Методи наукового дослідження

1. Методи наукового дослідження

Особливі способи пізнання світу називають дослідницькими методами. До суми результатів наукової роботи входять також відомості й про те, як це дослідження було виконано, якими методами та прийомами користувався автор.

Метод – 1) спосіб організації пізнавальної й дослідницької діяльності науковця з метою вивчення явищ і закономірностей певного об’єкта науки; 2) система процедур аналізу об’єкта дослідження та / чи перевірки отриманих результатів (у другому значенні метод ототожнюють з терміном „методика”).

Метод аплікації – розроблена О. Куніним методика дослідження змісту фразеологізмів шляхом їхнього проектування на вільні синтаксичні сполучення-омоніми та встановлення асиметрії планів форми та змісту цих омонімів. Ґрунтується на методиці ідентифікації значень фразеологізмів Ш. Баллі.

Метод гіпотез – загальнонауковий метод як спосіб дослідницької діяльності з метою вивчення явищ певного об’єкта науки, що полягає в побудові припущення щодо їхніх ознак, чинників, закономірностей, способів існування тощо. Гіпотеза є варіантом можливого розв’язання досліджуваної проблеми, висувається апріорно й потребує перевірки й підтвердження. Подальший аналіз проблеми підтверджує гіпотезу, перетворюючи її на наукову теорію, чи спростовує її, хоч існують гіпотези, які не можна підтвердити чи спростувати. Висунення гіпотези є одним з етапів лінгвостатистичного методу.

Метод глотохронології – одна з методик порівняльно-історичного методу, спрямована на виявлення часу розщеплення споріднених мов і ступеня їхньої спорідненості на підставі встановлення швидкості мовних змін основної частини словника (особових і питальних займенників, термінів спорідненості, дієслів руху, відчуттів, фізіологічних станів, позначень розмірів і простору, кольорів, тварин тощо). Фундатором цього метода був американський дослідник М. Сводеш, який у 1948 – 1952 pp., виходячи з деяких положень, висунутих Е. Сепіром, і концепції моногенезу, обґрунтував лексикостатистичну залежність часу розділення прамови на споріднені мови від відсотка збережених споріднених слів в основному списку в порівнюваних мовах, що належать до однієї сім’ї.

Метод діалогічної інтерпретації тексту – сукупність процедур аналізу тексту як знакового посередника дискурсу з урахуванням екстралінгвальних чинників текстової комунікації на підставі інтегруючого принципу діалогічності. Цей принцип ґрунтується на концепції діалогічності гуманітарного пізнання російського літературознавця М. Бахтіна, розробках Московсько-Тартуської семіотичної школи, психолінгвістичних дослідженнях мовлення й тексту, теоріях сучасної лінгвопрагматики й дискурсології. Діалогічність в одному з її аспектів постулювалася як принцип філософської герменевтики німецьким дослідником Ф. Шлейєрмахером й основоположником лінгвістичної герменевтики В. фон Гумбольдтом, однак діалог здебільшого був обмежений інтерактивною взаємодією автора та читача, читача й тексту, хоча у Ф. Шлейєрмахера принцип герменевтичного кола враховує ще й діалогічні відношення тексту з мовою й епохою автора. М. Бахтін розглядав діалогічність як усеосяжну мережу взаємодії складників ситуацій породження й розуміння тексту.

Метод інтерактивного моделювання – методика аналізу й оцінки складників, комунікативних ролей, стратегій і чинників оптимізації комунікативних ситуацій різних типів, що здійснюється шляхом свідомого відтворення найбільш стандартних спрощених схем монокультурного та міжкультурного спілкування. Цей метод може залучати прийоми корекції комунікативної поведінки й відстеження впливу таких змін на перебіг спілкування. Метод інтерактивного моделювання застосовують у комунікативній лінгвістиці, теорії комунікації, міжкультурній комунікації.

Метод комутації – процедура структурного аналізу, спрямована на встановлення інваріантів мовних одиниць і розмежування їх із варіантами шляхом взаємної підстановки зі зміною в плані змісту чи форми на підставі парадигматичного співвідношення між одиницями планів вираження та змісту двох знаків мови. Термін „комутація” уведений у 1935 р. датським лінгвістом Л. Єльмслєвом, фундатором глосематики як течії структуралізму. Комутація є таким відношенням між двома знаками мови, при якому одиниці їхнього плану змісту перебувають у такій самій відповідності, як одиниці плану вираження цих одиниць (наприклад, комутаційними є відношення між інваріантами фонем у словах біль і сіль, адже вони мають невідповідність як у плані форми, так і в плані змісту, а слова роль і застар. рот є варіантами, що не комутують, оскільки мають різні плани форми й однаковий план змісту).

Метод лінгвогеографії – методика визначення меж і регіону функціонування діалектів і мов й інтерпретації просторового поширення мовних явищ на підставі позначення їх на географічній карті. Цей метод застосовується ареальною лінгвістикою – маргінальною галуззю на межі соціолінгвістики й зіставного мовознавства, яка вивчає територіальне поширення певних мовних явищ різних рівнів, їхню міжмовну й міждіалектну взаємодію і фіксує ці закономірності шляхом картографування. Метод лінгвогеографії спрямовано на: 1) ареальну характеристику особливостей мов і діалектів, що взаємодіють у певному регіоні; установлення  й    опис   закономірностей    мовних    контактів; дослідження типологічних корелятів мов, що взаємодіють у певному регіоні чи в межах мовних союзів; 4) побудову теорії мовних союзів; 5) визначення ролі субстратів в ареальних зв’язках; 6) аналіз мовної інтерференції й атракції в мовах, що територіально межують; 7) діахронічну характеристику діалектів прамов, опис процесів архаїзації та неологізації у контактних мовах тощо.

Метод опозицій – методика аналізу системних явищ мови на її різних рівнях, що слугує для виділення класів мовних одиниць, визначення таксономії цих одиниць на підставі їхньої семантично релевантної розбіжності за однією диференційною ознакою при схожості інших, тобто опозиції. Головними принципами методу були протиставлення мови й мовлення, визнання нерівноправності членів опозиції, диференціація опозицій відносно системи й опозицій між її членами. Комутація є таким відношенням між двома знаками мови, при якому одиниці їхнього плану змісту перебувають у такій самій відповідності, як одиниці плану вираження цих одиниць. На відміну від концепції Празького гуртка, комутація не застосовувала поняття спільної інваріантної ознаки.

Метод польового моделювання – представлення у вигляді спрощеної гіпотетичної абстрактної схеми сукупності мовних засобів одного чи всіх мовних рівнів, об’єднаної спільним змістом, формою, способом творення, функцією і т. ін., а також опис структури та складників цієї моделі. Цей метод утверджується в лінгвістиці з появою терміна „поле”, запозиченого з фізики і через психологію, біологію та соціологію введеного до мовознавчих студій, зокрема, до семасіології, німецькими лінгвістами І. Іпсеном (1924 р.) і Й. Триром (1931р.). Модель поля характеризується наявністю ядра (центра, домінанти) і периферії, межа яких є відкритим питанням лінгвістичної теорії поля.

Метод порівняння – загальнонауковий метод як спосіб дослідницької діяльності з метою вивчення явищ і закономірностей певного об’єкта науки, що полягає у вияві спільних і специфічних ознак двох явищ, розбіжностей між ними за певними параметрами. У мовознавстві метод порівняння є базою порівняльно-історичного, зіставного, типологічного й ін. методів.

Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) – сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення історичних закономірностей їхнього розвитку.

Техніка порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ (причому для цього залучають лише споріднені мови) і їхній розгляд в історичному аспекті.

Порівняльно-історичний метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їхньої історії. Для встановлення спорідненості передусім залучаються звуки та морфеми, оскільки слова легко запозичуються з однієї мови в іншу. Найважливішою процедурою порівняльно-історичного методу є реконструкція звуків і морфологічних типів, характерних для давніх етапів розвитку мови чи групи споріднених мов.

Хоч порівняльно-історичний метод спрямований у минуле, не засвідчене писемними документами, однак він дає можливість, простежуючи історичне минуле якоїсь мови, ґрунтовніше й повніше висвітлити її сучасний стан.

За допомогою порівняльно-історичного методу створені порівняльні та історичні граматики мов, етимологічні словники. Цей метод дав багато результатів великого наукового значення у вивченні спорідненості мов, закономірностей історичного розвитку їхньої звукової і морфологічної структур.

Зіставний метод (контрастивний, типологічний) – сукупність прийомів дослідження й опису певної мови з метою виявлення її специфіки через системне порівняння з іншою мовою. Цей метод застосовують до вивчення будь-яких мов споріднених і неспоріднених. Подібно до описового методу, він спрямований на сучасний даний, певний стан мови. Головним його предметом є дослідження особливостей структури зіставлюваних мов у їхніх подібностях і відмінностях, наприклад, система голосних в українській та англійській мовах, способи вираження відмінкових значень в українській та німецькій мовах та ін.

Зіставний метод спрямований передусім на виявлення відмінностей між зіставлюваними мовами й тому називається також контрастивним. Зіставний метод має велике практичне значення. За його допомогою виявляють збіг і розбіжності в зіставлюваних мовах, що є дуже цінним для теорії та практики перекладу і методики навчання іноземних мов (споріднених чи неспоріднених). Він дає можливість розкрити конкретні специфічні особливості мови, які важко, а то й неможливо помітити при її „внутрішньому” вивченні, установити спільні закономірності, властиві зіставлюваним   мовам.   За   допомогою   цього   методу   створені зіставні граматики різних мов і перекладні словники.

Метод рольових ігор – методика навчання основам міжкультурної комунікації, яка спрямована на ігрове переживання в ситуаціях міжкультурного спілкування й на формування вмінь і навичок сприйняття чужої культури.

Метод спостереження – загальнонауковий метод як спосіб дослідницької діяльності з метою вивчення явищ і закономірностей певного об’єкта науки; цілеспрямоване сприйняття, зумовлене завданням пізнавальної діяльності, головною умовою якого є максимальна об’єктивність, що контролюється шляхом повторного спостереження чи застосування інших методів. Метод спостереження може супроводжувати інші методи, наприклад, анкетування, під час якого спостереження слугує для зіставлення інформації респондента з уже встановленими фактами. Формою спостереження вважають інтерв’ювання, в якому воно поєднується з опитуванням. Розрізнюють включене й виключене спостереження: перше передбачає участь дослідника у діяльності об’єкта, друге – відсторонення й відсутність впливу дослідника на цю діяльність.

Метод фальсифікації – загальнонауковий метод як спосіб дослідницької діяльності з метою вивчення явищ і закономірностей певного об’єкта науки, що полягає в навмисному висуненні хибної гіпотези задля встановлення об’єктивних закономірностей чи взагалі в доведенні хибності гіпотези шляхом її емпіричної перевірки, адже всяка гіпотеза повинна припускати можливість свого спростування.

Методи лінгвістики

Мовні явища можуть вивчатися в синхронії та діахронії. У мові поєднуються дві протилежні риси – статичність та динамічність. Відповідно до цього говорять про синхронічний та діахронічний підходи до вивчення мови.

Синхронія – це аспект лінгвістичного дослідження, що передбачає вивчення стану певної мови в даний конкретний невеликий відрізок часу, упродовж якого мова начебто не змінюється.

 Діахронія – це протилежний синхронії аспект дослідження,спрямований на вивчення мови чи її явищ і елементів у процесі їхнього історичного розвитку.

Сучасне мовознавство розрізняє синхронію та діахронію, але не розриває їх, бо в мові водночас діють дві протилежні тенденції – статика й динаміка, взаємодія яких і визначає їхній розвиток, однак не слід змішувати синхронічний і діахронічний плани дослідження.

Методи диференціюють на загальні та спеціальні: перші є дослідницькими операціями з явищами об’єктів будь-якої науки, другі застосовуються в конкретній науці щодо її об’єкта. До загальних методів належать спостереження, індукція, дедукція, гіпотеза, аналіз, синтез, порівняння, формалізація, ідеалізація, експеримент, фальсифікація, моделювання тощо, які широко застосовують у мовознавчих дослідженнях. Методи лінгвістики є спеціальними й мають власну специфіку, на відміну від методів інших наук.

Найдавнішим і найпоширенішим мовознавчим методом є описовий. Описовий метод – цілеспрямоване (залежно від дослідницької мети) мовне виділення та інвентаризація одиниць мови, пояснення особливостей їхньої будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку мови.

В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: 1) виділення одиниць аналізу (фонем, морфем, лексем, конструкцій тощо); 2) членування виділених одиниць (вторинна сегментація), наприклад, поділ речення на словосполучення, словосполучення на словоформи, словоформи на морфеми, морфеми на фонеми, фонеми на диференційні ознаки; 3) класифікація й інтерпретація (пояснення, опис) виділених одиниць.

За допомогою цього методу були створені в минулому й складаються зараз численні так звані описові граматики різних мов, вузівські та шкільні підручники, посібники, словники – база лексикологічних досліджень і одна з умов успіху науки в боротьбі за мовну культуру суспільства.

Описовий метод має широке застосування. Його використовують не лише для систематизації та опису мовних елементів (фонем, морфем, слів, конструкцій,    граматичних категорій та ін.), а й для вивчення їхнього функціонування.

Серед найбільш загальних методів лінгвістики, які позначили парадигмальну зміну поглядів лінгвістів на мову, є порівняльно-історичний, типологічний, зіставний, структурний, функціональний і конструктивний методи. Кожний із цих методів має розгалужену систему методик дослідження й опису мови. Порівняльно-історичний метод являє собою сукупність процедур реконструкції походження мов від прамов, установлення еволюційних змін і закономірностей розвитку споріднених мов шляхом їхнього порівняння на різних етапах формування. Він застосовує процедури встановлення спорідненості мов, порівняння мовних фактів у споріднених мовах, реконструкції праформ відповідної прамови, вияву законів мовного розвитку, зважаючи на закономірний еволюційний характер мовних змін.