Інноваційна діяльність як об'єкт інноваційного менеджменту

Сучасні економічні умови вимагають від менеджерів значної уваги до організації інноваційної діяльності, забезпечення її результативності, підвищення ефективності роботи всіх учасників інноваційного процесу. Чим більше працівників організації долучається до інноваційної діяльності, тим гнучкішою і мобільнішою вона стає, тим вагомішою є віддача від реалізації інновацій завдяки скороченню термінів їх упровадження.

Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Вона є невід'ємною складовою виробничо-господарської діяльності сучасних організацій і зорієнтована на оновлення і вдос-коналення її виробничих сил і організаційно-економічних відносин.

Сутність інноваційної діяльності полягає не лише у винахідництві. Вона передбачає вмілу організацію впровадження новацій, в т. ч. і створених іншими. Це потребує особливого, новаторського, антибюрократичного стилю мислення менеджеріворганізації, зорієнтованого на нововведення, координування і узгодження діяльності зі створення та впровадження новацій усімаструктурними ланками і службами.

Менеджерам належить провідна роль у реалізації завданьінноваційного розвитку організацій. У світі на одного вченогоприпадає 10 менеджерів, які відбирають перспективні науково-технічні досягнення, своєчасно патентують винаходи, займаютьсяпросуванням наукомістких товарів на ринок.

Однак лише частина працівників, задіяних у процесі створення інновації, бере на себе відповідальність за прийняття рішеннящодо її практичного використання на підприємстві. Такі рішення,як правило, ризиковані і приймаються здебільшого вищим керівництвом підприємства або його власником. Тих, кому часто доводиться ініціювати залучення інновацій, називають інноваторами.

Отже, суб'єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи по-зичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційна діяльність підприємства спрямована на створення і залучення із зовнішнього середовища таких інновацій, якіб сприяли підвищенню його конкурентоспроможності, зміцненнюринкових позицій, забезпечували перспективу розвитку. Однакможливості різних підприємств щодо залучення інноваційвідрізняються, що зумовлено передусім існуючими ресурснимиобмеженнями, особливо фінансовими. Тому управління інноваційною діяльністю має здійснюватися, з одного боку, з огляду напотенційні можливості інновації у формуванні конкурентних переваг, а з іншого — з урахуванням інвестиційних можливостейпідприємств. Це потребує економічного обґрунтування доцільності впровадження кожної, навіть, на перший погляд, перспективної новації, що дасть змогу керівництву приймати позитивне рішення лише щодо тієї новинки, яка створить для фірми суттєвіконкурентні переваги і забезпечить належну економічну віддачу.

Інноваційна діяльність і інноваційний процес за своїм змістом дещо різняться. Інноваційний процес є ширшим поняттям іохоплює всі стадії створення новинки — від ідеї до конкретногопродукту, технології або послуги, які використовують у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, в т.ч. їїдифузія у нові умови і місця застосування. А інноваційна діяльність — це дії людей, спрямовані на створення чи впровадженняінновації на певній стадії інноваційного процесу.

Інноваційний процес — процес перетворення наукового знання наінновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовнийланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки і впровадження у практику.

Під час інноваційного процесу створюються не лише очікувані інноваційні продукти, а й супроводжувальні інновації, які єрезультатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі.

1. Наука. На цьому  етапі розробляють теоретичні  основипроблеми. Він охоплює стадії фундаментальних і прикладнихдосліджень.

Фундаментальні дослідження. Вони спрямовані на ви-вчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їхпроведення є гіпотеза, яка потребує підтвердження. Результатомфундаментальних досліджень можуть бути відкриття.

Відкриття — науковий результат, що вносить радикальні зміни віснуючі знання, розкриває невідомі досі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на перебіг науково-технічного прогресу і розвиток цивілізації, є джерелом винахо-дів.

Світовий досвід показує, що фундаментальні дослідженнядають позитивний результат лише у 10% випадків; практичне застосування матиме ще менше. Г. Форд вказував: «Самі по собіідеї цінні, але кожна ідея, врешті-решт, — тільки ідея. Завданняполягає в тому, щоб реалізувати її на практиці».

Якщо дослідження мають цілеспрямований, пошуковий характер, то позитивних результатів буде більше. Ці дослідження завершуються обґрунтуванням та експериментальною перевіркоюнових методів задоволення суспільних потреб, їх результатом євинаходи.

Винахід — результат НДДКР, що відображає принципово новий механізм, який може зумовити появу нових інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

Фундаментальні наукові дослідження здійснюються спеціалізованими науковими закладами і фінансуються переважно державою. Щодо України, то вона за останнє десятиліття майже втратила науковий потенціал, фундаментальні дослідження фі-нансуються недостатньо і тому не дають відчутних результатів.

Прикладні дослідження. Вони визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень, їх результатом є нові технології, матеріали, системи.Ці дослідження також потребують значних інвестицій, є ризикованими і виконуються, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вищими навчальними закладами на замовлення держави або коштом великих промислових компаній, акціонерних товариств, інноваційних фондів то-що.

Техніка. На цьому етапі теоретичні конструкції явищ іпроцесів втілюють у матеріальну оболонку. Він охоплює стадії дослідно-конструкторських і проектно-конструкторських робіт,які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чинового продукту. Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію на неї,створюють дослідні зразки, починають експериментальне вироб-ництво. Ці роботи здійснюють самі організації (за наявності відповідних лабораторій, конструкторських бюро, експериментального виробництва) або на їх замовлення вищі навчальні заклади чи спеціалізовані конструкторські бюро; фінансують їх, як правило, зацікавлені фірми (у т.ч. на засадах спільної з іншими фірма-ми участі).

Виробництво (комерціалізація нововведення). Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити). Цейетап охоплює кілька стадій:

- дослідження ринку: вивчають готовність ринку до сприйняття нововведення; оцінюють можливість формування нових споживчих потреб, які він може задовольняти; визначають формупросування новинки на ринок, можливість її модифікації для окремих його сегментів;

- конструювання: формують дизайн новинки з дотриманням естетичних, ергономічних (пов'язаних з оптимальним пристосуванням умов виробництва для ефективної праці), функціональних вимог і з урахуванням преференцій споживачів вибраногосегменту ринку (сучасність, комфортність, вишуканість, лаконічність, цінові характеристики тощо); розробляють маркетингові заходи для просування товару на ринок;

- ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий товар, його асортиментний ряд, можливі ринки збуту; оцінюють витрати на виготовлення і прогнозують майбутні доходи від продажу;

- дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьовують технологічний процес; складають кошторис витрат;

- ринкове випробування: здійснюють рекламну кампанію до появи товару на ринку; визначають прогнозну ціну; випускають пробну партію товару, оцінюють попит на неї; за необхідності вносять зміни у тактику маркетингу чи дизайн товару;

- комерційне виробництво: формують портфель замовлень на виготовлення партій товару; укладають угоди з постачальниками; розробляють логістичні схеми; вибирають канали збуту;проектують і створюють систему управління виробництвом; виготовляють і реалізують продукцію у запланованих обсягах; відпрацьовують систему управління якістю; удосконалюють політику ціноутворення і методи стимулювання збуту.

Етап комерціалізації нововведення є завершальним в інноваційному процесі. Однак новий продукт не завжди залишається власністю підприємства, яке його створило. Право на виго-товлення нового продукту можуть отримати й інші підприємства,придбавши відповідну ліцензію (лат. Іі-centia — право), відбува-ється дифузія нововведення.

Організації, стаючи учасниками інноваційного процесу напевному його етапі, зіставляють вигоди, які вони можуть отрима-ти, і витрати. При цьому слід бути виваженими щодо джерел іумов фінансування. Результати, які організації можуть отриматина різних етапах Інноваційного процесу, і необхідні джерела фі-нансування інноваційної діяльності наведено у табл. 2.1.

Отже, завершальною ланкою і результатом інноваційногопроцесу є створення конкурентоспроможного продукту. Протеконкурентоспроможність залежить від ступеня новизни ідеї, взя-тої за основу нового продукту чи технології. Якщо ідея принци-пово нова, то життя новинки буде тривалим. Вона швидко поши-рюється і приносить комерційну вигоду інноваторам і суспільствузагалом.

Таблиця 2.1

Результати інноваційної діяльності організацій і джерела їїфінансування на різних етапах інноваційного процесу

Іншими словами, економічне зростання зумовлене іннова-ційним розвитком, основою якого є створення наукомістких про-дуктів. Однак не всі організації мають для цього належну базу.Інноваційна діяльність таких організацій може грунтуватися навдосконаленні та модифікації існуючих товарів, пошуку іншоїсфери їх застосування, поширенні їх на інші сегменти ринку, на-данні їм нових властивостей, тобто здатності краще задовольнятисуспільну потребу. Організація може скористатися готовими нау-ково-технічними розробками, які мають комерційну привабли-вість: через придбання ліцензій, застосування франчайзингових(англ. franchising — угода про передавання права на використан-ня торгової марки, в т. ч. технології ведення бізнесу) чи лізинго-вих (англ. lysis — довготермінова оренда) схем. У такій ситуаціїважливо знати, який вид інноваційної діяльності може принестинайбільшу користь суб'єкту підприємництва.

Отже, на рівні організацій (фірм, підприємств) інноваційнийпроцес, попри націленість на створення нової споживчої вартості,характеризується значно сильнішим прагненням його учасниківдо комерційного успіху.

Інноваційний процес в організації здійснюється в кілька ета-пів:

генерування ідей щодо способів задоволення нових сус-пільних потреб;

розроблення задуму та попереднє оцінювання його рин-кової привабливості;

аналіз інституційних умов реалізації задуму і супрово-джувальних витрат, їх зіставлення з фінансовими можливостямиорганізації;

конструкторське і технологічне розроблення нового то-вару;

пробний маркетинг (прогнозування попиту і оцінюваннямайбутніх вигод);

планування та організація процесу виробництва новоготовару;

комерційна реалізація новинки.

Оскільки ці етапи є сутністю інноваційної діяльності в орга-нізації, то їх проходить більшість суб'єктів ринку. Якщо ж орга-нізація не має необхідного наукового потенціалу, то деякі з нихможуть бути відсутні або наповнені іншим змістом. Наприклад,4-й етап передбачає обгрунтування доцільності придбання ліцен-зії на новинку з метою її освоєння і реалізації. У цьому разі немаєпотреби у здійсненні 5-го етапу — пробного маркетингу, оскількиновинка уже підтвердила свою комерційну привабливість. Однактоді у процес економічного обгрунтування включають визначен-ня місткості того сегменту ринку, на якому передбачається реалі-зація новинки, і прогнозну ціну.

Отже, дифузія і вдосконалення новації також є складовимиінноваційного процесу. Вони дають змогу поширити новацію наінші галузі. Дифузія технологічних нововведень (технологій)здійснюється шляхом їх трансферу.

Трансфер технологій — передавання суб'єктам, які не є авторамитехнологічних новацій, права на їх використання через продаж лі-цензій і надання інжинірингових послуг.

Трансфер нововведень (технологій) здійснюється лише в ра-зі отримання економічної вигоди обома сторонами, які беруть уньому участь. Покупця технології приваблюють можливості ви-готовлення продукту, що має ринковий попит, без значних витратчасу на власні науково-технічні дослідження, а також можливістьналагодження бізнесу за наявності ресурсів, але відсутності тех-нології. Для значної кількості підприємств, зокрема українських,трансфер технологій є єдиною можливістю підняти свій техніко-технологічний рівень і наблизитися до потреб ринку, оскільки ре-сурсні обмеження (кваліфікаційні і фінансові) не дають змогиздійснювати наукові дослідження власними силами.

Модель інноваційного процесу в окремо взятій організаціїдещо відрізняється від загальної. Вона охоплює шість етапів.

Виявлення потреби у нововведенні (виявлення і аналізпроблеми, усвідомлення потреби в нововведенні, переконаннячленів організації у необхідності нововведення).

Збирання інформації про можливі нововведення, які за-безпечать розв'язання проблеми (пошук інформації щодо спосо-бів розв'язання подібних проблем, виявлення варіантів іннова-ційних рішень).

Оцінювання інноваційних проектів за критеріями здійс-нимості і економічної доцільності (розроблення інноваційнихпроектів, оцінювання прогнозних результатів впровадження кож-ного проекту, вибір інноваційного проекту).

Прийняття рішення про впровадження інновації (рішенняпро доцільність впровадження відібраного інноваційного проек-ту, ухвалення рішення вищим керівництвом).

Впровадження нововведення (пробне впровадження; пов-не впровадження; використання).

Інституціоналізація нововведення (рутинізація, модифіка-ція, дифузія).

Рішення про впровадження новації приймає менеджер вищоїланки фірми після появи проблеми, яку неможливо розв'язатизвичним способом. Це стимулює керівництво до пошуку новихспособів дій, розроблення інноваційних проектів, оцінювання їхекономічної вигідності, здійснимості за існуючих ресурсних мо-жливостей та відбору кращого із запропонованих інноваційнихпроектів, їх пробного впровадження, позитивний результат якогодає підстави для тиражування і розповсюдження інновації.

Оптимальне поєднання виробничої та інноваційної діяльно-сті дає змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий про-цес і продукцію, а й діяти на випередження, виявляти новіперспективні напрями чи форми бізнесу, диверсифікувати (поєд-нувати багато видів) діяльність з метою задоволення нових суспі-льних потреб. Однак пошук напрямів інноваційних змін має бутисистемним. Тільки шляхом цілеспрямованого і організованогоаналізу можливостей, які надає середовище господарювання, сво-єчасного і обґрунтованого залучення економічно вигідних для ор-ганізації нововведень можна постійно поліпшувати її діяльність,підвищувати престиж і конкурентоспроможність.