Контрольная работа по "Инвестициям"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут заочного і  дистанційного навчання

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Інвестування»

Варіант №8

 

 

 

 

 

 

Виконав студент V курсу ІЗДН спеціальність 6.030509 Облік і аудит Шестопалова Антоніна Дмитрівна

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

 

Теоретична частина………………………………………………………....3

1. Міжнародний валютний фонд…………………………………………..3
1. Організаційна структура та прийняття рішень МВФ………….......5
2. Діяльність МВФ……………………………………………………...7
3. Кредитні операції МВФ………………………………………….......9
2. Інфляція, її вплив на результати інвестиційної діяльності……….....11

Практична частина………………………………………………….……15

Список використаноїлітератури………………………………………….29 
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

 

1. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД

Міжнародний валютний фонд, МВФ (International Monetary Fund, IMF), було засновано на світовій валютно-фінансовій конференції ООН   (1-22 липня 1944 р) в Бреттон-Вудсі (США) для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу. МВФ розпочав свою діяльність у травні 1946 року, маючи в своєму складі 39 країн. До валютних операцій МВФ приступив з 1 березня 1947 р. Головним завданням МВФ є скорочення тривалості та посилення рівноваги в міжнародному балансі розрахунків членів, а також забезпечення стабільності валютних курсів. Основним інструментом для цього МВФ використовує виділення коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у виконанні ним одночасно функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Штаб-квартира МВФ знаходиться в місті Вашингтон, США.

 Передумовою його створення  стала часткова відмова від  золотого стандарту, який, беручи  за міру вартості кожної валюти  певну кількість золота, визначав  упродовж тривалого часу вартість  грошей. Невизначеність поточного  вартісного виміру грошей, які не мали фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота призвела до того, що фінансовий обмін між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Уряди багатьох держав почали поповнювати запаси казни золотом і грошима, які можна було використати для його купівлі. У зв’язку з цим скоротилася кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, що призвело до зниження рівня життя. Ще одним наслідком стала зміна співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют. 
 Новостворений МВФ був покликаний урегулювати валютно-розрахункові відносини між державами та надати фінансову допомогу країнам-членам через виділення їм короткострокових позик в іноземній валюті. Тож, практично, МВФ став інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1. Організаційна структура та прийняття рішень МВФ  
 
 Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай - це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду. Зокрема, йдеться про внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії раз на рік, але водночас можуть проводити засідання в будь-який час. 
 У МВФ діє принцип “зваженої” кількості голосів. Тобто, можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою у фондовому капіталі. Кожна держава має 250 “базових” голосів незалежно від розміру її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. SDR суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення провідним державам. 
 Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини голосів). Для рішення з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, необхідна “спеціальна більшість” (у різних випадках - 70% або 85% голосів країн-членів). Незважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, які потребують максимальної більшості - 85 %.  
 Важливу роль в організаційній структурі МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК (International Monetary and Financial Committee, IMFC). Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції - спрямовує діяльність Виконавчої ради, формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ, вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку - Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду Joint IMF.  
 Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату. Він несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.  
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Діяльність МВФ

 

Цілі діяльності МВФ:

- сприяння міжнародному  співробітництву шляхом забезпечення  механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

- сприяння збалансованому  зростанню міжнародної торгівлі  з метою підвищення рівня зайнятості  та реальних доходів населення,  розвитку виробничих можливостей країн-членів;

- сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;

- сприяння створенню  багатосторонньої системи платежів  та переказів у поточних операціях,  прагнення ліквідації валютних  обмежень.  
 
 До основних функцій організації належать здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва й надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).  
 
 Форми діяльності МВФ:

1) інспектування (пов'язано  з переходом від паритетної  до відкритої системи обміну валют);

2) консультації (використовує  три типи консультацій - щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки); 
 
3) надання послуг, фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:

- резервний транш (перевищення  квоти країни в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів);  
- кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Кредитні операції МВФ

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі  продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох  видів:

1. Резервні кредити (“стенд-бай”) – для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер, в межах одного-двох років з можливим його продовженням до 4-5 років, за середньою ставкою 3,25%.
2. Розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми, звичайно за ставкою 4,5% річних.
3. Компенсаційні та надзвичайні кредити (ССФФ) – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років). Викуп національної валюти здійснюється у строк до 5 років, звичайно - на умовах 3,25% річних.
4. Фінансування системних перетворень (СТФ) – цей механізм запроваджений у 1993-1995 рр. для країн з перехідною економікою, які мали значні проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базу неринкових цін до торгівлі на ринковій основі.
5. Стабілізаційний (“буферний”) кредит (БСФФ) – для фінансування запасів сировини в зв’язку з несприятливою кон’юнктурою на світових ринках (на 3-5 років). Починаючи з 1984 р. цей механізм не використовувався.
6. Фінансування структурної перебудови (САФ) – для надання пільгової допомоги найменш забезпеченим країнам-членам Фонду. Сума, яка може бути надана країні, становить не більше 50% квоти з річними лімітами 15, 20 та 15% для першого, другого та третього року відповідно. Кредити надаються за 0,5% річних на строк до 10 років.
7. Розширене фінансування (ЕСАФ) – для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років), відсоткова ставка 0,5%.

 

Кредити МВФ надає лише з дотриманням  певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо. Максимальний розмір кредиту - 125% квоти країни у фонді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Інфляція, її вплив на результати інвестиційної діяльності

 

Одним з найважливіших факторів зовнішнього середовища, що впливають  на ефективність проекта, є інфляція, яка в результаті формування в  Україні ринкових механізмів господарювання стала безпосереднім атрибутом нашої економіки.

Інфляція ( від лат. inflatio — роздування)  — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Через складність інфляційних процесів існують суперечності між різними економічними школами щодо причин її виникнення. Наприклад, згідно з монетарною теорією «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом» (Мілтон Фрідман). При цьому, визначення процесу зростання цін як грошового явища можливе лише за умови безперервності і тривалості в часі процесу зростання цін. Збільшення грошової маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, однак цілком очевидним цей взаємозв'язок стає лише за високого зростання пропозиції грошей. Окрім збільшення пропозиції грошей, існує досить багато причин виникнення і розвитку інфляційних процесів.

Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя  населення. Найбільше страждають групи  населення з фіксованим доходом - наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову).

«Інфляція — це податок, що може вводитися без прийняття закону», — зазначив засновник монетаризму Мілтон Фрідман. Зростання цін призводить до зменшення реальної вартості утримуваних грошей (наприклад, зростання цін на 10% має тей же ефект як і додатковий податок при купівлі даного товару). В тей же час Уряд здобуває вигоду від інфляції, оскільки відбувається збільшення доходів внаслідок зростання номінальних значень вартості товарів (бази оподаткування).

  З огляду на довгостроковість інвестиційної діяльності та різноманіття факторів зовнішнього середовища, що впливають на неї, можна сказати, що інвестиційна діяльність у всіх її формах і видах пов'язана з ризиком впливу інфляції. Вивченням інфляції як економічного явища на даному етапі історичного розвитку займаються дуже багато вітчизняних і зарубіжних вчених, але питання впливу інфляційного ризику на оцінку ефективності інвестиційного проекту були грунтовно розглянуті в роботах таких з них як, Черкасов В.Е., Крилов Е.І., Ковальов В.В., а також Бланк І.А.

Інфляційний ризик — це ризик  непрогнозованої зміни темпів зростання  цін. Інвестор прагне отримати дохід, що покриває інфляційну зміну цін. Висока або непрогнозована інфляція може звести до нуля очікувані результати виробничої діяльності і підвищує підприємницький ризик.

Залежно від темпів інфляція має  свої плюси і мінуси. Невеликі темпи  інфляції сприяють тимчасовому пожвавленню  кон'юнктури ринку, зростанню цін  і норм прибутку. У міру зростання  інфляція завдає серйозного збитку стабільності підприємств і фінансових установ, економічному розвитку країни, її населенню. Для капіталомістких і довгострокових проектів, що реалізуються в складній економічній ситуації, яка характеризується значними коливаннями рівня інфляції, найбільш прийнятним критерієм є внутрішня ставка доходу IRR, яка не потребує заданої процентної ставки для дисконтування. При проведенні попереднього аналізу інвестиційного проекту, як правило, використовуються незмінні або постійні ціни. До переваг роботи з постійними цінами слід віднести простоту при розрахунку та аналізі реальної динаміки ключових показників проекту (собівартість продукції, об'єм продажів і т.д.) і відсутність необхідності прогнозу цін. На цьому базується переконання більшості проектних аналітиків в тому, що якщо розрахунки проводяться у незмінних цінах, то урахування інфляціі можна проводити на стадії оцінки ризиків проекту. При цьому необхідно мати на увазі, що урахування впливу інфляції на майбутні грошові потоки при нестабільній економічній ситуації проводиться в умовах неповної та недостатньо достовірною інформації. Інфляція може надати як позитивний, так і негативний значний вплив на фактичну ефективність інвестиційних проектів. Так, наприклад, інфляція веде до зміни впливу запасів і заборгованостей: вигідним стає збільшення виробничих запасів і кредиторської заборгованості, а невигідним – зростання запасів готової продукції та дебіторської заборгованості. Прикладом позитивної дії інфляції на ефективність проекту може бути підвищення залишкової вартості активів в міру зростання цін. Однак виграш для інвестора від підвищення цін частіше має запізнюючий характер, і тому зазвичай розглядають вплив інфляції в негативному плані.