Міжнародні програми розвитку інформатизації

• проведення економічних і структурних реформ з метою створення умов відкритості, ефективності, конкуренції та новаторства, котрі доповнювались би заходами щодо адаптації ринків праці, розвитку людських ресурсів та забезпечення соціальної злагоди;
• управління макроекономікою, яке допоможе підприємствам та споживачам складати більш точні плани, бути впевненішими у майбутньому, ефективніше використовувати переваги нових інформаційних технологій;
• розробка інформаційних мереж, що забезпечуватимуть швидкий, надійний та безпечний економічний доступ за допомогою конкурентоспроможного ринку, відповідних нововведень у мережевих технологіях, послугах та застосуваннях;
• розвиток людських ресурсів, спроможних відповідати вимогам інформаційної епохи, готових до навчання протягом усього життя та здатних задовольняти зростаючий попит на фахівців з інформаційних і комунікаційних технологій у багатьох секторах нашої економіки;
• активне використання інформаційних і комунікаційних технологій державним сектором, сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для гарантування підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

У Хартії також зазначається, що приватний сектор відіграє провідну роль у розвитку інформаційно-комунікаційних систем в інформаційному суспільстві. Однак завдання створення передбачуваної, прозорої і недискримінаційної політики та нормативної бази, необхідних для  інформаційного суспільства, покладене  на уряди. Важливо уникнути недоречних регулюючих втручань, котрі заважатимуть виявленню ініціатив приватного сектора щодо створення умов, сприятливих для запровадження інформаційних і комунікаційних технологій. Уряди мають гарантувати, що правила й процедури щодо інформаційних і комунікаційних технологій відповідатимуть революційним змінам в економічній діяльності, враховуватимуть принципи ефективного партнерства між державним і приватним секторами, а також будуть прозорими та технологічно нейтральними.

Аби максимізувати соціальні й економічні вигоди інформаційного суспільства, лідери країн вісімки домовилися щодо таких ключових принципів та підходів і рекомендували їх іншим:

• продовжувати сприяти розвитку конкуренції на відкритих ринках у галузі інформаційних технологій та телекомунікаційної продукції і послуг, включаючи недискримінаційне й орієнтоване лише на вартість підключення до основних телекомунікацій;
• захист прав інтелектуальної власності у сфері інформаційних технологій життєво важливий для впровадження інформаційних і комунікаційних технологій та інновацій, розвитку конкуренції та поширення нових технологій;
• важливо також відновити зобов'язання урядів щодо використання програмного забезпечення відповідно до принципів захисту інтелектуальної власності;
• такі послуги, як телекомунікації, транспорт та пошта, є винятково важливими для економіки інформаційного суспільства – підвищення саме їхньої ефективності здатне максимізувати вигоди інформаційних і комунікаційних технологій; митні та інші процедури, пов'язані з торгівлею, так само важливі для створення умов, сприятливих для їх розвитку;· спростити міжнародну е-торгівлю шляхом подальшої лібералізації та вдосконалення мереж, відповідних послуг і процедур у контексті жорстких рамок Всесвітньої торговельної організації тощо; розвивати ефективні та дієві механізми захисту приватності споживачів, а також захисту таємниці обробки персональних даних зі збереженням вільного інформаційного потоку;
• надалі розвивати й забезпечувати ефективне функціонування електронної ідентифікації, електронного підпису, криптографії та інших засобів безпеки та надійності операцій.

Зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на розвиток Глобального  інформаційного суспільства, мають  бути скоординованими, аби забезпечити  безпечний та вільний від злочинності  кіберпростір. Держави мають гарантувати, що буде вжито ефективних заходів  – як це вказано у Керівних принципах  безпеки інформаційних систем ОЕСР – у боротьбі зі злочинністю у  комп'ютерному середовищі. Буде розширено співпрацю країн вісімки в рамках Ліонської групи з транснаціональної організованої злочинності. Такі нагальні проблеми безпеки, як хакерство та комп'ютерні віруси, також потребують ефективних політичних рішень.

Стратегія розвитку інформаційного суспільства має бути підкріплена розвитком людських ресурсів, здатних відповісти на вимоги інформаційної доби. Країни вісімки прагнуть досягнути того, щоб всі їхні громадяни мали можливість набувати й удосконалювати інформаційну і комунікаційну технологічну грамотність та навички шляхом освіти й навчання протягом усього життя. З цією метою обладнують комп'ютерами з підключенням до Інтернету школи, класи й бібліотеки, готують викладачів з інформаційних і комунікаційних технологій і засобів.[3]

Хартія про  збереження цифрової спадщини(2003р.)

Важливість проблем зберігання і охорони книжкових раритетів, які складають національну спадщину, спонукало ЮНЕСКО в жовтні 2003 р. Прийняти т.зв. Хартію про збереження цифрової спадщини .

У Хартії зокрема, йдеться: «Цифрове спадщина складається з унікальних ресурсів людських знань і форм вираження. Воно охоплює ресурси, пов'язані з області культури, освіти, науки та управління, а також інформацію технічного, правового, медичного та іншого характеру, які створюються у цифровій формі або переводяться в цифровий формат шляхом перетворення існуючих ресурсів на аналогових носіях. У випадку "цифрового походження" ресурси існують лише у вигляді цифрового оригіналу.

Цифрові матеріали включають в  себе текстові документи, бази даних, нерухомі і рухомі зображення, звукові і  графічні матеріали, програмне забезпечення та веб-сторінки, представлені в значному і безперервно зростаючому кількості  форматів. Найчастіше ці матеріали  фіксуються на короткий термін і вимагають  прийняття цілеспрямованих заходів, спрямованих на їх створення, збереження та управління ними.

      Багато інформаційних ресурсів мають неминущу цінність і значимість і, таким чином, представляють собою спадщину, яке необхідно зберегти і зберегти для нинішнього і майбутніх поколінь.  Безперервно збільшується спадщина, яка може існувати будь-якою мовою, в будь-якій частині світу і використовуватися в будь-якій сфері людських знань і форм вираження. ». [4]

Рекомендації  про розвиток і використання багатомовності та загального доступу до кіберпростору

Вперше на міжнародному рівні спроба регламентувати обов'язки держав і міжнародних організацій по підготовці людини до життя в інформаційному суспільстві належить ЮНЕСКО в “Рекомендації про розвиток і використання багатомовності та загального доступу до кіберпростору”. У цьому документі зазначається: “Державам-членам і міжнародним організаціям варто сприяти розповсюдженню грамотності в галузі інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Вирішальне значення для інформаційного суспільства має розвиток “людських ресурсів”, що включає відкриту, інтегровану і міжкультурну освіту в поєднанні з уміннями і навичкам в галузі ІКТ”.

Прагнення розв'язання цих питань пов'язане, передусім, з процесами  інформатизації, впровадження інформаційних  технологій в різні сфери життя, зокрема, в освітню галузь. Інформація стає основою генерування знань, основою комунікацій, виробництва; для освіти вона є вагомим чинником процесів оновлення і розвитку. Інноваційний рух освіти неможливий без застосування і впровадження в освітні процеси інноваційних технологій. Одним із таких новітніх породжень сучасності є інформаційні освітянські мережі. Звернувшись до міжнародного досвіду щодо проблем розвитку інформаційних освітянських мереж, варто відзначити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, що мають на меті вирішення проблем розвитку дітей та молоді, а також беруть активну участь у процесах оновлення освіти, спрямованої на задоволення потреб людини у сучасному світі.

Вивчення проблеми функціонування інформаційних освітянських мереж, виявлення основних проблем та протиріч за часи існування ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ, визначення теоретико-методологічних принципів побудови мереж, виявлення  напрямків і форм їх діяльності, порівняння концептуальних підходів щодо сучасних тенденцій розвитку освітянських інформаційних мереж в Україні та Європі – питання, відповіді на які будуть корисними для розбудови вітчизняної освіти, сприяння інноваційним процесам в освітній системі України.

Авторитетний американський соціолог і футуролог Єлвін Тофлер у  своїй праці “Третя хвиля”, досліджуючи  питання розвитку інформації та техніки  і їх роль у соціальних перетвореннях, доводить теорію “інформаційного суспільства”, яку, по суті, можна вважати різновидом теорії постіндустріалізму, основи якої заклали американські соціологи З.Бжезинський та Д.Белл. Дослідники дають різні визначення інформаційного суспільства, але сходяться в головному: інформація в інформаційному суспільстві стає домінуючою цінністю; "генерування, обробка і передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності і влади"; інформація перетворилася в головний стратегічний ресурс.[5]

Всесвітня доповідь ЮНЕСКО До суспільства знань

У 2005 році ЮНЕСКО підготувала «Всесвітню доповідь 2005 року: На шляху до суспільства знань», у якій обґрунтовувалася необхідність та значення переходу від концепції інформаційного суспільства до концепції суспільства знання. У ній зверталася увага на те, що можливості і ресурси глобальної інформатизації лише у незначній мірі використовуються (застосовуються) у процесі продукування і розповсюдження знання – більша їх частина сприяє розквіту явиш, які нічого спільного з суспільством знань не мають: беззмістовні «чати», «шопінги» и таке подібне. Тому суспільство знань само по собі із інформаційного суспільства не сформується, оскільки збільшення обсягу інформації не обов’язково приводить до прирощення знать. Треба, щоб засоби відбору, обробки, осмислення і застосування (використання) цієї інформації також були адекватними завданню продукування і використання знань для розвитку людського суспільства як у духовній, так і матеріальній сферах.

Суспільство знань – це суспільство, джерелом розвитку якого  є власне різноманіття і власні здібності. Кожне суспільство має власні переваги у сфері знання. Тому треба  прагнути забезпечити поєднання  знань, якими вже мають (обладають) ті чи інші суспільства, з новими формами  створення, придбання і розповсюдження знань, які використовуються у межах  моделі економіки знання. Поняття «інформаційне суспільство» визначається досягненнями технології. Поняття «Суспільство знань» передбачає значно ширші соціальні, психологічні, етичні, аксіологічні та інші параметри. Тому ЮНЕСКО рекомендує вживати термін «суспільство знань» замість терміну «Інформаційне суспільство[6]

Висновок

Сучасний стан та тенденції розвитку інформаційного сектора економіки  розвинених країн, досвід ЄС зі створення  власної інформаційної інфраструктури і широкого впровадження в усі  сфери життя і діяльності інформаційних  технологій, повинні стати визначальними  орієнтирами у вирішенні завдань, що поставлені перед Україною у сфері  інформатизації. Зусилля учених і  фахівців з інформатиці повинні  бути скеровані на вирішення науково-технічних  завдань зі створення в Україні  власної інформаційної інфраструктури, яка відповідає світовим стандартам.

Вирішення завдань інформатизації повинно виконуватися на основі системного підходу до вирішення проблем  інформатизації, використання переваг  геополітичного чинника і потенціалу Європейського Союзу, всебічного застосування можливостей ринкових інструментів. До виконання до того відповідальних проектів повинні допускатися наукові  колективи, навчальні заклади та комерційні організації, які здатні на європейському рівні зміцнити позитивний імідж України як держави  з високим інтелектуальним і  науковим потенціалом. Необхідною умовою їх участі у виконанні проектів повинна  стати наявність всебічно обгрунтованих  бізнес-планів. При створенні інформаційної  інфраструктури перш за все слід уникнути відомчого та вузькотехнічного підходу. Не можна зводити завдання інформатизації тільки до створення і розвитку інформаційних  систем і мереж і не звертати належної уваги на створення прикладного  програмного забезпечення і формування інформаційного ресурсу. Необхідно мати системний підхід до формування та реалізації програм і проектів

Використана література

1. http://ec.europa.eu/information_society/eeurope/2005/index_en.htm
2. http://www.itu.int/ITU-D/ict/doi/index.html
3. http://www.iis.ru/events/okinawa/charter.ru.html
4. http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=17721&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
5. http://portal.unesco.org/en/ev.php-URL_ID=17717&URL_DO=DO_TOPIC&URL_SECTION=201.html
6. http://www.unesco.org/new/en/communication-and-information/resources/publications-and-communication-materials/publications/full-list/towards-knowledge-societies-unesco-world-report/  на російській мові