Відшкодування моральної шкоди

Існує ще одна група цивільних  правопорушень, мірою відповідальності за які може бути відшкодування моральної  шкоди. Шкода тут виявляється  винятково в щиросердечних стражданнях і переживаннях, і відшкодуванню ця шкода підлягає навіть у тому випадку, якщо які-небудь матеріальні наслідки відсутні. Це делікти, що порушують «privacy». В принципі, мається на увазі приватне життя, але юристи по всьому світу розходяться в думці, що ж може бути охоплено цим поняттям. Деякими авторами воно розглядається як «право бути одному» («right to be alone»). Уперше дане поняття було введено в 1890 р. американськими юристами Самуелем Д. Вареном і Луїсом Д. Бренді, які основну функцію цього інституту бачили в захисті недоторканості особи і всього того, що допомагає людині зберегти себе як особистість. У даний час американське право, на відміну від англійського, виділяє групу можливих деліктів у сфері «privacy». До них можна віднести: порушення самоти чи права на самітність, вторгнення в приватні справи позивача; публічне викриття фактів, що можуть бути надбанням тільки позивача чи вузького кола осіб; присвоєння імені позивача і використання його зовнішності з метою одержання вигоди; поширення зведень, що показують позивача у фальшивому світлі. Тут основним деліктом, звичайно ж, є наклеп (slander and libel), що служить підставою для відшкодування щиросердечних страждань у чистому вигляді (на відміну від англійської правової доктрини, що вимагає їхнього поєднання в позовній вимозі з фізичними стражданнями). Крім того, американське право, що домоглося найбільших успіхів у справі захисту немайнових інтересів особистості шляхом найбільш ефективного грошового відшкодування, на відміну від англійського, передбачає ще і відповідальність за «навмисне заподіяння сильного емоційного потрясіння» («intentionally causing of severe emotional distress»).

2. Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової)

      шкоди

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів такого захисту є відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що гарантується в першу чергу Конституцією України, а також Цивільним та Господарським кодексами і відповідними законами України.

У вітчизняному законодавстві відсутнє визначення поняття «моральна шкода», проте  наразі дана прогалина компенсується  частково судовою практикою, зокрема, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також наданими ст. 23 ЦК України «проявами» моральної шкоди.

Так, згідно з  п. З вказаної Постанови Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За умовами  ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає [2, с.9]:

- щодо фізичної особи: у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, або у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, ділової репутації;

- щодо юридичної особи - у приниженні її ділової репутації.

Відповідно до вказаної вище статті ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Хоча вказана норма інших умов для можливості такого відшкодування не визначає, проте судова практика по цивільним справам зводиться до того, що, крім наявності факту порушення відповідних прав, право особи на відшкодування моральної шкоди, зокрема, має бути передбачено спеціальною нормою законодавства, що регулює певні відносини.

Так, рішенням Верховного Суду України від 02.06.2010 р. було скасовано рішення попередніх судових інстанцій в частині стягнення 10000 грн на відшкодування моральної шкоди, та в цій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Таке рішення вмотивовано тим, що ст. 23 ЦК Українизакріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав. Спори про відшкодування заподіяної моральної (немайнової шкоди) розглядаються судами, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачено нормамиКонституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Проте законодавець також  передбачив, що відшкодування завданої моральної шкоди може бути закріплено умовами відповідного договору, навіть якщо таке право не передбачено спеціальними нормами, що регулюють конкретні відносини. Зокрема, за умовами ст. 611 ЦК України у випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, серед яких - відшкодування моральної шкоди.

Наприклад, ухвалою Верховного Суду України від 24.03.2010 р. скасовано рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20.07.2009 р. в частині задоволення вимог позивача про стягнення відшкодування моральної шкоди (позовні вимоги обґрунтовувались безпідставністю відмови банку у поверненні вкладу і нарахованих процентів, та завдання внаслідок таких неправомірних дій банку моральної шкоди позивачу). Суд касаційної інстанції вказав, що з огляду на положення ст. 611 ЦК України, відшкодування моральної шкоди в зобов'язальних правовідносинах можливе у разі встановлення такого правового наслідку порушення зобов'язання безпосередньо в договорі.

Аналогічна позиція викладена  в рішенні Верховного Суду України  від 23.04.2008 p., яким скасовано рішення попередніх судових інстанцій в частині стягнення відшкодування завданої моральної шкоди, та в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Таке рішення було обґрунтовано наявністю між сторонами спору  з приводу невиконання зобов'язань  за договором позики, яким в свою чергу не було передбачено такого відшкодування.

Стосовно господарських  відносин, то ст. 225 ГК України закріплена можливість компенсації моральної шкоди лише у випадках, передбачених законом.

Відтак, практика Вищого господарського суду України базується суто на даній  вказівці ГК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).

Якщо мова йде про відшкодування  шкоди у позадоговірних відносинах, то загальні підстави відповідальності за таку шкоду визначені, зокрема, ст. 1167 ЦКУкраїни. Так, у вказаній вище ухвалі від 24.03.2010 р. Верховний Суд України вказав, що оскільки між сторонами існують договірні правовідносини (договір банківського вкладу), то апеляційний суд безпідставно задовольнив позов в частині відшкодування моральної шкоди, не звернув уваги на те, що положенняст. 1167 ЦК України регулюють порядок та підстави відшкодування потерпілому моральної шкоди в деліктних правовідносинах.

Одним із основних моментів при розгляді даної категорії судових справ відіграє доведення та встановлення факту завдання моральної шкоди. Основним доказом, як правило, виступають пояснення самого позивача, як додаткові докази можна визначити медичні довідки, пояснення свідків, висновок судово-психологічної експертизи, проте ці докази стосуються фізичної особи-позивача. Більше «проблем» виникає при доведенні завдання немайнової шкоди юридичній особі, оскільки тут в більшій мірі роль відіграють оціночні судження.

За умовами абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Частина 2 ст. 440-1 ЦК УРСР передбачала, що розмір відшкодування моральної шкоди не може становити не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. До другого півріччя 2001 року також діяла Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» від 23.06.1993 р. №472, яка передбачала, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На сьогоднішній день законодавством не передбачено граничних розмірів такої компенсації, проте закріплено, що її розмір не пов'язаний з розміром матеріального відшкодування. Так само, відсутня певна методологія з обчислення розміру завданої моральної шкоди. Як виняток - відшкодування моральної шкоди, завданої за час перебування під слідством чи судом, розмір якої має визначатись виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць такого перебування (ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

У будь-якому випадку при  визначенні розміру відшкодування  суд повинен враховувати вимоги розумності і справедливості.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2007 р. по справі №30/186 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено вимоги позивача та стягнено з відповідачів на його користь 250000 грн моральної шкоди за поширення недостовірних відомостей. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з боку відповідача мало місце публічне поширення інформації, яка полягає в тому, що позивач займається «чорним рейдерством», а саме: вчиняє дії, спрямовані на захоплення одного з відповідачів незаконними методами всупереч бажанню власника шляхом блокування нормальної роботи підприємства через органи судової влади. У якості доказів позивачем були надані суду листи ділових партнерів про припинення співробітництва з позивачем через рейдерські дії останнього, що викликають сумніви у його порядності, така співпраця з позивачем негативно відображається на їх престижі та може підірвати довіру до них з боку їх партнерів і клієнтів. Таким чином, поширення відповідачами інформації про вчинення позивачем рейдерських дій принизило його ділову репутацію та підірвало довіру до його діяльності з боку його ділових партнерів. Крім того, позивач стверджував про зниження професійності підприємства на ринку послуг, які воно надає через втрату освіченого і кваліфікованого персоналу, який після звинувачень відповідачів почав звільнятися, оскільки не мав бажання працювати на підприємстві, яке займається рейдерством. З огляду на встановлені по справі обставини, суди прийшли до висновку про наявність і доведеність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідачів та завданою позивачеві шкодою у вигляді приниження ділової репутації. Зважаючи на вказані обставини, Вищий господарський суд України визнав ґрунтовним висновок судів попередніх інстанцій про співрозмірність заявленого розміру моральної шкоди з діями відповідачів.

Підсумовуючи  викладене, радимо потенційним позивачам  враховувати, що тягар доказування  лежить саме на них. Відтак, звертаючись  до суду із позовом про відшкодування  моральної шкоди, обов'язково необхідно враховувати характер відповідних відносин та наявність нормативних підстав для такого відшкодування. Крім того, має бути зібрана ґрунтовна доказова база для доведення як самого факту завдання шкоди, так і розміру заявленої компенсації.

Отже, чинне українське законодавство, що регулює питання, пов’язані із моральною шкодою та її відшкодуванням, ввібрало в себе положення законодавства багатьох європейських країн та США. Важливим для будь – кого з нас залишається  питання про розмір відшкодування. Лімітів не встановлено, але роз’ясненням Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди”, за усіх обставин розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим п’яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Сьогодні перед юристами України постає ще одне важливе питання, пов’язане із проблематикою моральної  шкоди: а чи існує моральна шкода  юридичних осіб? Всі суперечки  про те, чи існує моральна немайнова  шкода юридичних осіб починаються із визначення понять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність, сукупність норм та принципів поведінки людей по відношенню до суспільства та інших людей, як одну з форм суспільної свідомості. А отже, яка може бути мораль у юридичної особи?   

Саме тому ані битовий  здоровий глузд, ані загальноприйняте визначення моралі, з точки зору О.Волочай, содиректора Міжрегіональної  Консультаційної групи, не можуть дати відповідь на поставлене запитання, оскільки в подібних суперечках забувається, що категорія моральної шкоди носить юридичний характер, а не моральне. Просто законодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін “моральна шкода” викликає в першу чергу нравоповчальні, а не правові асоціації. Це зайвий раз доводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є термін немайнової шкоди [15].

На жаль, сучасне законодавство, як і попереднє, не містить більш  – менш повного переліку випадків, коли юридична особа може вважати, що їй нанесено моральної шкоди. Законодавець говорить про два випадки : розповсюдження, в тоvу числі – через ЗМІ, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі. Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушення авторського чи суміжних прав.

Отже, Україна у своїй  подальшій європеїзації подолала ще одну химеру – моральну шкоду, яка для нас все ще залишається “невиданной зверушкой”, а для всього іншого цивілізованого світу вже давно є джерелом встановлення справедливості.