Регулювання інноваційної діяльності в Україні

Аналізуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що за різноманіттям  форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів, у всіх промислово розвинених країнах є дещо загальне, що дає змогу виділити інноваційну політику як специфічний елемент системи державного регулювання. Так, відзначається погодженість інноваційної політики з усіма видами державної економічної політики взагалі.

Треба зазначити, що та чи інша модель підтримки інноваційного процесу є кращою. Вибір спрямованості державної політики залежить від багатьох чинників та особливостей інноваційного розвитку. Тоді як українська економіка намагалася вийти з кризи, застосовуючи традиційні технології, промислово розвинені країни спрямували свої зусилля на створення нової економіки, заснованої на знаннях, інформації та інноваціях. Сьогодні, маючи достатньо високий науково-технологічний потенціал, Україна недостатньо використовує його в національних інтересах. Українську інноваційну політику, яка все ще перебуває на стадії формування, можна кваліфікувати як таку, що тяжіє до англо-американської моделі, оскільки держава більше покладається на ринкові механізми стимулювання інноваційної діяльності, ніж на пряму підтримку інноваційного процесу. Але проблема полягає не в тому, що розвиток науки і науково-технічних розробок практично не фінансується державою, а в тому, що наука і економіка України розвиваються різними шляхами. Більшість розробок, виконаних вітчизняними науковцями, не мають практичного застосування у жодній галузі економіки країни. Це спричиняє фактичну ізольованість наукових установ від підприємництва, а отже, унеможливлює розвиток інноваційного процесу за рахунок ринкових важелів, оскільки інноваційна діяльність опинилася значною мірою поза межами ринку [ 22 ].

Тобто, основним завданням  державної інноваційної політики мають  бути заходи, спрямовані на створення  умов для органічного поєднання науково-технологічного і підприємницького середовища. Держава має посилити пряму підтримку інноваційного процесу у вигляді сприяння створенню інноваційної інфраструктури, становленню науково-виробничих об'єднань тощо, але лише істотні нововведення держава повинна заохочувати фінансово, наприклад, через пільгове оподаткування або за рахунок бюджетних асигнувань. Такий підхід дасть змогу не розпилювати державні кошти на підтримку малоперспективних нововведень і сприятиме інноваціям, спрямованим на економічний прорив і забезпечення стійкого зростання. Ринкових механізмів на сучасному етапі буде недостатньо для помітної інтенсифікації інноваційного процесу в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

В куросовій роботі було вивченно теоретичної бази іноватики, інноваційної політики та державного регулювання в Україні. Вивчення інноватика, як закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому.

Було проаналізовано сучасний стан інноваційної політики, його регулюючі законодавчі бази та дій держави направлені на розвиток інновації. Проблема в тому що Україна не може чітко визначить пріоритети туристичної сфери та сформує туристичну мережу, туристичний національний продукт, визначиться як туристична країна й інтегрується у світовий туристичний простір. Ми бачимо що діяльність направлена на розвиток туризму і курортів стане одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки держави, важливим джерелом наповнення бюджетів усіх рівнів, створення нових робочих місць та соціального розвитку держави. Сьогодні серед розвинених країн немає такої, де держава тими чи іншими методами не прагнула б сприяти інноваційному процесу. Аналізуючи державну політику розвинених країн щодо підтримки інновацій за ступенем державного регулювання, можна виділити два полюси. На одному знаходяться США та Велика Британія, де держава найменше втручається в економіку, зокрема й в інноваційну діяльність, на іншому - Франція та Японія, в яких держава найбільш активно підтримує інноваційний процесс всіма можливими методами.

Аналізуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що за різноманіттям форм і прийомів стимулювання інноваційної діяльності з боку державних органів, у всіх промислово розвинених країнах є дещо загальне, що дає змогу виділити інноваційну політику як специфічний елемент системи державного регулювання. Так, відзначається погодженість інноваційної політики з усіма видами державної політики взагалі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВОКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Антонюк Л.Л. Іновація: теорія, механізм розробки та комерціалізації: монографія / Л.Л.Антонюк, А.М.Поручник, В.С.Савчук.-К. : КНЕУ, 2003. – 394с.
2. Атаманчук Г.В. Государственное управление : учеб. пособ. / Г.В.Атаманчук. – М., 2000. – 260 с.
3. Бандурка И.В. Технологическая инновационная деятельность: Финансово-экономический аспект : монография / И.В. Бандурка, С.П. Захарченков, Е.Л. Товажнянская. – Харьков НТУ «ХПИ», 2003. – 320 с.
4. Бодюк. А.В. Інновації технологічних перетворень / А. Бодюк. – К. : Наукова думка, 1995. – 127 с.
5. Буднікевич І.М. Встановлення регіонального ринку інновацій в Україні / Чернівці: 2002. - 200 с.
6. Бубенко П. Ключові моменти формування регіональних інноваційних систем в Україні / П. Бубенко, В. Гусєв // Економіка України. – 2007. - №8. – 33-45 с.
7. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 440 с.
8. Варналий З. О составляющей инновационной модели / З. Варналий // Інвестиції : практика та досвід. – 2006. №11. – С. 19-19.
9. Ганущак Л.М. Шляхи використання зарубіжного досвіду управління інноваційним потенціалом підприємств в Україні // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №4(58). - С.135-142.
10. Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №8 (74). - С.107-115.
11. Гончарова Н.В. Напрями розвитку інтеграційних процесів у сфері фінансової підтримки малого підприємництва //Фінанси України. - 2003. - с.75-83.
12. Гончарова  Н.П.,  Перевозова  П.Г.  підруч.  Маркетинг инновационного процеса: Учебное пособие: – К.: 1998. – 267 с.
13. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент. Курс лекцій. – К.:МАУП, 1999. – 136 с.
14. Гринев  В.Ф. Инновационный  менеджмент: Учебное  пособие. – К.: МАУП, 2001 - 148 с.
15. Зайцева Н.А. Менеджмент в социально-культурном сервисе и туризме: Учеб. Для студ. высш. Учеб. Заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 224 с.
16. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма: Справочник. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 368 с.: ил.
17. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 256 с.: ил.
18. Іллященко С.М. Управління інноваційним розвитком : проблеми, концепції, методи : навч. посіб. / С.М. Ілляшенко. – Суми : Університетська книга, 2003. – 278 с.
19. Кіктенко О.В. Механізми державного регулювання інноваційного розвитку національної економіки України // Економіка та держава,  2006 - №  11. -   С. 53-56.
20. Кіфяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2003. - 300 с.
21. Лапко  О.О.  Інноваційна  діяльність  в  системі  державного регулювання. Київ. ІЕП, 1999. – 254 с.
22. Молчанов Н.Н. Инновационный процес: организация й маркетинг. – Санкт-Петербург, 1995.
23. Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів (Постанова від 22 травня 1996 p.).
24. Положення  про  порядок  реєстрації  випуску  інвестиційних сертифікатів  інвестиційного  фонду  та  інформації  про  їх  випуск (Протокол засідання державної комісії цінних паперів та фондового ринку від 15 січня 1998 р. №2).
25. Радченко В.В. Международный менеджмент.: Учебное  пособие. – К.: МАУП, 2000. – 240 с.
26. Рудакова  М.С.  Инновационный  процес  в  странах  развитого капитализма. – М., 1991.
27. Савчук В.С.  Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізація: Монографія / Савчук В.С. - К, 2003. - 396 с
28. Санто Б. Инновация как средство экономического развития. Пер. с венгерского. – М., 1990.
29. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: Підручник. - К.: Либідь, 2006. - 480 с.
30. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного та соціального розвитку на сучасному етапі // Економіка України. – 2004. – 4 . – С.65 -71.
31. http://zakon.rada.gov.ua Господарський кодекс України
32. http://zakon.rada.gov.ua Закон  України “Про  інноваційну  діяльність”. –  №40-1V  від 04.07.2002 р.
33. http://zakon.rada.gov.ua Закон України “Про  відновлення платоспроможності  боржника  або визнання його банкрутом”.
34. http://zakon.rada.gov.ua Закон України “Про інвестиційну діяльність”.
35. http://zakon.rada.gov.ua Закон  України “Про  наукову  і  науково-технічну  експертизу”  від 29.09.1999 p. №1069-XIV.
36. http://zakon.rada.gov.ua Конституція України (основний закон).