Дослідження договору перевезення вантажів

Вступ

Актуальність теми дослідження. Перехід України на ринкові форми господарювання зумовив гостру потребу у створенні сприятливої правової бази для розвитку національного підприємництва. При цьому правотворчий процес у даному напрямку не повинен обмежуватися систематизацією чи кодифікацією нормативно-правових актів. Великого значення набуває розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовах важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.

Спеціальне правове регулювання відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюються таке перевезення. Так, згідно зі ст2 Закону України від 10 листопада 1994 року №232/94-ВР «Про транспорт» відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються вказаним законом, кодексом (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Транспортні договори поділяються на основні і допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин між транспортними організаціями і замовниками: до них, власне, і належить класичний договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Допоміжні договори сприяють організації процесу перевезення; до них, зокрема, належать договори на організацію перевезень,експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів, експедирування тощо. Ця класифікація має велике практичне значення, оскільки від правильного первісного розмежування цих договорів залежить вибір правових джерел, що до них застосовуються, момент набрання чинності цими договорами та інші чинники. Наприклад, якщо договір перевезення вантажів є реальним і вважається укладеним з моменту здачі вантажу транспортній організації, договір на організацію перевезення вже є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення його сторонами угоди з усіх істотних умов, оскільки він не є товарною угодою і не передбачає перевезення конкретних вантажів.

Таким чином,викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження роботи є транспортне законодавство України, а також суспільні відносини у сфері транспорту.

Предмет дослідження – договір перевезення вантажів, а також особливості фрахтування.

Метою роботи є дослідження договору перевезення вантажів.

Мета роботи передбачає вирішення таких завдань:

- дослідити поняття та загальні характеристики договору перевезення вантажу;

- здійснити порівняльний аналіз договору перевезення вантажів згідно Цивільного та Господарського кодексів України;

- визначити обов'язки сторін за договором та відповідальність за їх невиконання.

 

 

1.Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу

У ст. 909 ЦК України закріплено загальне визначення договору перевезення вантажу: за даним договором одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встанов­лену плату.

Транспортні кодекси, статути, а також правила перевезень закріплюють визначення окремих видів перевезення вантажу. Зокрема, ст. 133 КТМ України дає визначення договору морського перевезення вантажу.

Договір перевезення вантажу є двостороннім (кожна зі сторін набуває за договором прав і обов'язків), реальним (вважається укладеним з моменту передачі вантажу транспортній організації) та від платним (за перевезення вантажу його відправник або одержувач зобов'язаний сплатити перевізнику обумовлену договором провізну плату).

Суб'єктний склад договору перевезення характеризується тим, що окрім сторін, якими є перевізник і відправник вантажу, в договірних відносинах, зазвичай, бере участь ще й одержувач вантажу.

Відправником вантажу (вантажовідправником) є фізична чи юридична особа, яка подає вантаж для перевезення.

Одержувачем вантажу (вантажоодержувачем) є фізична або юридична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу, яка за дорученням вантажовідправника приймає вантаж і заповнює перевізні документи в пункті призначення.

Закон не виключає, що одна і та ж особа може бути і відправником, і одержувачем вантажу.

Перевізниками є, переважно, різноманітні підприємства транспорту (юридичні особи), але ними можуть бути і фізичні особи – підприємці.

Предметом договору перевезення є транспортні послуги, що полягають у переміщенні певного вантажу. Однак слід розмежовувати поняття предмета договору і предмета перевезення, яким виступає конкретний вантаж.

Провізна плата за даним договором встановлюється відповідно до затверджених тарифів на перевезення вантажу, що застосовуються на певному виді транспорту згідно із законодавством про державне регулювання цін і тарифів, а в разі їх відсутності – за взаємною домовленістю сторін, якщо цим не порушуються вимоги антимонопольного законодавства. При невизначенні сторонами в договорі розміру провізної плати стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 ЦК України). Встановити «розумність плати» можна виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК України). Якщо перевізник на вимогу вантажовідправника чи вантажоодержувача, який є власником (володільцем) вантажу, виконує роботи чи надає послуги, не передбачені тарифами, це оплачується додатково за домовленістю сторін (ч. З ст. 916 ЦК України).

Організації і підприємства транспорту загального користування за свій рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законодавством, можуть встановлювати пільгові умови перевезень вантажу.

Строки доставки вантажу встановлюються транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Якщо строк перевезення нормативно не визначений, він може встановлюватися договором. У разі відсутності нормативних і договірних строків вважається, що перевізник повинен доставити вантаж у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК України). Розумним слід вважати такий строк, який необхідний транспортній організації для транспортування вантажу за наявних умов перевезення.

Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі (ч. 2 ст. 909 ЦК України). Під письмовою формою договору перевезення слід розуміти не лише безпосередньо письмово складений договір, а й інші документи, що підтверджують досягнення домовленості про перевезення вантажу. Назва і форма таких документів залежить від виду транспорту й визначається транспортними статутами і правилами (накладна, коносамент, авіаційна вантажна накладна, товарно-транспортна накладна тощо).

Договір перевезення вантажів необхідно відрізняти від договору на організацію перевезень. їх можна співвідносити відповідно як основний і попередній договори, оскільки договір на організацію перевезень визначає умови майбутніх перевезень, а отже, і умови основного договору перевезення вантажу. Договір на організацію перевезень укладається між перевізником і відправником у разі необхідності здійснення систематичних перевезень протягом тривалого строку. У ст. 914 ЦК України такий договір іменується довгостроковим договором перевезення вантажу. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а володілець вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі.

На відміну від власне договору перевезення вантажу, договір на організацію перевезень є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма його істотними умовами, якими є предмет перевезення, обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків тощо.

 

 

 

 

 

 

2. Права та обов'язки  суб'єктів зобов'язань з перевезення вантажу

Права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з перевезення вантажу визначаються в актах транспортного законодавства та договорах. Кожний вид перевезення вантажу має певні особливості змісту відповідного договору. Однак можна виділити деякі права та обов'язки перевізника, відправника і одержувача, що є загальними для всіх договорів перевезення вантажу.

За договором перевезення вантажу перевізник зобов'язаний:

1) надати придатні для  перевезення транспортні засоби  у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 917 ЦК України).

Розрізняють технічну й комерційну придатність транспортних засобів для перевезень. Технічна придатність характеризує їх справність, а комерційна – інші властивості транспортних засобів. Надані транспортні засоби чи контейнери можуть бути технічно справними, однак забрудненими, зі стійким запахом, не продезінфікованими тощо, і це може негативно вплинути під час транспортування на якість вантажу. В такому разі їх слід розглядати як непридатні в комерційному відношенні для перевезення певного вантажу;

2) своєчасно здійснити  завантажувально-розвантажувальні  роботи у випадках, передбачених  транспортними кодексами (статутами) і (або) договорами;

3) забезпечити під час транспортування цілісність і схоронність вантажу.

Для перевезень певних видів вантажу обов'язок перевізника забезпечити цілісність і схоронність вантажу набуває особливого значення, оскільки його виконання полягає в додержанні особливих правил перевезення. Так, швидкопсувні вантажі перевозяться відповідно до Правил перевезення швидкопсувних вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р. № 873;

4) своєчасно доставити  вантаж до пункту призначення;

5) після доставки вантажу в пункт призначення повідомити про це вантажоодержувача та передати йому вантаж. На цьому закінчується виконання договору перевезення;

6) в окремих випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами), при здачі вантажу  одержувачу перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу. Наприклад, такі випадки при перевезенні вантажу залізницею визначені в п. 52 Статуту залізниць України (прибуття вантажу в пошкодженому вагоні, а також у вагоні з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу, завантаженого залізницею тощо).

Перевізник має право:

1) застави на переданий  йому вантаж або ж притримати  його для забезпечення внесення  провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання (ч. 4 ст. 916 ЦК України, ст. 164 КТМ України, п. 51 Статуту залізниць України);

2) відмовитися від прийняття  вантажу, що поданий у тарі  та (або) упаковці, які не відповідають  встановленим вимогам, а також  у разі відсутності або неналежного  маркування вантажу (ч. З ст. 917 ЦК України).

На відправника покладаються обов'язки:

1) оплатити перевезення  вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспортними кодексами (статутами);

2) пред'явити комплект  заповнених транспортних документів;

3) пред'явити вантаж, який  підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог.

Належність тари і упаковки означає, що при розміщенні в них товару (вантажу) вони забезпечують його захист від пошкоджень та втрат у процесі транспортування, а в окремих випадках ще й захист довкілля від забруднення;

4) у випадках, передбачених  договором, своєчасно здійснити  завантажувальні роботи із додержанням  правил, встановлених актами транспортного законодавства.

Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним (як у технічному, так і в комерційному аспектах) для перевезення цього вантажу (ч. 1 ст. 917 ЦК України).

Одержувач набуває обов'язків переважно з моменту прибуття вантажу. Він зобов'язується:

1) прийняти вантаж у перевізника;

2) у випадках, передбачених  договором, здійснити розвантажувальні  роботи, а також повністю очистити  рухомий склад всередині та  зовні у строки, встановлені транспортними  кодексами (статутами) або договором;

3) своєчасно вивезти зі  станції вантаж. У разі порушення строків вивезення вантажу стягується додаткова плата за його зберігання на залізниці;

4) оплатити перевезення  вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспортними кодексами (статутами).

Права одержувача:

1) перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу, залучивши до цього представника перевізника і оплативши його участь;

2) відмовитися від прийняття  вантажу в разі, коли якість  вантажу через псування або  пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного  або часткового його використання.

 

 

3. Відповідальність сторін за договором перевезення вантажу

Відповідальність сторін. У разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення вантажу, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю між ними, якщо інше не передбачено законом. ЦК України визначає лише загальні умови відповідальності перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення вантажу. Детальніше питання відповідальності регулюються транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника настає у разі:

1) ненадання транспортного  засобу;

2) втрати, нестачі, пошкодження, псування вантажу;

3) прострочення доставки  вантажу;

4) подачі під навантаження непридатного транспортного засобу тощо.

Втратою вантажу слід вважати протиправну невидачу перевізником вантажу протягом строків, встановлених транспортними кодексами і статутами, внаслідок його вибуття з-під відання перевізника (фізичної загибелі, крадіжки тощо) або затримання в дорозі.