Відкриття спадщини і здійснення спадкових справ

 

 

ВІДКРИТТЯ СПАДЩИНИ І ЗДІЙСНЕННЯ СПАДКОВИХ СПРАВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………….………3

 

РОЗДІЛ І. Поняття та принципи спадкування в Україні………………….5

 

РОЗДІЛ ІІ. Правове регулювання спадкування………………………….....9

1. Особливості спавдкування   за заповітом………………………………...9
2. Порядок спадкування за законом………………………………………..15
3. Спадкування за правом представництва………………………………...17
4. Умови спадкового договору…………………………………………...…19

 

РОЗДІЛ ІІІ. Порядок реалізації права на спадщину……………………....23

1. Час та місце відкриття спадщини………………………………………..23
2. Прийняття та поділ спадщини спадкоємцем……………………………26
3. Оформлення права на спадщину………………………………………...31
4. Відмова від спадкування за Цивільним кодексом України…………....34

 

РОЗДІЛ IV. Спадкові права громадян України в іноземних державах та іноземних громадян в Україні………………………………………………..38

 

ВИСНОВОК…………………………………………………………………......44

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….....47

ДОДОТКИ…………………………………………………………………….....49

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю теоретичного обґрунтування законодавчих положень Цивільного кодексу України щодо змісту й обсягу спадкових прав кожного громадянина, вперше здійснених у процесі кодифікації цивільного права . Адже це зумовлено тим, що за останні декілька років відбулися істотні зміни спадкового законодавства, тому відсутність практики застосування норм, що регламентують порядок прийняття спадкоємцями спадщини, зумовлюють необхідність дослідження питань, пов'язаних із встановленням меж і гарантій здійснення спадкоємцями права на спадкування.

Ступінь дослідження здійснення права на спадкування у сучасному правовому житті є надзвичайно актуальною, адже вона досліджена в працях багатьох науковців, а саме Зайка Ю.,  Павлова Л., Чуйкова В., Нелін О.

Мета полягає в дослідженні порядку здійснення права на спадкування.

Завдання: курсової роботи полягає у наступному:

1. Докладно ознайомитися  із загальним поняттям й принципами  спадкування згідно з чинним  законодавством;

2. Проаналізувати процес  спадкування за законом та  за заповітом;

3. Визначитись із порядком  черговості спадкування;

4. Дослідити особливості  спадкування за спадковим договором;

5. Узагальнити процесуальний  порядок реалізації права на  спадщину.

Предметом курсової роботи є правова природа інституту здійснення права на спадкування.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини з приводу реалізації права на спадкування.

Одним із методів є порівняльний метод, за допомогою якого досліджується порядок одержання спадщини в залежності від самої процедури, а саме спадкування за законом, за заповітом, за правом представлення; другим є системно-функціональний метод який розкриває системно-функціональну природу інституту спадкування, його суть та основні ознаки, а також його державне регулювання; третім є історичний і логічний метод, адже він дозволяє простежити всю історію розвитку цивільно-правових відносин із прийняттям нового Цивільного кодексу України, який вступив в дію 1 січня 2004 року і відповідні зміни норм, що закріплені в ньому.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичні засади курсової роботи розкривають поняття та сутність інституту спадкування, що дозволяє оцінити ступінь реалізації норм, порядок дії основних положень спадкуванні при діючому законодавстві України.

Наукова новизна курсової роботи полягає у тому, що була здійснена спроба дослідити проблемні питання у сфері реалізації права на спадкування, а саме;

- відмова від прийняття  спадщини неповнолітніми й недієздатними  особами;

- спадкування за правом  представлення дає можливість  більш далеким родичам спадкодавця  зайняти спорожніле місце серед  спадкоємців першої, другої або  третьої черги.

Структура курсової роботи відображає мету, завдання та основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які об'єднують 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи – 55 сторінок, кількість використаних джерел – 22 найменування.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Поняття та принципи спадкування в Україні

Процес переходу майна до спадкоємцівза законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав. Лише з моменту відкриття спадщини виникає спадкове правовідношення, юридичним змістом якого є право спадкоємців на прийняття спадщини та обов’язок всіх і кожного утримуватися від дій, що перешкоджають спадкоємцеві у здійсненні зазначеного права

Спадкування передбачає цивільно-правові відносини, пов’язані з переходом майнових прав та обов’язків померлої особи до її правонаступників, порядок і процедуру переходу майнових прав померлої особи до інших осіб, які набувають певні права(володіння, користування) на спадкове майно. Такі правові норми у сукупності утворюють відповідний інститут права спадщини. Оскільки норми, що розглядаються, мають переважно цивільно-правове положення, то це дає достатньо підстав для визнання інституту права спадщини інститутом цивільного права[20;102].

Норми інституту права спадщини містяться у цивільному законодавстві, так і в інших галузях законодавства. Крім Цивільного Кодексу, серед джерел спадкового права чільне місце посідають спеціальні нормативні акти, що визначають порядок діяльності нотаріальних органів, зокрема Закон України «Про нотаріат» від 03.03.2009р., Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р., Положення від 18.05.2009р. №870/5 Про затвердження Положення про державний нотаріальний архів[3;4;5]

До регулювання спадкових відносин можуть застосуватися такі кодифіковані акти, як Сімейний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України[7;6].

Значення спадкування в тому, що кожному члену суспільства має бути гарантована можливість жити та працювати із свідомістю того, що після його смерті все надбане ним за життя (втілене у матеріальних благах й обтяжене боргами) майно перейде згідно з його волею, а якщо він її не виявить, то згідно з волею закону до близьких йому людей. І тільки у випадках, прямо передбачених у законі, певна частина того, що належало спадкоємцеві за життя, перейде до осіб, до яких сам спадкодавець не виявляв прихильності(так звані необхідні спадкоємці).

Неухильне виконання цих положень забезпечує інтереси як самого спадкодавця, так і його спадкоємців, так і всіх третіх осіб (боржників та кредиторів спадкодавця, фіскальних органів тощо), для яких смерть спадкодавця може потягнути за собою ті чи інші правові наслідки[20;104].

На думку науковця Достдар Р., процес спадкування можливий лише за умови виконання таких основних принципів, як:

- принцип забезпечення  права та інтересів обов’язкових  спадкоємців з метою використання  спадкового майна для забезпечення  непрацездатних родичів і чоловіка (жінки) померлого. В межах цього  принципу законодавством встановлено  ряд положень, які спрямовані  на захист так званих обов’язкових  спадкоємців і мають пріоритет  над правилами, встановленими самим  спадкодавцем;

- принцип сімейно-родинного  характеру спадкування, який враховує  не тільки дійсну, а й припустиму  волю спадкодавця і полягає  у тому, що якщо спадкодавець  не залишить заповіт, то закон  встановлює коло спадкоємців  і порядок спадкування з урахуванням  припустимої волі законодавця  – до спадкування закликають  найближчих особі спадкодавця;

- принцип універсальності  спадкового наступництва, який полягає  утому, що акт прийняття спадщини  порушується на все спадкове  майно, незалежно від того, у кого  воно знаходиться, і що якісь  об’єкти спадщини невідомі спадкоємцю  в момент прийняття спадку;

- принцип визнання права  спадкування за законом предметів  домашньої обстановки за належними  спадкоємцями;

- принцип свободи заповіту. Цей принцип цей принцип тісно  пов'язаний із загальним цивільним  принципом диспозитивності цивільно-правового  регулювання і означає, що спадкодавець  може розпорядитися своїм майном  на випадок смерті, склавши заповіт, або взагалі цього не робити. У заповіті він може визначити як спадкоємців будь-яких суб’єктів цивільного права, поділивши між ними на свій розсуд майно, що йому належить. Складання заповіту, як і його скасування, - це виключна воля спадкодавця, і ніхто не має права примусово впливати на його дії;

- принцип рівності спадкових  часток при спадкуванні за  законом;

- принцип свободи вибору  у спадкоємців, яких закликають  до спадщини. Цей принцип передбачений  у диспозитивних нормах спадкового  права, що надають свободу волевиявлення  не лише спадкодавцям, а й спадкоємцям, які можуть прийняти спадщину  або відмовитися від неї з  різних міркувань;

- принцип охорони основ  правопорядку та мораль, інтересів  спадкодавця, спадкоємців, інших фізичних  чи юридичних осіб щодо спадкування;

- принцип охорони самої  спадщини від будь-яких посягань;

- принцип матеріально-забезпечувального  призначення спадкування. Суть цього  принципу в тому, що перехід  прав та обов’язків від спадкодавця  до спадкоємців має на меті  забезпечити задоволення матеріальних  інтересів спадкоємців і кредиторів  спадкодавця. І навіть те, що згідно  із ст.1301 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає  за борги спадкодавця, не ставить  його в невигідне становище, оскільки  відповідно до цієї статті  така відповідальність спадкоємця  обмежується розміром дійсної  вартості спадкового майна[11;7].

 

Висновок до 1 розділу.

Спадкування — це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.

Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику.        Як цивільно-правовий інститут спадкове право являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав померлого громадянина до інших осіб. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкове право традиційно належить до найбільш стабільних інститутів цивільного права, за останні п'ятдесят років воно практично не зазнало істотних змін. Але ця стабільність настала не зразу.

Майно, яке переходить в порядку спадкування, називається спадщиною.

Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які, у відповідності з чинним законодавством, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном. У більшості випадків спадщина складається з права приватної власності померлого громадянина на різне майно: жилий будинок, квартиру, предмети домашнього користування, дачу, садівничий будиночок, предмети домашнього господарювання, продуктивну та робочу худобу, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, земельну ділянку, грошові кошти, акції, інші цінні папери та інше майно споживчого та виробничого призначення, яким громадянин володів

 

 

 

 

 

Розділ 2. Правове регулювання спадкування

 

2.1 Особливості спавдкування   за заповітом

На думку науковця Ветрової Н. конкретизуючи поняття про спадкування слід підкреслити дві обставини. По-перше, права та обов’язки спадкодавця переходять до спадкоємціву порядку універсального правонаступництва, тобто в незмінному вигляді, як єдине ціле, і в той самий момент, якщо з правил Цивільного кодексу не випливає інше. По-друге, до спадкоємців переходять усі права й обов’язки спадкодавця, крім тих, перехід яких у порядку спадкування не допускається ЦК та іншими законами або суперечить самій природі цих прав і обов’язків.

Новий ЦК чітко вперше визначає поняття заповіту. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як угода він повинен задовольняти всі вимоги, характер і може бути складений тільки дієздатною особою. Складання і посвідчення його через представників не допускається.

Закон надає формі заповіту особливого значення, від її дотримання належить дійсність заповіту. Заповіт має бути складений письмово з указівкою місця і часу його складання, власноручно підписаний заповідачем і належно засвідчений. Таким чином, письмова форма виключає всяку можливість усних заповітів хоча б і в присутності свідків.

Нотаріальне посвідчення є умовою дійсності заповіту. Нотаріус засвідчує заповіт, написаний заповідачем чи власноручно за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів, в цьому випадку заповіт повинний бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні недоліки не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.