Договір про передачу ноу-хау

За нетрадиційного підходу договір про передання ноу-хау слід розглядати як самостійний договір; він повинен будуватися за моделлю договору купівлі-продажу; його слід розглядати як самостійний тип договорів, пов’язаних із реалізацією науково-технічного прогресу [5].

У науковій літературі, виходячи з широкого трактування «ноу-хау», виділяють окремі види договорів  про передання «ноу-хау», використовуючи для цього різні критерії. Так, залежно від предмета, що передається за договором, виділяють: договори про передання технічного «ноу-хау» (договір про передання; договір про передання статистичних розрахунків і т. ін.); договори про передання комерційного «ноу-хау» (договір про передання картотеки клієнтів; договір про передання даних про фінансування); договори про передання управлінського «ноу-хау» (договір про передання методів взаємодії фірм, що кооперуються, договір про передання методів управління); договори про передання фінансового «ноу-хау» (договір про передання форм і методів інвестування в цінні папери, договір про передання форм і способів кредитування) [8].

Погодитися з такою класифікацією не можна, оскільки, у запропонованій класифікації не розрізнено поняття «ноу-хау», і «комерційна таємниця» в тій частині, в якій вона не є ні «ноу-хау», і «інформація». Залежно від обсягу прав, що передаються, виділяють договір про передання «ноу-хау» на виключній основі та договір  про передання простого «ноу-хау» [9]. Так, за договором про передання «ноу-хау» на виключній основі володілець права на «ноу-хау» зобов’язується надати «ноу-хау» тільки одному набувачу на певній території. Сам же володілець права на «ноу-хау» в такому разі не має права використовувати його, якщо договором не передбачене інше. За договором про передання простого «ноу-хау» (невиключного) володілець права на «ноу-хау» може сам використовувати «ноу-хау». Більш того, у даному випадку передбачається передання «ноу-хау» третій особі. У той же час у договорі сторонами можуть бути передбачені обмеження, відповідно до яких володільцеві права на «ноу-хау», наприклад, надається право передати «ноу-хау» тільки одному набувачеві. Здається, що дана класифікація цілком відповідає суті «ноу-хау», можливості його використання і впливає на наповненість прав та обов’язків сторін. В економічній та юридичній літературі пропонуються класифікації і за іншими підставами. Однак, яке ж місце в системі цивільно-правових договорів України посідає договір про передання «ноу-хау». У практиці укладення договорів про передання «ноу-хау» застосовуються такі види платежів:

– періодичні платежі (процентні  відрахування) протягом строку дії  договору про передання «ноу-хау» — роялті;

– тверді (фіксовані) суми платежів — паушальні платежі;

– періодичні платежі (роялті) в поєднанні з паушальним платежем — комбіновані (змішані платежі) [10].

Основним обов’язком володільця права на «ноу-хау» є наділення набувача «ноу-хау» правом на використання «ноу-хау» шляхом передання інформації, що становить його суть. Під переданням інформації, що становить «ноу-хау», розуміється надання набувачу, на відміну від договору про розкриття «ноу-хау», повного обсягу інформації. При цьому передання інформації може здійснюватися залежно від угоди сторін у різних формах:

– у формі передання  технічної та іншої документації;

– у формі надання необхідної технічної допомоги;

– у формі співбесіди та демонстрації того або іншого об’єкта (моделі, агрегату, пристрою), у процесі  яких набувачеві «ноу-хау» повідомляються технічні відомості, розкриваються закладені в об’єкті конструктивні та інші рішення;

– у формі навчання фахівців набувача (передання досвіду, навичок, прийомів роботи);

– у формі продажу обладнання, приладів, матеріалів, необхідних для  освоєння технологічних процесів [12].

Процес передання «ноу-хау» завершується врученням володільцем  права на «ноу-хау» набувачеві «ноу-хау» опису «ноу-хау» за актом у визначений у договорі день або строк.

Разом із тим нерідко володілець права на «ноу-хау» проводить конференції, дозволяючи набувачу їх відвідувати, а  також відвідувати власні виробництва. У таких випадках суть усного розкриття  змісту «ноу-хау» і конфіденційної інформації повинна бути письмово підтверджена впродовж обумовленого періоду часу, ставши частиною опису про передане «ноу-хау». Надзвичайно важливими  є також положення про «ноу-хау» («показати, як це робиться»), за якими  володілець права на «ноу-хау» погоджується продемонструвати, як правильно використовувати  дане «ноу-хау».

Договір про передання «ноу-хау» — самостійний договір у сфері права інтелектуальної власності. Хоча договір про передання «ноу-хау» не входить до переліку договорів про трансфер технологій, передбачених Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», за його допомогою можна опосередкувати трансфер технологій. При цьому договір про передання «ноу-хау» повинен містити обов’язкову умову — збереження конфіденційності інформації, що становить цей об’єкт технології, і не підпадає під імперативні вимоги зазначеного Закону стосовно істотних умов договорів про трансфер-технологій.

1.За договором про передання «ноу-хау» одна сторона — його право володілець — зобов’язується надати другій стороні — його набувачу — право на використання «ноу-хау» в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач — прийняти «ноу-хау», зберігати його конфіденційність упродовж усього строку дії договору і вносити його право володільцеві платежі, обумовлені цим договором, якщо ним не передбачене інше. Володілець права на «ноу-хау» зобов’язаний зберігати конфіденційність «ноу-хау» впродовж усього строку дії договору.

2. Договір про передання «ноу-хау» повинен бути укладений у письмовій формі, недотримання якої тягне за собою його анулювання.

3. Договір про передання «ноу-хау» є консесуальним, двостороннім і відплатним, якщо умова про безвідплатність не обумовлена в самому договорі.

4. Виходячи з правової природи договору про передання «ноу-хау», до його обов’язкових умов (істотних і необхідних) слід віднести: предмет; режим конфіденційності щодо «ноу-хау»; спосіб передання «ноу-хау»; ціну; порядок розрахунків.

5. До ініціативних умов слід віднести: умови про територію використання «ноу-хау», про строк встановлення обмежень за сферами використання «ноу-хау», за видами використання, за обсягом виробництва; дозвіл на укладення субдоговорів про передання «ноу-хау», про вдосконалення «ноу-хау» і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення; умови про комерційні передумови, спрямовані на забезпечення реалізації продукції, підстави зміни та доповнення умов договору; загальні та спеціальні форми цивільноправової відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.проблеми захисту та охорони прав на «ноу-хау» у  вітчизняному законодавстві

 

Стрімке зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності у соціально-економічному розвитку суспільства, утвердження творчої  розумової праці як найважливішого чинника успішного виробничого  та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках загострює проблему створення надійної та ефективної системи охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної  власності. За сучасних умов охорона та захист прав інтелектуальної власності є найважливішою інституцією регулювання відносин у цій сфері.

Світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу; сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни; стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі; перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні [6].

Необхідність охорони  та захисту прав інтелектуальної  власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців  шляхом надання їм обмежених у  часі прав щодо контролю над використанням  власних творів; стимулювання творчої  інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій; поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем; захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці [3].

До об’єктивних підстав  припинення права на «ноу-хау» належать: знищення відомостей, що становлять зміст  «ноу-хау»; закінчення строку дії зобов’язань  зі збереження конфіденційності інформації, що становить суть «ноу-хау», особою, якій «ноу-хау» було довірене його право володільцем, за умови, що вказана особа, розкривши цю інформацію, робить її загальнодоступною або загальновідомою для необмеженого кола осіб; примусове припинення права на «ноу-хау» у випадках, передбачених законом.

 Серед дій, що тягнуть  за собою порушення права володільця  на «ноу-хау», — неправомірне  збирання інформації, що становить «ноу-хау»; розголошення, а також схилення до розголошення «ноу-хау», неправомірне використання «ноу-хау». Способами захисту права на «ноу-хау» є: відшкодування збитків і припинення дій, що порушують право володільця права на «ноу-хау» [4].

Доцільно впроваджувати  двостадійний  порядок передання  «ноу-хау» і права на його використання. Перша стадія — укладення договору про розкриття «ноу-хау», а друга — укладення договору про передання «ноу-хау». Договір про розкриття «ноу-хау» не є попереднім договором, оскільки його метою є не лише укладення в майбутньому договору про передання «ноу-хау», але й обумовлене цим попереднє ознайомлення зі змістом самого «ноу-хау», збереження його в режимі конфіденційності для третіх осіб, а найголовніше — це гарантії дотримання інтересів сторін на випадок не укладення договору про передання «ноу-хау» [5].

Так, володілець права на «ноу-хау» має право вимагати нерозголошення конфіденційної інформації про останній, а набувач, який так і не отримав право на «ноу-хау», звільняється від відповідальності за відмову від укладення такого договору, якщо інформація, що становить «ноу-хау», не відповідає його інтересам як набувача або ознакам «ноу-хау».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 «Ноу-хау» є специфічним  нетрадиційним об’єктом права інтелектуальної власності, правовий режим якого характеризується такими особливостями:

1) конфіденційність —  основа надання права на «ноу-хау»;

2) квазі виключний характер права на «ноу-хау»;

3) незастосування формальних  процедур (засвідчення прав, їх реєстрація, експертиза об’єктів і т. ін.) як умови надання охорони «ноу-хау»;

4) необмежений строк охорони.

Специфіка права на «ноу-хау» виявляється в тому, що момент його виникнення визначається моментом вжиття заходів щодо охорони конфіденційності відомостей, що його становлять.

Квазі виключне право на «ноу-хау» існує до тих пір, поки зберігається фактична монополія володільця на інформацію, що становить зміст «ноу-хау». Володільцями права на «ноу-хау» можуть виступати як суб’єкти підприємницької діяльності, так і інші особи.

Відсутність серед володільців  права на «ноу-хау» фігури автора, а  також можливість множинності володільців права на тотожні «ноу-хау» — одна з особливостей суб’єктного складу відносин з використання «ноу-хау», що відрізняє його від суб’єктного складу авторських або винахідницьких правовідносин.

До первинних способів виникнення права на «ноу-хау» належать: самостійне (незалежне) створення інтелектуальною, творчою працею фізичної особи об’єкта, що відповідає ознакам «ноу-хау»; створення «ноу-хау» робітником у процесі здійснення ним своїх трудових обов’язків або за завданням роботодавця, внаслідок чого володільцем права на «ноу-хау» стає роботодавець; створення іншого «ноу-хау» в процесі переробки (удосконалення) існуючого, отриманого набувачем від його право володільця за цивільно-правовим договором.

Договір про передання  «ноу-хау» — самостійний договір  у сфері права інтелектуальної  власності. Його не можна розглядати як не пойменований стосовно такого типу договорів, як договори з розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, оскільки право на "ноу-хау" не належить до абсолютних виключних, що виникають на традиційні об'єкти інтелектуальної власності.