Виконання цивільних обов"язків

Інший аспект питання про  співвідношення інтересу й суб'єктивного  права, про який вже було коротко  зазначено вище, полягає в тому, що існують інтереси як опосередковані, так і не опосередковані суб'єктивними правами. Опосередкований суб'єктивним правом інтерес - це такий інтерес, реалізація якого забезпечується діями (бездіяльністю), що відповідають суб'єктивному праву як мірі дозволеної поведінки. Ця міра дозволеної поведінки надається правомочній особі саме для задоволення її інтересів. Зобов'язана особа також має певну міру поведінки. Однак, на відміну від правомочної особи, зобов'язана особа будує свою поведінку не у своїх інтересах, а в інтересах носія суб'єктивного права. Захист такого роду інтересів здійснюється безпосередньо шляхом захисту порушеного суб'єктивного права. У цьому виявляється сутність суб'єктивного права як правового засобу задоволення, у тому числі захисту, інтересів.

Задоволення інтересів, не опосередкованих  суб'єктивними правами, при загально-дозвільному  типі правового регулювання здійснюється за рахунок надання носію інтересів  можливості діяти за своїм розсудом для їхньої реалізації, але до певних меж. Межі для задоволення інтересів  вводяться за рахунок установлення заборон. Заборона, перешкоджаючи задоволенню інтересів певною особою, спрямована на охорону інтересів інших осіб, у тому числі суспільства й держави. У зв'язку з цим варто розрізняти законні й незаконні інтереси.

На думку О. Я. Курбатова, до законних належать інтереси: 1) опосередковані суб'єктивними правами та 2) інтереси, законність яких випливає із загальних положень законодавства. До незаконних (протиправних) інтересів належать інтереси: 1) прояв яких прямо заборонено (обмежено) законом і 2) інтереси, незаконність яких випливає із загальних положень законодавства⁷. Таке визначення, однак, викликає заперечення. Чи можна, наприклад, вважати законним будь-який інтерес, опосередкований суб'єктивним правом? Думається, що не можна. Як було відзначено вище, одне й те саме суб'єктивне право може опосередковувати різні за характером інтереси, як законні, так і незаконні. Здійснення суб'єктивного права виключно з метою задоволення незаконних (протиправних) інтересів відомо як зловживання правом, або шикана. Законним є будь-який інтерес (опосередкований чи не опосередкований суб'єктивним правом), що не є протиправним.

Всяке суб'єктивне право  чи «охоронюваний законом інтерес» у випадку порушення має бути захищений судом або іншим  юрисдикційним органом. Ця можливість зумовлюється декількома обставинами: а) визначеністю суб'єктів спірного відношення; б) визначеністю їх взаємних прав і обов'язків; в) можливістю владного припису конкретним особам належного поводження відповідно до норми об'єктивного права.

Оскільки суб'єктивні  права не існують у відриві  від суб'єктивних обов'язків, то здійснення права однією особою припускає і виконання іншими особами своїх обов'язків, тобто здійснення ними визначених дій, охоплюваних належною поведінкою.

1.2. Поняття та структура цивільного обов’язку

Суб’єктивному цивільному праву відповідає юридичний обов’язок. В основі обов’язку лежать певні  нематеріальні та матеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги  тощо. Зобов’язана особа повинна  вчинити певні дії (активний обов’язок) або утриматися від них (пасивний обов’язок). 

Цивільний обов'язок - це адресована зобов'язаній особі вимога визначеної поведінки, яка відповідає умовам договору, закону чи іншої норми цивільного права. Вона може бути також визначена як міра належної поведінки зобов'язаної особи⁸.

Носієм цивільно-правового  обов’язку є особа, до якої звернуто вимогу договору або закону щодо дотримання певної поведінки. Основні ознаки юридичного обов’язку можна визначити так: юридичний обов’язок - це необхідність певної поведінки; вимога певної поведінки  забезпечується законом; виконання цивільно-правового обов’язку пов’язане із суб’єктивним правом уповноваженої особи.

Таким чином, юридичний обов’язок  – це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб’єктивного  права.

У цивільних правовідносинах існують  два типи обов'язків - пасивний і  активний. Це обумовлено наявністю  в цивільно-правовому регулюванні  суспільних відносин двох способів законодавчого  закріплення обов'язків - позитивного  зв'язування й методу заборон (негативного  зв'язування).

Обов'язки пасивного типу випливають із цивільно-правових заборон і за своєю природою означають юридичну неможливість здійснення дій, які порушують  публічні інтереси й інтереси уповноважених  осіб.

Функції заборон у механізмі  цивільно-правового регулювання  досить різноманітні. Одна з головних функцій заборон міститься у  встановленні меж здійснення суб'єктивних цивільних прав. Так, власник зобов'язаний не допускати безгосподарного утримування  наявних у нього культурних цінностей, не повинен при здійсненні своїх  повноважень завдавати шкоди  навколишньому середовищу, порушувати права, охоронювані законом інтереси громадян, організацій.

Заборони породжують обов'язки одного суб'єкта цивільних правовідносин  перед іншим: заборона однобічної відмови  від виконання договору, переведення  боргу без згоди кредитора  та ін. Особливе місце займають заборони, що породжують обов'язки, виконання  яких перешкоджає трансформації  відносних цивільних правовідносин  одного виду в іншій.

Досить своєрідні в цивільному праві регулятивні заборони, які  накладають на всіх суб'єктів цивільних  правовідносин обов'язки принципового характеру - дотримуватися вимог  законів і правових актів; здійснювати  суб'єктивні цивільні права розумно  й сумлінно.

Соціальне призначення цивільно-правових обов'язків активного типу міститься  в спонуканні суб'єктів до здійснення суспільно корисних дій. Усякий цивільно-правовий обов'язок активного типу містить вимогу до суб'єкта вчинити дію або по передачі майна, інформації або іншого блага, або по виконанню роботи, створенню й використанню добутків літератури, науки й мистецтва та інших результатів інтелектуальної діяльності, або по наданню послуг. Вимога, укладена в обов'язку активного типу, означає для зобов'язаного суб'єкта необхідність діяти в інтересах уповноваженого суб'єкта, тому що вона забезпечується санкцією за невиконання обов'язку⁹.

Вимога, яка становить зміст  обов'язку, концентровано виражає  соціальну необхідність тієї або  іншої лінії поведінки суб'єкта в певному проміжку часу, у певному  місці, стосовно певних осіб, явищ об'єктивної дійсності, що випливає з норм цивільного права, умов договору, які реалізуються в межах тих правовідносин, елементом  яких є даний обов'язок.

Зміст обов'язків активного типу може бути складним – в межах  загальної вимоги містити в собі "підвимоги". Так, в обов'язку по передачі майна в межах загальної вимоги вчинити дії по передачі майна відокремлюються під вимоги до якості й комплектності переданого майна.

Основним елементом цивільного обов’язку є суб’єкти виконання обов’язків.

Законом визначені такі суб’єкти виконання пасивних обов’язків:

1. Громадяни – у цивільному праві майнова відповідальність настає з досягненням 15-річного віку.

2. Юридичні особи – до цієї групи цивільне право відносить підприємства, організації. Здійснення юридичних обов’язків від їх імені покладено на їх органи (директор, голова правління та ін.), що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом, (положенням).

3. Держава – її представляють уповноважені державні органи та їх посадові особи в межах встановленої компетенції. Посадовими особами вважаються керівники (їх заступники) державних органів та їх апарату, а також державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпрорядчих та консультаційно-дорадчих функцій. Тобто, виконання цивільних обов’язків покладено на державні органи і посадових осіб в межах установленої компетенції.

Структуру цивільного обов'язку складають також наступні елементи:

1. Необхідність зобов'язаного  суб'єкта вчиняти певні дії  чи утриматися від їх вчинення  в інтересах уповноваженої сторони.

2. Необхідність вимагати  створення необхідних умов з  боку держави та інших суб'єктів  для ефективного виконання обов'язку.

3. Необхідність реагувати  на законні вимоги уповноваженої  особи.

4. Необхідність нести  цивільну відповідальність у випадку порушення у процесі виконання обов'язку прав інших суб'єктів чи невиконання покладеного обов'язку зобов'язаним суб'єктом.

Розділ 2.Поняття та особливості  виконання цивільних обов’язків

2.1. Поняття  та принципи виконання цивільних  обов’язків

При виконанні цивільно-правового обов'язку забезпечується інтерес уповноваженої особи. Водночас у цивільному обов'язку виражений інтерес держави. Останній виявляється у тому, що держава заінтересована у певній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин. Тому держава встановлює певні норми поведінки фізичних і юридичних осіб. Метою поведінки зобов'язаної особи є припинення юридичного обов'язку. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Отже, виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам. Визначальним є принцип належного і реального виконання обов'язку.

Принцип належного виконання  обов'язку означає, що мають бути додержані  всі умови зобов'язання. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець  зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Зазначені обов'язки мають бути виконані відповідно до всіх умов договору купівлі-продажу¹⁰.

Щодо належності виконання  обов'язку слід виходити зі змісту ст. 526 ЦК України, в якій підкреслюється, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вказівок закону, умов договору, а у разі відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту і вимог, що ставляться.

Принцип належного виконання  обов'язку стосується також місця, строку та інших умов (статті 530, 532 ЦК України).

Місце виконання зобов'язання, як правило, встановлюється в договорі. Якщо ж воно в договорі не встановлено, то його визначає ЦК та інші акти законодавства, звичаї ділового обороту. Так, якщо місце виконання зобов'язання в договорі не встановлено, воно провадиться, наприклад, за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням майна, за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитор є юридичною особою - за її місцезнаходженням на момент виконання зобов'язання.

Строк виконання обов'язку має важливе значення. Він може бути встановлений сторонами правовідносин або законом. Наприклад, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Строк для виконання обов'язку може бути встановлений законодавством. Так, замовник зобов'язаний забрати  річ, виготовлену за договором побутового підряду у строк, визначений у  договорі. Якщо він цього не зробив, то після спливу 2 місяців з дня письмового попередження замовника, підрядник може реалізувати виготовлену річ. У даному разі мають місце два терміни виконання обов'язку: перший - погоджений сторонами в договорі, другий - встановлений законом.

Строк виконання обов'язку може бути обумовлений вимогою уповноваженої  особи. Так, особа, яка передала майно  для зберігання, має право в  будь-який час вимагати це майно  від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно за першою вимогою  уповноваженої особи, незалежно  від строку зберігання.

Дострокове виконання  обов'язку може бути у випадках, передбачених законом, договором, або випливати із суті зобов'язання. При цьому дострокове виконання допускається у випадках, передбачених законом або договором, а також за згодою кредитора. Прострочення виконання цивільно-правового обов'язку може спричинити несприятливі майнові наслідки для порушника¹¹.

Як правило, виконання  обов'язку не здійснюється частинами. Але уповноважена особа має право прийняти виконання частинами, якщо інше не передбачено законом, договором, звичаями ділового обороту або не випливає із суті зобов'язання.

З названим принципом тісно  пов'язаний принцип реального виконання  обов'язку. Особливе значення зазначений принцип має в господарських  відносинах. Не завжди сплата штрафних санкцій може задовольнити інтереси суб'єкта господарської діяльності. Тому важливе місце посідає виконання обов'язку в натурі: передати річ, виконати певні дії.

При цьому право вимагати виконання у натурі має кредитор. Боржник не може відмовитися від виконання обов'язку в натурі, крім випадків неможливості виконання, передбачених законодавством. Якщо принцип належного виконання обумовлює виконання обов'язку відповідно до всіх умов зобов'язання, то реальне виконання стосується лише однієї умови - предмета обов'язку. Під останнім розуміють певні блага, з якими пов'язані обов'язки. З передачею предмета зобов'язання або здійсненням інших дій уповноважена особа набуває благ, які становлять мету цивільних правовідносин.