Договір про передачу ноу-хау

 

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ ТА ЗБОРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

Обліково –  економічний факультет

 

 

 

РЕФЕРАТ

з курсу: «Інтелектуальна власність»

на тему

«Договір про передачу ноу-хау»

 

 

 

 

 

 

 

 

Ірпінь – 2013р

ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. Поняття, ознаки та види «ноу-хау»
2. Умови та зміст договору про передачу «ноу-хау. Види договорів
3. Проблеми захисту та охорони прав на «ноу-хау» у  вітчизняному законодавстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В Україні в умовах розвитку економіки суб'єкти підприємницької  діяльності ведуть конкурентну боротьбу за прибутковість свого бізнесу,яка  певною мірою залежить від уміння розпоряджатися результатами інтелектуальної творчої діяльності людини, до яких уже тривалий час належить «ноу-хау».

Після кодифікації вітчизняного цивільного законодавства в Україні  не проводилося комплексного наукового  аналізу проблем «ноу-хау», хоча аналіз викладених у науковій літературі теоретичних концепцій, положень і  рекомендацій показав, що значне коло проблем, пов’язаних з «ноу-хау», вимагає подальшого дослідження. На сьогоднішній день питання, пов’язані із організаційно-правовим використанням «ноу-хау», розглядаються багатьма вченими, серед яких особливо слід відмітити спеціалістів в галузі приватного права таких, як Свядоч Ю.І., Богуславський М.М., Сахарова О.А., а також Балакін Д.В., Князєв С.О. На жаль, доводиться констатувати, що спеціальне законодавство, яке б докладно регламентувало б правову охорону «ноу-хау», в Україні є відсутнім. Тобто існує проблема забезпечення правової охорони ноу-хау як об’єкта інтелектуальної власності.

Останніми роками в усьому світі спостерігається зростання обсягів «ноу-хау» в комерційному обігу країн. При цьому, за статистичними даними, патенти та ліцензії становлять 20%, патенти та ліцензії разом з передачею «ноу-хау» – 50%, угоди про передачу «ноу-хау» – 30% від комерційного обігу.

З розвитком конкуренції  на національному та міжнародному ринках стає дедалі актуальнішим питання визначення «ноу-хау» та механізм регулювання  відносин у процесі використання «ноу-хау», з метою правильного його розуміння та застосування, оскільки Цивільний кодекс України не використовує поняття «ноу-хау», хоча воно застосовується в ряді нормативно-правових актів України, тому доцільно вияснити значення поняття «ноу-хау», а також з'ясувати правову природу договору про його передачу.

Метою даної роботи на підставі аналізу нормативно-правових актів, наукової літератури дослідити сутність і значення терміну  «ноу-хау» в Україні та визначити правову природу договору про його передачу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття, ознаки та види «ноу-хау»

 

Стрімкий розвиток науки  і технологій у світі вимагає  застосування ефективних засобів захисту  об'єктів інтелектуальної власності, які є основною рушійною силою  цього процесу. Державне посвідчення  прав на такі об'єкти є основною гарантією  їх правової охорони. Проте, такий об'єкт  як «ноу-хау» по суті передбачає збереження в таємниці відповідної інформації. Саме тому на сьогодні не існує єдиної думки, щодо поняття «ноу-хау» та його місця в системі об'єктів інтелектуальної  власності [10].

Термін «ноу-хау» походить від англійського вислову «know how», який перекладається – знаю як зробити. Прийнято вважати, що термін «know how» вперше з’явився у юридичній практиці в США у рішенні по судовій справі «Дізенд проти Брауна» 1916 року. З цього часу цей термін почав широко використовуватись в світовій практиці.

Розвиток «ноу-хау» відбувався у декілька етапів. На першому з  них (початок ХХ ст.) «ноу-хау»» являло собою інформацію (додаткові відомості), що зберігалася володільцем патенту  в секреті, володіння якою давало змогу використовувати винахід. Саме в цій якості «ноу-хау» стало  залучатися до товарообігу, стаючи об’єктом операцій, безпосередньо пов’язаних з використанням винаходів, а, отже, стаючи об’єктом правового регулювання. На наступному етапі (середина ХХ ст.) режим конфіденційності поширився не лише на додаткові відомості, пов’язані з використанням технічних рішень, але й на них самих, що дозволило ввести в товарообіг неохороноздатні за традиційними видами охорони технічні рішення. «Ноу-хау» стало розглядатися як спеціальний правовий режим, що являв собою альтернативний спосіб охорони винаходів. У сучасних умовах «ноу-хау» трансформувався у специфічний об’єкт цивільного обороту, яким охоплюються різні види інформації, що зберігається володільцем права на нього в режимі конфіденційності [12].

В національних нормативно-правових актах України закріплені різні  визначення поняття «ноу-хау». Основний акт цивільного законодавства не має визначення поняття «ноу-хау». Зазвичай поняття «ноу-хау» як в  національному законодавстві так  і в міжнародних нормах перш за все пов’язано з незапатентованою інформацією. Дійсно підприємствам  часто вигідно не патентувати  винаходи, що використовуються в виробництві, тому що це може бути фінансово невигідно  або пов’язано із значними працезатратами, простіше такі результати «засекретити» [3]. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 1991 року дає наступне визначення «ноу-хау» - це є сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [1].

Специфічне визначення терміну  ноу-хау наводиться в Законі України  «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Так в ст. 1 цього закону зазначено  що ноу-хау – це інформація, яка  отримана завдяки досвіду та випробуванням, що не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладання договору про трансфер технологій, яка є істотною, тобто  важливою та корисною для виробництва  продукції та/або надання послуг та є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо  було перевірити її відповідність критеріям  не загальновідомості та істотності [2].

У Правилах Комісії Європейського  Співтовариства № 556/ 89 від ЗО листопада 1988 р. зазначається, що ноу-хау —  це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою  та легкодоступною), суттєвою (не є тривіальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентоспроможності) і такою, що ідентифікується в будь-якій формі (записана чи зафіксована так. що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям). У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту [3]

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Передумови перетворення ноу-хау на об'єкт інтелектуальної  власності

До ноу-хау, як правило, відносять  технологічні, виробничі, управлінські та комерційні секрети, у тому числі  професійний досвід працівників, відомості  про сутність винаходів (до їх офіційного оприлюднення), особливості менеджменту, кадрової політики, бізнес-процесів, політики ціноутворення тощо.

Водночас розрізняють:

• ноу-хау, невіддільні від конкретного індивіда (індивідуальні навички, професійний досвід, уміння);
• ноу-хау, невіддільні від конкретного підприємства (технології та процеси, що ґрунтуються на традиціях, культурі виробництва, бізнесу тощо);
• ноу-хау, які можна відокремити від конкретного індивіда або колективу підприємства (засекречені технічні та технологічні відомості, рисунки, креслення та інші патентоспроможні результати) [6].

 

Водночас до ноу-хау не можуть належати:

• статутні документи підприємства,
• відомості звітності, що надається за встановленими формами;
• бухгалтерська звітність;
• відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства тощо.

До характерних ознак  “ноу-хау“ доцільно віднести:

• науково-технічну та економічну цінність;
• можливість практичного застосування;
• відсутність прямого захисту у вигляді промислового захисту;
• повну або часткову конфіденційність [4].

     В залежності  від виду роботи, що виконується,  і в результаті якої отримана інформація «ноу-хау», її можна поділяти на такі підвиди: науково-дослідну; дослідно-конструкторську; розрахункову, що отримана внаслідок створення системи розрахунків; технологічну і виробничу; проектну; будівельну; монтажну; експлуатаційну тощо.

Крім того, з врахуванням  світового досвіду, основними принципами захисту «ноу-хау» в Україні мають стати такі:

• «ноу-хау» має економічну цінність і належить тому, хто його створив або придбав законним шляхом;
• передача «ноу-хау» здійснюється на договірній основі або іншим способом відповідно до національного законодавства;
• «ноу-хау» захищається від незаконного присвоєння і розголошення. При цьому власник «ноу-хау» повинен вжити всіх заходів для збереження таємниці «ноу-хау». Окремо слід врахувати інтереси суб’єктів, що придбають «ноу-хау». Наприклад, як правило «ноу-хау» “ передається в формі технічної документації, в певних випадках в угоді доцільно передбачити додавання зразка виробу. Також угоди на передачу «ноу-хау» можуть включати обов’язкову умову надавати допомогу на його впровадження.

Одним з найвідоміших випадків, коли компанії не реєструють винахід - є компанія Coca-Cola, що вже більше 100 років для захисту секрету  виробництва напою «Coca-Cola» використовує саме «ноу-хау». Т. Бєгова вбачає сутність «ноу-хау» в тому, що винахідник замість  того, щоб повністю розкрити невідомі елементи свого винаходу в заявці на патент, бажає зберегти їх в таємниці, і вважає, що цей термін включено в поняття комерційної таємниці [5].

 Отже, можна дати наступне визначення поняття «ноу-хау» - це особливий вид комерційної таємниці, який включає в себе незапатентовану інформацію, технічного, технологічного характеру, яка отримана завдяки досвіду та випробуванням, є секретною, тобто не загальновідомою, істотною та/або корисною для певної сфери її застосування та визначеною, а саме описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям секретності та істотності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Умови та зміст договору про передачу «ноу-хау». Види договорів

 

Виходячи з того, що в  сучасних умовах «ноу-хау» є самостійним об'єктом цивільних прав, а до правочинностей його володільця відноситься не лише право використання цього об'єкта, а й можливість розпорядитися даним правом, визначення юридичної природи договору передачі «ноу-хау» має важливе значення.

Найбільш вдале визначення, що відображає права та обов'язки контрагентів, дає Т. Бєгова "За договором про  передачу ноу-хау - одна сторона (його право володілець) зобов'язується надати другій стороні (його набувачеві) право на використання ноу-хау в установлених договором межах, передати для цього відповідні інформацію, досвід і знання, а набувач - прийняти ноу-хау, зберігати його конфіденційність упродовж усього строку дії договору та вносити його право володільцеві платежі, обумовлені цим договором, якщо ним не передбачене інше. Володілець права на ноу-хау зобов'язаний зберігати конфіденційність ноу-хау впродовж усього строку дії договору. Таким чином, суть договору, який розглядається, полягає в тому, що право володілець надає набувачу право використання ноу-хау, отримуючи

обумовлену матеріальну  винагороду, але зобов'язується разом  із набувачем зберігати конфіденційність інформації, що становить «ноу-хау» [5].

            Сьогодні у доктрині відсутній єдиний підхід до визначення правової природи договору про передання «ноу-хау», що зумовлюється різними підходами до розуміння суті «ноу-хау». Деякі вчені вважають за можливе передати користувачеві право на «ноу-хау» за допомогою ліцензійного договору, інші - за допомогою договору купівлі-продажу тощо.

Точки зору на правову природу  досліджуваного договору умовно можна  охарактеризувати як такі, що базуються  на традиційному та нетрадиційному підходах. За традиційного підходу вчені розглядають ноу-хау винятково як не патентоздатне технічне рішення і, виходячи із загальної спрямованості інтересів володільців патентів і володільців права на ноу-хау, вважають за можливе передати користувачеві право на ноу-хау за допомогою добре відомої договірної форми у сфері патентного права – ліцензійного договору.