Дослідження модальності як функціонально-семантичної категорії

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОДАЛЬНОСТІ  ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ  У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ...................................……………………………..……....6

1.1. Загальне  поняття категорії модальності….............……………............6

1.2. Різновиди та категоріальна  належність модальності……………......10

1.3. Лексичні  засоби вираження модальності  в англійській мові…….....14

1.3.1. Модальні  фрази як граматичний спосіб  вираження модальності в англійській мові…………………………………................................15

Висновок до першого розділу………………...…………………………...17

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ  РІЗНИХ СПОСОБІВ ВИРАЖЕННЯ МОДАЛЬНОСТІ  В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ НА ПРИКЛАДІ РОМАНУ ОСКАРА ВАЙЛЬДА «ПОРТРЕТ ДОРІАНА  ГРЕЯ»……………...

Висновки до другого розділу……………………………………………..…

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….

ДОДАТКИ...............................................................................................................

Додаток А…………………………………………………………………..…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Модальність –  явище багатоаспектне, і тому в  лінгвістичній літератури висловлюються  різні думки з приводу сутності даного феномену. Модальність –  функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлювання до дійсності, а також різні види суб’єктивної кваліфікації повідомлюваного. У категорії модальності фіксується одна з основних властивостей людської психіки – здатність протиставити «Я» та «не-Я» в межах висловлювання. В модальності виражається суб’єктивний момент висловлювання, переломлення відтінку об’єктивної дійсності через свідомість мовця, тому модальність у широкому розумінні можна визначити як гіперкатегорію, що передає ставлення мовця до повідомлюваного, як точку зору мовця на відношення висловлювання до дійсності.

Вивченням способів вираження категорії модальності  займалися багато лінгвістів. Значний внесок у вивчення категорії модальності зробили такі вчені, як В.В. Виноградов (Є засновником теорії модальності. Він розглядав модальність як суб’єктивно-обєктивну категорію і називав її невідємною частиною речення, його конструктивною ознакою) [9]; В.А. Кухаренко (Автор вважає, що модальність є обов’язковою текстовою категорією, яка онтологічно властива тексту, «тому що останній є результатом суб’єктивного авторського осмислення дійсності і, природно, відображає не просто світ, але світ, побачений очима автора» [18]; Р.З. Мурясова, А.С. Самігуліна, А.Л. Федорова (Вони вважають, що, з одного боку, модальність визначає характер оцінки, наповнюючи її об’єктивними або суб’єктивними смислами, а з іншого – модальність «оцінюється» за двома шкалами «добре-байдуже-погано» та «об’єктивне-суб’єктивне». Науковці уявляють оцінку як сонячний диск, а різноманітні модальні вияви – як його промені. Модальні ознаки вчені співвідносять з периферійною зоною оцінного значення Очевидно, оцінка, у свою чергу, перебуває на периферії поля модальності) [22]; З.Я. Тураєва (Автор характеризує модальність як категорію, що поглинає категорію оцінки та цільову комунікативну настанову. В основі категорії модальності дослідниця вбачає універсальні категорії логіки, які організують раціональну свідомість і на які нашаровуються оцінний та емоційно-експресивний відтінки смислу) [29]; Ш. Баллі (На його думку, в будь-якому висловлюванні виявляються два блоки складових – диктум і модус. Диктум – предметно-логічний зміст висловлювання, який співвідноситься з описом деякої ситуації; модус – відображає відношення описаної ситуації до дійсності, а також виражае інтелектуальне, емоційне або вольове судження мовця у відношенні до дискута. Модальність трактується Ш. Баллі, як синтаксична категорія, у виразі якої другорядну роль грають модальні дієслова) [16] та ін.

Актуальність  дослідження зумовлена тим, що роль фактора людини в мові постійно збільшується, мовці потребують використання емоційних експресивних (оціночних) одиниць для вираження власного відношення до себе і світу.

Предметом дослідження є різні способи вираження модальності в сучасній англійській мові.

Метою даної роботи є теоретичне і практичне дослідження модальності як функціонально-семантичної категорії (на прикладі роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»).

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) Дослідити літературні джерела та систематизувати знання щодо поняття модальності як функціонально-семантичної категорії.

2) Дослідити різні способи  вираження модальності в сучасній  англійській мові.

4) Розкрити засоби вираження  модальності в сучасній англійській мові (на прикладі роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея»).

Предметом дослідження є різні способи вираження модальності в сучасній англійській мові.

Об’єктом дослідження виступає поняття модальності як функціонально-семантичної категорії, її різновиди та категорії, та різні способи вираження модальності в сучасній англійській мові.

Структура роботи: робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку ілюстративного матеріалу, додатку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОДАЛЬНОСТІ  ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ  У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

 

1.1. Загальне  поняття категорії модальності

 

Категорія модальності  в лінгвістиці вважається недослідженим  до кінця явищем. «Незважаючи на те, що протягом певного часу модальність залишалась в центрі уваги дослідників, сьогодні важко знайти категорію, яка б такою ж мірою характеризувалася відсутністю єдиної думки з приводу її походження, структури та характеру значень, які вона передає. Не всі автори чітко розмежовують граматичну і логічну модальність. Не існує єдиної думки у вирішенні питання і про рівневу віднесеність категорії модальності: чи є модальність категорією морфології, синтаксису чи семантики. Це впливає на визначення взаємозалежності таких категорій, як спосіб, предикативність і модальність» [2, с. 65].

Поняття модальності (від лат. modus – міра, спосіб), яке  було введене відносно логіки судження, ще античним філософом Аристотелем  і яке отримало подальший розвиток в роботах філософа І. Канта, потім перейшло в класичні філософські системи, а пізніше знайшло застосування в лінгвістиці й математичній логіці. В логіці модальність розглядається в якості найбільш суттєвої ознаки як форми мислення і визначається або як категорія, що класифікує судження в залежності від характеру відношень між предметом судження і його ознакою, тобто в залежності від характеру відображення в змісті судження об’єктивних зв’язків, або як ступінь достовірності змісту думки, що передається судженням [2, с. 66-67].

В Лінгвістичному енциклопедичному словнику категорія  модальності визначається так: модальність (від ст.-лат. modalis – модальний, лат. modus – міра, спосіб) – функціонально семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлювання до дійсності, а також різні види суб’єктивної кваліфікації повідомлення. Модальність – це мовна універсалія, вона належить до числа головних категорій природної мови, що в різних формах виявляються в мовах різних систем, в мовах європейської системи вона охоплює всю тканину мови [5, с. 38].

Термін «модальність»  використовується для визначення широкого кола явищ, неоднорідних по своєму об’єму, граматичним властивостям і ступеню  оформленості на різних рівнях мовної структури. До сфери модальності  відносять: протиставлення висловлювань по характеру їх комунікативної мети (ствердження-питання-спонукання); протиставлення з ознакою «ствердження-заперечення»; градацію значень в діапазоні «реальність/ірреальність»; різний ступінь впевненості мовця в достовірності змісту висловлювання; різноманітні видозміни зв’язку між підметом і присудком, що виражені лексичними засобами (бажає, може, повинен, необхідно) та ін.

Категорію модальності  більшість дослідників диференціюють (В. Виноградов, Ш. Баллі та ін.). Один із аспектів диференціації – протиставлення об’єктивної та суб’єктивної модальності [6, с. 103-104].

Об’єктивна  модальність – обов’язкова ознака будь-якого висловлювання, одна з категорій, яка формує предикативну одиницю – речення. Об’єктивна модальність виражає відношення мовця до дійсності в плані реальності (здійснення) та ірреальності (нездійснення). Головним засобом оформлення модальності в цій функції є категорія способу дієслова. Об’єктивно модальні значення організовуються в систему протиставлень, що виявляються в граматичній парадигмі речення.

Суб’єктивна модальність – відношення мовця до того, про що повідомляється, на відміну від об’єктивної модальності, є факультативною ознакою висловлювання. Семантичний об’єм суб’єктивної модальності більше, ніж семантичний об’єм об’єктивної модальності; значення, що складають зміст категорії суб’єктивної модальності, неоднорідні, потребують впорядкування; багато з них не мають прямого відношення до граматики. Смислову основу суб’єктивної модальності утворює поняття оцінки в широкому значенні слова, включаючи не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію того, про що повідомляється, але й різні види емоційної (ірраціональної) реакції. Суб’єктивна модальність охоплює всю гаму реально існуючих в природній мові різноаспектних способів кваліфікації того, про що повідомляється.

Засоби суб’єктивної модальності функціонують як модифікатори головної модальної кваліфікації, що виражена дієслівним способом. Вони можуть переривати об’єктивно-модальні характеристики, утворюючи в модальності ієрархії висловлювання кваліфікацію «останньої інстанції».  В категорії суб’єктивної модальності природна мова фіксує одну із ключових властивостей людської психіки: здатність протиставити «я» та «не-я» (концептуальний початок нейтрально-інформативного фону) в межах висловлювання. В найбільш закінченому вигляді ця концепція знайшла відображення в роботах науковця Ш. Баллі, який вважав, що в будь-якому висловлюванні реалізується протиставлення фактичного змісту (диктуму) та індивідуальної оцінки висловлених факторів (модусу) [17, с. 58]. Ш. Баллі визначає модальність як активну розумову операцію, що проводиться суб’єктом-мовцем над уявленням, яке знаходиться у диктумі [17, с. 58].

В мовознавстві глибокий аналіз діапазону модальності  і, зокрема, конкретних форм проявлення суб’єктивної модальності на різних рівнях мовної системи представлений в роботі науковця В.В. Виноградова «Про категорію модальності та модальні слова в російській мові», який слугував стимулом для ряду досліджень, спрямованих на поглиблення пошуку особисто мовних аспектів вивчення модальності (на відміну від логічної модальності), а також на вивчення специфіки оформлення цієї категорії в умовах конкретної мови з урахуванням типологічних особливостей [20, с. 73].

В багатьох дослідженнях підкреслюється умовність протиставлення об’єктивної та суб’єктивної модальності. На думку дослідника А.М. Пєшковського, категорія модальності виражає лише одне відношення – відношення мовця до того зв’язку, який встановлюється ним же між змістом даного висловлювання та дійсністю, тобто «відношення до відношення». За такого підходу модальність вивчається як комплексна й багатоаспектна категорія, яка активно взаємодіє з усією системою інших функціонально-семантичних категорій мови й тісно пов’язана з категоріями прагматичного рівня. З цих позицій в категорії модальності вбачається відбиття складних взаємодій між чотирма факторами комунікації: мовцем, співрозмовником, змістом висловлювання та дійсністю.

Таким чином, під модальністю прийнято розуміти інтегральну систему тих аспектів значення висловлювання, які виражають відношення мовця:

1) До типу  зв’язку між смисловим змістом  висловлювання та відображеним  ним фрагментом позамовної дійсності  (Аналіз відношення – так званої  об’єктивної модальності – проводиться в межах протиставлення значень реальності/ ірреальності, який включає в плані ірреальності значення потенціальності, гіпотетичності, обов’язкової дії та ін. Ці значення звичайно виражаються способами дієслова).

2) До фрагменту  позамовної дійсності, відображеному у висловлюванні (Це відношення – так звана суб’єктивна модальність – включає такі ознаки, як оцінка мовником ступеня вірогідності/невірогідності повідомленої інформації, а також поняття епістемічні, аксіологічні, емоційні та ін., з допомогою яких визначаються відповідні типи відношень мовця до типу висловлювання про будь-яку подію об’єктивного світу. Способи вираження – лексико-семантичні конструкції з експліцитним модусом, вставними модальними словами).

3) До типу  зв’язку між суб’єктом та  предметом пропозиційного змісту висловлювання (Це відношення відображає оцінку мовцем зв’язку між суб’єктом і предметом речення в таких термінах, як зв’язок дійсний, недійсний, можливий, неможливий, бажаний та ін. Способи вираження цих значень: ствердження/заперечення; конструкції з модальними дієсловами).

4) До слухача  (Це відношення, яке проявляється  в прагненні мовця в інформованому  аспекті вплинути на слухача,  прийнято розглядати під кутом  зору цих цільових установок,  або комунікативних прагнень  мовця, які описують у вигляді протиставлення повідомлення/питання/спонукання. Способи вираження – конструктивно-синтаксичні та просодичні).

 

1.2. Різновиди  та категоріальна належність  модальності

 

Питання про  визначення поняття модальності  в лінгвістиці залишається невирішеним. Труднощі визначення категорії модальності полягають в тому, що саме через складність цього поняття важко дати його достатньо містке визначення, яке б відображало хоча б основні його значення.

Найбільш загальним  визначенням поняття мовної модальності може бути її розглядання як категорії що виражає відношення змісту (або дії) до дійсності. Але це визначення неповне, оскільки не включає багатьох відтінків модальних значень.

Науковець Г.А  Золотова у визначенні модальності  включає три наступні значення [15, с. 84-98]: 1) відношення висловлювання до дійсності з точки зору мовця; 2) відношення мовця до змісту висловлювання; 3) відношення суб’єкта дії до дії.

Науковець Л.С. Єрмолаєва відрізняє дві основні  модальності – внутрішню та зовнішню. Під внутрішньою модальністю прийнято розуміти відношення суб’єкта дії до дії; під зовнішньою – відношення змісту речення до дійсності в плані реальності/ірреальності та ступінь впевненості мовця у повідомлених ним фактах. Всі ці види модальних значень не виключають, а доповнюють одне одного, оскільки вони зв’язані одне з одним і входять у загальне поняття модальності.

Основним засобом  вираження відношення суб’єкту дії  до дії вони вважаються модальні дієслова; засобом вираження висловлювання  до дійсності – форми способу; а основним засобом вираження відношення мовця до змісту висловлювання – модальні слова [1, с. 100-101].