Державне регулювання господарської діяльності в Україні

Тема 2. Державне регулювання господарської діяльності в Україні

1.Наукові теорії,що  обґрунтовують необхідність державного регулювання економіки.

Теорії меркантилізму

 Проблеми, пов'язані з місцем, роллю, функціями держави в економіці, були предметом роздумів учених із самого початку виникнення економічної науки.

 В ХV-XVII ст., у період первісного нагромадження капіталу, представники школи меркантилізму обґрунтовували необхідність активної державної економічної політики. За великим рахунком комплекс заходів, що пропонувався ними і здійснювався європейськими державами, сприяв становленню ринкової капіталістичної системи.

 Характерне для меркантилістів ототожнення багатства з грошима привело їх до висновку, що і держава стає багатшою, коли більше грошей (природно, повноцінних - золота і срібла) вона має. Нагромадження ж грошового багатства може бути досягнуте за допомогою державної влади. Теорія раннього (чи грошового) меркантилізму (у числі її прихильників були англієць У. Стаффорд, італієць Г. Скаруффі) пропонувала державам здійснити систему заходів, спрямованих на утримання грошей у країні. Серед цих заходів - заборона вивозу грошей за кордон, уведення державної монополії на торгівлю валютою; створення "складових місць" для торгівлі іноземними товарами (усі виручені від продажу кошти іноземці були зобов'язані витратити на купівлю виробів місцевого виробництва).

Економічний лібералізм

 Всебічне обґрунтування нових поглядів економічного лібералізму дали творці класичної школи політичної економії А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823).

 В основі вчення Сміта, викладеного в книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.), лежало уявлення про економічні закони, які діють подібно законам природи і визначають розвиток суспільства. Йому була близька ідея "природної гармонії" (рівноваги), що встановлюється в економіці стихійно при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування ринкової економічної системи. Сміт називав таке природне функціонування економіки принципом "невидимої руки", а роль держави обмежував функцією "нічного сторожа" - підтримки порядку, охорони і захисту приватної власності і конкуренції. "Свобода підприємництва", "свобода торгівлі" - ці принципи замінили і в теорії, і в політиці ідеї державного протекціонізму.

 Д. Рікардо був також прихильником всілякого обмеження втручання держави в економіку. Як і Сміт, він вважав, що в економіці діють об'єктивні і стихійні, але пізнавані закони. Механізм їхньої дії при відсутності зовнішнього (державного) втручання підтримує економічну систему в рівновазі. У той же час Рікардо звертав особливу увагу на необхідність вироблення державної економічної політики, яка сприяла б росту продуктивних сил суспільства. У цьому він убачав важливу роль економічної науки (політичної економії), здатної досліджувати економічні закони і розробляти для держави необхідну економічну політику.

 Сміт і Рікардо вважаються творцями теорії і політики фрітредерства (від англ. free trade - свобода торгівлі). Вони представляли цю політику як ідеальну, завжди вигідну всім країнам і народам. Однак найбільш повне втілення вона знайшла у Великобританії середини XIX ст.

Держава в неокласичній системі

 Неокласичний напрямок висунув у XX ст. чимало видатних учених. Серед них - засновник напрямку англійський економіст A. Маршалл, американці Е. Чемберлин, Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен (два останніх - лауреати Нобелівської премії).

 Концепції державного регулювання економіки завжди визначаються методологією напрямку і трактуванням сутності і ролі ринкового координуючого механізму. Менш за все засновників і сучасних представників неокласичного напрямку цікавлять питання соціального розвитку, історичний аспект аналізу. Свою задачу вони бачать у тім, щоб досліджувати, як "економічна людина", фірма, господарство будуть діяти при незмінних соціальних і довгочасно стійких умовах. Головним мотивом дії людини вони вважають власний (іноді підкреслюється навіть - егоїстичний) інтерес. Економіка розглядається як рівноважна і відносно гармонічна система, у якій компетентний егоїзм усіх її членів за посередництвом вільної конкуренції веде до найбільшого добробуту всього суспільства (принцип "невидимої руки"). У такому випадку усяке втручання держави в дії ринкових сил наносить їм величезний збиток, утрудняючи досягнення індивідуумом, а отже, і всім суспільством свого оптимуму (відзначимо, що мова йде лише про умови вільної конкуренції).

 Отже, ринок - система вільних цін, прибутків і збитків - це той бог, до якого звернені погляди економістів-неокласиків. "Рушієм" ринкової системи виступає капіталіст-підприємець, від успішної, прибуткової діяльності якого залежить процвітання всіх інших груп населення, та й самої держави.

2.Конституція та інші  нормативно-правові акти України  про державний вплив на економіку.

Господарська діяльність регулюється  системою господарського законодавства, що представляє сукупність законів  і інших нормативно-правових актів, які містять правові норми, що регулюють господарські відносини.

У науковій літературі система господарського законодавства визначається як комплексне утворення, що виникає як наслідок взаємодії різних галузей права у регулюванні відносин у сфері господарювання. Подібна точка зору є дискусійною, оскільки не враховує повною мірою предмета правового регулювання господарського законодавства. Наприклад, ст. 1 ЦК України як предмет регулювання цивільного законодавства визначає регулювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Такі відносини реально виникають і в господарській сфері. Але цим господарська діяльність та виникаючі відносини не обмежуються. Стаття 3 ГК України кваліфікує господарські відносини, як відносини у сфері суспільного виробництва, що суттєво впливає на характер та якість виникаючих майнових відносин, незважаючи на формальну рівність учасників таких відносин, їх значення для суспільства. Відносини з управління та контролю за господарською діяльністю, які іноді кваліфікують як адміністративні, визначаються не тільки як вертикальні відносини, пов'язані із реалізацією владних повноважень компетентними органами управління, але й як такі, що мають насамперед майновий зміст та впливають на ринкову систему з точки зору економічного результату в цілому. Яскравим прикладом у цьому плані виступає економічна конкуренція.

Тому система господарського законодавства  функціонує як складне утворення, що включає в одному акті різнорідні (приватні та публічні) норми, які мають  мету комплексного регулювання відносин суспільного виробництва; останні складаються як сукупність усіх відносин, що виникають між учасниками господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності.

Функціонування системи господарського законодавства обумовлене реалізацією  господарсько-правових норм та забезпеченням господарського правового порядку. Нормативно-правовим актом, що визначає основи господарського законодавства, є Господарський кодекс України. Це базовий комплексний нормативно-правовий акт, який визначає систему господарського законодавства.

Аналізуючи норми ГК України, можливо  виокремити певні завдання (мету) правового  регулювання щодо:

- встановлення та реалізації  основних напрямів державної  економічної політики;

- управління господарською системою, в першу чергу державним та  комунальним секторами економіки;

- встановлення заходів державного  впливу на економіку; 

- господарського нагляду (контролю) за діяльністю суб'єктів господарювання, що виконується спеціальними  органами у господарській сфері; 

- стимулювання певних сфер економіки та створення умов для діяльності суб'єктів підприємництва, реалізації їх приватних прав та інтересів;

- забезпечення прав споживача,  у першу чергу на якісну  та безпечну продукцію, та ін.

Основні вимоги до управління та здійснення контролю за господарською діяльністю конкретизуються у спеціальних законах, що регулюють окремі сфери господарської діяльності, наприклад в Законах України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р., "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про зерно та ринок зерна в Україні" та в багатьох інших.

Крім законів господарська діяльність регулюється Указами Президента України з економічних питань, деякі з яких видані відповідно до п. 4 розділу 15 "Перехідні положення" Конституції України та мають силу законів. Сьогодні Президент України відповідно до ст. 106 Конституції України не має повноважень щодо регулювання господарської діяльності.

Нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України є Декрети Кабінету Міністрів України, видані в 1993 - 1994 роках відповідно до Закону України від 18.11.92 р. "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання", що мають силу законів, постанови і розпорядження, видані згідно з ч. 1 ст. 117 Конституції України, які є обов'язковими для виконання.

Органи державної влади і  управління у випадках, передбачених законом, видають відомчі нормативно-правові  акти, які є обов'язковими для  всіх учасників господарських відносин. Наприклад, відповідно до ст. 47 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами; можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Відповідно до ст. 23 ГК України правові  акти органів та посадових осіб місцевого  самоврядування, прийняті в межах  їх повноважень, є обов'язковими для  виконання всіма учасниками господарських  відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

До інших нормативних актів  відносяться державні стандарти  та технічні умови, видані відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України  від 10.05.93 р. "Про стандартизацію і  сертифікацію".

До локальних нормативно-правових актів належать також статутні документи суб'єкта господарської діяльності або внутрішні документи, що прийняті відповідно до вимог статуту.

 

3.Методи та форми державного регулювання господарських відносин.

Серед заходів державного регулювання на особливу увагу заслуговують такі, як податкова політика, грошово-кредитна політика, цінова та митна політика держави. При цьому, окреслення лише названих напрямків державної “участі” в розвитку економіки України не варто сприймати як остаточне. Йдеться тільки про те, що їх аналіз дозволяє найбільш “рельєфно” репрезентувати сутність, специфіку та значення державної політики в економічній сфері.

З метою вирішення найважливіших  економічних і соціальних завдань  держави закони, якими регулюється  оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

- оптимальне поєднання фіскальної  та стимулюючої функцій оподаткування; 

- стабільність (незмінність) протягом  кількох років загальних правил  оподаткування; 

- усунення подвійного оподаткування; 

- узгодженість з податковими системами інших країн.

Ставки податків мають нормативний  характер і не можуть встановлюватись  індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.

Система оподаткування в Україні  повинна передбачати граничні розміри  податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Державне регулювання цін реалізується у формах:

- адміністративного (прямого) регулювання; 

- опосередкованого (непрямого) регулювання  через вплив на попит і пропозицію.

Адміністративне регулювання є  наступною формою державного регулювання цін, що використовувалася в Україні за часів існування СРСР. Слід зазначити, що ця форма, попри всі її недоліки, забезпечувала відносно стабільний рівень цін на протязі багатьох десятиліть. Чи не єдиним негативним наслідком її використання був хронічний дефіцит окремих споживчих товарів, що обумовлювався як вадами планування, так і, в першу чергу, пріоритетами держави на капітальне будівництво, оборону і виробництво в першу чергу засобів виробництва за рахунок предметів споживання. Криза на споживчому ринку на початку 90-х років обумовила відмову від подальшого використання цієї форми державного цінового регулювання[5].

Домінуюча в сучасній Україні форма  цінового регулювання має умовну назву “захист інтересів окремих  соціальних груп”, що зумовлено, в першу чергу, відсутністю цілеспрямованого і поміркованого механізму державного регулювання цін і наявністю окремих невпорядкованих і суперечливих заходів, спрямованих на досягнення певних результатів під впливом зацікавлених соціальних груп.

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення  і реалізація певної грошово-кредитної  політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

Об'єктами грошово-кредитної політики є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та  ін.

 

 

 

 

4. Поняття та форми  участі держави у господарських  відносинах.

Відповідно до ст. 19 ГК держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і  матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського  обліку та звітності;