Засоби державного регулювання господарської діяльності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
імені Володимира Даля

 

Кафедра    ГОСПОДАРСЬКОГО  ПРАВА

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

ЗАВДАННЯ № 24.

 

 

з дисципліни.….…… ^{Господарське право} ……..…………………….…..

Студент ^{Заварика С.А.}….……...……….                    ……….….………….

(прізвище, ініціали)                 (підпис)

 

Група …^{МФз 291}…………………………  Варіант …..……..…

Керівник роботи ……….…….……………….…….………………..…….

         (посада, прізвище, ініціали)

 

 

Дата подання на кафедру  на рецензію  ………………………….…………….

Реєстраційний номер  …………………….…  Реєстратор …….……………..….

                                  (підпис)

 

 

 

Захищена з оцінкою  ………………………..

 

Викладач ……….…….…………………………        ……..…...…………

(посада, прізвище, ініціали)                        (підпис)

 

Дата …………………………….

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

 

1. Засоби державного  регулювання господарської діяльності.

 

    1. Вступ………………………………………………………………………...3

    2. Загальні  положення щодо державного регулювання господарських відносин…………………………………………………………………………..4

    3. Засоби державного  регулювання господарської діяльності. Державна підтримка господарської діяльності……………………………………………6

    4. Висновок…………………………………………………………………...21

2. Зміна та  розірвання господарських договорів  в односторонньому порядку.

 

3. Дати правову  характеристику договору постачання  деревини й скласти відповідний  договір між ТОВ «Дубрава»  і ПрАТ «Оріон». Необхідні дані  доповнити самостійно.

 

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Засоби державного  регулювання господарської діяльності.

 

    Вступ

    Два слова  “підприємництво” і “ринок”  пов'язані з нерозривними узами.  Саме стисле і ємне визначення  ринкової економіки звучить просто: ”Економіка вільного підприємництва”  . Ринкова, капіталістична економіка  завжди характеризувалися як  світ бізнесу. А бізнес і підприємництво - по суті те саме. Перехід української як і будь-якої іншої економіки до ринкових відносин неминуче пов'язаний із становленням і розвитком підприємництва. Так що, говорячи об економіці взагалі і про ринкову економіку зокрема, необхідно зосереджувати увагу на підприємництві, як невід'ємній складовій частині економічної діяльності.

    Державне регулювання  економіки в умовах ринкового  господарства являє собою систему  типових мір законодавчого, виконавчого  і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними закладами і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально - економічної системи до умов , що змінюються.

    Теоретично  поняття державної економічної  політики ширше поняття державного регулювання економіки, тому що перша може засновуватися і на принципі невтручання держави в господарське життя (відомий принцип економічного лібералізму laisser faire - laisser passer). У сучасних умовах невтручання держави в соціально - економічні процеси немислимо. Вже давно ведуться спори не про необхідність державного регулювання економіки, а про його масштаби, форми і інтенсивність. Тому терміни “державне регулювання економіки” і “державна економічна політика” у наш час ідентичні. Об'єктивна можливість державного регулювання з'являється з досягненням визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу.

 

    1. Загальні  положення щодо державного регулювання  господарських  відносин.

    Для реалізації  економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку держава застосовує різноманітні засоби регулювання господарських відносин.

    Умови, обсяги  та порядок застосування засобів  державного регулювання господарських відносин визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.

    Законодавець  виходить при цьому з того, що правова регламентація господарської  діяльності в наш час — в  період переходу до соціальної ринкової економіки — і повинна спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно і морально обґрунтованих принципів функціонування економіки в умовах конкуренції.

    Проте на  саморегулюючий механізм ринку  не можна повністю покладатися. Він сам собою не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довготермінової економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий і середній бізнес, забезпечувати громадське взаєморозуміння у справах розумного розподілу прибутків, використовуючи такі норми права, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.

    Визначають  основні засоби регулюючого впливу  держави на діяльність суб'єктів  господарювання, крім Господарського кодексу, закони — ВІД 22 грудня 1995 року «Про поставки продукції для державних потреб», від 22 лютого 2000 року «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», від 17 травня 2001 року «Про стандартизацію», від 23 березня 1996 року «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів від 12 січня 1993 року «Про квотування і ліцензування експорту товарів», Закон Української РСР від 3 грудня 1990 року «Про ціни і ціноутворення» та інші.

    Державою підтримується  мале та середнє підприємництво, яке не набуло ще достатнього  розвитку в нашій державі порівняно  з країнами з розвинутою ринковою економікою, де воно має значну питому вагу, сприяє підвищенню зайнятості населення та його життєвого рівня. Правові засади державної підтримки суб'єктів малого підприємництва незалежно від форм власності визначає закон від 19 жовтня 2000 року «Про державну підтримку малого підприємництва». Він прийнятий з метою сприяння позитивним зрушенням в економіці та створенню умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.

    Однак здійснення  підприємницької діяльності суб'єктом  такої діяльності не повинно завдавати шкоди іншим громадянам та природному середовищу. За Конституцією України використання будь-ким своєї власності не може завдавати шкоди правам громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41). Конкретизовані ці конституційні засади в згаданому Законі від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає, по-перше, певні види господарської діяльності, на здійснення яких потрібно мати дозвіл-ліцензію, а по-друге, встановлює обмеження в здійсненні підприємницької діяльності.

    Так, діяльність, пов'язана з виготовленням і  реалізацією військової зброї  та боєприпасів до неї, розробленням, випробуванням, виробництвом та  експлуатацією ракетоносіїв, у тому числі з їх космічними за пусками із будь-якою метою, проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями. Виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку, наприклад, здійснюється діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первин них мереж (крім місцевих) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками).   

 

    2. Засоби державного регулювання господарської діяльності.

    Під методом  державного впливу на господарські  відносини слід розуміти сукупність  заходів впливу держави через  органи законодавчої, виконавчої  та судової влади на суб’єктів  господарських відносин з метою створення та забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціально орієнтованої економіки та національної економічної політики[1]. Існує ціла низка критеріїв розподілу методів, але найцікавішим є поділ методів за характером впливу на прямі (адміністративний примус) та непрямі (економічне та інше стимулювання).

    Формою державного  впливу на господарські відносини  доречно визнавати зовнішній  вираз дії державних органів,  що виникає в процесі реалізації  їх специфічних завдань і функцій у разі застосування обраного методу державного впливу на економіку.

    Розрізняють  такі основні правові форми[2]: планування (директивне й індикативне), індивідуальне управлінське рішення,  контроль, нагляд, координація, формування  звітності, інформаційне забезпечення суб’єктів господарських відносин, припинення правопорушень, поновлення правового становища, покарання винних у порушенні господарського законодавства, нормативне регулювання тощо.

    Господарський  Кодекс оперує терміном «засоби  регулюючого впливу», щоправда не даючи його визначення, а лише наголошуючи, що вони застосовуються державою для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного й соціального розвитку. Основними засобами регулюю чого впливу держави на суб’єктів господарювання відповідно до ст. 12 Господарського Кодексу є:

        • державне замовлення, державне  завдання;

        • ліцензування, патентування і  квотування;

        • сертифікація та стандартизація;

        • застосування нормативів та лімітів;

        • регулювання цін і тарифів;

        • надання інвестиційних, податкових  та інших пільг;

        • надання дотацій, компенсацій,  цільових інновацій та субсидій.

    Державне замовлення  є засобом державного регулювання  економіки способом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб’єктів господарювання незалежно від їх форми власності.

    У випадках, передбачених законодавством, Кабінет  Міністрів України, інші органи  виконавчої влади можуть установлювати  державні завдання, що є обов’язковими  для суб’єктів господарювання.

    Державний контракт як форма реалізації державного замовлення згідно з Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р. — це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

    Законодавством  України можуть бути передбачені  особливості державного замовлення  і, відповідно, державного контракту  в певних сферах. Так, наприклад, Закон України «Про державне оборонне замовлення» від 3 березня 1999 р. передбачає, що державний контракт з оборонного замовлення — це договір, укладений державним замовником з виконавцем відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України основних показників оборонного замовлення (обсяги поставок (закупівлі) продукції, виконання робіт, надання послуг, строки виконання замовлення тощо), який передбачає зобов’язання сторін та їх відповідальність за виконання оборонного замовлення.

    Не можна  не згадати в цьому зв’язку положення Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24 січня 1997 р., в якому визначаються основні вимоги щодо формування і розміщення замовлень на поставку матеріальних цінностей до державного резерву.

 

    Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за кошти Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, у порядку, визначеному законом.

    Ліцензування  підприємницької діяльності є  засобом держав ного регулювання  господарської діяльності, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики в тій чи тій сфері та захист економічних і соціальних інтересів громадян.

    Відносини,  пов’язані з ліцензуванням підприємницької  діяльності, регулюються Законом  України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. Відповідно до його положень 59 видів діяльності можуть здійснюватися суб’єктами господарювання тільки після отримання ліцензії. Крім того, ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, ліцензування у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини в цих галузях.

    Ліцензія —  документ державного зразка, який  засвідчує право ліцензіата на  провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

    Регулювання  цих відносин здійснюється відповідно  до основних принципів державної  політики в цій сфері. Ними, зокрема, є забезпечення рівності права всіх суб'єктів господарювання, встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню на території України. Законом встановлено також, що ліцензування не може бути використано для обмеження конкуренції у здійсненні господарської діяльності.