Спеціальні правила спадкування окремих видів майна, прав та обов'язків в Україні та в світі

Законодавство Німеччини (пар.1947 НЦК) встановлює, що всі права й  обов’язки переходять до спадкоємців  у момент смерті спадкодавця без  вчинення ними будь-яких спеціальних  дій. Суд може видати спадкоємцям  за їхньою заявою свідоцтво про право  спадкування або про розмір їхньої частки в спадковому майні.

Спадкоємець має право  протягом шести тижнів з моменту, коли він дізнався про своє право  на спадкування, відмовитися від  нього. Якщо спадкодавець проживав у  іншій державі або на момент його смерті спадкоємець знаходився за кордоном, то зазначений строк продовжується  до шести місяців. Відмова оформляється у вигляді заяви, яка подається  до суду в справах спадкування. Якщо строк для відмови закінчився або він пропущений спадкоємцем, вважається що останній прийняв спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, не має права відмовитися від неї згодом.

Якщо спадкування відбувається на основі заповіту, то його виконання  покладається на виконавця заповіту (пар. 2197—2200 НЦК), особа якого визначається або в змісті самого заповіту, або  за дорученням заповідача третіми особами, або призначається судом. Виконавець заповіту реалізує заповідальні розпорядження  та управляє спадковою масою до її поділу між спадкоємцями. Таке право  надається на певний строк, який визначається волею спадкодавця і може тривати  до 30 років. Після закінчення встановленого  строку виконавець заповіту зобов’язаний передати спадкове майно особам, зазначеним у заповіті, відповідно до волі заповідача та забезпечити інтереси відказоодержувачів. Якщо виконавець заповіту здійснює управління спадковим майном протягом тривалого часу, то спадкодавці мають право вимагати від нього надання щорічного звіту.

Виконавець заповіту зобов’язаний: відразу після прийняття на себе обов’язків передати спадкоємцям перелік  об’єктів, що входять до спадкової  маси, і надати їм допомогу в одержанні  інвентаризаційного опису; відповідати  перед спадкоємцями та відказоодержувачами  за шкоду, яка виникла внаслідок  порушення ним своїх обов’язків; здійснювати заходи, необхідні для  збереження предметів спадкового майна. Він має право претендувати на виплату йому винагороди за виконання зазначених обов’язків, а також звернутися до суду із заявою про відмову від виконання функцій виконавця заповіту.

За законодавством Франції  спадкоємці за законом і універсальні легатарії автоматично стають власниками спадкового майна з моменту смерті спадкодавця без додаткового  спеціального акту судових органів (мають так звану сезину (saisine). З цього моменту кредитори  спадкодавця вправі пред’являти  до них вимоги.

Універсальні легатарії, які призначені у власноручному  чи таємному заповіті, можуть вступити у володіння лише на підставі судової  постанови. Сингулярні легатарії також  не мають сезини, та для здійснення своїх прав повинні звернутися з  вимогою до універсальних легатаріїв, спадкоємців за законом, або спадкоємців  «резервної» частки.

Спадкоємець може відмовитися  від спадщини, для чого повинен  подати письмову заяву до секретаріату суду другої інстанції округу, на території  якого відкрита спадщина. Така заява  має зворотну силу й може бути складена в будь-який момент протягом 30 років  із часу відкриття спадщини.

Заповідач також може призначити одного чи кількох виконавців заповіту, зазначивши їхні імена в змісті заповіту. Рухоме майно чи його частина за вказівкою спадкодавця може передаватися у володіння виконавця заповіту на строк не більше одного року й  одного дня з моменту відкриття  спадщини.

Виконавець заповіту повинен  у присутності спадкоємця скласти  опис спадкового майна; має право  опечатати його, якщо серед спадкоємців  є неповнолітні, повнолітні, що потребують опіки, або відсутні особи; здійснити  продаж рухомих речей зі спадкової  маси, якщо не вистачає коштів для розрахунків  з легатаріями. Він зобов’язаний слідкувати за здійсненням волі заповідача та скласти звіт про свою діяльність після закінчення одного року з дня  смерті спадкодавця.

В Англії та США діє специфічний  механізм переходу спадкового майна: воно переходить до особистого представника спадкодавця, який призначається в  змісті заповіту та затверджується судом  зі справ спадщини (виконавець заповіту — executor). Якщо особистий представник  не вказаний заповідачем у заповіті, а також у разі спадкування  за законом, він призначається судом  з кола спадкоємців або інших  осіб (адміністратор — administrator).

Спадкове майно передається  особистому представникові спадкоємця на умовах довірчої власності (трасту), в якій він виступає довірчим власником  і управляє майном в інтересах  спадкоємців (бенефіціаріїв) та відповідно до волі спадкодавця.

Довірчий власник здійснює всі необхідні дії, пов’язані  з управлінням довіреним йому майном, зокрема: погашає борги спадкодавця відповідно до встановленої законом черговості, пред’являє вимоги до боржників спадкодавця; укладає необхідні для нормального функціонування майна (підприємства) угоди; у разі потреби звітує перед судом про всі вчинені ним дії; передає звільнене від боргів майно спадкодавця спадкоємцям за заповітом чи за законом відповідно до розміру належної кожному з них частки.

Таким чином траст, що встановлений заповітом або виникає в процесі  реалізації спадкових прав на основі закону, дозволяє спадкоємцям одержувати вигоди від майна, звільняючи їх від  обов’язків управління цим майном до того часу, поки воно не буде звільнене  від зобов’язань спадкодавця.

Трасти, які виникають  у таких випадках, слід відрізняти від трастів, які засновані та починають діяти за життя довірителя (спадкодавця) і спрямовані на уникнення  розподілу власності після смерті засновника. Такі трасти можуть бути відкличними (довіритель має право скасувати його в будь-який час) і безвідкличними. Якщо траст не відкликається до часу смерті засновника, то майно не буде частиною його власності, що передається за заповітом, оскільки правовий титул вже переданий довіреній особі протягом життя довірителя.

Висновок

Отже, підсумовуючи все вище викладене можна зробити висновок, що спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування буває двох видів: спадкування за законом і спадкування за заповітом. Законодавець надає перевагу спадкуванню за заповітом в якому особа може висловити свою волю щодо розпорядження належним їй майном на користь будь-якої іншої особи. Щодо спадкування за законом, то воно може мати місце лише за умов: а) відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) неприйняття спадщини або відмова від її прийняття; г) не охоплення заповітом усієї спадщини.

Дослідивши особливості  спадкування вкладів у банках (фінансових установах), заставленого майна, речей, обмежених в обороті, частки у праві спільної сумісної власності а також спадкування особистих (немайнових) прав та обов'язків, права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування), права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки та спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем варто зазначити , що законодавець передбачає низку особливостей переходу майнових прав спадкодавця, а саме:

1. суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі (ст.1226 ЦК України);
2. переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях (ч.1 ст.1230 ЦК України);
3. право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (ч.2 ст.1230 ЦК України);
4. право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (ч.3 ст.1230 ЦК України).

Список використаних джерел

1. Конституція України. Текст Основного Закону з офіційними тлумаченнями Конституційного Суду: огляд і коментарі В. Ф. Погорілка та В. Л. Федоренка. – К.: Наукова думка, 2006. - 209 c. 
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (поточна редакція від 11.10.2013, підстава 5178-17) http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III       (поточна редакція від 05.12.2013, підстава 661-18)     http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.
4. Закон України від 02.09.1993 № 3425-XII ‹‹Про нотаріат››              (поточна редакція від 11.08.2013, підстава 406-18) http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3425-12.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7      ‹‹Про судову практику у справах про спадкування›› http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08.
6. Правознавство: Навч. посіб./ О.П.Копиленко, Ю.І.Римаренко, Л.І.Мозговий, В.І.Кушерець.- Київ: Професіонал, 2007. - 400 с.
7. Правознавство: Навч. посібник/ В.М.Курило, В.П.Пастухов, В.Ф.Пеньківський, Є.В.Філіндаш; За заг. ред. В.П. Пастухова. - 2-ге вид., стереотип. - Київ: Алерта, 2007. - 398 с.
8. Правознавство. Підручник  / За ред. А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова. – К.:  Юрінком Інтер, 2005. - 290 c.
9. Заіка Ю.О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. - 280 c.
10. Заіка Ю.О. Спадкове право України: Навч. посіб. – К.: Істина, 2006. -

216 c.

11. Заіка Ю.О. Українське цивільне право: навч. посіб. – 2-е вид., доп. – К.: КНТ, 2008. – 368 с.
12. Валах В.В. Спадкове право зарубіжних країн / Валах В.В. // Правова держава. - 2002. - 180 с.