Дослідження договору перевезення вантажів

Втраченим вважається вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача:

• на залізничному і річковому транспорті – протягом 30 днів після спливу строку його доставки;
• на повітряному транспорті- протягом 10 днів з моменту закінчення строку доставки;
• на автомобільному транспорті – протягом 10 днів з дня прийняття вантажу (при міжміському перевезенні – протягом 30 днів після закінчення строку доставки);
• при перевезенні в прямому змішаному перевезенні - після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення.

Якщо вантаж, що вважається втраченим, прибув після спливу зазначених вище строків, одержувач вантажу повинен його прийняти і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами чи статутами (ч. 2 ст. 919 ЦК України). Однак у такому випадку перевізник не звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу.

Нестача вантажу – це видача перевізником одержувачу вантажу в меншій кількості, ніж було прийнято за одним транспортним документом від відправника. Нестача вантажу може бути наслідком несправності транспортних засобів, а також протиправних дій працівників перевізника або третіх осіб.

Псування вантажу – це хімічні та (або) біологічні зміни вантажу, а пошкодження – це зміни його фізичного стану, що сталися внаслідок недотримання правил транспортування вантажу (температурного режиму, розміщення, упаковки тощо) і негативно позначаються на можливості його подальшого використання.

Однією з умов відповідальності перевізника є наявність у його діях чи бездіяльності вини у заподіянні шкоди. Законодавець, зазвичай, виходить з презумпції вини перевізника в заподіянні збитків. Зокрема, в ч. 2 ст. 924 ЦК України зазначено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Подібні положення містять транспортні кодекси й статути.

Наприклад, автотранспортне підприємство відшкодовує збитки, заподіяні при перевезенні вантажу, в таких розмірах: за втрату або нестачу вантажу — в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу або того, якого не вистачає; за втрату вантажу з оголошеною цінністю — в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча від дійсної вартості; за псування та пошкодження вантажу — в розмірі тієї суми,на яку знизилася його дійсна вартість (ст.135 Статуту автомобільноготранспорту).

Поряд з відшкодуванням вартості втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає, а також сум, на які знизилася вартість зіпсованого або пошкодженого вантажу, автотранспортне підприємство повертає також провізну плату, стягнуту заперевезення втраченого, зіпсованого чи пошкодженого вантажу, за умови, що ця плата не входила до вартості вантажу (ст.136 Статуту автомобільноготранспорту).

Відповідальність перевізника посилюється у разі використання ним прийнятого для перевезення вантажу для власних потреб. Так, у разі використання автотранспортним підприємством для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, автотранспортна організація відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі(п.3 ст.136 Статуту автомобільного транспорту).

Вартість втраченого вантажу визначається на підставі розрахункових документів вантажовідправника в тих випадках, коли розрахунки за вантаж без готівковим шляхом не проводилися, вартість загубленого, пошкодженого вантажу, а також вантажу, якого не вистачає, підтверджується іншими бухгалтерськими документами(рахунком-фактурою, прибутковим ордером тощо).

Вартість вантажів, що належать фізичним особам, визначається за роздрібними цінами, що діють в тому місці та в той час, де і коли вантаж мав бути виданий.

Відповідальність перевізника завжди є обмеженою, оскільки відшкодуванню підлягають лише фактично заподіяні збитки. Так, на залізничному транспорті перевізник несе відповідальність за втрату чи недостачу вантажу лише в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю - у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження – у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість (п. 114 Статуту залізниць України). У будь-якому випадку сума збитків не може перевищувати вартості втраченого вантажу.

У разі втрати вантажу перевізник відшкодовує не лише збитки, а й стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення, транспортними кодексами (статутами), не підлягають відшкодуванню.

Відправник несе відповідальність за:

1) незабезпечення завантаження  маршруту;

2) невикористання наданого  транспортного засобу;

3) несвоєчасне пред'явлення  вантажу;

4) затримку завантажувальних  робіт, що проводяться засобами  відправника;

5) пред'явлення вантажу, який  заборонено до перевезень або  який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, з неправильним зазначенням його найменування або властивостей;

6) неправильне зазначення  в Накладній маси, кількості місць  вантажу, його назви, коду та адреси  одержувача тощо.

На одержувача покладається відповідальність за:

1) здавання після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів;

2) пошкодження і втрату  вагонів, контейнерів, перевізних пристосувань (піддонів, строп тощо), що належать перевізнику;

3) затримку в прийманні  вантажу, здійсненні розвантажувальних  робіт тощо.

Порядок і розмір відшкодування збитків, заподіяних перевізником, відправником чи одержувачем вантажу визначається договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Розмір відшкодування, не пов'язаного з незбереженням вантажу, встановлюється переважно у формі штрафів або пені пропорційно розміру провізної плати. Наприклад, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать юридичним особам і фізичним особам-підприємцям або орендованих ними, залізниця сплачує одержувачу штраф у розмірі: 10 % провізної плати – за прострочення на дві доби; 20 % провізної плати – за прострочення на три доби; 30 % провізної плати – за прострочення на чотири і більше діб (п. 116 Статуту залізниць України).

Звільнення від відповідальності за договором перевезення вантажу. У транспортному законодавстві закріплено перелік обставин, за яких, насамперед, перевізник, а також відправник і одержувач вантажу звільняються від відповідальності. Такі обставини можуть бути пов'язані з умовами здійснення перевезень тим чи іншим транспортом, дією природних факторів (наприклад, норми природної втрати або природні властивості вантажу), порушенням своїх зобов'язань контрагентами за договором перевезень чи іншими договорами або мати випадковий і непередбачуваний (форс-мажорний) характер.

Так, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:

1) вантаж надійшов у  непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника  чи без пломб, коли таке перевезення  дозволено Правилами, а також  якщо вантаж прибув у непошкодженому  відкритому рухомому складі, завантаженому  засобами відправника, якщо немає  ознак втрати, псування або пошкодження  вантажу під час перевезення;

2) недостача, псування або  пошкодження сталися внаслідок  дії природних чинників, пов'язаних  із перевезенням вантажу на  відкритому рухомому складі;

3) вантаж перевозився  у супроводі представника відправника  чи одержувача;

4) недостача вантажу не  перевищує норм природної втрати  і граничного відхилення визначення маси;

5) зіпсований швидкопсувний  вантаж, виявлений у вагоні, прибув  без порушення встановленого  режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування  вантажу в дорозі не перевищив  граничного терміну перевезень, встановленого правилами;

6) втрата, псування або  пошкодження вантажу відбулися  внаслідок:

- таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було  виявити під час приймання вантажу до перевезення;

- завантаження вантажу  відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був  вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

- здачі вантажу до перевезення  без зазначення в накладній  особливих його властивостей, що  потребують особливих умов або  запобіжних засобів для забезпечення  його збереження під час перевезення;

- стихійного лиха та  інших обставин, які залізниця  не могла передбачити і усунення  яких від неї не залежало (п. 111 Статуту залізниць України).

 

Комерційні та інші акти. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності перевізника, вантажовідправника, вантажоодержувача під час виконання договору перевезення, засвідчуються певними документами, складеними у встановленому порядку перевізником.

На залізничному транспорті, наприклад, такими документами є комерційні акти або акти загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення обставин у разі:

1) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу  натурою з даними, зазначеними  у транспортних документах;

2) виявлення вантажу, багажу  чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу;

3) псування, пошкодження  вантажу;

4) повернення транспортній  організації вкраденого вантажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

На автомобільному транспорті порушення правил перевезення вантажів можуть бути зафіксовані в товарно-транспортній накладній, а в разі виникнення суперечностей між автотранспортною організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем), такі порушення стверджуються актами встановленої форми.

На морському транспорті у випадках, що можуть бути приводом для пред'явлення судновласнику майнових вимог, капітан робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Посадова особа, визначена в законі, на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби – інших свідків зі складу суднового екіпажу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою.

Указані акти (комерційний акт, акт загальної форми, акт про морський протест тощо) не є для судів беззаперечними і єдиними доказами порушення умов договору перевезення, тому у разі виявлення порушень вимог законодавства при їх складанні вони можуть бути позбавлені доказової сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Претензії за договором перевезення вантажу

Специфіка договорів перевезення вантажу, пошти визначає те, що до пред'явлення перевізникові позову йому можна пред'явити претензію (ст. 925 ЦК України).

Порядок, строки пред'явлення і розгляду претензій встановлено Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України), транспортними кодексами (статутами). Визначення особи, якій належить право на пред'явлення претензій і позовів транспортній організації (перевізнику), залежить від змісту протиправного діяння. Так, при втраті вантажу це право виникає у вантажовідправника і у вантажоодержувача, а при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу та при простроченні доставки вантажу – лише у вантажоодержувача.

Претензії перевізнику можуть бути пред'явлені за загальним правилом протягом шести місяців. Однак слід враховувати, що на Деяких видах транспорту, зокрема на автомобільному, претензії про сплату штрафів подаються протягом лише 45 днів. Порядок обчислення вказаних строків встановлений у транспортних статутах та спеціальних правилах. Слід звернути особливу увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 925 ЦК України перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом одного місяця з дня одержання не залежно від умов і порядку перевезення.

У разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді за претензією протягом строку розгляду претензії уповноважена особа набуває права на пред'явлення позову. Однак слід враховувати, що до таких позовних вимог застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

 

Висновки

Отже, договір перевезення вантажів – це вид цивільно-правового договорупро надання послуг. За договором перевезення вантажу транспортна організація(перевізник) зобов’язується доставити довірений їй відправником вантаж допункту призначення і видати його правомочній на одержання вантажу особі(одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажувстановлену плату.

Залежно від видів транспорту, яким перевозяться вантажі, пасажири і багаж, перевезення поділяються на: залізничні, внутрішніми водними шляхами(річкові), морські, повітряні, автомобільні. Правові відносини у цій галузі регулюються положеннями ст. 358—368 Цивільного Кодексу України, Законом України«Про транспорт» (1994) та нормами транспортних статутів або кодексів і правил,що видаються у встановленому порядку. Зокрема, діють Статут автомобільного транспорту України 1969, Статут залізниць України 1998, Повітряний кодексУкраїни, Кодекс торговельного мореплавства України.