричинитися до руйнування виробів. Процес очищення глини від домішок називається вимулюванням. Роблять це так: глину засипають діжку, заливають водою й розколочують лопатою або веслом однорідного рідкого стану. Потім цю рідину перепускають крізь сито. Смітинки лишаються на ситі, а рідку, але вже чисту глину потім треба збезводнити.

 Приготоване таким  чином глиняне тісто добре  переминають перебиваю у руках, щоб вибити з нього повітряні кульки. Потім, використовуючи дерев'яні молотки — довбні, збивають на долівці у великі грудки — валюшки (їх також називають вальками, кулями, кобилками, бабами). Готову валюшку вкладають на стіл і дротом або струною перетинають на тонкі платівки. Під час такого перетинання видаляють останні, найменші домішки.

 Для того, щоб вручну  формувати з пластів керамічні  вироби, необхідна деяка практика, щоб знати потенційні пластичні  та конструктивні можливості  матеріалу. Ручним способом в  гіпсових формах відформовують найрізноманітніші вироби. Це можуть бути і тарілки, миски, макітри, і глечики, кампи, папільні, і напільні вази.

 Поставивши суху гіпсову  форму, конфігурація якої найбільше  підходить, потрібно очистити її від пороху, протерти ледь вологою губкою. Починають набивати у гіпсовій формі з денця. Для цього роблять ковбаску з глини і вкладають її на дно кільцем. Набивання продовжують, від середини форми до вінчика майбутнього виробу. Глину треба набивати невеликими шматочками, добре притискаючи її до форми. Глину необхідно накладати і притискати послідовно, щоб між шматочками глини не збиралось повітря.

 Набивати можна двома  шарами. Перший шар має товщину 3-3,5 мм. Таким чином, керамічна маса  рівно, без щілин, вкладається по формі при порівняно невеликому зусиллі натискання пальцями. Потім таким же чином вкладаютьть другий шар такої ж товщини. За допомогою тонкого дроту вимірюємо товщину стінки в різних місцях, знімаючи зайву глину так, щоб товщина була всюди однаковою. Витягнуті з гіпсових форм частини виробу "підганяють" до необхідних розмірів, підрізаючи і вирівнюючи їх. Масу що вийшла за край зрізають стеком. Потім вигладжують поверхню. Необхідно слідкувати, щоб товщина стінок була однакова і дорівнювала 7-9 мм. Через кілька годин гіпс вбирає частину вологи з глини і утворюється міліметрова щілина між стінками форми і глиняного виробу, що дозволить легко звільнити його.

 Для того, щоб сформувати  пласт, необхідно мати планшет, на  якому повинен бути шматок тканини, прикріплений до планшета двома рейками(1см - висота). На ньому з глиняного тіста формують пласт. Старанно втискаючи шматок до шматка, не залишаючи тріщин і повітря, набирають шар за шаром потрібну товщину, а потім вирівнюють верхню площадку пласта. Вирізують з пласта форму потрібної конфігурації. Вирізавши всі деталі, з’єднують стінки вази. Необхідно уважно опрацювати місце з'єднання, продряпавши і змочивши лікером, далі міцно "зшити" стеками.

 Так як висота отриманої  форми недостатня, я нарощую її  додатковими смужками пласта, змочивши  верх стінок млікером. Підліпивши шматочками глини стикування і загладивши поверхню, я приступаю до опрацювання форми вази, яка відповідає задуму. Потрібно слідкувати за товщиною стінок. Місця з'єднання частин майбутньої вази продряпуємо стеком і змащуємо шлікером . Після з’єднання усіх частин за допомогою стеків і вологої губки вирівнюємо ззовні і зсередини стінки вази.

 Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку. Для розпису ангобами використовують ту ж глину що і для формування виробів, але з введенням красячих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу.

 Перед нанесенням ангобу  виріб потрібно підв’ялити. Підвищена вологість призводить до розкисання виробів, тоді як нанесення ангобу на сухі та напівсухі поверхні стінок може спричинити до підскакування його при сушінні та випалюванні. Ангоб ретельно перемішується до консистенції сметани, Надміру розбавлений водою ангоб лягає затонким шаром і не дає бажаного кольору. Розрізняють такі засоби нанесення ангобу на метеріал: поливання, занурювання, нанесення пензлем, а також механічний – пульверизатором.

 Ангобові візерунки  малюють медичною гумовою грушею. Цей засіб використовується здебільшого  для невипаленого черепка, а також  для прикрашання теракотових  виробів. Якщо автор зодумав прикрасити  виріб малюнком, то поверхню заготовки  попередньо розмічають, а потім наносять його контури.

 Гончарні вироби необхідно  сушити до найменшої залишкової  вологості, щоб під час випалювання вони не вибухнули в горні й не пошкодили ті вироби, що стоять поруч. Хоч виріб сушиться довгий час в атмосферних умовах, остаточно він не висихає. Процес сушіння - не проста справа. Під час сушіння не тільки зменшуються розміри виробу, але й часто виникають тріщини та деформація череп'янка

 Сушіння відбувається  завдяки різниці температур між зовнішніми і внутрішніми шарами череп'янка. Вода випаровується з зовнішньої поверхні. Допомагають сушінню капіляри - відкриті пори черепка. Швидке сушіння видаляє воду тільки з поверхні виробу. Просочування води із внутрішніх шарів виробу відстає, внаслідок чого волога нерівномірно розподіляється у заготовці. Швидке сушіння призводить до жолоблення або ж до розтріскування виробу. Ось чому слід повсякчас пам’ятати, що сушіння потребує постійного нагляду.

 Також треба враховувати  лінійне та об'ємне скорочення  розмірів виробу. Воно становить 6—7 відсотків. Однорідність та зернистість робочої маси впливає на рівномірність переносу води від внутрішніх шарів сирця до зовнішніх. Вода в погано перемішаній масі розподіляється не однаково і через те випаровується нерівномірно.

 Виріб слід покривати вологою тканиною на деякий час, щоб запобігти інтенсивному висиханню його. Якщо ваза сушилась в теплому місці і стояла денцем униз тривалий час, то неодмінно виникає тріщина, яка поступово розширюється знизу вгору. Захищене денце висихає повільніше, ніж вінчик, і досить стиснення вінчика до шкіротвердого стану, щоб виникла тріщина.