Типологія англійських та українських складних іменників

Якщо ж ми звернемося до структури речення, то побачимо, що в англійській мові спостерігається  фіксований порядок слів – підмет – присудок – додаток. А в українській  мові домінує вільний порядок  слів.

Такі приклади, які показують  особливості структури одиниці  лексичного рівня – слова та одиниці  синтаксичного рівня – речення, наочно свідчать про те, що кожній мові притаманні певні властиві їй риси, які відрізняють її від інших  мов. Поруч з цим у структурі  кожної мови співіснують риси, які  характеризують різні типи мов. Так  в англійській мові, яка, як і всі  індоєвропейські мови є флективною, чітко проглядаються риси аглютинативного типу: однозначність словозмінювальних морфем ( морфеми множини -es, -en, які нічого крім числа не означають), відсутність категорії граматичного роду і обумовлена ним відсутність узгодження іменника, прикметника та присвійних займенників. Порівняння –  англійською the new town – the new towns, українською нове місто – нові міста.

В українській мові, де переважають  риси синтетичної будови, можна виявити  ознаки аналітичної будови, наприклад, утворення форми майбутнього  часу з допоміжним дієсловом „бути“.

Із наведених прикладів  випливає, що так званих „чистих“ мовних типів насправді не існує. У структурі  кожної мови можна виявити ознаки різних типів. Але у таких випадках типологія мови визначається, як правило, за домінуючими в ній ознаками. [18]

Все сказане дозволяє нам  сформулювати розуміння типу мови таким  чином:

Тип окремої мови — це стійка сукупність провідних ознак  мови, певним чином пов’язаних між  собою, причому наявність або  відсутність якоїсь однієї ознаки обумовлює  наявність або відсутність іншої  ознаки або ознак.

У зв’язку з цим означенням виникає  й інше. У структурі мови можуть існувати риси, які не є провідними для її даного стану, але тим не менше вони утворюють також певну стійку сукупність ознак. Так, в англійській мові ми можемо виявити риси, які збереглися у ній як пережиток, і які належать до іншої мовної структури: при наявності ознак, які характеризують англійську мову як аглютинативну (відсутність узгодження), ми знаходимо у неї узгодження в числі вказівних займенників та іменників, до яких вони належать, наприклад: this town – these towns, that town – those towns.

Наявність цих ознак якраз  і складає те, що ми називаємо  типом у мові.

У змісті терміну “тип”  чи “типологія” спостерігається  щось загальне — під цим розуміють, як правило, знаходження у різноманітності  явищ, які належать до якоїсь сфери, деяких груп чи класів, у які певні явища об’єднуються за подібністю ряду своїх властивостей чи ознак.

Такі групи чи класи, які  виявляються при розгляді різноманітності  явищ даної сфери, скорочено називають  типами. Використовуючи операцію зіставлення  і порівняння, у цьому багатстві  об’єктів типологія знаходить подібні  групи об’єктів. При цьому типологія  за своїми завданнями близька до класифікації, яка також прагне виявити впорядкованість  досліджуваних об’єктів. Однак типологія  включає в себе лише певний вид  класифікації, а саме класифікацію за структурними чи структурно-функціональними  ознаками. [17]

Різноманіття структурно-функціональних особливостей і ознак об’єктів дозволяє одні й ті ж об’єкти типологічно  розглядати з різних точок зору. Процес виявлення відмінних рис  даної групи об’єктів від інших  груп називається типізацією і призводить до встановлення окремих типів. [16]

Основоположником типології  мов як особливого розділу мовознавства вважають німецького лінгвіста Вільгельма Гумбольдта (1767-1835). У значній мірі завдяки його зусиллям у типології 19 ст. було встановлено чотири мовних типи:

1) Флективний;

Флективні мови – це мови у яких граматичні значення передаються  флексіями.

Флексія – постфікс з  реляційним (словозмінювальним) значенням, наприклад закінчення -а в іменників жіночого роду.

Постфікс – афікс, що стоїть після кореня, наприклад, суфікс, флексія.

Афікс – морфема з граматичним  значенням. Залежно від положення  стосовно основи серед афікчів виділяють  префікси, постфікси, інфікси.

2) Аглютинативний;

Аглютинативні мови – це мови, в яких граматичні значення передаються  за допомогою аглютинації, тобто  механічного приєднання однозначних  стандартних афіксів до незмінних  основ при словотворі.

3) Ізолюючий;

Ізолююча мова – це мова, у якій граматичні значення передаються  в основному поза словом, а слова  складаються з чистих коренів.

Ізолюючі мови характеризуються незмінністю слів та їх морфологічною  нерозчленованістю. У складі ізолюючих  мов, по суті, є тільки один різновид морфем – корені. Інші види морфем тут  відсутні або майже відсутні. Граматичне значення виражається переважно  порядком слів.

4) Полісинтетичний;

Прикладом полісинтетичних  мов можуть бути так звані інкорпоруючі мови.

Інкорпоруюча мова – полісинтетична мова, для якої характерним є включеня у склад дієслова-присудка інших  членів речення (додатків), іноді зі змінами у звучанні основ.

Ця класифікація мов була проведена на основі врахування ознак  і властивостей формальних сторін слова, його здатності приєднувати словозмінювальні і словотвірні морфеми).

Однак у сучасній науці  типологічна характеристика мови формується не лише на основі врахування типу форми, але й на основі врахування типу відношень. Крім того, визначення типологічних ознак проводиться на конкретних рівнях мови.

У зв’язку з питанням про типологічні ознаки чи критерії, визначальні для того чи іншого мовного  типу, доцільно зупинитися на характеристиці аглютинативної будови, поданої Б.А. Серебренніковим. Причину стійкості  цієї будови він вбачає в наявності  двох факторів:

1) відсутності у мовах  цього типу поділу іменників  на класи, на відміну від  індоєвропейських мов, що мало  свої наслідки при переході  цих мов від синтетичної будови  до аналітичної;

2) наявність твердого  порядку у словосполученні: означення  + означуване.

У мовах аглютинативного  типу у ході історичного розвитку відмінкові морфеми приєднувалися  до незмінного кореня - основи, через  те відмінкові варіанти, які розхитали  індоєвропейську систему відмінювання, виникнути не могли. Морфологічні шви, тобто місця сполучення відмінкової  морфеми з кореневою, протягом віків  залишалися незмінними, що й стало  однією з причин стійкості аглютинативної будови.

Твердий порядок слів означення-означуване необхідно розуміти в широкому сенсі. У мовах аглютинативної будови означення може бути виражене одним словом – прикметником, іменником, дієприкметником; воно може бути виражене також атрибутивним словосполученням чи навіть складним за своєю структурою розгорнутим членом речення.

Учений вбачає причину  відсутності відмінювання прикметників у мовах цього типу у розвитку способу прилягання, який тут дуже поширений.

Аналізуючи структуру  мов аглютинативного типу, Б. А. Серебренніков  наочно показує, що всі основні ознаки цього типу взаємопов’язаня і  взаємозалежні, що може служити додатковим підтвердженням того, що типологічні  ознаки, що утворюють той чи інший  тип, є, по-перше, певною стійкою сукупністю, по-друге, цю сукупність не можна розглядати як вільно існуючу, а навпаки, слід розглядати як взаємообумовлену і взаємозалежну, у якій кожна ознака зв’язана з  іншою й обумовлена іншою, і, нарешті, по-третє, ці ознаки слід розглядати як провідні при одночасній наявності  інших ознак, які посідають підлегле становище і не включаються у  характеристику даного мовного типу. [15]

2. Загальна характеристика  іменника як частини мови та  порівняльний аналіз українського  та англійського складних іменників

2.1 Типологічні особливості  іменника як частина мови

Іменник як частина мови в англійській та українській  мовах характеризується загальним  лексико-граматичним характером субстантивності  або "предметності". Це значення (предметності) реалізується не тільки в конкретних іменниках (book, boy, house, tree, fish, meat, etc.), але і в абстрактних іменниках (love, hatefulness, business, information, etc.). Іменники в англійській мові, як і в українській, за своїм складом бувають прості, похідні та складні або складені. [6, 92]

Прості іменники (Simple Nouns) — це слова, які складаються тільки з одного кореня без префіксів і суфіксів, наприклад: a pen, a town, milk, noise і т.д.

Похідні іменники (Derivative Nouns), крім кореня, в своєму складі мають ще префікси або суфікси: a teacher , beginning , a mistake.

Складні або складені іменники (Compound Nouns) складаються з основ двох (рідко трьох) слів. Наголос у складних іменниках звичайно падає на першу основу: a 'schoolgirl (школярка), a 'railwayman (залізничник). [5, 77]

 Таким чином, типологічно  ізоморфними також є основні  парадигматичні класи іменників,  яких є два: 1) загальні та 2) власні  імена.

Кожен з цих двох основних класів іменників поділяється на кілька дрібних груп. Загальні іменники поділяються на: конкретні, абстрактні, збірні, речовинні та класові іменники (виражають відношення речей або  людей до певного класу). [12, 196]

Власні імена, в свою чергу  поділяються в англійській та українській мовах на: імена та прізвиська людей, назви націй, прізвища, географічні назви та назви компаній, газет, журналів і т.д. [14, 22]

Ізоморфізм однаковою  мірою спостерігається в існуванні  деяких інших граматично і типологічно  відповідних групах іменників в  англійській та українській мовах. Серед них, насамперед, назви істот (boy, girl, cat, cock, goat, wolf – хлопець, дівчина, кіт, півень, цап, вовк); назви неістот (atom, bell, door, stone – атом, дзвін, двері, шлях); обчислювані іменники (pen, star, tree, wall – ручка, зірка, дерево, стіна) та необчислювані іменники (air, honesty, slavery — повітря, чесність, рабство), і т.д. [12, 197]

Найбільш характерною  розбіжністю англійських іменників  в порівнянні з українськими є  їх зазвичай нечіткий лексико-граматичний  характер на рівні мови. В результаті, для ідентифікації цих іменників  використовуються як правило, визначений або невизначений артикль або  вказівний займенник, наприклад, the bear, the round of talks, that round of talks. Крім того, англійські іменники часто визначаються - 's/-s- елементами (today's weather, London's population, etc.). [11, 72]

З точки зору морфології, іменник характеризується в порівнюваних мовах існуванням системи суфіксів і префіксів, що виконує, як правило, ізоморфні функції в обох мовах.

Англійські та українські похідні іменники у своїй розширеній формі, мають однакову структуру: префікс + корінь + суфікс + флексія (якщо є).

Іноді, як вже зазначалося, похідний іменник може складатися більше ніж з одного суфікса і більше одного префікса. В англійській та українській мовах іменники можуть бути складними (airbus, headache, waterway) або складеними (take-off, go-between, sister-in-law, мати-й-мачуха, хліб-сіль). Деякі українські складні іменники мають схожу структуру: корінь/основа + флексія: лісостепом, льонтрести, Клички - Кличкам і т.д. Складні або складені іменники утворюються завдяки словосполученню. Словосполучення — це утворення нової (похідної) основи поєднанням двох уже існуючих основ, звичайно без зміни їх форми. [12, 200-201]

Так, наприклад, іменник steamship (пароплав) був утворений словосполученням з двох іменників: steam (пара) і ship (корабель).

Словосполучення вживається і в українській мові, де на відміну  від англійської для з'єднання  вивідних основ звичайно використовують спеціальні сполучні голосні: пар-о-плав. Складні іменники пишуться разом або через дефіс. [4, 123]

Основними структурними типами складних іменників є наступні:

1. основа іменника + основа іменника: apple-tree, database, snowball, table-cloth, shirt-collar, suitcase, identity-card;

2. основа прикметника + основа  іменника: blackbird, bluebell, highway, hot-dog, mad-doctor, sour-cream, sweet-heart, sweet-tooth;

3. основа дієслова + основа іменника: cookbook, cut-throat, pickpocket, playboy;

4. дієслово з закінченням -ing + основа іменника: dining-room, filling station, dancing-hall, diving-suit, mockingbird, reading-hall, writing-table;

5. іменник + дієслово з закінченням -ing: housekeeping, thanksgiving, window shopping;

6. основа дієслова + прийменник: breakdown, break-up, checkout, fly-over, go-between, handout, make-up, standby, take-off, teach-in;

7. прислівник/прийменник + основа дієслова/іменника: downturn, inland, inlet, outfit, outlook, outline, overcoat;

8. self + основа іменника: self-control, self-help;

9. основа іменника + прислівник/прийменник: listener-in, looker-in, passer-by;

10. основа іменника + прийменник/сполучник + основа іменника або інші частини мови поєднані по-різному: daughter-in-law, man-of-war, mother-of-pearl, bread-and-butter, coach-and-six, hue-and-cry, forget-me-not, merry-go-round, pick-me-up, stay- not;

11. Іменники-цитати: what ’s-her/his-name, what-d’you-call- ’im. [10, 26]

 

2.2 Морфологічні категорії  іменника

Як і в українській  мові, категорія числа в англійській  мові реалізована синтетично. Обчислювані іменники вживаються в однині (singular) і множині (plural). Необчислювані іменники не мають множини (plural). Наприклад: child – children; love. Нерегулярність можна спостерігати в позиції англійської флексії -s в різних складних іменниках, наприклад: take-off = take-offs, sit-in = sit-ins, forget-me-not = forget-me-nots, merry-go-round = merry-go-rounds, Commander-in-chief = Commanders-in chief, passer-by = passers-by. [3, 56]