Вивчення драматургії у сучасній школі

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ………...……………………………………………………….6

РОЗДІЛ ІІ. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ДРАМАТУРГІЄЮ НА ОСНОВІ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ…..……………….…………………..……10

РОЗДІЛ ІІІ. РОЗРОБКА УРОКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (ЗА ТВОРОМ МИКОЛИ КУЛІША «97») ….……………………………………………………..14

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..………….18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...…………………………………..……..19

 

ВСТУП

Методика викладання літератури – це прикладна педагогічна  наука про типологію форм літературної освіти, про сутність методів, методичних прийомів і засобів вивчення художнього письменства в школі [15; 23]. Ця дисципліна є тією опорою, що сприяє вчителеві-словесникові проникнути в усі аспекти навчального процесу та допомагає виокремити особливості викладання певного роду чи жанру, принципи вивчення біографії, основні етапи аналізу художнього твору, шляхи удосконалення методологічної бази та ін.

Чільне місце  у цій розгалуженій системі посідає  методика вивчення драматичних творів. Це особливий рід літератури у плані ознайомлення в школі, що пов’язано із його специфікою: діалогічність мови, наявність ремарок, поділ на картини, дії і яви та ін. Це ще й одна із складових літературної освіти. Суть останньої полягає у «глибокому ідейно-художньому аналізі твору в єдності змісту і форми, формуванню літературознавчих вмінь, зокрема: мислити художніми образами, розуміти поетичний домисел, метафоричну мову літературного твору» [15; 159].

Багато науковців  досліджували різні прояви драматургії та принципи її викладання у школі. Зокрема, у підручнику Є. Пасічника вміщено розділ «Про специфіку вивчення драматичних творів». Автор аналізує особливості драматургії як літературного роду, левову частку свого дослідження присвячує вивченню драматургії в школі на основі міждисциплінарного підходу.

Г. Токмань також провела дослідження драми, результати яких виклала у розділі «Особливості вивчення драматичних творів». Науковець дійшла висновку, що «під час вивчення драматичних творів слід зважати на їхні родові особливості, тому найефективнішими прийомами на уроці будуть театральна гра, інсценізування, читання за ролями, глибокий аналіз мовлення дійових осіб та ін.» [17; 170].

У підручнику В. Неділько, хоча це і старіше видання, матеріал про драматургію цінний тим, що його подано в поєднанні з практикою, тобто наводяться різного роду приклади  до основних аспектів вивчення. Це дає змогу більш глибоко і конкретно осмислити суть драми [12].

В. Сиротенко аналізує вивчення драми на конкретних прикладах. Так, про п’єсу М. Куліша «97» він зазначає: «Своєрідне групування персонажів, майстерне виявлення їх індивідуальних рис та нахилів дозволяє драматургові виразити своє ставлення до драматичних подій сучасності, що так важливо у суспільстві, яке послідовно і цілеспрямовано ігнорує людину як головного соціального суб’єкта» [13; 79]. Також дослідник подає ґрунтовний матеріал про міжпредметні зв’язки у процесі вивчення літератури.

Т. Івахненко у своїй статті демонструє основні ознаки драми, виділяючи з-поміж всіх орієнтацію тексту на постановку. «Драматичний твір повним життям живе на сцені, а не на сторінках книги» [3; 43]. Дослідник радить вчителям звернути на це увагу і максимально використовувати на уроці.

А. Кобзар прослідкував історію та еволюцію драми і дійшов висновку, що «сучасна драма – спадкоємиця класичної драматургії, не консервуючи, а зберігаючи свої жанротворчі ознаки, вона водночас перебуває в постійному русі, в пошуках нових засобів актуалізації дії, конфлікту діалогу» [4; 40].

Дослідник  Гордієнко проаналізувавав специфіку навчання зарубіжної драматургії у взаємозв’язку з українською. Автор зазначає: «Система взаємопов’язаного вивчення зарубіжної драматургії з української являє собою процес, результатом реалізації якого є формування в учнів компаративістичних умінь і навичок, розуміння національної літератури як частини світової » [2; 12].

Вагомий внесок у розбудову питання вивчення драматургії здійснили ще такі дослідники: А. Мельник, А. Вітченко, К. Бабенко та С. Хороб.

В історії української  літератури та літературної критики ХХ століття провідним дослідником творчості Миколи Куліша вважається Наталя Кузякіна. Зокрема вона описує історію створення п’єси «97», її еволюцію та популярність в усіх тодішніх театрах через явища і події, близькі абсолютній більшості глядачів – голод, холод, людське зубожіння і здичавіння [7; 11]. Також

Дослідженню драматургії  Куліша присвячені праці В. Панченко, А. Матющенко, М. Стеха та М. Кореневич.

Актуальність  теми дослідження зумовлена специфікою драматургії як літературного роду та неоднозначністю її вивчення в школі.

Метою роботи є виокремлення особливостей вивчення драматургії в школі, аналіз міждисциплінарного підходу в ознайомленні з драмою.

Реалізація  поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1. визначити основні ознаки драматургії;
2. розглянути вивчення драми у системі міждисциплінарних зв’язків;
3. розробити урок української літератури за п’єсою М. Куліша «97».

 

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ  ВИВЧЕННЯ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

Особливим матеріалом, що вивчається у шкільному курсі літератури є драматургія. «Драма – літературний рід, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення» [11; 207].

Специфіка цього  жанру полягає в тому, що він розрахований на постановку на сцені, а тому повністю твір можна осмислити лише у театральній залі. Саме складність сприйняття тексту під час читання зумовила, порівняно з іншими літературними родами, малий відсоток драм у шкільній програмі.

Так, у середній школі  вивчаються «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого (8 клас), «Владимир» Ф. Прокоповича (9 клас) та «Наталка Полтавка» І. Котляревського (9 клас). Збільшується кількість текстів у старшій школі, а саме: «Мартин Боруля», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Безталанна» І. Карпенка-Карого (10 клас), «Украдене щастя» І. Франка (10 клас), драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки (10 клас), «Талан» М. Старицького (10 клас, профільний), «Гріх» В. Винниченка (10 клас, профільний), «Мина Мазайло» М. Куліша (11 клас), «97», «Народний Малахій», «Маклена Граса» М. Куліша (11 клас, профільний рівень) та «Синій автомобіль» Я. Стельмаха (11 клас, профільний рівень) [6].

«Аналіз драматичних творів – річ дуже складна. Якщо, скажімо, прозові твори і вірші ще можливо  аналізувати за окремими їхніми компонентами: окремо розглядати сюжет, характер, мову і т. д., то драма цього просто-таки не витримує» [3; 40]. Тому, учням варто пояснити всі незвичайні аспекти цього роду.

Існує багато ознак, які характеризують драматичні твори та виділяють їх з-поміж інших жанрових різновидів. Оскільки драма пов’язана з театральним мистецтвом, то у ній відсутні композиційні компоненти, які притаманні епосу, натомість драматург подає лише невеликі ремарки. «Завважимо, що ремарка виконує не лише настановчу роль для акторів, читачів та режисера. В окремих п’єсах їй відводяться важливі композиційні і навіть характеротворчі функції. До складу ремарки входять портрет, інтер’єр, пейзаж, де реалізується авторське ставлення до персонажів і обстановки; вона вступає у взаємодію з репліками діалогів» [3; 42].

«Психологічні дослідження підтверджують, що під час читання п’єси в учнів гірше працює відтворююча уява, ніж, скажімо, під час читання творів епічних. Це пояснюється відсутністю розгорнутої авторської мови» [12; 310]. Справді, адже для п’єси характерна діалогічність мови. Про всі події ми дізнаємося не з розповіді автора, а з розмови героїв. «Драматичний діалог (один із типів організації усного мовлення, розмова між двома або кількома дійовими особами) несе більше смислове навантаження, ніж діалог в епічному творі. В драматичному творі діалог виступає самостійним рушієм дії. Звідси його енергійність, динамічність, внутрішня напруженість. Особливістю драматичного діалогу є те, що він передбачає зіткнення персонажів – чи приховано, чи відкрито» [3; 41].

Драматичному твору також властиві обмеження в часі (максимум чотири години дійства), просторі (кілька годин) і діях. «На відміну від прозових творів, які також мають дієву основу, для п’єси більше властива одна сюжетна лінія й головна подія, герої показані в критичний момент свого життя, а дії у творі стиснуті в часі; звідси й емоційно-чуттєва напруга, якою відзначається цей літературний рід. Події в драматичному творі краще простежити за послідовністю його частин — картин чи дій» [14; 24]. Важливою особливістю є сконцентрованість дії та значущість висловлювань персонажів. Тому на уроках вивчення драми важливий прийом коментованого читання, суть якого зводиться до пояснення значення події, з’ясування особливостей індивідуального мовлення кожного з персонажів [17; 166].

 Також важливе значення у п’єсі має підтекст, тобто думки і почуття героїв, передані приховано. Актори по-різному інтерпретують у грі ці емоції [17; 165]. Отож в школі буде доречним вивчення твору з його попереднім читанням за ролями. Це дасть змогу учням, перевтілившись у героя,  повніше відкрити для себе особистість персонажа, деякою мірою проникнути в суть і причини його поведінки.

Виразним показником драми є зовнішня структура. Адже, на відміну від епосу та лірики, у драматичних творах реалізується поділ на картини, дії та яви. «Драматичний твір повністю розкривається на сцені, тому, пояснюючи учням зовнішню композицію твору, слід уявно перенести їх до театру, де дзвінок сповіщає про початок дії, зміна декорацій означає нову картину, поява на сцені нового виконавця – наступну яву, антракт передає часовий плин, дає перепочинок акторам і дає можливість обмінятися враженнями глядачам» [17; 167].

Ще однією з  важливих ознак драми є гострий  сюжетний конфлікт. Він може бути різнохарактерним: і соціальним, і психологічним, і побутовим. В залежності від конфлікту відбувається розмежування героїв, в основному,  на дві великі групи: «добро» і «зло». «Розкриваючи конфлікт твору, учні усвідомлюють характери дійових осіб, їх моральні та життєві позиції. Тому вчителі-словесники аналіз драматичного твору нерідко починають із з’ясування конфлікту. Розуміння конфлікту веде до усвідомлення ідеї твору» [12; 311].

 Специфічним  пунктом в аналізі драматичного  твору є досконале і детальне знання епізодів твору. Оскільки саме епізоди є тим кістяком, що формує сюжет твору. Проте, як зазначає Є. Пасічник, одних знань про епізодичність не вистачить, тому обов’язок вчителя допомогти учням усвідомити внутрішній зміст поведінки і вчинків персонажів [12; 311]. «У кожного героя п’єси є мета, заради якої він діє, якій підпорядковані його думки, бажання. Цю мету К. Станіславський назвав надзавданням ролі артиста. Вона продиктована внутрішньою суттю образу» [12; 311].  У зв’язку з цим видатний театральний режисер увів термін «наскрізна дія персонажа», суть якої зводиться до визначення логіки поведінки персонажа, передбачення практичного здійснення його мети [12; 311].

Вивчення драматургії  має велике значення, що полягає  не лише у задоволенні естетичних смаків та розвитку літературної обізнаності. Так, дослідник А. Ситченко зазначає, що її завдання ще й полягає у «активізації творчої активності учнів, забезпечує інтеграцію літературних знань і читацьких умінь, а сприйняття художніх колізій і досвід розв’язання драматичних конфліктів збагачують особистісний потенціал школярів, що поглиблює індивідуальну зорієнтованість навчання з літератури загалом [14; 26].

Отож драматургія  – це особливий літературний рід, що вимагає специфічного підходу  до його вивчення у школі. Це зумовлюється рядом ознак, які притаманні лише драмі:

1. Створена для постановки на сцені.
2. Відсутність композиційних компонентів, які притаманні епосу, натомість драматург подає лише невеликі ремарки.
3. Діалогічність мови.
4. Обмеженість в часі, просторі і діях.
5. Зовнішня структура, що реалізується в  поділі на картини, дії та яви.
6. Гострий сюжетний конфлікт.
7. Епізоди – основа сюжету драми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ДРАМАТУРГІЄЮ НА ОСНОВІ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

У ХХІ столітті дуже актуальним стало проведення компаративістичних уроків. Оскільки з часом ми рухаємося вперед, вдосконалюється все навколо нас, з’являються нові технології і методики проведення уроків, тому й мусить еволюціонувати й сам процес навчання. Використання міждисциплінарних зв’язків позитивно впливає на учіння, адже, перш за все, розширюється кругозір учнів, формується літературна компетенція, а разом з тим і мистецька, історична, в залежності від обраної міжпредметної взаємодії.

Педагогічна  практика виробила вже деякі специфічні прийоми  здійснення міжпредметних зв’язків на уроках української літератури:

1. Підготовка й виголошення на уроці учнями коротких повідомлень історичного, мистецтвознавчого характеру на основі знань з інших дисциплін, що звільнить учителя від потреби пояснювати школярам уже засвоєний ними навчальний матеріал, збудить більшу активність класу, пожвавить урок.
2. Постановка запитань і завдань, які передбачають самостійний вибір засвоєних учнями фактів на уроках інших предметів.
3. Читання школярами дома вказаних учителем-словесником параграфів з підручника якоїсь суміжної дисципліни з метою відновлення знань, потрібних для сприймання нового матеріалу з літератури.
4. Принагідне повторення цих знань на уроках того ж предмета.
5. Використання на уроці літератури підручника з якогось суміжного предмета, якщо потрібний матеріал з цього предмета призабувся або ще не вивчався.
6. Створення проблемних ситуацій і постановка проблемних завдань, які передбачають використання знань та вмінь учнів з різних галузей науки.
7. Проведення здвоєних уроків з кількох предметів з вивчення спільнопредметного матеріалу; урок веде один учитель в присутності інших.
8. Організація і проведення узагальнюючо-повторювальних уроків з двох-трьох предметів спільно.
9. Підготовка й проведення на здвоєних уроках письмових робіт на спільно-предметні теми.
10. Організація і проведення викладачами гуманітарних предметів спільних конференцій, семінарів, диспутів для учнів одного або паралельних класів на певну тему, а також тематичних вечорів, екскурсій на підприємство, в музей, місцями бойової слави або зв’язаними з життям і творчістю письменників [13; 300].