Державне регулювання господарської діяльності в Україні

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції - з питань додержання ан-тимонопольно-конкурентного  законодавства;

земельних відносин - за використанням  і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням  законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною  безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання - за якістю і безпечністю  продукції та послуг;

зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологі-і чної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Органи державної влади і  посадові особи, уповноважені здійснювати  державний контроль і державний  нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок  здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприємництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ГК з метою  створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне  для здійснення підприємницької  діяльності;

сприяють підприємцям в організації  матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям  у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів  України, центральним органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади за такими напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки  і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення  кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2) встановлення системи пільг  для суб'єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи  оподаткування бухгалтерського  обліку та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка  малого підприємництва;

5) залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Правове регулювання  участі держави у господарській  діяльності. Державне замовлення та державні закупівлі ,державне фінансування ,державні гарантії та запозичення.

Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державна закупівля — це придбання замовником товарів, робіт і послуг (продукції) за державні кошти у визначеному законодавством порядку.

Державні закупівлі здійснюються на основі таких принципів:

— максимальна економія та ефективність;

— добросовісна конкуренція серед учасників;

— відкритість та прозорість на всіх стадіях державних закупівель;

— недискримінація учасників;

— об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій;

— запобігання проявам корупції;

— сприяння захисту інтересів вітчизняного виробника, зокрема сільськогосподарського товаровиробника, під час організації та здійснення закупівель;

— вільний доступ, відкритість та доступність інформації з питань закупівель, у тому числі для громадян України та громадських організацій.

Державні фінанси - це складова фінансової системи держави, її центральна сфера, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

З допомогою державних фінансів держава розподіляє і перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом  фінансових відносин. Суб'єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого - населення і суб'єкти господарювання. В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи держави опосередковують майже 80 % усіх фінансових ресурсів і охоплюють різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. До складу державних фінансів включають: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте і майнове страхування.

 Функціонування державних фінансів невіддільне від держави. їх необхідність зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропонування, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об'єктивні причини. До цих потреб належать, зокрема, структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров'я тощо. Виходячи з цього держава будує свою фінансову політику, визначаючи рівень втручання у господарську діяльність виробничих структур і соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього продукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створюваних державою

Державний кредит — це сукупність економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) стосовно питання мобілізації додаткових грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості та платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, в яких держава може бути як позичальником, кредитором або гарантом.

Державні запозичення  — основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації держав них цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).

Облігація (від лат. obligatio — зобов'язання) — найпоширеніший вид цінних паперів, боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і сплачується дохід у формі процента або виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (на конкретні проекти).

Облігація має номінальну вартість (зазначену на неї суму боргу) і  курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від  її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між ринковою ціною та номінальною вартістю облігації становить курсову різницю.

6.Державна підтримка  суб’єктів господарювання : поняття  ,види та способи. Заохочення  малого підприємництва.

Одним з найголовніших інструментів регулювання господарської діяльності є податкова політика держави. Оподаткування відносять до посередніх методів державного регулювання, тобто таких, що ґрунтуються на економічних засобах впливу на відносини, які регулюють державні суб’єкти управлінської діяльності. Вони опосередковуються способом за діяння економічних інтересів без прямого владного примусу та відбиваються на поведінці учасників економічних відносин через створення умов, які впливають на її мотивацію створенням тих чи інших матеріальних стимулів

заохочення.

З метою вирішення найважливіших  економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб’єктів господарювання, повинні передбачати:

оптимальне поєднання фіскальної та стимулювальної функцій оподаткування;

стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил

оподаткування;

усунення подвійного оподаткування;

узгодженість з податковими  системами інших країн.

Ставки податків мають нормативний  характер і не можуть установлюватись  індивідуально для окремого суб’єкта господарювання. Система оподаткування  в Україні має передбачати граничні розміри податків і зборів, які можна справляти із суб’єктів господарювання. При цьому податки та інші обов’язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб’єктами господарювання незалежно від

результатів їх господарської діяльності.

Як правило, раз на півроку Державна податкова адміністрація видає  довідник пільг, наданих чинним законодавством юридичним особам щодо сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Крім того, законодавство України може передбачати спрощену систему оподаткування для окремих категорій суб’єктів господарювання. Так, наприклад, ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» передбачає таку спрощену систему способом заміни сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва.

Держава може надавати дотації суб’єктам  господарювання: на підтримку виробництва  життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб’єктам господарювання, що опинились у критичній соціально-економічній або чній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Держава може здійснювати компенсації  або доплати сільськогосподарським  товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб’єктів господарювання визначаються законом.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими

напрямами:

1) формування інфраструктури підтримки  і розвитку малого підприємництва,

організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації кадрів для суб’єктів  малого підприємництва;

2) установлення системи пільг  для суб’єктів малого підприємництва;

3) запровадження спрощеної системи  оподаткування, бухгалтерського  обліку

та звітності;

4) фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5) залучення суб’єктів малого  підприємництва до виконання

науково-технічних і соціально-економічних  програм, здійснення поставки

продукції (робіт, послуг) для державних  та регіональних потреб.

 

7. Державно –приватне  партнерство. 

Державно-приватне партнерство –  це взаємодія  центральних чи місцевих органів влади та приватного сектора, заснована на довгостроковій угоді  щодо постачання послуг, які традиційно надавались державними /комунальними підприємствами. У деяких типах ДПП  вартість використання послуги покриваються виключно за рахунок користувачів послуги (наприклад, плата за користування послугою), а у деяких типах вартість послуги покриваються повністю або частково за рахунок бюджету (державного або місцевого).

Традиційні проекти ДПП реалізують у сфері житлово-комунального господарства та інфраструктури, наприклад  водопостачання, водовідведення, централізоване теплопостачання, тверді побутові відходи, транспорт, туризм, спортивна інфраструктура, будівництво доріг, енергоефективність, заклади охорони здоров’я та освіти тощо.

Деякі переваги ДПП порівняно з  традиційними шляхами надання комунальних  послуг та будівництва об’єктів інфраструктури:

Місцеві органи влади та громада  можуть скористатися досвідом та ефективністю, притаманних приватному сектору;

Як результат, підвищується якість отриманих послуг та/або зменшуються  витрати на надання таких послуг;

Місцеві органи влади мають змогу  залучити додаткове фінансування;