Прислів'я та приказки

 

ВСТУП

 

 

Мова – це найважливіший  та найдивовижніший засіб людського  спілкування, що може виконувати різноманітні функції. Сприйняття світу, притаманне тому чи іншому етносу, його характер неодмінно  знаходить своє відображення в особливостях його мови, як лексичних, так і синтаксичних, створюючи унікальну, неповторну для  кожного народу мовну картину  світу. Мова виступає як дзеркало національної культури. В англійській та українській  мовах важлива і цікава так  звана національно-культурна семантика, тобто ті мовні знання, які відображають, фіксують і передають від покоління до покоління особливості побуту, звичаїв і історії народу. Таке семантичне навантаження несуть прислів’я та приказки, будучи невід’ємною частиною і своєрідною скарбницею будь-якої мови світу.

Прислів’я та приказки – один з яскравих пластів словникового складу мови. Найглибша мудрість і мораль народу висвітлюється в його прислів’ях і приказках, а їх знання сприяє не тільки кращому володінню мовою,але і кращому розумінню образу думок і характеру народу.

Саме тому темою нашої дослідницької роботи було обрано: «Втілення особливостей національного характеру і культури в українських та англійських прислів’ях та приказках».

Актуальність цього дослідження полягає в порівняльному культурологічному аналізі українських та англійських прислів’їв та приказок, що дозволяє виявити загальнолюдські особливості, виділити спільні та відмінні риси, що притаманні їм.

Опис національного характеру  і відображення цих рис у мові є дійсно актуальною проблемою, якою активно займаються багато вчених. Аналіз прислів’їв та приказок, відображення в них національного характеру займає значне місце в дослідженнях різних авторів.

Метою нашої роботи є виявлення особливостей національного характеру і культури, зафіксованих в українських та англійських прислів’ях і приказках.

Об’єкт дослідження: прислів’я та приказки українською та англійською мовами.

Предмет дослідження: лінгвокультурологічний зміст прислів’їв та приказок в англійській та українській мовах.

Для реалізації мети дослідження  ставимо такі завдання:

1. Розкрити роль і місце прислів’їв і приказок у системі мови.
2. Виявити особливості класифікації прислів’їв та приказок при перекладі їх з англійської на українську мову.
3. Визначити поняття національний характер і культура.
4. Виділити та проаналізувати особливості національного характеру українців та англійців.
5. Вивчити прислів’я та приказки англійською та українською мовами з метою виявлення в них відображення особливостей національного характеру і культури.

Методи дослідження: теоретичний, описовий, лінгвокраїнознавчий, метод спостереження, метод аналізу та синтезу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно поглиблює і розширює відомості про порівняльний аналіз паремій, побудований на співставленні окремих тематичних груп, що, як наслідок, ілюструє специфіку культури і уявлень про мораль, систему цінностей, менталітет різних народів.

 

РОЗДІЛ 1

Прислів’я і приказки, як особливий розділ фразеологічного фонду мови

 

1. Лінгвістичні особливості прислів’їв та приказок

Неможливо зрозуміти теперішнє  та побачити майбутнє будь-якого народу, коли його історія невідома. А історія  кожної мови унікальна та дуже цікава. Зв’язок історії та культури народу з мовою особливо яскраво проявляється на фразеологічному рівні. Тож одним із джерел вивчення як мови, так і характеру та світогляду народу є паремії. Паремія (грец. рareimia - прислів’я або лат. proverbiuum – приказка, прислів’я) – це видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування [4; 2].

Прислів’я та приказки – це сховище культурної спадщини свого творця – народу. Вони становлять невід’ємну частину словникового складу мови. Не випадково іх часто називають « скарбом народної мудрості та філософії».

Прислів’я і приказки – поширений жанр усної народної творчості. Вони супроводжують людей з давніх часів. Вони виникли дуже давно і йдуть корінням углиб століть. Багато з них з’явилися ще тоді, коли не було писемності. Такі виразні засоби, як рима, проста форма, стислість зробили прислів’я та приказки стійкими і необхідними в мові, такими, що легко запам’ятовуються та завжди залишаються актуальними.  Прислів’я та приказки – це невід’ємний атрибут культури будь-якого народу, вони несуть в собі відбиток життя тієї нації, до якої вони належать, висловлюють образ думок та характер народу. У прислів’ях та приказках висвітлено багатий історичний досвід народу, уявлення, що пов’язані з працею, побутом і культурою людей. Вони різноманітні і знаходяться поза чоловим простором. Правильне і доречне використання прислів’їв та приказок надає мові неповторну своєрідність і особливу виразність. Прислів’я слід відрізняти від приказок.

Деякі вчені у якості основного  критерію розмежування  прислів’їв та приказок акцентують увагу на особливості синтаксичної структури [4; 1].

Так, відносячись до одного жанру, прислів’я та приказки відрізняються певними структурними особливостями.

Прислів’я – це довершений за змістом вислів, який становить граматично та інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення: «Краще страждати за правду, ніж гараздувати брехнею», « Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш». «Don’t count your chickens before they are hatched.», «What is fated to happen must happen.»

За визначенням В.Даля, прислів’я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання.

Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження. Наприклад : «Гнатися за двома зайцями» [10].

Прислів’ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів’я приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. Приказка є неповним реченням або частиною речення [3; 26].

З. К. Тарланов вважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого [27; 43]. Тобто прислів’я може функціонувати окремо, а приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу.

До загальних ознак прислів’їв та приказок відносяться такі: стабільність (здатність до відтворювання), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі) [26; 124].

Прислів’я та приказки – це цінна лінгвістична спадщина, в якій відображене бачення світу, національна культура, традиції і звичаї, вірування, історичні та повсякденні побутові реалії. Будучи невід’ємним елементом фольклору, а в більш широкому сенсі і народної розмовної мови в цілому, прислів’я та приказки повністю задовольняють наступним вимогам народної естетики:

1. Вираз об’єктивізації через конкретні і знайомі образи. Прислів’я і приказки сприймаються як глибокі узагальнення і в той же час, як природні, емоційні і дохідливі афористичні вислови.

Наприклад у прислів’ї «Don’t count your chickens before they are hatched» - побутова ситуація використовується для позначення загального положення: про результати можна судити, коли справу вже закінчено. (Не кажи гоп, доки не перескочиш).

2. Злагодженість звучання та милозвучність ( As you sow, you shall mow).
3. Лаконічність ( No song, no supper; Хто не працює, той не їсть).
4. Доброзичливість і гуманність висловлювання ( A good deed is never lost; Хто людям добра бажає, той й собі має).
5. Конкретизація та уособлення абстрактних понять ( True coral needs no painter’s brush).

Прислів’я та приказки – це хороший матеріал для знайомства з особливостями національного характеру і культури, тому що несуть на собі відбиток своєрідності образної системи, що історично склалася і відбиває багатовіковий досвід спілкування людей певного етномовного колективу і пізнання ними навколишньої дійсності. Їм притаманні наступні характеристики:

1. Прислів’я та приказки – це колективні тести, в яких відображено накопичений сторіччями досвід людини в її повсякденному житті. Їх соціальна спрямованість і основна суть відображені в прислів’ї «Proverbs are the wisdom of the streets» (Прислів’я – це народна мудрість).
2. Прислів’я та приказки характеризуються яскравим національним навантаженням і наочно відображають національну специфіку світогляду народу – його картину світу. Національний характер і бачення світу виявляється у виборі різних образів для вираження тих чи інших понять.
3. Прислів’я – це незлічені житейські вирази, емоційно-образне бачення певних життєвих ситуацій, явищ і предметів.
4. Вони створені і вживаються для передачі народної мудрості, що стосується добре відомих істин і основних моральних якостей (добра і зла; чесності та брехні; простоти й хитрощів та ін.) з обов’язковим зазначенням на те, що людина вважає цінним.
5. Мета прислів’їв та приказок полягає в образному осмисленні та інтерпретації реальної дійсності, що дозволяє розглядати їх як мовні одиниці, що репрезентують емоційну модель характеру.
6. Створені народом та йому ж призначені, прислів’я та приказки дуже образні, короткі і доступні розумінню, навіть якщо якісь реалії знаходяться за межами наявних у реципієнта знань.

Таким чином, характерною  рисою прислів’їв та приказок є  однозначність, стійкість лексичного складу та незмінюваність порядку лексики, пов’язана з синтаксичною обумовленістю  і широким використанням виразних засобів. Вони допомагають краще запам’ятовувати прислів’я.

 

 

1.2. Способи перекладу прислів’їв і приказок. Їх класифікація

Як відомо, англійська та українська культура відрізняються  моїми звичаями, поглядами, реаліями, світосприйняттям, що зумовлює одну з  найбільших проблем при перекладі. Зберегти культурну специфіку мови оригіналу в мові перекладу – це завдання особливої складності [15; 1].

Прислів’я та приказки українською  та англійською мовами можуть бути подібними за лексичним складом, комунікативним значенням та лексичним  забарвленням. Та все ж значна їх частина має свої особливості  і відповідник часто буває  лише приблизним. При перекладі паремій  характерним є визначення спільного  асоціативного значення, аналогічність  ситуації, у якій доречним є вживання афоризму.

Адекватне відтворення прислів’їв і приказок складає особливу перекладацьку  проблему. Прислів’я та приказки мають  образний зміст, тобто їх внутрішня  форма зберігає свою значущість. Носії  мови не лише знають сенс прислів’я і ситуації, в яких його слід вживати, але й сприймають образ-метафору чи порівняння, що формує прислів’я. Звичайно, початкові реалії, пов’язані з виникненням прислів’я, забуваються, але зберігається двоплановість прислів’я. Його прямий сенс і сенс іносказання співіснують. Сенс вільного поєднання, що лежить в основі прислів’я і зміст іносказання актуалізуються в мові. Тому перекладачу важливо передати ці його обидва компоненти: і сенс прислів’я, і метафоричний зміст [24; 34].

Нагадаємо, що прислів’я  визначаються як закріплені у мові стійкі образні судження, які мають повчальний зміст, виражають певну мораль та часто мають звуко-ритмічну організацію. З огляду на ці ознаки В.Виноградов [8; 185] виділяє п’ять можливих типів перекладу прислів’їв та приказок:

1. Повним відповідником (еквівалентом), коли в мові перекладу є прислів’я, яке рівнозначне за змістом, функцією та стилістичними характеристиками прислів’ю в мові оригіналу. Метафора, закріплена в прислів’ї, повинна спиратися на ідентичні образи [8; 186].

The devil is not so black as he is painted – Не такий чорт страшний, як його малюють.

Never look a gift horse in the mouth - Дарованому коневі в зуби не заглядають.

Як бачимо, у цьому способі  відтворення прислів’їв та приказок не втрачається лексична образність.

2. Частковим відповідником, коли прислів’я  мови перекладу еквівалентне прислів’ю мови оригіналу за змістом, функцією, та стилістичним забарвленням, але відрізняється своїм образним значенням [1; 26]. Наприклад: