Розвиток творчих здібностей засобами хореографічного навчання

Першооснову хореографічної обдарованості становлять природні задатки і життєво сформовані здібності – розвиток моторної сфери дитини. В основі моторної сфери знаходиться руховий аналізатор. Він включає рецептори, які розташовані у кістках, м’язах, суглобах і пов’язані з кінестетичними та статичними відчуттями. Кінестетичні – підтримують м’язовий тонус, координацію рухів; статичні – забезпечують рівновагу, статику тіла. Різний їх розвиток позначається на індивідуальних відмінностях виконання дітьми хореографічних вправ: одні з них виявляють у танцях більшу емоційність, другі – чіткість і точність рисунку у виконанні танцювальних фігур, а інші – вносять елементи суб’єктивного характеру, властиві тільки їм. Хореографічна обдарованість, передусім, пов’язана з моторною пам’яттю. Моторна пам’ять – пам’ять на рухи. З її допомогою запам’ятовуються як поодинокі, так і комплексні рухи.

До провідних властивостей хореографічної обдарованості включається і мислення як пізнавальний процес та інтелектуальна активність [20, 33]. Головним відкриттям останнього часу стала наявність безпосереднього зв’язку між рухливістю та інтелектом. Оскільки рухи тіла повністю контролюються мозком, то разом з тілесним розвитком розвивається і мозок, особливо та його частина, яку можна назвати “руховим інтелектом”. У дитини зоровий і слуховий інтелект швидше розвиваються саме тоді, коли вона має можливість доступу до величезного обсягу інформації – її інтелект зростає пропорційно кількості отриманої інформації, більше того, це веде до фізичного росту мозку [3, 49]. Визначаючи типи інтелекту, вчені виділяють руховий інтелект, який дає можливість свідомо, творчо організувати моторну сферу. Мислення, уява і емпатія є інструментами механізму творчості. Ейнштейн вважав, що уява більш важлива за знання, бо знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі. Розвитку творчої уяви допомагає фантазія. Вона руйнує стереотипи мислення, підводить до позиції: “А чому б і ні?”.

Уява дітей відрізняється від уяви дорослих: її характеризує легкість створення нових зв’язків, образів. Діти ще не обмежені шаблонами, стандартами, люблять фантазувати. Образи їхньої уяви яскраві, оригінальні. Вони з усього можуть все. Уява дошкільників і дітей молодшого шкільного віку тісно пов’язана з емоційною сферою. Рибо вважав, що всі форми творчої уяви невідривні від переживань. Виготський називав вплив уяви на емоції законом емоційної реальності уяви.

Хореографічна обдарованість пов’язана з особливостями емоційної і вольової сфер дитини. Які ж характерні особливості емоційної сфери і яку роль вони відіграють у хореографічній діяльності? Емоційна чутливість, вразливість – характерні властивості художньо обдарованої людини. У дітей, що займаються хореографією, вона проявляється в реакції на музичні враження, в зацікавленому емоційному ставленні до занять [5]. Емоційний досвід закладається в ранньому віці. Розвиток і осмислення його йде протягом усього життя людини. Кожний вік дитини характеризується відповідними емоційними станами і почуттями і потребує уважного їх вивчення та виховання [6, 46].

Вольову сферу складають вольові дії. Вони починаються з усвідомлення мети. Звичайно, для дітей найбільш стимулюючими є близькі цілі. Їм важко стримувати себе від імпульсивних дій, мобілізувати свою волю для досягнення віддалених цілей. З широкого спектра вольових властивостей на заняттях хореографією дуже важливо виховувати цілеспрямованість, настійність, дисциплінованість, витримку, терпіння, самостійність.

2.2. Шляхи розвитку творчих здібностей у процесі хореографічного навчання.

Серед безлічі форм художнього виховання підростаючого покоління хореографія займає особливе місце. Вона, як жодне інше мистецтво, володіє величезними можливостями для повноцінного естетичного вдосконалення дитяти, для його гармонійного і фізичного розвитку. Це у свою чергу підтверджує, що у дитини гармонійно розвиватимуться творчі здібності, удосконалюючи дитячу творчість. Танець, будучи джерелом естетичних вражень дитини, формує її художнє «я».

Синкретичність танцювального мистецтва має на увазі розвиток відчуття ритму, уміння чути і розуміти музику, погоджувати з нею свої рухи, одночасно розвивати і тренувати м'язову силу корпусу ніг, пластику рук, грацію, виразність і зображальність. Заняття танцем формують не лише правильну поставу, але і прищеплюють основи етикету і грамотної манери поведінки в суспільстві, дають уявлення про акторську майстерність [12, 42]. Останнє ж має на увазі необхідний розвиток творчості, оскільки справжній актор лише той, хто працює творчо і з душею.

Справедливо відзначити, що в багаточисельних гуртках бального, естрадного і народного танців, в даний час, займаються сотні тисяч дітей. Проводяться фестивалі і конкурси, що демонструють достатню кількість добре виучених, хореографічно грамотних дітей. Все більший розвиток отримують хореографічні відділення в школах мистецтв, відкриваються хореографічні школи, причому не лише в крупних містах, але і у великих районних центрах.

Саме по собі, навчання танцям – це складний і творчий процес. Мабуть,  не можна зустріти жодного викладача-хореографа, який не вніс би щось нове до того учбового матеріалу, з яким він працює. Цьому ж він учить і дітей.

Таким чином, процес навчання хореографії «безпосередньо» сприяє розвитку творчих здібностей дітей. Але все-таки, як було вже сказано вище, він є і складним процесом що будує навчання у декілька етапів.

Перший етап – освоєння азів ритміки, азбуки класичного танцю, нескладних елементів історико-побутових і бальних танців, а також народного танцю.

Другий етап – вдосконалення отриманих знань, продовження вивчення класичного екзерсису (як основи правильного фізичного розвитку і ритмічного виховання дитини), освоєння репертуару історико-побутових і масових бальних танців, вивчення і виконання народних танців, знайомство з сучасними танцювальними напрямами. Продовження початої на першому етапі роботи по розвитку акторської майстерності і вихованню здібності до танцювально-музичної імпровізації.

Цим етапом можна завершити так званий всеобуч для деяких категорій дітей. Ті ж з них, які виявили цікавість і здібності до окремих хореографічних жанрів, висловили бажання продовжити свою освіту можуть перейти до третього етапу навчання.

Третій етап передбачає спеціалізовані заняття для дітей, що проявили певні здібності до танцю. Найбільш вірогідною формою занять тут стає студійно-гурткова. Удосконалюючи свої знання у вибраному жанрі, діти активно освоюють репертуар.

Всі педагоги-хореографи в один голос стверджують, що перший етап навчання хореографії повинен протікати в дошкільному віці. Обґрунтовують вони це тим, що по-перше, діти готові вже фізично до занять танцями, а по-друге, даний вік характеризується основами розвитку психічних процесів і по-третє, дошкільний вік – це період, в якому починає розвиватися творча уява. Останнє є найважливішою умовою опанування основ акторської майстерності, яка, у свою чергу, є складовою першого етапу навчання хореографії [17, 76].

В основу першого етапу навчання необхідно покласти ігровий початок. Йдеться про те, щоб зробити гру органічним компонентом заняття. Гра при навчанні танцю не має бути винагородою або відпочинком після нелегкої або нудної роботи, швидше праця виникає на грунті гри, ставати її сенсом і продовженням.

У процесі навчання хореографії відбувається насамперед розвиток хореографічної обдарованості. Це багатогранний процес, що здійснюється на основі природних задатків та умов навчання і виховання, набуття спеціальних умінь. Кожний етап розвитку характеризується новим змістом, формами, структурами, рівнем, складністю рухових дій, їхніх комплексів, систем, образів руху. Хореографічна діяльність є одним з видів художньо-творчої діяльності. Виразні засоби хореографічного мистецтва – це музично-організована, образно-виразна форма рухів. Художній образ у хореографії створюється на основі високого рівня моторної координації, динаміки рухів, їхньої пластичності, гармонічності, диференційованості, ритмічності тощо. У цьому процесі бере участь оптико-кінетична система, що включає міміку, контакт очей, рухи рук, плечей, ніг, пантоміміку тіла в цілому. Людське тіло є вихідним матеріалом виявлення рухів. Проте організм – тіло та індивід – особистість існують не паралельно, і тим більше не протилежно, а в тісному зв’язку. Для артистів балету постановка тіла, вміння прийняти ту чи іншу позу, поставу голови, міміку обличчя і т. п. – результат навчання, кропіткої, щоденної роботи, виконання системи тренувальних вправ. Мета всього цього – оволодіння технологією мистецтва. Тільки на основі цієї підготовчої стадії відбувається творення образів хореографічного мистецтва [1, 139].

Заняття з дітьми включають хореографічні вправи класичного характеру – постава тіла, постава ніг, оволодіння чіткими рухами рук тощо. При вивченні танців діти відпрацьовують окремі елементи – присідання, підскоки, приставний крок, галоп, пружинка, крок полька тощо. Заняття хореографією приваблюють дітей дошкільного і молодшого шкільного віку можливостями рухатись під музику, від чого дитина одержує насолоду, збудження, проявляє індивідуальність. У дитячих садках та молодших класах вводяться уроки ритміки, хореографії, психогімнастики. Музика супроводжує фізичні вправи, зарядку, спортивно-художню гімнастику. Відоме висловлювання Д. Б. Кабалевського про те, що музика стоїть на трьох китах. Це пісня, марш і танок. Марш і танок – це форми хореографічної діяльності. Вони невідривні від музики. Тому відгук, чутливість до звуків музики, її мелодії є одним із компонентів хореографічної обдарованості.

Найчастіше нахил до хореографії виявляють діти рухливі, з розвиненою моторною сферою. Це переважно представники сангвінічного та холеричного темпераментів. Проте темперамент –  тільки природна основа розвитку здібностей. Високий рівень розвитку хореографічних здібностей є результатом вияву всіх їхніх структурних компонентів – як уроджених, так і набутих.

Одиницею хореографічної діяльності є заняття, урок. Чітке визначення мети з самого початку кожного заняття забезпечує ефективність його проведення, так само і як підведення підсумку: що і як зроблено. Слово педагога в цьому процесі відіграє велику виховну роль. Він роз’яснює, як виконати завдання, оцінює роботу своїх вихованців. Ознайомлюючи дітей з хореографічною термінологією, збагачує їх художньою інформацією про історію балету, види, жанри танцювального мистецтва тощо. Педагог конкретно формулює вказівки щодо хореографічних вправ, корегує процес їх виконання. Успіхи у навчальному процесі як усієї групи, так і окремої дитини вчитель може оцінювати, заохочуючи їх старанність (“ми сьогодні добре попрацювали, конкретно зробили …”), (“молодець, бачиш, руки вже слухаються тебе …”). Отже, одного треба похвалити, щоб підтримати віру в свої сили. Стосовно другого цього робити не варто, щоб він не загордував.

Вікові особливості розвитку хореографічних здібностей нерозривно зв’язані з етапами загального становлення особистості дитини. Ранній прояв здібностей означає наявність природних даних для їх розвитку. Проте розвиток хореографічних здібностей в онтогенетичному (індивідуальному) плані не досліджувався. Цікаво відзначити, що реакція на музику виявляється у дитини в 9–10 місяців, а ритмічний елемент музики викликає рухи тіла, топання ніжками у дитини в перші місяці другого року життя. Спочатку цей процес відбувається хаотично, але дуже швидко він повністю може збігатися з пульсом музики) [11, 75].

У дітей дошкільного віку активно йде процес оволодіння тілом, рухами, формування їхньої моторної сфери. Виявити нахил до хореографічної діяльності в цьому віці важко, оскільки здорова дитина весь час знаходиться у русі. На заняттях у хореографічних дитячих колективах успішно розвивається чуття ритму, пластичність, виразність рухів. Діти, у яких розвинені різноманітні м’язові рухи, стають більш здатними до гармонійного розвитку. Завдяки пошуку варіантів руху танцю, способів його виконання удосконалюється мислення, пам’ять, уява, воля. У ході відтворення руху через активізацію психомоторних процесів іде побудова образу і відображення його в свідомості дитини.

Психомоторика дитини – особистісна цінність, вона є психологічним еквівалентом свідомості. Завдяки розвитку психомоторних здібностей через динаміку танцю відбувається творення краси в гармонії. Ця краса виражається в поведінці дитини, в її способі спілкування.

У сучасних умовах навчання та виховання все більше уваги приділяється формуванню творчої особистості, яка поєднує креативні здібності з розвитком вольової, емоційної, мотиваційної сфер, з набуттям професійних знань, умінь. Здібність до творчості є в кожній дитині. Щоб це побачити, дітям треба давати можливість творити в будь-якій діяльності.

У процесі творчості дитина виявляє свої почуття, думки, росте як особистість. Теоретики естетично-художнього виховання завжди підкреслюють, що в кожній дитині є величезна творча енергія. Вона повинна знайти вихід, виявитися в діяльності. Особливо продуктивна в цьому плані художня діяльність [12, 40].

Хореографічна діяльність має великі можливості для організації творчої роботи з дітьми. Оволодіння ними на заняттях своїм організмом веде до оволодіння своєю поведінкою, вчинками. Творча діяльність дітей яскраво проявляється в ігрових ситуаціях. Найдоступніший для дітей цього віку вид творчості – імпровізація. В імпровізації головну роль відіграють емоційні стани та уява-фантазія. Джерелом створення образів в ігровій діяльності виступають їхні життєві ситуації із власного досвіду. Можна рекомендувати створювати образні скульптурні композиції, зокрема, на колективних заняттях імпровізувати на казкові сюжети, фантазувати в умовах вільного діяння.

У навчальній хореографічній діяльності бажано використовувати вправи на наслідування. Для дошкільників і молодших школярів цікаво відтворювати, наслідувати, наприклад, ходу тварин чи птахів. Такі заняття потребують правильного вибору педагогом різних способів стимуляції образної та моторної пам’яті дітей. Зокрема, можна рекомендувати попереднє читання оповідань, коротеньких уривків про тварин, краще окремо про кожну: зайця, ведмедя, вовка тощо; розгляд їхніх малюнків за допомогою наочного допоміжного матеріалу. Такий спосіб готує дітей до відтворення характерних рухів, пластики, дій, зображування окремих тварин і птахів. На хореографічних заняттях широко використовується вправа на кошачий крок, що стимулює розвиток пластичності, грації. Подобається дітям наслідувати і рух поїзда, машин, політ літака. Творча активність може починатися з наслідування. Наслідування – це не копіювання, а орієнтація на зразок. Воно не перешкоджає вияву своєрідності та індивідуальності дитини [14, 141].