Розвиток творчих здібностей засобами хореографічного навчання

Перед педагогом завжди постає питання, як навчити дітей виявляти в танцях емоційний стан через поставу, міміку, рухи, пантоміміку. Хореографічна діяльність у цьому відношенні має багатий емоціогенний матеріал. Наприклад, можна рекомендувати етюди на виявлення емоційних станів, настрою, почуттів. Роль, яку виконує учень у хореографічному етюді, вимагає від нього перевтілення, передачі емоцій через володіння системою рухів, уміння виразно передати свої переживання.

Творчі можливості танцю визначаються через актуалізацію фольклорних канонів, народних зразків та створення на їхній основі таких варіантів, що зберігають для сьогодення значення мистецького взірця водночас забезпечують оновлення традицій та їх включення у сучасну хореографічну культуру. У розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури найоптимальнішим є її участь у різноманітних танцювально-ігрових діях, що відповідають віковим особливостям. Ігрова дія, відповідно до музичного ритму супроводжена пластичними засобами виразності, утворює цілісність сюжету. Ритмізація служить засобом організації характеру танцювальної дії, а музичний сюжет – композиційним принципом цілісності. Танцювально-ігрові дії синтезують ритм музики, мелодичну основу, словесний текст і пластичну виразність рухів. Основними системними компонентами танцювально-ігрової дії є пісня, танець, сюжетно-драматичні діалоги, ігри-імпровізації, вокально-танцювальні змагання, пародії і народні жанри. Провідна роль у танцювально-ігровій дії належить музиці, яка ритмічно організовує мову. Синтез „музичного мовлення” – пісні та „музичного руху” – танцю народжує танцювально-ігрову дію, де танець і пісня не тільки демонструють танцювальні чи вокальні навички учасників, а також засобом соціалізації і комунікації.

Шлях до створення хореографічного образу пролягає через ментально-психологічне та ідейно-художнє розкриття його характеру музично-танцювальними засобами, які набули специфікації в межах класичного та народно-сценічного танцю. Формування ідеальних художніх моделей є результатом такого творчого процесу, який передбачає взаємодію професійного та непрофесійного мистецтва, створення танцювального образу, формування репертуару, музично-рухової діяльності.

Зважаючи на актуальність танцювальної мови знайомство із нею доцільно здійснювати в умовах гри, оскільки сама умовність танцювальної мови сприймається дітьми як гра за правилами. Діти самостійно визначають риси танцювального образу з погляду зображальності, виразності і форми. Зміст образу у поєднанні з умовною формою викликає цілісне відчуття дійсності (ланцюг рефлексів) і поступово стає так само природним, як поєднання слова й звуку в пісні. Подальші кроки поглиблюють і розширюють уявлення дітей про танцювальний образ і про його компоненти; про акторську й музичну виразність, логіку танцювального руху, його органічність.

Майстерність балетмейстера залежить від його уміння застосувати особистісно орієнтовану систему формування особистості дитини, яка передбачає нову педагогічну етику (взаєморозуміння, взаємоповагу, співробітництво, підтримку, співпереживання, довіру). Головними ознаками особистісно орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження усіма засобами цінності і гідності дитячої особистості. Диференціація та індивідуалізація навчання і виховання стають основоположним принципом роботи хореографа.

Залежно від індивідуальних потреб дитини, відповідно до нахилів і задатків, пізнавальних можливостей та інтересів вибудовується особистісна освітня траєкторія здобуття умінь та навичок, яка насамперед є національно орієнтованою і демократичною.

Отже, процес засвоєння хореографічної культури дитиною вимагає гармонійного поєднання у діяльності хореографа-балетмейстера специфіки образної мови танцювального образу, інтерпретації змісту та імпровізації форми на підставі принципів навчання і виховання: наочності як основи удосконалення хореографічних рухів; системності викладання з використанням різноманітних форм роботи з дітьми; доступності як вирішення проблеми „бар’єру” психофізичних навантажень; послідовності як основи поступального засвоєння хореографічної культури і усвідомлення синтетичної основи хореографічного мистецтва.

Висновки

Людина – це багатогранна особистість, яка володіє певним набором різних здібностей.

Творчі здібності – це індивідуальні особливості, якості людини, які визначають успішність виконання нею творчої діяльності різного роду.

Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Не дивлячись на відмінність підходів до їх визначення, дослідники одностайно виділяють творчу уяву і якість творчого мислення як обов'язкові компоненти творчих здібностей.

Одним з найважливіших чинників творчого розвитку дітей є створення умов, сприяючих формуванню їх творчих здібностей. Виділяють наступні умови їх розвитку: ранній фізичний розвиток,  створення обстановки випереджаючого розвитку, забезпечення максимальної напруги сил при виконанні творчих завдань, надання дитині свободи (у розумних межах), комфортна психологічна обстановка тощо.

Вияв творчої активності дитини, збагачення її духовного життя невід’ємні від освоєння нею мистецтва. Хореографічне мистецтво займає в реалізації такого підходу чільне місце. Воно через хореографічні вправи, дії розвиває пластику рухів, чуття гармонії, образне сприймання музики, дарує переживання радості вільного володіння моторикою власного тіла.

У процесі навчання хореографії відбувається насамперед розвиток хореографічної обдарованості. Це багатогранний процес, що здійснюється на основі природних задатків та умов навчання і виховання, набуття спеціальних умінь. Кожний етап розвитку характеризується новим змістом, формами, структурами, рівнем, складністю рухових дій, їхніх комплексів, систем, образів руху.

Завдяки розвитку психомоторних здібностей через динаміку танцю відбувається творення краси в гармонії. Ця краса виражається в поведінці дитини, в її способі спілкування. У сучасних умовах навчання та виховання все більше уваги приділяється формуванню творчої особистості, яка поєднує креативні здібності з розвитком вольової, емоційної, мотиваційної сфер, з набуттям професійних знань, умінь. Здібність до творчості є в кожній дитині. Щоб це побачити, дітям треба давати можливість творити в будь-якій діяльності.

У процесі творчості дитина виявляє свої почуття, думки, росте як особистість. Теоретики естетично-художнього виховання завжди підкреслюють, що в кожній дитині є величезна творча енергія. Вона повинна знайти вихід, виявитися в діяльності. Особливо продуктивна в цьому плані художня діяльність.

Хореографічна діяльність має великі можливості для організації творчої роботи з дітьми. Оволодіння ними на заняттях своїм організмом веде до оволодіння своєю поведінкою, вчинками. Творча діяльність дітей яскраво проявляється в ігрових ситуаціях. Найдоступніший для дітей цього віку вид творчості – імпровізація. В імпровізації головну роль відіграють емоційні стани та уява-фантазія.

Таким чином, процес навчання дітей хореографії має великий потенціал у розвитку творчих здібностей, зокрема творчої уяви, фантазії.

Література

1. Балет. Энциклопедия. – М., 1981. 
2. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте. – М.,1991.
3. Глен Доман. Гармоническое развитие ребенка. – М., 1996. 
4. Красовская В. М. О классическом танце // Н. Базаров, В. Мей. Азбука классического танца. – Л., 1983.
5. Метлов Н. А. Музыка - детям. – М., 1985.
6. Незайкинский Е. В. Звуковой мир музыки. – М., 1988.
7. Поклад І.М. Деякі аспекти виховання особистості засобами хореографічного мистецтва // Матеріали до українського мистецтвознавства (на пошану А.І. Мухи): Зб. наук. праць НАН України та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т. Рильського за матеріалами Міжнародної наукової конференції „Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура ”– К., 2003. – Вип. 3. – С. 179-183.
8. Поклад І.М. Розвиток творчого потенціалу особистості в навчально-виховному процесі // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти: Матеріали третіх Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань. – Ірпінь: Національна Академія ДПС України, 2005. – С. 471-473.
9. Пономарев А. Я. Психология творения. – М., 1999.
10. Пуртова Т. В., Беликова А. Н., Кветная О. В. Учите детей танцевать. – М., 2003.
11. Радынова О. П., Катинене А. И., Палавандишвили М. Л. Музыкальное воспитание дошкольников. – М., 1994.
12. Рудницька О. П. Інтегративні зв’язки у викладанні художньо-естетичного циклу // Початкова школа. – 2001. – № 5. – С. 40–43.
13. Способности ваших детей / Сост. Линькова Н. П., Шумилин Е. А. – М., 1969.
14. Тараканова А. П. Система хореографічного виховання у школах і позашкільних закладах. – К., 1996. 
15. Татаренко М.Г. Майстер-клас – лабораторія розвитку творчих здібностей молодших школярів. Проблеми дидактики //Рідна школа.– 2004.– червень.– С.52-59.
16. Татаренко М.Г. Творчі здібності людини: боротьба протилежностей чи синергетичний потік //Педагогічний процес: теорія і практика: Збірн. наук. праць /Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України.– Вип.2.– К., 2003.– С.184-190.
17. Филатов С. В. От образности слова - к выразительному движению. – М.,1993.
18. Фриз П.І. Зміст, форма і сутність хореографічної культури та її вплив на творчий розвиток особистості дитини // Музикознавчі студії / Наукові збірки ЛДМА імені М.В. Лисенка. – Львів. – 2007. – Вип. 16.– С. 15 – 23.
19. Фриз П.І. Імпровізація у хореографії як засіб розвитку творчих здібностей дітей // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. – №. 5 – 6 (28 – 29). – Дрогобич, 2007. – С.99-103.
20. Фриз П.І. Теорія і методика хореографічної роботи з дітьми: Навчально-методичний посібник для студентів спеціальності „Хореографія”. – Дрогобич, 2006.
21. Чудновский В. Э. Воспитание способностей и формирование личности. – М., 1986.