Регулювання інноваційної діяльності в Україні

Інноваційний менеджмент необхідно розглядати як систему управління, що активно впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної, інвестиційної, соціально-економічної, політичної діяльності як окремої організації, так і країни загалом. В умовах нашої країни, коли відбувається реформування відносин власності і стимулювання розвитку підприємництва, коли нововведення стали неодмінною складовою всіх структур, від органів державної влади до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного управління стає важливим чинником розвитку країни, її виживання, конкурентоспроможності та комерційного успіху будь-якої організації і на світовому рівні. Саме інноваційний менеджмент  як система управління призначений для вирішення незадовільних ситуацій при управлінні змінами, орієнтованих на розвиток суспільства та задоволення його потреб.

Інноваційне управління створює умови як виживання, так  і зростання господарських організацій, формування науково містких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту  товарних ринків, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств. Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох підсистем: керуючої підсистеми (суб’єкта управління) і керованої підсистеми (об’єкта управління).

Суб’єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути менеджери і спеціалісти різного рівня залежно від об’єкта управління. Об’єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій [ 30 ].

Інноваційному менеджменту, як будь-якій іншій системі притаманні такі якості: взаємозв’язок і взаємодія  всіх компонентів системи; цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість з місією і цілями організації; адаптивність, гнучкість до змін середовища; автономність елементів організаційної структури, функцій управління; багатофункціональність і багатоаспектність, що реалізується через здатність до переналагодження, переорієнтації, оновлення відповідно до змін середовища. Інноваційний менеджмент націлений на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках фірми з метою створення можливості її конкурентоспроможності на ринку в довгостроковій перспективі. Він має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію як внутрішніх, так і зовнішніх структурних елементів інноваційного процесу, створити певну гармонію роботи.

Специфіка управління нововведеннями така, що з одного боку, необхідно  стимулювати висування якомога  більшої кількості ідей, пов’язаних з інноваціями достатню свободу дій співробітників інноваційного процесу, створити позитивні мотиви праці, а з іншого – необхідно здійснити контроль за інноваційним процесом у межах стратегічного планування.

Виділення функцій в  інноваційному менеджменті зумовлене різноманітністю управлінської діяльності в ланцюзі: ідея – наукові дослідження – розробки – проектування – виробництво – реалізація інновацій [ 28 ].

Під функціями розуміється  вид діяльності, яка необхідна  для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

Можна виділити такі функції: прогнозування, формування інноваційних ідей, планування, координація, організація, стимулювання, контроль,  які повністю окреслюють предметні сфери управлінської  діяльності.

Функція прогнозування в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі зміни техніко-економічного, технічного, соціального стану об’єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз – це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взає’мовиключаючих можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об’єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності. Прогнозування – це не тільки функція сучасного менеджменту, яка базується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу. Прогнозування не можливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації. Перед початком прогнозування завжди ставиться мета прогнозу. Бачення визначає мету, яка, у свою чергу, випливає з певної стратегії, що показує, де організація планує опинитись у визначений час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Інструменти державної підтримки іновацій в туризму

Одним з інструментом підтримки інновації в туризму  на сьогоднішній день можно вважать  сертифікація та категоризація.

Сертифікація. Починаючи з жовтня 1999 року, з метою підвищення рівня туристичного обслуговування, сприяння споживачам у свідомому виборі туристичних послуг, забезпечення рівних можливостей суб’єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров’я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки, в Україні була впроваджена сертифікація та категоризація об’єктів туристичної індустрії, зокрема, засобів розміщення та закладів харчування. 

Сертифікація готельних  послуг та послуг харчування, що надаються  суб’єктами туристичної діяльності (готелі, мотелі, туристичні бази, кемпінги, оздоровчі заклади  тощо), є обов’язковою та проводиться виключно в державній системі сертифікації, яка створена Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики [ 24 ].

Сертифікація  проводиться згідно “Правил обов’язкової сертифікації готельних послуг” та “Правил обов’язкової сертифікації послуг харчування”, затверджених наказом Державного комітету по стандартизації метрології та сертифікації України, на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів, чинних в Україні, щодо безпеки для життя та здоров’я людей, захисту їхнього майна та охорони навколишнього середовища.

Обов’язкову сертифікацію послуг в Україні мають право  проводити підприємства державної  форми власності, офіційно акредитовані як органи з сертифікації  в державній системі сертифікації  УкРСЕПРО на проведення робіт з сертифікації конкретного виду послуг. Такі органи є практично в усіх областях України й підприємство для проведення сертифікації своїх послуг може звернутися до будь – якого органу з сертифікації за власним вибором.

Крім сертифікації та категоризації стратегія сталого розвитку туризму і курортів в Україні. Розглядаючи концепцію стратегії ми можемо проаналізувати її актуальність. Отже,. актуальною проблемою на сьогоднішній день ми можемо вважати перехід до багатоукладної економіки з розвинутими ринковими відносинами, що супроводжується кризовими явищами, вимагає  ухвалення нових,  нестандартних рішень у всіх сферах діяльності суспільства. Питання розвитку туризму сьогодні, безумовно, стоять в ряду першочергових серед завдань економічного піднесення країни. Реалізація даного проекту дозволить здійснити відповідну переструктуризацію діяльності багатьох взаємопов’язаних галузей і напрямів соціально-економічного життя держави, зорієнтувати населення, владні, управлінські та бізнесові структури  на комплексний підхід до забезпечення ефективного використання переваг і можливостей вітчизняної туристичної сфери, обумовлених природно-кліматичними умовами, національними традиціями та історичними особливостями, з урахуванням вимог щодо захисту довкілля та збереження і збагачення історико-культурної спадщини [ 23 ].

А головною проблемою, інноваційність  засобу її рішення можна вважати проект спрямований на економічне зростання України, реалізацію взятого нею курсу на євроінтеграцію. Реалізація проекту передбачає зміцнення і вдосконалення правових, організаційних та соціально-економічних засад реалізації державної політики України в галузі туризму і курортів, спрямованих на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей і відпочинку, шляхом створення конкурентоспроможної на світовому ринку туристичної та курортної галузі, здатної задовольняти попит українських та іноземних туристів та відпочиваючих.

Головним очікуваним практичним результатом є те що Україна чітко визначить пріоритети туристичної сфери та сформує туристичну мережу, туристичний національний продукт, визначиться як туристична країна й інтегрується у світовий туристичний простір. Розвиток туризму і курортів стане одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки держави, важливим джерелом наповнення бюджетів усіх рівнів, створення нових робочих місць та соціального розвитку держави.

Даний проект спрямований  на те, щоб усі  групи населення, що проживають на території України, отримали позитивний ефект від його впровадження. У багатьох пенсіонерів з’являться додаткові можливості  стати учасниками програми „зелений туризм”. Школярі зможуть наперед змоделювати своє майбутнє доросле життя - від визначення місця проживання і до вибору професії. А доросле працездатне населення у подальшому отримає нові робочі місця, можливість оволодіння багатьма новими спеціальностями.

3. Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні

Господарський Кодекс України :: Глава 34: Правове регулювання інноваційної діяльності.

Стаття 325. Інноваційна діяльність

1. Інноваційною діяльністю у  сфері господарювання є діяльність  учасників господарських відносин, що здійснюється на основі  реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Стаття 326. Інвестування інноваційної діяльності 1. Інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту [ 36 ].  
2. Формами інвестування інноваційної діяльності є:

• державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;
• комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
• соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
• іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
• спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

3. Загальні умови реалізації  інвестицій в Україні визначаються законом.  
Стаття 327. Види інноваційної діяльності

1. Інноваційна діяльність  передбачає інвестування наукових  досліджень і розробок, спрямованих  на здійснення якісних змін  у стані продуктивних сил і  прогресивних міжгалузевих структурних  зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції.  
2. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

• проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
• розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
• розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
• технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

3. Інвестування відтворення  основних фондів і приросту  матеріально-виробничих запасів  здійснюється як капітальні вкладення.  
Стаття 328. Державне регулювання інноваційної діяльності  
1. Держава регулює інноваційну діяльність шляхом:

• визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;
• створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
• створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

2. Держава здійснює  контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій. 
Стаття 329. Державні гарантії інноваційної діяльності

1. Держава гарантує  суб'єктам інноваційної діяльності:

• підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;
• підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;
• охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;
• вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;
• підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності [ 34 ].