Складові інноваційного потенціалу підприємства та методичні підходи до їх оцінки

Складові інноваційного потенціалу підприємства та методичні підходи до їх оцінки

  Сьогодні, в умовах нестабільного ринкового середовища, головним чинником економічного зростання та забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств є здійснення останніми інноваційної діяльності. Розробка та впровадження інновацій є вкрай важливим і актуальним завданням сьогодення, адже роль інновацій постійно зростає. Ефективність інноваційної діяльності залежить насамперед від раціональної організації функціонування складових їх інноваційного потенціалу.

Існують різні підходи щодо визначення складових інноваційного потенціалу. Приклади цих підходів наведемо в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Підходи авторів  до визначення складових інноваційного  потенціалу підприємства

Автори	Складові ІПП
В. М. Чубай	Кадрова, науково-дослідницька, фінансово-економічна, матеріально-технічна та організаційно-управлінська [2].
А. В. Дзюбіна	Кадрова, маркетингова, наукова, виробничо-технологічна, фінансова, інформаційна та матеріально-технічна [3].
С. М. Ілляшенко	Науково-технічна інформація, управління і кадри [4].
Д. І. Кокурін	Ресурсна, внутрішня і результативна [5].
Г. Я. Гольдштейн	НДДКР, маркетинг, виробництво, управління [6].
А. В. Гриньов	Кадрова, матеріально-технічна, інформаційно-методологічна та організаційно-управлінська [7].
Л. А. Лисенко	Науково-технологічна, виробнича, економічна, природоохоронна та соціально-психологічна [8].
Є. В. Колесников	Фінансова, матеріально-технічна, трудова, організаційна, ринкова [11].

 

 

Відповідно до Концепції  економічної стабілізації і росту  в Україні основою забезпечення економічної безпеки, переходу економіки  країни до фаз пожвавлення і росту  мають стати інновації, а інноваційний шлях розвитку відзначено у числі  основних пріоритетів [22]. Перехід суб'єктів господарської діяльності на інноваційний шлях вимагає наявності певного інноваційного потенціалу як основи розвитку. Конкретний суб'єкт господарювання може розвиватися шляхом інновацій, тільки володіючи певним інноваційним потенціалом, необхідним для реалізації ринкових можливостей. При цьому управління інноваційним розвитком цього суб'єкта розглядається як засіб приведення його потенціалу у відповідність до можливостей і загроз, що виникають у зовнішньому середовищі. Відповідно в процесі управління інноваційним розвитком необхідно проводити оцінку достатнос­ті інноваційного потенціалу з метою розробки адекватної стратегії його реалізації і розвитку. Тобто вибір напрямків і варіантів інноваційного розвитку суб'єкта господарювання [11, 14] передбачає аналіз і оцінку достатності інноваційного потенціалу для їх реалізації. Безумовно, для цього необхідно встановити граничні значення оціночних показників складових, які свідчать про достатність потенціалу.

Інноваційний потенціал  комплексно характеризує можливості будь-якого  підприємства здійснювати інноваційну  діяльність. Саме тому управління інноваційним потенціалом є однією з найважливіших  задач для будь-якого підприємства, адже ефективність діяльності  на ринку  в умовах  жорсткої конкурентної боротьби залежить перш за все від  спроможності нарощувати й активно  використовувати організаційні, технічні, маркетингові та інші інноваційні можливості, які складають інноваційний потенціал.

У сучасних умовах основним  засобом  підтримки високих темпів розвитку й  досягнення необхідного  рівня прибутковості  суб’єктами господарювання  стає  постійне  впровадження  ними  інновацій. Тому підприємствам в Україні слід приділяти більшу увагу вивченню питань сутності та складових власного інноваційного потенціалу. До того ж, успішне управління інноваційним потенціалом  у сучасних умовах слід розглядати як умову забезпечення  високого рівня конкурентоспроможності підприємства, а отже власне його існування.

Необхідною складовою  дослідження інноваційного потенціалу підприємства є: проведення аналізу  понятійно-категоріального апарату  інноваційного менеджменту; визначення та систематизація факторів, що впливають  на формування та реалізацію інноваційного  потенціалу підприємства; ідентифікація  особливості інноваційної діяльності; формульовано теоретичної основи комплексної  оцінки інноваційного потенціалу підприємства; розробка методики загальної діагностики  інноваційного потенціалу, яка дозволяє виявити його поточний стан і пріоритети інноваційної діяльності на підприємстві.

Оцінка й аналіз рівня  інноваційного потенціалу дозволяє конкретно планувати заходи, ставити  цілі і способи їх досягнення, що, в свою чергу, є однією з найважливіших  умов втілення системного підходу до впровадження інновацій, розвитку творчої  активності кадрів.

Оцінка інноваційного  потенціалу є важливою частиною процесу управління й реалізації інноваційного потенціалу підприємства. Для дослідження й оцінки потенціалу, у загальному випадку, як характеристики внутрішнього середовища підприємства, застосовні діагностичні методи, використовувані в теорії й практиці стратегічного менеджменту [6;7; 8]. У роботах [9; 10] виділяються два підходи до оцінки інноваційного потенціалу: детальний і діагностичний.

Детальний підхід припускає оцінку ІП по системі відповідних показників. При великій трудомісткості він дає системну й корисну інформацію. Застосування детального підходу дозволяє підприємству оцінити стан власної ресурсної бази для реалізації нового напряму діяльності. При цьому встановлення нормативних значень, що відповідають конкретному нововведенню, обмежує аналіз можливостей для прийняття інших інноваційних напрямків.

Окремим випадком застосування детального підходу до оцінки інноваційного потенціалу підприємства є методика, запропонована А.В. Тодосийчуком [4]. Оцінку інноваційного потенціалу пропонується здійснювати по двох його складових: науково-технічній й виробничій.

Перший компонент визначається якістю науково-технічного потенціалу підприємства й оцінюється по узагальнюючому показнику науково-технічного рівня створюваних розробок. Друга складова, називана інтегральним рівнем (індекс) якості інноваційного потенціалу, оцінюється перемножуванням трьох наступних складових:

1) рівень якості виробничого й технологічного устаткування підприємства;

2) рівень якості робочої сили підприємства;

3) рівень якості організаційної складової підприємства.

Таким чином, науково-технічна складова виключається з комплексної оцінки інноваційного потенціалу й ототожнюється, головним чином, з «виробничим потенціалом».

Оцінна шкала якісних  рівнів, як науково-технічного, так і інноваційного потенціалу, базується на діапазоні оцінок науково-технічного рівня пропонованих до реалізації розробок.

Рівні складових інноваційного потенціалу в пропонованій методиці визначаються комплексним методом, що ґрунтується на визначенні інтегрованої оцінки функції від приватних індивідуальних оцінок (показників) і вагових коефіцієнтів, що характеризують важливість того або іншого індивідуального показника.

Іншим підходом до визначення інноваційного потенціалу підприємства є діагностичний підхід.

Спочатку необхідно виділити обов'язкові умови якісного проведення діагностичного аналізу:

1. повинні використовуватися  знання системної моделі й  у цілому системного аналізу досліджуваного об'єкта;

2. необхідно знати взаємозв'язок  діагностичних параметрів з іншими важливими параметрами системи, щоб по стану якого-небудь одного діагностичного параметра оцінити стан або всієї системи, або істотної її частини;

3. інформація про значення  відібраних діагностичних параметрів повинна бути достовірною, тому що при обмеженні параметрів зростає ризик втрат через неточно визначений діагноз стану системи.

Діагностичними параметрами, що характеризують зовнішні прояви, будуть вхідні й вихідні параметри. Вхідні: чисельність фахівців, що мають учений ступінь, вищу і середньотехнічну освіту, видатки на заробітну плату й т.п. Вихідні: тривалість виконаних робіт; рівень, якість продукції, послуг; витрати на виконання робіт; звільнення й переміщення співробітників; обсяг

виконаних робіт і т.п. Як діагностичні параметри можна використовувати інтегральні параметри ефективності використання ресурсів (інтегральні не в змісті узагальнення приватних параметрів, а в змісті ефективності: відношення вхідних параметрів до вихідних, тобто відношення використовуваних ресурсів до отриманих результатів). Наприклад, продуктивність праці, собівартість продукції. Якщо вхідні й вихідні параметри - це абсолютні показники, то інтегральні - відносні.

У свою чергу, структурні параметри можна розділити на ресурсні й функціональні. Ресурсні структурні параметри характеризують зношування (фізичне й моральне), старіння, залишкову потужність, запас ресурсів (трудових, матеріально-технічних, інформаційних, фінансових) і організаційних засобів (технології, методів, організаційної структури).

Функціональні структурні параметри  характеризують раціональність, ефективність функціонування системи стосовно використання організаційного потенціалу, керуючого впливу.

Розглядаючи данні методики, можна виділити, що при детальному підході виявляються загальні показники (складові ІП), які не дають повного й наочного уявлення про всі параметри. Наприклад, досить складно визначити за допомогою показників такі параметри, як традиції, досвід, віра в можливості організації, комунікаційна система, трудова етика й т.п. Ці параметри впливають на ІП і повинні враховуватися. При діагностичному підході експерти ґрунтуються на статистичну інформацію, що представлена у вигляді звітів, таблиць і графіків. Перевагою діагностичного підходу є те, що він може бути реалізований при аналізі й діагностиці стану організації по доступному як для внутрішніх, так і для зовнішніх аналітиків колу параметрів. Однак не завжди статистична інформація може наочно продемонструвати положення справ. Наприклад, при обстеженні такої важливої складової ІП, як фінансові ресурси ІП, навіть ґрунтуючись на статистичний матеріал (баланси, фінансові звіти й т.д.), експертові (без спеціальної підготовки) буде досить складно визначити положення справ.

Оцінка достатності інноваційного  потенціалу припускає виділення  й аналіз кожної з його складових.

У структуризації інноваційного  процесу можна дотримуватися  загальноприйнятої схеми: «фундаментальні  дослідження - прикладні дослідження - конструкторські та експериментальні розробки - дослідження ринку - конструювання - ринкове планування - дослідне виробництво - ринкове випробування - комерційне виробництво».[3]

Інноваційний потенціал  підприємства розглядається як комплексна категорія, яка характеризує частоту  і ефективність впровадження на підприємстві інновацій, їх розробку, готовність персоналу  до змін. Оскільки ризик під час фінансування, модернізації та оновлення виробництва є досить високим, оцінка інноваційного потенціалу підприємства з урахуванням його інтелектуальної складової дасть змогу потенційним інвесторам зорієнтуватися в прийнятті рішень щодо виділення коштів з метою реалізації інноваційної стратегії розвитку. Таким чином, інноваційний потенціал підприємства є важливим інформаційним ресурсом в процесі управління його розвитком [1].

Промислові підприємства, залучені в інноваційний процес, можна поділити на три групи:

— розробляють нові ідеї і реалізовують їх;

— розробляють нові ідеї;

— реалізовують вже розроблені ідеї.

Для оцінки і моніторингу  інноваційного потенціалу промислового підприємства пропонується з деякою періодичністю визначати позиції  підприємства в просторі оцінок інноваційного  потенціалу, для чого необхідно проаналізувати підприємство по ряду показників —  чинників інноваційного потенціалу, кожен з яких характеризує матеріально-технічну, або інтелектуальну складову, або  обидві одночасно. Склад чинників, використовуваних для оцінки кожної складової визначається експертним методом.

Ефективність інноваційного  процесу залежить від стану інноваційного  потенціалу підприємства, основу якого  складають фінансові, матеріальні, кадрові, інтелектуальні, інфраструктурні  і інші ресурси [3].

Інтелектуальна  складова. Характеризує можливості генерації і сприйняття ідей і задумів інновацій і доведення їх до рівня нових технологій, товарів, організаційних і управлінських рішень. Аналіз практичної діяльності промислових підприємств показує, що для її оцінки доцільно застосовувати такі показники.

Рівень інтелектуальної  складової інноваційного потенціалу розраховують сукупністю наступних  показників (коефіцієнтів): плинність  працівників високої кваліфікації, розраховується як відношення кількості  працівників, що звільнилися, до загальної  кількості працівників даної  кваліфікації; питома вага інженерно-технічного персоналу і науковців, розраховується як відношення їхньої кількості до всієї кількості працюючих; показник винахідницької (раціоналізаторської) активності, визначається як відношення кількості винаходів (рацпропозицій) до кількості працюючих чи інженерно-технічних  працівників; показник освітнього рівня, визначається як відношення кількості  осіб, що мають вищу (спеціальну) освіту відповідно до профілю діяльності підприємства, до загальної кількості працюючих  і т.п.

 

Питома вага вартості проданих ліцензій у поточному році в балансовому  прибутку підприємства	К5 = ЛП/ПБ	ЛП - вартість проданих ліцензій у поточному році, ПБ - балансовий прибуток підприємства у тому ж році
Питома вага вартості придбаних ліцензій у поточному році в балансовому  прибутку підприємства	К6 = ЛПР/ПБ	ЛПР - вартість придбаних ліцензій у поточному році, ПБ - балансовий прибуток підприємства у тому ж році
Кількість дослідних зразків, розроблених власними силами підприємства	К7	Х