Инвестиционная политика государства

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Сучасна ринкова економіка обумовлює необхідність ефективного механізму впливу держави на інвестиційну сферу. Особливої значимості цей вплив набуває в умовах радикальних економічних перетворень, коли гостро постають питання про роль і місце держави в економіці і в інвестиційній сфері, про новий вектор інвестиційної політики. На сьогоднішній день в Україні теоретичні і практичні аспекти впливу держави на інвестиції залишаються дискусійними, що обумовлює необхідність поглиблення дослідження відносин, які виникають в економіці з приводу впливу держави на інвестиційну сферу з метою формування передумов економічного росту під час економічного реформування.

Хід економічних реформ показав недостатню ефективність адміністративних методів державного впливу на економіку, неспроможність «сліпого» копіювання західних методів регулювання інвестиційної діяльності. Неадекватність реакції української економіки на стандартні заходи економічної політики підтверджує специфіку розвитку національної економіки, яка гостро проявляється в ході економічних реформ.

Проблеми інтенсифікації економічного росту вимагають нових, цивілізованих підходів до впливу держави на інвестиційний процес. Основою активізації інвестиційних процесів і вступу економіки України у фазу стійкого економічного росту повинне стати адекватне вдосконалення методологічної бази формування і реалізації інвестиційної політики держави.

Умови реформування української економіки і незадовільне положення інвестиційної сфери обумовлюють необхідність поглиблення теоретичних знань, перегляду сформованих уявлень про сутність, специфіку і механізм реалізації інвестиційної політики держави.

Мета і завдання роботи. Метою роботи є дослідження місця й ролі держави в інвестиційному процесі в умовах реформування української економіки.

Об'єкт дослідження – інвестиційна політика держави в умовах економічних реформ.

Предмет дослідження – теоретичні основи формування й реалізації інвестиційної політики держави.

Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань дослідження:

• уточнення понять «інвестиції» і «інвестиційний процес» на основі узагальнення теоретичних знань;
• визначення місця й ролі державного впливу на інвестиційну сферу;
• виявлення й аналіз сучасних причин кризового стану інвестиційного процесу в українській економіці.

 

 

 

1. Теоретичні основи інвестиційної політики держави

 

Поняття «інвестиції» є базовим при розгляді всієї сукупності категорій, які відображають процеси відтворення основних і оборотних активів. [3, с. 35]

Серед вчених-економістів досі не існує єдиної думки щодо самого поняття «інвестиції». Якщо говорити узагальнено, то інвестиціями є кошти, вкладені в економіку, в економічні об'єкти й проекти, призначені для забезпечення виробництва економічними ресурсами в майбутньому. Якщо ж давати повне визначення, то інвестиції – це будь-які наявні кошти, покликані служити задоволенню майбутніх потреб, для чого вони відволікаються від поточного використання і вкладаються в певний напрямок, який приносить вигоду [4, с. 36].

До 1991 р. поняття «інвестиції» в економічній літературі в основному ототожнювалося з поняттям капітальні вкладення. При цьому капітальні вкладення як економічна категорія трактувалися у вигляді системи окремих економічних відносин, пов'язаних з рухом вартості, авансованої в довгостроковому порядку в основні активи від моменту виділення коштів до реального їхнього відшкодування [3, с. 36].

З початком ринкових перетворень з'явилися й нові підходи до трактування інвестицій. Зокрема, А.А. Пересада вважає, що «економічна природа інвестицій трохи інша, ніж капітальних вкладень. По-перше, інвестиції - це значно більш широка економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть здійснюватися в різноманітних формах: реальної, фінансової, інтелектуальної, інноваційної. По-друге, на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються лише у високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, доход, дивіденди» [6, с. 9].

У закордонній економічній літературі залежно від наукових шкіл і течій існують різні тлумачення поняття «інвестиції». Наприклад, Дж. Кейнс розумів під інвестиціями «ту частину прибутку за певний період, яка не була використана для споживання» [5, с. 117].

Синтетичний характер поняття «інвестиції» знаходить своє відображення й у Законі України «Про інвестиційну діяльність». У ньому зафіксовано: «Інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті яких створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект» [1].

Дане визначення, по-перше, враховує динамізм інвестицій, розкриває взаємозв'язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення, тобто витрати й, по-друге, дає доволі широку класифікацію інвестицій і об'єктів інвестиційної діяльності. Однак це визначення не враховує всіх аспектів даної економічної категорії. Так, А.А. Пересада звертає увагу на таку сторону розглянутого визначення: «трохи неточним є здійснення інвестицій з метою одержання соціального ефекту. Цей ефект може досягатися не у вигляді прямих інвестицій у підприємництво, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності й відповідних надходжень у державний бюджет, які використовуються на фінансування соціальних програм [7, с. 9]. Така точка зору цілком виправдана, оскільки інвестиції за своєю економічною природою – це не просто вкладення фінансових, майнових або інтелектуальних ресурсів, а й вкладення з обов'язковою метою одержання прибутку або доходу в грошовому або натуральному вираженні. Із цієї позиції визначення сутності інвестицій, на нашу думку, можна сформулювати наступним чином: інвестиції як економічна категорія відображають відносини, пов'язані із тривалим авансуванням фінансових, майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, у їх основні й оборотні активи, у науково-технічний розвиток і вдосконалення виробничо-збутової бази й освоєння випуску нових видів продукції від моменту авансування до реального відшкодування й одержання необхідного рівня прибутку або доходу.

Відповідно до законодавства України, інвестиції можуть існувати в грошовій або матеріальній формах, у формі майнових прав і інших цінностей.

До інвестицій у грошовій формі відносяться:[3, с. 35]

• кошти;
• цільові банківські вклади;
• паї;
• цінні папери.

Інвестиції в матеріальній формі представлені:

• рухомим майном;
• нерухомим майном.

Інвестиції у формі майнових прав групуються за напрямками:

• інтелектуальні права (авторське право, «ноу-хау», інші);
• права користування (землею, водою, природними ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням);
• інші речові права і цінності.

Економічна сутність інвестицій проявляється в їхньому постійному русі, який складається з наступних перетворень: інвестиційні ресурси (цінності) – вкладення інвестиційних ресурсів (витрати) – доход від інвестиційної діяльності (ефект). Саме сукупність цих перетворень із практичного боку являє собою сутність інвестиційної діяльності.

 

2. Механізм державної підтримки  інвестиційної політики

 

Динамічний розвиток економіки України в сучасних умовах неможливо без проведення державою активної інвестиційної політики. Добре відомо, що багато країн в останні десятиліття змогли забезпечити глибокі соціально-економічні перетворення за допомогою підтримки інвестиційних процесів на всіх рівнях.

Зазвичай, в умовах ринкового господарства інвестиційна політика визначається на мікрорівні господарюючими суб'єктами й формується кожним інвестором самостійно. Інвестиційна політика на мікрорівні містить у собі визначення мети інвестора й обсягу інвестуємих коштів, аналіз ринку цінних паперів, формування портфеля цінних паперів, перегляд інвестиційного портфеля, оцінку його ефективності й т.д. У той же час повинен бути й макрорівень такої політики, який формується державою і посідає своє місце в економічних процесах, що безпосередньо позначається на характері, видах і обсягах інвестування. Інвестиційна політика визначається як система господарських рішень, які впливають на обсяг, структуру й напрямки капітальних вкладень, які забезпечують ріст і відновлення фондів. Обидва рівні тісно пов'язані між собою. Однак реалізуються вони самостійно залежно від форми власності, організаційно-правової форми і мети [3, с. 43].

Централізоване керування економікою з боку держави в сучасних умовах неприпустиме. Більш того, приймаються заходи для дерегулювання, зменшення прямого втручання міністерств і відомств у керування економікою, розширення повноважень органів місцевого самоврядування з розвитку економіки, зменшення тягаря змісту соціальної інфраструктури на бюджет. Але держава не може відмовитися від своїх зобов'язань щодо забезпечення гідних людини умов проживання, у тому числі, з реалізації соціальних програм, розвитку й підтримці пріоритетних напрямків підприємництва.

При розробці інвестиційної політики державою на першому етапі важливо правильно оцінити цілі й джерела залучення інвестицій, а на другому – механізм регулювання інвестиційних потоків, на третьому – реальне забезпечення прав і гарантій інвесторів. Це не означає відірваності рішення одного завдання від іншого, оскільки вони взаємозалежні. Процес залучення й реалізації інвестицій не може бути стихійним і теж вимагає державного регулювання.[6]

Державна інвестиційна підтримка надається переважно для розвитку пріоритетних напрямків в економіці, першочерговими з яких визнані: розвиток паливно-енергетичного комплексу й впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, соціальна сфера, розширення й нарощування обсягів виробництва товарів широкого вжитку й послуг для населення, а також конкурентоздатної продукції, яка поставляється на експорт, розвиток агропромислового комплексу, прискорення розвитку медичної й мікробіологічної промисловості й деякі інші.

Принципи державної інвестиційної політики передбачені Концепцією регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки. Інвестиційна політика повинна бути послідовної й не залежати від зміни конкретних політиків, уряду й т.п. Стрижень цієї політики визначає її принципи. Принципи складають своєрідну основу тієї або іншої діяльності й визначають її глобальний напрямок. При розробці й реалізації державної інвестиційної політики країни важливо дотримуватися наступних принципів: послідовної децентралізації інвестиційного процесу; збільшення частини внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів; перенесення центра ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування; виділення бюджетних коштів, переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки, по адресному принципі; фінансування об'єктів, будівництво яких знову починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі; надання переваг у завершенні початих будов, технічному переоснащенню й реконструкції діючих підприємств; здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій; розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів; удосконалення нормативної й правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій; впровадження системи страхування інвестицій.[6]

З огляду на той факт, що при відсутності прибутку від інвестиційної діяльності губиться зміст поняття «інвестиції», можна виділити ряд послідовних етапів її здійснення. Перший етап характеризується формуванням інвестиційних ресурсів. Цей процес, як показує практика господарювання, доволі складний, оскільки припускає використання різних джерел формування інвестиційних ресурсів – внутрішніх і зовнішніх. У масштабах держави основним джерелом фінансування виступає валовий внутрішній продукт, на основі якого формується фонд нагромадження, що умовно включає фонд відшкодування й фонд оновлення. За рахунок цих фондів у масштабах країни формуються валові й чисті інвестиційні ресурси.

 

3. Фактори регулювання інвестиційної  діяльності

 

Щоб забезпечити поступальний розвиток економіки й у країні в цілому, і в кожному регіоні необхідний значний інвестиційний потенціал.

Для виникнення інвестиційних ресурсів, які формують інвестиційний потенціал, необхідні наступні умови: існування заощаджень і здатність населення робити поточні заощадження; можливість обслуговування боргу; іноземні позики й інвестиції. Масштаби й ефективність реалізації інвестиційного потенціалу визначаються ступенем сприятливості інвестиційного клімату. Інвестиційний клімат визначається впливом наступних основних факторів [4, с. 36]:

1. Геополітичне положення регіону  і його природно-ресурсний потенціал. Прикордонне положення регіону, проходження через його територію найважливіших транспортних шляхів, у тому числі для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, наявність морських портів, сусідство із промислово розвиненими регіонами підвищують його привабливість для інвесторів.

Наявність власної сировинної бази, з одного боку, підвищує ефективність інвестицій за рахунок зменшення транспортних витрат, зниження залежності від зовнішніх поставок сировини. Це може набути особливого значення в умовах автоматизації регіональних економік і регіоналізації товарних ринків. З іншого боку, видобувні галузі характеризуються високою капіталоємністю і тривалими строками окупності капіталомістких вкладень, що робить їх недоступними для реальних інвестицій дрібних і середніх інвесторів, одночасно обмежуючи можливості залучення кредитних ресурсів.

2. Виробничий і фінансовий потенціал  регіону й стан регіональних  товарних ринків. Більш привабливими  для потенційних інвесторів є регіони, які мають у своєму розпорядженні розвинену виробничу інфраструктуру, дешеву робочу силу необхідної кваліфікації, можливості мобілізації фінансових ресурсів, вільні ніші на регіональних ринках продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання.

3. Рівень розвитку ринкової інфраструктури, таких її інвесторів, як банки, біржі, оптово-роздрібні фірми, торгові доми, страхові, інвестиційні, лізингові компанії, інвестиційні фонди й ін.

Наявність цих інститутів сприяє формуванню регіональних ринків капіталу, можливості мобілізації фінансових ресурсів для інвестування за рахунок залучення коштів господарюючих суб'єктів, населення, за допомогою випуску цінних паперів, використання ресурсів банків.

4. Податкова політика. Органи влади  й управління суб'єктів держави мають у своєму розпорядженні широкі можливості впливу на інвестиційний клімат шляхом регулювання умов оподатковування, введення додаткових пільг з метою залучення інвестицій у пріоритетні сфери економіки регіону, страхування приватних інвестицій за рахунок коштів бюджету суб'єктів держави, ініціювання створення на території регіону вільних економічних зон або режиму найбільшого сприяння.