Відкриття спадщини і здійснення спадкових справ

Міжнародні договори закріплюють обов'язок нотаріальних контор повідомлювати дипломатичні або консульські установи іно-земної держави про відкриття спадщини. Іноземець повинен у вста-новлений термін прийняти спадщину шляхом подання заяви в но-таріальну контору особисто, через свого представника або поштою. Іноземці, що проживають за кордоном, подають заяву про прийнят-тя спадщини в посольство або консульство України за кордоном, а також через Ін’юрколегію.

Після закінчення провадження у справах про спадкування май-но передається громадянину-спадкоємцю, дипломатичному пред-ставництву або консульській установі. При цьому можуть встанов-люватися особливі умови вивозу такого майна (сплата всіх боргів, отримання спеціального дозволу і т. ін.).

Внутрішнє законодавство України закріплює, що спадкові питан-ня є компетенцією державного нотаріату місця відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодав-ця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження осно-вної частини рухомого майна [5].

Іноземцям в Україні стосовно спадкування ніяких обмежень не встановлено. Їм надається національний режим незалежно від того, проживають вони в Україні чи ні. Права спадкування, які виникли за кордоном, повністю визнаються в Україні. Ст. 13 Закону Укра-їни «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» за-кріплює, що іноземці та особи без громадянства можуть, відповідно до законодавства України, мати у власності будь-яке майно, можуть успадковувати і заповідати його.

Двосторонні договори України і Конвенція СНД 1993 року побу-довані на тому самому принципі – іноземці можуть успадковувати на рівних умовах і в тому самому обсязі, що і громадяни даної держави.

Аналогічне положення закріплене у ст. 38 Договору про правову допомогу Росії з Польщею: «Громадяни однієї Договірної Сторони можуть одержувати на території іншої Договірної Сторони майно і інші права шляхом спадкування за законом або за заповітом на тих

  Спадкові відносини «з іноземним елементом» самих умовах і в тому ж обсязі, що і громадяни цієї Сторони. Грома-дяни однієї Договірної Сторони можуть давати розпорядження на випадок смерті відносно майна, що знаходиться на території іншої Договірної Сторони».

Особливе значення в цій сфері має не тільки надання іноземцям національного режиму, але й застосування цього режиму на практи-ці. У ряді країн збереглися певні пережитки і спроби обмежити права спадкоємців-іноземців, шляхом закріплення винятків щодо спад-кування певних категорій спадкового майна і, передусім, земельних ділянок та іншого нерухомого майна.

Проте, незважаючи на наявність в РФ винятків, встановлених для іноземців щодо права власності на земельні ділянки, вони збері-гають право власності на ті ділянки, що перейшли до них у порядку спадкування, тільки якщо вони не є землями сільськогосподарсько-го призначення.

 

Висновок до 4 розділу.

Стосовно визнання прав спадкування іноземців істотний вплив зробили політичні мотиви. Так, у середині минулого сторіччя в період розпалу «холодної війни» в Каліфорнії, Неваді, Айові та деяких інших штатах США були прийняті закони, згідно з якими право спадкування майна, що знаходилося в США, було визнано за іноземцями, що проживали за кордоном, лише за умови взаємності. У ряді штатів практика застосування цих зако-нів пішла шляхом застосування принципу матеріальної взаємнос-ті. Крім того, закони штатів Нью-Джерсі, Нью-Йорка, Масачусетса «Про вигоду, користування і контроль» закріпили право судів від-мовляти в наданні спадкових грошей спадкоємцям, які знаходились за кордоном, і поміщати їх на депозит суду, якщо суд дійде висно-вку, що зарубіжний спадкоємець не одержить від спадщини «виго-ду або користь», або не отримає контролю щодо спадщини. Засто-сування цих і подібних законів у ряді випадків обмежувало права громадян СРСР на отримання спадкових сум, що їм належали. У судовій практиці на основі законів цих штатів доводилося, що спад-коємці в Радянському Союзі не можуть одержувати майно, яке їм залишається на праві спадщини, яка відкрилася в США, бо все це майно нібито відбирає радянська держава. Слід мати на увазі, що спеціальних обмежень в отриманні спадкових сум з-за кордону для радянських громадян не було. Вони одержували відповідні суми, але згідно з правилами, що застосовувалися щодо валютних операцій.

 

 

ВИСНОВОК

 

 Процес переходу майна до спадкоємцівза законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав.

Необхідною умовою здійснення спадкоємцями своїх прав є чітке законодавче регулювання процедури їх реалізації.

Реалізація спадкових прав охоплює кілька етапів:

а) відкриття спадщини;

б) прийняття спадщини;

 в) поділ спадщини;

г) оформлення свідоцтва про право на спадщину;

Щодо відкриття спадщини, то юридичними фактами або підставами, що призводять до відкриття спадщини, є смерть фізичної особи або оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим – день набуття законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. Факт відкриття спадщини і час смерті підтверджується свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна (ст.1221 ЦК України). Отже, спадщина - це майно, яке переходить у порядку спадкування. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів;

Прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини:

1) шляхом спільного проживання  спадкоємця разом із спадкодавцем;

2) шляхом подання заяви  про прийняття спадщини.

Спадщина має бути прийнята не лише встановленим способом, але й у встановлений строк. Загальний строк складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину не прийняв і правонаступником спадкодавця не є.

 Проте ЦК України  передбачає дві підстави, коли  спадкоємець, який пропустив строк  для прийняття спадщини, може  в подальшому отримати частку, що йому належить:

1) за письмовою згодою  усіх інших спадкоємців, які прийняли  спадщину;

2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову  такого спадкоємця;

Поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину. Поділ спадщини є не обов’язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин.. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними;

Право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановленому законом. Свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України). Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання.

Зробивши аналіз всієї наукової роботи, автор відмітив два проблемних питання, які на його думку потребують особливої уваги й відповідно законодавчого вирішення.

Як відомо спадкування за правом представлення є одним із різновидом спадкування за законом, а саме за правом представлення розуміється такий порядок спадкування, коли одна особа у випадку смерті іншої, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

Проте слід зазначити, що дане визначення є умовним, оскільки особу, яку «представляють», померла до відкриття спадщини. І на основі викладеного постає таке проблемне питання, як спадкування за правом представлення дає можливість більш далеким родичам спадкодавця зайняти спорожніле місце серед спадкоємців першої, другої або третьої черги. Таким чином це безкінечний процес спадкування. Проте на думку автора цей процес можливо обмежити, установивши законодавчо ліміт спадкування черги, наприклад не більш, як однієї черги за правом представлення.

Також слід зосередити увагу на такому проблемному питанні, як поділ спадщини між спадкоємцями, адже за загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними. Але існує інша, спеціальна, норма, яка дещо відкориговує зазначене правило – ст. 1267 ЦК України. В ній вказується, що спадкоємці мають право відступити від рівності часток на свій розсуд.

Проте, закон не зазначає тих меж, до яких спадкоємці за законом можуть відступити від розміру спадкових часток. І відповідно до цього автор виділив позитивну й негативну сторону цього питання.

Отже, ця норма сама по собі нібито є досить позитивною, адже дозволяє спадкоємцям виявляти ініціативу при укладанні договору про поділ, що повною мірою узгоджується з принципом свободи договору як основної засади цивільного права і законодавства. Водночас ця норма може бути використана одним із спадкоємців як елемент тиску на інших (особливо на престарілих, осіб з фізичними вадами та інших осіб, які не можуть повною мірою захищати свої права). Тому варто було б встановити ту межу, понад яку спадкоємці не мають права поділяти спадщину на свій розсуд

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

Нормативна база:

1. Про державні нагороди України [Текст]: Закон України від 16.03.2000 р. №1721 //Відомості Верховної Ради – 1993-№21 – ст.9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kodeksy.com.ua
2. Про реєстрацію актів громадського стану [Текст]:  Закон України вiд 18.10.2000 р. №2046 //Відомості Верховної Ради – 1993 - №3 – ст. 17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://izmail-rda.odessa.gov.ua;
3. Про порядок вчинення нотаріальних дій нотарусами України [Текст]:  Інструкція від 02.09.1993 р. №39; //Відомості Верховної Ради – 1993 - №3- ст.187 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua
4. Правила реєстрації актів громадського стану в Україні [Текст]:    від 18.10.2000 р №2046-І від 18.10.2000 р.//Відомості Верховної Ради – 1993- №7- ст21 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.drsu.gov.ua;
5. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 30 січ. 2012р.: (ОФІС. ТЕКСТ). К.: ПАЛИВОДП А. В., 2012. – 380с.;
6. Сімейний Кодекс України: законодавство зі змінами та допов. станом на 13 червн. 2013р.: (ОФІС ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2013. – 104с.;

 

Основна література:

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст]: у 2-х томах/За відп. Ред. О.В. Дзері, Н.С. Кузнецової, Т.2. – К.: Юрінком Інтер, 2005 – с. 608 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://radniki.at.ua;
8. Ветрова Н. Спадкування за заповітом [Текст] // Закон і бізнес – 2005.№ 13 – с.75;
9. Гелич А. Про поняття склад спадщини за ЦК України [Текст] // Підприємство господарство і право; - 2010. №2 – с. 102;
10. Дідух Г. Загальні положення про спадкування [Текст] // Праця і зарплата; - 2010. №29. – с. 93;
11. Достдар Р. Принципи спадкового права [Текст] // Підприємство господарства і права; - 2008.№112. – с. 75;
12. Євтушенко І. Реалізація права на спадщину [Текст] // Юридичний журнал – 2008. - №9 – с. 65;
13. Зубович І. Особливість посвідчення спадкового договору [Текст] // Праця і зарплата – 2010 №35- с.76;
14. Заїка Ю. Здійснення права на спадкування [Текст] // Підприємство господарство і право - 2004 №8 – с.49;
15. Кравець А. Оформлення права на спадщину [Текст] // Урядовий кур’єр. – 2007.№170 – с.45; 
16. Ільнецький Ю. Спадкування за законом [Текст] //Урядовий кур’єр.- 2008 №.111 – с. 58;
17. Майданик Р. Поняття і правова природа договору за цивільним законодавством [Текст] // Біл. Мінюста України – 2008 - №6 – с.56;
18. Нелін О. Теоретичні основи спадкування [Текст] // Підприємство господарства і права України – 2008 № 5 – с.34; 
19. Павлова Л. Спадкування за новим Цивільним кодексом України [Текст]  // Урядовий кур’єр – 2005№177 – с.54;
20. Панченко М.І. Спадкове право України [Текст] / - К.: Знання, 2010. – 76;
21. Харітонов О., Цивільне право України [Текст]: Підручнк. – К.: Істина. 2003. – с.324;
22. Чуйкова В. Правова характеристика спадкового договору [Текст] // Підприємство господарство і право – 2005.№4 – с. 43

                                                                                                               (Додаток 1)

 

ЗАПОВІТ

 

м. Київ, десятого жовтня дві тисячі шостого року, 14 годин 20 хв.

 

Я, Печериця Сергій Максимович, що мешкаю за адресою: вул. Смілянська, 48, м. Київ, цим заповітом на випадок моєї смерті даю такі розпорядження:

усе майно, яке на день смерті буде мені належати, де б воно не знаходилося й у чому б не полягало, заповідаю дочці Панчук-Печериці Тетяні Сергіївні, у тому числі будинок з усіма будівлями за адресою: вул. Смілянська, 48, м. Київ. Зміст статей 534-535 ЦК України мені роз'яснено.

 

___________________ 

 

Посвідчення на заповіті:

10 жовтня 2013 року цей заповіт посвідчено мною, Маценко Т.Т., державним нотаріусом Першої київської нотаріальної контори.

Заповіт підписано власноручно Печерицею Сергієм Максимовичем у моїй присутності.

Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за № 59022.

 

Цей заповіт складено і підписано у двох примірниках, один з яких залишається на зберігання у справах державної нотаріальної контори, а другий — видається заповідачу.

 

Державний нотаріус                                                                           Т.Т. Маценко

 

 

                                                                                                            (Додаток 2)

СПАДКОВИЙ ДОГОВІР

 

Місто Київ, двадцять першого лютого дві тисячі одинадцятого року.

 

Ми: з однієї сторони – Пономаренко Ігор Васильович, проживаю в м. Києві, вул. Сагайдачного, буд 43, кв. 4, реєстраційний номер облікової картки платника податків 67462354967, надалі за текстом «ВІДЧУЖУВАЧ», та з другої сторони – Бондаренко Богдан Дмитрович, проживаю в м. Києві, вул. Богатирська, буд. 5, кв. 87, реєстраційний номер облікової картки платника податків 6758493465, надалі за текстом «НАБУВАЧ», діючи добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, що відповідає нашій внутрішній волі, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, уклали даний договір про наступне:

1. Відчужувач після своєї смерті передає у власність Набувачу, а Набувач приймає після смерті Відчужувача у власність квартиру №4 (чотири) в буд. 10 (десять), розташованому по вулиці Автозаводська в м. Києві, реєстраційний номер 11111111.